
Львівський актор, який був в АТО: як через це пройшла вся сім’я
Шлях до військової служби
У 2007 році Роман Кривдик закінчив навчання на акторському відділенні і мусив іти до армії. Він відслужив 9 місяців. Оскільки мав вищу освіту, строк служби був скороченим.
Зі своєю дружиною Мар’яною познайомився в театрі ПриКВО (Прикарпатського військового округу), теперішньому Театрі ім. Лесі Українки. У виставі «Червона Шапочка» він грав Вовка, а вона, ще студентка 2 курсу, була Метеликом.
Потім вони вдвох грали на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва – вона Ластівку, а він Хруща. У 2014 році він звільнився.
Хоча додає: «Так складається, що ми вертаємось в театр, ми не можемо без нього».
Коли відбулось військове захоплення Криму, Роман сам пішов у військкомат: «Бо кожен військовозобов’язаний чоловік має прийти у найближчий військкомат і сказати – я є. Це обов’язок, не треба повістки чекати. Але тоді мене не вважали потрібним».
Коли у серпні 2014 прийшла друга повістка, Роман пішов до військкомату і сказав, що повернеться, як тільки похрестять дитину. Меланії, доньці, ще не було і двох тижнів.
На Схід Роман поїхав у квітні 2015 року: «Я розумів, що я з собою не зможу жити, якщо я не піду в армію». Коли їхав, то не знав, як довго його не буде: «Ми всі розуміли, що війна не має фіксованої часової межі».
Роман служив у 58 окремій мотопіхотній бригаді. На полі бою він був і санітарним інструктором.
«Мало того, що військовий, так ще й санінструктор. А виходила заміж за актора», – зауважує Мар’яна.

Найважливіше, щоб вдома знали, що живий
Вона залишалась сама із 9-місячною дитиною. Він ще зміг вирватись до Києва на два дні із навчань, які проходив у м. Десна, щоб зустрітись із сім’єю. А додому вперше приїхав після 8 місяців служби на Сході – у січні, після свят.
Хлопці подарували Роману 3-G модем і у нього був інтернет. Він дивися по відео, як Меланка робить перші кроки, як вона говорить перші слова.
Щоправда, зв'язок був не завжди. Один із найстрашніших спогадів Мар’яни – коли у новинному сюжеті розповідають, що Авдіївку бомблять, а бригада Романа дислокувалась саме там. Зв’язку із чоловіком в той момент не було. Все, що вона могла – лише молитись.
«Я старався кожен день звітувати: Мар’янка, я живий, все нормально. Називав це «вечірня перевірка», – додає Роман.
Знайомі, друзі не так часто дзвонили Роману на Схід. І він їх розуміє. Адже «по-перше – некомфортно. По-друге – про що говорити? Як говорити? Що питатись?»
Важко було говорити із рідними. Бо у ЗМІ, за словами Романа, дуже загострюють ситуацію. Хлопцям на Сході від цього дуже незручно. Вони телефоном розповідають близьким, що нічого особливого там не відбувається, а по телевізору рідні бачать зовсім інші речі.
«А що ми будемо говорити, що ми їм скажемо? Буду живий завтра, не буду живий завтра… В тих умовах найкраще мовчати. Бо і брехати не хочеться. Чи це останній раз говориш, чи не останній. Не хочеться розмінюватись якоюсь брехнею».

Війна мами, яка залишилась сама із малою дитиною
Мар’яна розраду шукала у маленькій донечці. А ще каже, що їй дуже щастило, бо було чим відволіктись. То на зйомки фільму у Польщу їздила – знімались обоє: і мама, і донька. То у Литву на фестиваль у середньовічному стилі – Меланія також мала костюм.
Окрім моральної та емоційної підтримки, Мар’яна разом із Майстернею «Мистецький простір» організували збір коштів на купівлю автомобіля для бригади Романа. За його словами, легкових автомобілів до сих пір не вистачає. А вони конче необхідні, бо маневрені, економні та можуть виконувати точкові завдання.
«Спочатку це видавалось нереальним – зібрати 2 тисячі євро. На різдвяні свята ми почали ходити із Вертепом, потім показували інші мистецькі проекти, і в червні ми вже відправили машину на Схід», – розповідає Мар’яна.

