фото: Надія Марченко

фото: Надія Марченко

Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат

4806 0
– Якщо ми ставимося з любов'ю до всіх, то повинні поминати навіть Московського патріарха, а він нехай вирішує, якою має бути його постава.

У Різдвяні свята Україна увійшла з Томосом. Зараз формується нова структура – Православна Церква України. Про те, як це відбувається у Львові та області, що зміниться для місцевих православних вірян, якою буде позиція Церкви напередодні виборів – Tvoemisto.tv розпитало у владики Димитрія (Рудюка), митрополита Львівського і Сокальського Православної Церкви України (ПЦУ).

Скільки православних єпархій зараз діє на території Львівщини?

Всього їх є три. Це Дрогобицько-Самбірська єпархія (колишня УПЦ КП – Авт.), яку очолює архиєпископ Яків (Макарчук), єпархія колишньої Української Автокефальної Православної Церкви її очолює митрополит Макарій (Малетич), і наша Львівсько-Сокальська єпархія, яка увійшла до Православної Церкви України зі структур колишньої Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Як ці структури співіснуватимуть надалі? Чи є плани щодо їх об’єднання?

Поки що ми цього не обговорювали. Думаю, тієї кількості парафій, які входять у перелічені  єпархії, цілком достатньо для того, щоб ними опікувалися три архиєреї, зокрема і я. Якщо говорити про об’єднання, то чи може, наприклад, один архиєрей керувати п’ятьмастами парафіями? Це дуже важко. Тому, гадаю, структура Православної Церкви України у Львівській області поки що змінюватися не буде. Головна проблема в тім, що є два львівські архиєреї і діють паралельні структури, але така ж ситуація і в інших областях. Це просто питання часу.

Що зараз відбувається всередині Православної Церкви України?

Наступний крок після отримання Томоса сформувати органи управління нової Церкви. Над цим зараз працює Блаженніший Митрополит Епіфаній. На об'єднавчому соборі ми затвердили статут, де чітко прописано склад Синоду. Невдовзі Синод збереться, визначить структуру і керівні органи Церкви. Тим часом відбувається презентація Томосу. Це також важливо. На моє переконання, Томос повинен лежати поряд з такими державними актами, як Чотири Універсали УНР, Декларація про державний суверенітет, Акт про Незалежність України. Це наші національні реліквії.

Повернімося до львівського контексту. Які у вас стосунки з митрополитом Макарієм (Малетичем)? Чи повернеться він до Львова, щоб очолити Львівську єпархію, яка була частиною УАПЦ?

Він уже повернувся. Владика Макарій був предстоятелем УАПЦ, але й керував Львівською єпархією. Ми завжди узгоджували наші дії, зустрічалися на різних заходах, разом спілкувалися з представниками влади. У нас дуже добрі стосунки, між нами не траплялося жодних конфліктів, ще коли ми були в різних Церквах. Тим більше вони не повинні виникати зараз, коли ми належимо до єдиної Церкви.

Як ви ставитеся до відмови митрополита Макарія від звання «почесний громадянин Львова» спільно з патріархом Філаретом, який, за його словами, проявляє непокору Вселенському Патріархату та ігнорує митрополичий устрій ПЦУ?

Позиція владики Макарія це є позиція владики Макарія. Я би навіть прокоментував її словами апостола Павла: «Хай буде між вами якесь розходження думок, щоб виявилася правда, істина».  Владика робить певні заяви, є інформація, що він нібито відмовився від ордена, який вручав йому президент... Про це його, треба запитати, але я вважаю, що нічого трагічного для Церкви в цьому немає. Владику Макарія треба почути.

Катедральним храмом Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ, яку Ви очолюєте, є Храм Покрови Пресвятої Богородиці на вул. Грушевського у Львові. А який статус Церкви Успіння Пресвятої Богородиці на вул. Руській?

Це також катедральний храм, який перебуває в підпорядкуванні митрополита Макарія. Але не треба забувати, що це колишня Ставропігія! (Ставропігія – автономна православна церковна одиниця, яка підлягає юрисдикції не місцевого ієрарха, а безпосередньо патріарха – Авт.). До речі, у середовищі Константинопольської Церкви звучали думки, щоб відкрити Ставропігію також і у Львові. Можливо, йшлося якраз про Успенську церкву. Думаю, що представництво Вселенського патріарха у Львові буде, але наразі ще не до кінця зорганізована Ставропігія у Києві. Тут є над чим працювати і це так швидко не відбудеться.

