
«Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
Львів’янин Олександр Зайцев досліджує тему українського інтегрального націоналізму – ту саму, навколо якої виникає чи не найбільше маніпуляцій та пропагандистських фейків. Три роки тому він захистив докторську дисертацію, а зараз розробляє нові курси для студентів-істориків Українського католицького університету. Віднедавна тут з’явилась міждисциплінарна програма з публічної історії; Олександр Зайцев, який сам часто виступає у пресі, вважає участь у відкритих дискусіях та тлумачення сучасних подій із фахового погляду обов’язком історика. Говоримо з професором УКУ про те, чому замість давньої історії він почав займатись ХХ століттям, про гірські вершини та сімейні дискусії.
Мій батько історик за фахом. Удома було багато історичних книг. Хоча в дитинстві, як і всі діти, я мріяв про різні професії – хотів бути пожежником, мандрівником, географом, зоологом. Залежно від того, які книжки читав. Але врешті зупинився на фаху історика. У 10 класі відвідував Малу академію наук і працював із Ярославом Ісаєвичем, тоді ще не академіком. Захоплювався давньою історією України, писав наукову роботу про князя Лева. Тож сумнівів не залишилося: вступаю на історію. Батько підтримав моє рішення.
Я був продуктом радянського виховання. Мій батько починав як учитель історії, працював у комсомольських та партійних органах, очолював обласний спорткомітет і лише під кінець радянської доби повернувся до свого фаху – працював істориком в Інституті суспільних наук, який сьогодні називається Інститутом українознавства. Вже згодом батькові погляди кардинально змінились. А тоді пропагандистський характер освіти на історичному факультеті не викликав у мене сильного спротиву. Я бачив певні недоліки, але вірив, що система, ідеологія правильна, а її вади можна подолати.
Я все ще хотів займатись князем Левом. Готував на третьому курсі роботу про його грамоти. Мій керівник, професор Василь Інкін, організував мені доступ до деяких журналів у спецвідділах бібліотеки Стефаника. Я читав статті Михайла Грушевського, його полеміку з Іваном Лінниченком щодо автентичності грамот князя Лева Даниловича. Й вирішив, що Грушевський мав рацію. Про що й сказав, виступаючи на конференції. Мене викликали в деканат і довго виховували: мовляв, буржуазний націоналіст Грушевський не міг мати рації, навіть доводячи, що грамоти князя Лева були фальсифікатом. Мене це прикро вразило, і я покинув цю тему. Зрештою зайнявся політичними партіями Західної України.
У 1987 році я став лаборантом у Лісотехнічному інституті. Працював там понад 25 років Спершу наша кафедра називалась «історії КПРС», а 1990 року була перейменована на «історії України». Що я тільки не викладав… Політичну історію, конституційне право, політекономію, логіку, філософію. Все, що міг викладати історик. Цей досвід приніс мені міждисциплінарні знання та певну ерудицію.
Поки писав кандидатську, зацікавився українською правицею. Хоча політичні організації першої половини ХХ століття себе з правицею не ототожнювали. Для Другого конгресу україністів я підготував доповідь про те, як між 1923 і 1933 роками єдиний український національний рух розділився на два крила – умовно націоналістичне і націонал-демократичне. А потім вийшла стаття Костя Бондаренка «Фашизм в Україні», у якій автор доводив, що Організація Українських Націоналістів – це українські фашисти. Я вступив у полеміку, доводячи, що вплив фашизму був доволі сильним, але вказував на принципові відмінності. На мою думку, ні Дмитра Донцова, ні ОУН не можна ототожнювати з фашизмом. Цю тему я досліджував, стажуючись у Колумбійському університеті в 2000-2001 роках, і зрештою написав книгу «Український інтегральний націоналізм». За неї я отримав премію Канадського інституту українських студій. Працювати з моєю темою у 90-ті стало легше, бо архіви були розсекречені – окрім архівів зовнішньої розвідки, дотепер недоступних дослідникам. Проте значна частина матеріалів були розсіяні архівами Європи та Америки.
Правиця в Україні, безперечно, є. Як і центр. Чого немає, то це лівиці – те, що є, дуже слабеньке. Або те, що залишилось від комуністичної партії й несе в собі прорадянський та проросійський характер, прагнення повернутись до минулого. Або якісь маловпливові ліві групи, діяльність яких більше помітна онлайн, ніж у реальному життя. Україна потребує якісної лівиці, бо справжня демократія не може махати лише одним крилом. Хоча б на противагу праворадикальним настроям, які час від часу хвилеподібно посилюються, я хотів би бачити серйозну демократичну лівицю, найкраще – соціал-демократичного зразка. Без неї нема кому вести діалог із сильними соціал-демократичними партіями Європи, і з лівими інтелектуалами Сполучених Штатів. Якісна лівиця могла б знайти Україні союзників, які б підтримали наше прагнення інтегруватися в Європу та захиститись від російської агресії.