Приготування до повернення чоловіка із фронту
Перед поверненням Романа Мар’яна пішла до психолога, поговорити про те, як спілкуватись із чоловіком. Вона знала, що можуть виникати різні проблеми після його повернення з війни. Психолог її заспокоїла, сказала, що зазвичай проблеми виникають у тих сім’ях, де вони були до того, як чоловік пішов. Сім’ї Кривдиків це не загрожувало.
Іще був страх, що вона не прийме його. Адже навчилась давати собі раду повністю сама, без нього. Але із поверненням чоловіка їй стало тільки легше.
Повернення додому
Меланія, якій зараз два роки і чотири місяці, впізнавала тата: вони завжди спілкувались по відео і так вона його пам’ятала. Тільки останній місяць перед демобілізацією вона його не бачила, бо розбомбили трансляційну вежу біля місця розташування військової бригади.
Коли Роман переступив поріг дому, малеча не знала, як реагувати. Сказала до нього «мама», що означало – «дядьку, а де мама?», дивилась, як Мар’яна його зустрічає.
Деякий час вона його навіть називала мамою. «Але потім оте слово – татко – стало найбільшим щастям, що може бути», – ділиться Роман.
Період адаптації
Роман зараз займається своєю реабілітацією та соціальною адаптацією. Хоча каже, що повна реабілітація зараз неможлива: «Говорити про реабілітацію можна тільки по завершенню війни. Ми всі в резерві. В будь-який момент нас можуть викликати. І треба розуміти, що може бути гірше. Про реабілітацію можемо говорити тільки тоді, коли скажемо: війна скінчилась. Тоді вже думати – а що далі? А зараз – війна не скінчилась, тому далі – воювати».
Також він ходить і до психотерапевта. Каже, що є дуже багато негативних емоцій, які потрібно в собі вміти ідентифікувати та назвати. Дуже важливо вберегти себе від абстракцій, який досвід людина б не мала: «Оце мене гніває, оце засмучує, це пригнічує, з цим не погоджуюсь. Коли я вмію назвати подразники і яку емоцію вони в мені викликають – це не стає великою лавиною і не прибиває до землі».
Форму Роман сховав, жодних навичок із тактичної медицини за 4 місяці вдома не застосував, не їздить на полігон навчати інших… «Зараз я відійшов. І розумію, що культурний фронт – це моє все».
Щовечора сім’я Кривдиків молиться. Роман читає казку перед сном Меланці. Правда, найчастіше це перетворюється на міні-виставу, що приносить багато радості дитині.

Реабілітація мистецтвом
Романа дуже рятує мистецтво. Він вважає його неоголошеним фронтом. «Зараз відбувається знищення базових цінностей, тотальна асиміляція. Фундамент суспільства постійно нищиться і піддається атакам, а ми не можемо захиститись. Пропагандою багато не досягнеш, потрібно це робити на своєму прикладі».
Зараз у майстерні «Мистецький простір» він із командою однодумців працює над постановкою за творами Тараса Шевченка та Вертепом. Має план зробити цю майстерню платформою, де будуть випробовуватись нові механізми управління театром. Роман має бажання створити командний театр, де не буде ієрархії, а буде формуванням митців, яким не байдужа творчість. Він займається тим, що йому подобається.
Підготувала Марія Цигилик
Фото: Nazariy Farsh
Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади
через Міністерство міжнародних справ Канади
Інтерв'ю Твого міста
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Весь цей петеесер. Як (ре)абілітується боєць Юрко Досяк
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву
- Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова
- Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі
- Психологія вина. Львівський сомельє про колір, смак, форму і культуру
- Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
- Алхімія пива. Львівський пивовар про чистоту, контекст і правильні дріжджі
- Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи
- Як реставрують пам'ять. Фоторепортаж із архіву «Тюрми на Лонцького»
- Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
- «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
- 10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
- Рідні. Режисер показав, як війна пересварила родичів зі Львова та Донецька
- Як львів'янин створює речі зі сміття
- Львівський гурт «Курбаси»: деякі колядки існують вже тисячі років. Відео
- Коли свої поруч
- Пройти війну, щоб дізнатись ціну сімейного щастя: Юрко Вовкогон про службу добровольцем
- Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
- Керівниця балету «Життя»: Хочемо показати, що Україна – не лише шаровари і сало
- Після АТО – сімейні тренінги: як подружжя львів’ян вчить бути щасливими у шлюбі
- Морський ангел і морська корова у Львові: фотоекскурсія до зоомузею
- Ольга Сахнюк: Кожен тату-майстер в душі садист, але клієнти теж недалеко пішли
- Найвпливовіша жінка в ІТ: ви знаєте про мої успіхи, а давайте я перерахую невдачі
- Дати настільки добру освіту, щоб попередити війну. Чого має навчати школа?
- Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
- Хто ще прийде на Львівщину? Роман Матис про інвестиції та комунікацію з Європою
- Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
- Не боятись помилок. Як у Львові дітей вчать створювати комп'ютерні ігри
- Френсіс Фукуяма: Стати сучасною демократією – неминучий шлях для України
- Нарколог: львівські підлітки починають не з алкоголю, а зі психостимуляторів
- Юрій Федечко: Львову потрібен дитячий хоспіс
- Інший Франко: кулінарні смаки та традиції родини письменника
- Митрополичі сади у Львові: чи здійсниться мрія Андрея Шептицького?