Є різні думки щодо функцій Ставропігії, яка зараз діє у Києві, й, можливо, буде у Львові. Чи не йдеться про певний нагляд з боку Константинополя?

Можливо, це і нагляд, а можливо спостереження за процесами розбудови Православної Церкви України. Не забувайте, що є ще дуже багато громад Московського Патріархату. І патріарх Філарет, і Блаженніший митрополит Епіфаній стверджують, що наша мета – це Патріархат. А Патріархат може бути тільки за умови єдності українського православ`я, коли всі храми і парафії будуть належати до однієї Церкви. Я вважаю, що в цій ситуації представництво Константинопольської Патріархії дуже важливе. Зрештою, це звичайна практика для багатьох Православних Церков.

Представництво Константинопольської Патріархії дає нам впевненість, що Церква-Матір до нас ближче, що ми можемо в будь-який час звернутися з листами, відкоригувати наші стосунки, домовитися про офіційні візити.

Якими сьогодні є стосунки між вірними колишніх УПЦ КП і УАПЦ? Чи можуть вони тепер спільно брати участь в богослужіннях, приймати Євхаристію?

Ці моменти були вже давно вирішені на рівні священиків і парафіян. Це архиєреї не могли порозумітися. Я дев’ятий рік у Львові, й коли відвідував свої парафії, з нами співслужили священики УАПЦ. Отці, на запрошення яких я приїжджав, і декани запитували мене, чи можна запросити священиків УАПЦ. Я завжди підтримував цю ідею. Завжди! Священики з УАПЦ разом з нами причащалися, спілкувалися, спільно відвідували наші святкові трапези. Все було дуже добре і далі так буде.

Звичайно, що всередині Церкви, на рівні єпископату, ми повинні почати спілкуватися. Я  можу назвати поодинокі єпархії, які вже роблять це. Львів у цьому плані не фаворит, скажімо так. Нам потрібно зараз діяти спільно. Я вже звертався до митрополита Макарія про те, щоб спільно послужити говорив йому це під час об'єднавчого собору.

Тобто православні вірні можуть без перешкод відвідувати Літургію і причащатися в будь-якому храмі ПЦУ?

Абсолютно! Ми ніколи не забороняли вірним робити це. Бракувало, зазвичай, порозуміння між ієрархами.

Поговорімо про колишню Українську Православну Церкву Московського Патріархату. Першою у Львівській області перейшла до ПЦУ парафія з Жовкви. Її настоятель, архимандрит Маркіян Каюмов, був прес-секретарем єпархії Московського Патріархату у Львові. Чи були якісь попередні домовленості?

Так, архимандрит повідомив про це заздалегідь. До речі, нещодавно я приймав його у єпархіальному управлінні й видав усі необхідні документи про те, що Жовківська парафія святих апостолів Петра і Павла юридично належить до Львівсько-Сокальської єпархії, а  архимандрит Маркіян відтепер є її кліриком.

Як щодо інших парафій колишнього Московського Патріархату?

Є ще кілька священиків, які разом з парафіянами виявили бажання перейти до нашої єпархії, але попросили це зробити після свят, тобто після Богоявлення і Йорданських відвідин. На початку лютого ми плануємо зустріч з цими священиками і представниками церковних громад. Мені б хотілося, щоб ми оформили ці громади як окремий деканат (адміністративна одиниця єпархії, яка об’єднує декілька парафій – Авт.). Я вважаю, що вони повинні об'єднатися і обрати декана, який буде комунікувати з єпископами. Між іншим, таку позицію підтримав і Блаженніший Епіфаній. Наша Львівсько-Сокальська єпархія складається з одинадцяти деканатів, це був би дванадцятий. 

У парафіях Московського Патріархату Літургії відбуваються церковнослов'янською мовою. Чи буде їм дозволено зберегти мову богослужінь після переходу до ПЦУ?

Вже дозволено. В нас є така прекрасна історична унікальність на Галичині богослужбовою мовою є український варіант церковнослов'янської мови. Вона була домінуючою до Незалежності України і залишилася у традиції парафіян, які вивчали молитви напам'ять.

Наприклад, у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці, куди я прибув для служіння у 2010 році, молилися церковнослов'янською мовою. Про це мало хто знає, але владика Андрій Горак, мій  попередник, до кінця служив церковнослов'янською. І мені доводилося просити священиків переходити на українську, хоч це було непросто. В соборі до цього часу «Вірую» співають церковнослов'янською. Ситуація зі збереженням мови богослужінь не є принциповою для Львівсько-Сокальської єпархії. Якби це був так званий «московський ізвод» (російський варіант церковнослов’янської – Авт.), тоді б це різало вуха.

