ДЦП успіху і щастю не перепона. Історія львівського перекладача
«Це для мене і хобі, і професія»
Перекладацька робота – це для мене і хобі, і професія, і навіть, я би сказав, покликання. Я навчався на англійській філології і одразу знав, що буду перекладати, тільки тоді не знав ще, що саме перекладатиму. Я, чесно кажучи, чогось іншого робити не дуже й умію.
Коли закінчив університет, то ще не мав роботи, наміри ще не дуже викристалізувалися. Саме тоді мама десь почула, що у видавництві «Свічадо» можна взяти на пробу якийсь текст. Мені не було чого втрачати, то вирішив спробувати. Взяв тоді у видавництві кілька невеликих текстів і переклав їх. І вже за кілька місяців мені зателефонували та запропонували книжку до перекладу. Фактично після того проблем із роботою у мене не виникало, бо попит на перекладачів є.
У сімейній бібліотеці Маслюхів понад 2 тисячі книжок
От так і склалося, що я вже 17 років перекладаю. У цій справі подобається, зокрема, те, що ти постійно натрапляєш на щось нове і фактично ціле життя вчишся. Тільки-от недавно підрахував, що переклав уже 43 книжки: з них 7 – з італійської мови, решту – з англійської, а іноді взагалі незрозуміло з якої саме, бо за джерело могли правити вкупі латинський чи іспанський оригінал і англійський чи італійський переклад. Першою роботою була «Молитва жаби» – збірка духовних притч Ентоні де Мелло, які він збирав протягом усього життя серед різних народів. Здавна мріяв про переклад художньої літератури і от тепер щораз частіше її перекладаю. З останніх знакових для мене перекладів – «Мій дідусь був черешнею» Анджели Нанетті; саме з цієї книжки почалася моя співпраця з «Видавництвом Старого Лева».
Також працюю перекладачем у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи, перекладаю англійською історію львівських кам’яниць. Маю власний сайт, де можна більше прочитати про роботи.
«Батьки допомагали не лише фізично»
В університеті я навчався на заочному відділенні, тому особливих проблем у мене не виникало. Дуже допомагали батьки, бо тоді мені ще досить складно було ходити по місту самостійно. Тому вони мене забезпечували усіма книгами і навіть часом привозили додому викладачів, щоб я міг скласти іспити.
Батьки допомагали не лише фізично. Саме завдяки їм я навчився не робити різниці між собою й іншими. І тепер я не бачу себе іншим – я є звичайна людина, живу звичайним життям.
Весільні знимки двох поколінь: Андрія та Лесі та Андрієвих батьків
Із майбутньою дружиною ми познайомилися через спільних друзів. Спочатку бачилися зрідка, у 2010-му почали ходити на каву, зустрічатися і через рік одружилися. Нині виховуємо доньку Анну-Марію.
«Мені стала у пригоді моя природна впертість»
У всіх людей є комплекси, але у мене їх свого часу було набагато більше. Мені було складно на людях: було таке враження, що от ніби шкірою відчуваєш погляди інших. Але мені вдалося це подолати. Допомогла природна впертість.
Найважче було зламати якийсь внутрішній бар’єр і вийти, як я це називаю, «в місто». Десь до 15 років я більше сидів удома. У той час я, правда, перечитав купу книжок, що й позначилося потім на виборі шляху. Одна річ, коли ти десь виходиш із батьками, і зовсім інакша – коли ти сам. Я був упертий, і в цьому випадку це стало моєю перевагою. Хоча батьки інколи кажуть, що моя впертість їм дорого коштувала (ред. – усміхається). Словом, я почав їздити у громадському транспорті, ходити у кав’ярні та магазини і спілкуватися з людьми. Спочатку це було важко, але я адаптувався і вже нині почуваюся у місті, як риба у воді.
Мені пощастило, що попри все я почав виходити у місто і відкривати для себе Львів ще до теперішнього напливу туристів, десь у середині 90-х років. Я завжди цікавився історією: любив, наприклад, узяти «Історичні проходи по Львові» Крип'якевича і гуляти так рідним містом. Мені подобається цілий Львів. Дуже люблю Вірменську церкву. Це взагалі одне із найкращих місць, де я був.