Моя дружина, Тетяна Гошко, досліджує середньовіччя й ранньомодерний час. Академічні дискусії в нас виникають скрізь, де ми буваємо разом. Тетяна каже: «історія ХХ століття – це не та історія»; не думаю, що цілком серйозно, але певний сенс у цьому є. Я з пошаною ставлюся до медієвістів, і в глибині душі мені здається, що вони більш справжні історики, ніж ми, що займаємося ХХ століттям. Їм потрібно знати не просто латину, а різні версії середньовічної латини, які вживали в різних регіонах. Коли я бачу документи, з якими працює Тетяна, розумію, що навіть читати текст, написаний таким почерком або надрукований таким шрифтом, дуже важко.
Історія пишеться не для істориків, а для суспільства. Історик має громадянський обов’язок брати участь у публічних дискусіях, доносити свої погляди, результати своїх досліджень до ширшої публіки. Особливо це стосується питань, дотичних до теперішніх подій, де історик може пояснити щось у сучасності. При цьому я погоджуюсь із думкою Ярослава Грицака, що, перш ніж стати публічним істориком, потрібно стати добрим істориком. Якщо, засвоївши ази, відразу перейти до популяризації, ризикуєш стати пропагандистом або дуже поверховим популяризатором, який спрощує, примітивізує історичні проблеми, не аргументуючи свою думку фахово.
Чи є історія наукою? Її статус часто піддають сумнівам. Я вважаю, що історія – наука, але вона відрізняється від більшості природничих наук, бо не може поставити так званого вирішального експерименту. Мусимо змиритись, що вона є менш точною за фізику, математику та біологію. Якщо є фізична гіпотеза її можна перевірити шляхом експерименту. Ми ж не володіємо машиною часу. Тому в історії можуть співіснувати різні інтерпретації. Це не значить, що історична праця – це історичний роман, де автор може довільно створювати ситуації та героїв. Історик, на відміну від літератора, завжди повинен триматися джерел. Він повинен прагнути до правди, водночас розуміючи, що повної істини про минуле не знатиме ніколи.
Як історик я боюся винайти велосипед. Буває, досліднику здається, що він зробив відкриття, а потім виявляється, що про це вже написано. Зараз працюю над книжкою про Дмитра Донцова, зокрема про його львівський період.
У молодості я займався альпінізмом. Все почалося у 1989 році: кілька разів я їздив до альпіністських таборів на Кавказі та Памірі. Підкорював вершини категорії 5А (найвища – 6Б): понад чотири тисячі метрів. Доходив до висоти 5300 метрів – це була спроба підкорити пік Леніна на Памірі Досі підтримую зв’язки з колишніми супутниками в горах. Але 1995 року, одружившись, мусив закинути це заняття: дружина не надто вітала моє захоплення. Тож від альпінізму залишилися походи до Карпат. Піднімався на Говерлу понад двадцять разів. А головна життєва вершина – це син. Моє головне досягнення. Щоправда, він не пішов шляхом батька й діда, він – програміст.
Вікторія Ваславська (Панас)
Фото Мирослава Лесюка та з Facebook Олександра Зайцева
Інтерв'ю Твого міста
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Весь цей петеесер. Як (ре)абілітується боєць Юрко Досяк
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву
- Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова
- Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі
- Психологія вина. Львівський сомельє про колір, смак, форму і культуру
- Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
- Алхімія пива. Львівський пивовар про чистоту, контекст і правильні дріжджі
- Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи
- Як реставрують пам'ять. Фоторепортаж із архіву «Тюрми на Лонцького»
- Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
- «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
- 10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
- Рідні. Режисер показав, як війна пересварила родичів зі Львова та Донецька
- Як львів'янин створює речі зі сміття
- Львівський гурт «Курбаси»: деякі колядки існують вже тисячі років. Відео
- Коли свої поруч
- Пройти війну, щоб дізнатись ціну сімейного щастя: Юрко Вовкогон про службу добровольцем
- Львівський актор, який був в АТО: як через це пройшла вся сім’я
- Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
- Керівниця балету «Життя»: Хочемо показати, що Україна – не лише шаровари і сало
- Після АТО – сімейні тренінги: як подружжя львів’ян вчить бути щасливими у шлюбі
- Морський ангел і морська корова у Львові: фотоекскурсія до зоомузею
- Ольга Сахнюк: Кожен тату-майстер в душі садист, але клієнти теж недалеко пішли
- Найвпливовіша жінка в ІТ: ви знаєте про мої успіхи, а давайте я перерахую невдачі
- Дати настільки добру освіту, щоб попередити війну. Чого має навчати школа?
- Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
- Хто ще прийде на Львівщину? Роман Матис про інвестиції та комунікацію з Європою
- Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
- Не боятись помилок. Як у Львові дітей вчать створювати комп'ютерні ігри
- Френсіс Фукуяма: Стати сучасною демократією – неминучий шлях для України
- Нарколог: львівські підлітки починають не з алкоголю, а зі психостимуляторів
- Юрій Федечко: Львову потрібен дитячий хоспіс
- Інший Франко: кулінарні смаки та традиції родини письменника
- Митрополичі сади у Львові: чи здійсниться мрія Андрея Шептицького?