Чи мали Ви нагоду спілкуватися з архиєпископом Філаретом (Кучеровим), який очолює єпархію Московського Патріархату у Львові?

Так, ми постійно спілкувалися з ним, зустрічалися й до цього часу зберігаємо добрі стосунки.

Чи він розглядає можливість переходу до Об’єднаної Церкви?

Ні, він відкрито заявив, що не перейде до Об’єднаної Церкви. І мені також про це говорив.

А які були аргументи?

Аргументи звичайні. Владика виріс у тій Церкві (УПЦ МП – Авт.), вона його сформувала як ієрарха, і тому він не може порушити присягу.

Але митрополитові Вінницькому Симеону чи владиці Олександру (Драбинку), колишнім архиєреям УПЦ МП, присяга не стала на заваді.

Ви знаєте, всі ці присяги, які ми читаємо, мають трішки ознаки «казьонщини». Їх раніше не було. А введені вони були в часи, коли Церквою почали керувати не предстоятель чи патріарх, а царі й монархи. Мені дуже сподобалися слова владики Симеона про те, що вони в Московському Патріархаті всі ці роки вчили людей не любити, а ненавидіти. І це дає право йому сказати, що він переходить до тієї Церкви, яка вільна, яка такого робити не буде.

Як Ви сприйняли той факт,  що лише двоє єпископів з УПЦ МП приєдналися до Об’єднаної Церкви?

Я був розчарований, бо ми очікували набагато більшого. Звичайно ж, на них чинять шалений психологічний тиск, але й самим архиєреям не завадило би бути більш рішучими. Ось, наприклад, митрополит Черкаський і Канівський Софроній такий адепт української автокефалії! Як багато він говорив, відкрито висловлювався ще в ті часи, коли не йшлося про об’єднання. А в результаті заплутався, не зібрав докупи всього, про що заявляв, і не прийшов на об’єднавчий собор.

Як Ви прогнозуєте подальший розвиток ситуації з переходом єпископів? Чи з'являться ще охочі?

Я думаю, що все-таки об'єднання відбуватиметься і ієрархи влиються у цей процес, але багато залежить і від нас наскільки наша Церква буде відкритою і ставитиметься з любов'ю до всіх. Коли Блаженніший митрополит Епіфаній 7 січня в Софійському соборі пом'янув на першій літургії російського патріарха Кирила, всі думали, що це викличе величезний ажіотаж. Як так?! А насправді у Томосі прописано, що митрополит Київський поминає усіх глав Православних Церков, які вписані у диптих (список усіх канонічних Православних Церков світу – Авт.).

Вселенський патріарх також поминає патріарха Кирила і не визнає так званого «розколу» з його боку. Якщо ми ставимося з любов'ю до всіх, то повинні поминати навіть Московського патріарха, а він нехай вирішує, якою має бути його постава. Нам потрібно показати, що ми  відкрита і незаанґажована Церква і що можемо всіх без винятку прийняти. Про це й заявив у перших своїх інтерв’ю митрополит Епіфаній: двері нашої Церкви відчинені. І не лише для парафій і священиків, але й для ієрархів УПЦ МП.

Багато говорилося про гарантії безпеки для представників Церкви Московського Патріархату. Чи Ви гарантуєте цю безпеку в межах Вашої єпархії?

Повну безпеку гарантую. Я впевнений, що у нас, на Львівщині, не буде ніяких протистоянь. У тих громадах, що вже перейшли до ПЦУ, майже одностайно парафіяни підтримали позицію, висловлену священиком. А в деяких випадках миряни самі є ініціаторами зміни юрисдикції. Коли священик недооцінює ситуацію на парафії, він може позбутися свого місця служіння.

Наближаються вибори. Експерти часто звертають увагу, що нова Українська Православна Церква України має надто тісні стосунки з президентом і його командою. Яка Ваша думка щодо цього?

Наша Церква буде підтримувати тих, хто за Україну. Це стосується і кандидатів у президенти, і тих партій, які йтимуть на вибори восени. Стосовно того, що нас часто можна побачити поряд з президентом. Ми повинні подякувати і нашому патріарху Філарету, і Вселенському патріарху Варфоломієві, і президенту України за об’єднання Церкви. Я сам неодноразово говорив про це і не вважаю, що це агітація. Заслуга сьогоднішнього президента дуже велика в цій справі, жоден з його попередників не зміг довести її до кінця. 