«Для дітлахів, які сиділи переді мною, я став великою атракцією»
Я завжди цікавився футболом і в якийсь момент вирішив подивитися футбол наживо. До того часу я вже трохи освоїв міський транспорт. Мені тоді було років 18. До стадіону дістався дуже навіть непогано, купив квиток. Але на кілька рядів нижче сидів гурт дітлахів, років по 9-10, і я став для них великою атракцією, футбол вони вже практично не дивилися, бо ж значно цікавіше було дивитися на мене... то було тяжко, направду. Коли повертався додому, то думав, що ніколи більше не піду на стадіон, бо був цим дуже виснажений. Але вдома відпочив, випив кави і зрозумів, що перейматися так через тих шибеників не варто. І тоді пішов ще раз, і ще раз, і ще… У результаті я відвідав близько 120 матчів.
«Між Львовом і Римом не відчув різниці у пересуванні»
Я навчився пристосовуватися до міської інфраструктури. У моїй ситуації це цілком логічна річ, якось мені вдається. Особисто я не маю особливих проблем, коли виходжу в місто. Інша річ, коли людина на візочку, це незмірно складніше. Я примудрявся якось впихатися навіть у ті перші маршрутки, переобладнані з вантажних фургонів, то тепер узагалі проблем нема. Був трохи у Римі і не відчув особливої різниці у плані пересування порівняно зі Львовом. Можливо, відіграє роль те, що обидва міста старі. У Римі трохи складніше хіба тому, що там багато сходів. Звичайній людині сходи не будуть великою завадою, а я маю трохи фобію перед ними.
Не знаю, як так склалося, але друзів у мене доволі багато і переважно – коліжанки (ред. – усміхається). Дружина частенько жартує з цього приводу. Куди б не приходив працювати – «Свічадо», «Видавництво Старого Лева», Центр міської історії – незмінно знаходив там друзів. А якщо згадати ще про «Фейсбук», то це взагалі купа люду.
Я завжди намагався вийти у відкритий простір і спілкуватися з усіма. Як на мене, то помилка – людям з інвалідністю замикатися в собі і не виходити зі звичного середовища. Бо чимдалі, тим важче потім вийти на інший психологічний рівень, не всі можуть перелаштуватися. Тому я вважаю, що спілкуватися потрібно з якомога більшою кількістю людей і якомога частіше.
«Мрію перекласти книгу, яку ніхто й ніколи ще не перекладав»
Хочу ще трохи помандрувати світом. Визначити, куди я не хотів би поїхати – то дуже складно, хіба кудись за Урал... і то там, мабуть, багато цікавого (ред. – усміхається). Мені пощастило на запрошення Папського Східного Інституту пожити два місяці в Римі – і це було щось. Коли я був маленький, мої батьки, думаю, навіть уявити собі не могли, що колись я зможу самостійно дістатися до Італії. Також досить поїздив Україною, зокрема – Кримом, доки він ще був наш. Сумуємо тепер трохи з дружиною за кримським морем – нам там було добре. Після того, як народилася донечка, більше тримаємося хати, але традицію подорожувати бодай маленькими містечками Галичини чи Закарпаття плануємо відновити вже незабаром.
Також хотілося б перекласти щось таке, що ніхто й ніколи ще не перекладав... У мене здавна є думка перекласти книжку Марко Поло про його мандри на Сході, але поки що не можу для неї знайти видавця, а перекладати просто у шухляду не виходить – дуже багато поточної роботи.
«Слухай, а в чому річ?»
В Україні людей з інвалідністю часто не сприймають як рівних. Я теж стикався з таким ставленням, і хотілося відразу запитати: «Слухай, а в чому річ?». Мені здається, що на Заході проблеми на такому рівні не існує. У спілкуванні просто не треба робити різниці і шукати якісь відмінності. Це такі самі люди, як усі. І особливих секретів спілкування із тими, хто має вади здоров’я, немає – просто треба ставитися до них як до рівних.
Спілкувалася Наталія Середюк
Фото – Дарини Романець
Інтерв'ю Твого міста
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»