Ви кажете, що вдячні президенту за допомогу в отриманні автокефалії, але хтось може мати про нього зовсім іншу думку. Людям подобаються різні кандидати. Чи є ризик, що позиція ПЦУ щодо президента Петра Порошенка не сприятиме об’єднанню суспільства і православних вірних?

Є очільники Церкви, є глава Церкви, я думаю, що ми виробимо спільне рішення з цього приводу, а не висловлюватимемо кожен свою думку. В колишній УПЦ КП в нас була чітко сформульована позиція священикам не дозволялося бути депутатами чи входити в списки політичних партій.  У нас є такі «гарячі голови» серед священиків, які хотіли би бути ще й депутатами. Тепер своєчасно буде задекларувати, що ті наші попередні постанови діють і для нової Церкви або ж ми приймемо їх наново.

Я пригадую, як ми, у Київському Патріархаті, приймали ці постанови про вибори. Це був приблизно кінець 2015 року. Коли цікавилися моєю думкою, я завжди посилався на соціологічні опитування одного з провідних інститутів, де було сказано, що 80% вірних не сприймають агітацію в церквах. Нехай ніхто не думає, що сьогодні все змінилося. Суспільство стало ще строкатішим, свобіднішим у цьому питанні, і я думаю, що зараз так само багатьом людям не подобається, коли священики по церквах проводять агітацію.

Як Ви вважаєте, Православна Церква України має бути зорієнтована перш за все на українців?

Сама назва Православна Церква України була запропонована Вселенською Патріархією. В їхній традиції немає прив’язки до національності. У диптиху вказано: Православна Церква Грузії, Православна Церква Румунії, Православна Церква України. Натомість у слов’янській традиції ці Церкви називаються: Українська, Російська, Грузинська. І ми ще маємо визначитися документально, як будемо називати нашу Церкву.

Тобто назва може змінитися?

Може. Я не відкидаю, що назв може бути дві. У статуті ще фігурує назва «Київська митрополія УПЦ». Є ієрархи, які проти назви «Православна Церква України». Але ця назва уже ввійшла в повсякденну практику – ось у мене навіть на бланку надруковано «Православна Церква України».

Я думаю, що ця назва з'явилася невипадково. Греки дуже бояться етнофілітизму (надання переваги національному аспекту над церковним – Авт.) І вони нам говорили: для того, щоб усіх об'єднати, ви не повинні вносити у саму Церкву щось радикальне. Можливо, назва ПЦУ потрібна, щоб підтримувати автокефальність нашої Церкви? Томос – це ж документ не тільки для Української Церкви. Він стосується всього Вселенського православ'я, а наша Церква увійшла в сім'ю. Тому, припускаю, дискусії навколо назви ще триватимуть.

Ви вже багато років знаєте Блаженнішого Епіфанія. Розкажіть про нього.

Ми дуже добре знайомі, тому що свого часу працювали пліч-о-пліч. Я старший за віком і пам’ятаю владику Епіфанія ще як свого студента, коли був викладачем Київської богословської академії УПЦ КП. Потім він певний час служив у Рівненській єпархії. Коли помер митрополит Даниїл (Чокалюк), він приєднався до братії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Я його приймав і постригав у ченці.

Митрополит Епіфаній – це людина наполеглива, прямолінійна і врівноважена. Коли береться за справу, то доводить її до кінця. Він здобув серйозну освіту, знає грецьку мову, є професором, доктором богословських наук, тобто має всі задатки для того, щоб керувати Церквою, незважаючи на порівняно молодий вік (39 років – Авт.).

Яким буде місце колишнього патріарха Філарета у структурі ПЦУ?

Святійший Патріарх Філарет залишається у своєму сані і статусі, за ним залишено Володимирський катедральний собор і резиденцію у Києві. Також його буде обрано як постійного члена Синоду, нарівні з митрополитом Макарієм (колишнім предстоятелем УАПЦ – Авт.) і митрополитом Вінницьким Симеоном (перейшов із УПЦ МП – Авт.). У міру своїх сил він, звичайно ж, допомагатиме в керівництві Церквою, як і сам про це говорить. Але в українській історії патріарх Філарет завжди буде батьком Української автокефалії.

Серед українських Церков, які об’єдналися, Київський Патріархат був найчисельнішим і найбільш організованим. З думкою цієї Церкви завжди рахувалися, тому ми вважаємо, що патріарх Філарет достойно повинен себе позиціонувати в Православній Церкві України.

Тарас Бабенчук

фото Надії Марченко

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Коментарі (0)

Додати коментар

Інтерв'ю Твого міста