
Незрячість – не вирок. Я пишу коди на рівні з усіма програмістами
Бути програмістом вирішив ще зі школи
Я вчився в Києві, спершу в спеціалізованій школі, а потім, ще чотири роки, – у звичайній. Думаю, що навчання в одному середовищі із зрячими дітьми й вплинуло на моє ставлення до життя. Я зрозумів, що можу жити на рівні із людьми без фізичних обмежень, спілкуватися з ними, бути теж соціалізованим.
Саме у школі я почав серйозно замислюватися над тим, що хочу стати програмістом, і ріс із думкою, що це та сфера, у якій хотів би працювати. Після закінчення школи, я вступив до Національного авіаційного університету на факультет комп’ютерних наук (кафедру інженерії і програмного забезпечення). Впродовж навчання усі завдання я виконував на комп’ютері, навіть на лекції міг вільно працювати за комп’ютером і писати все, що треба.

Працював фрілансером, але така робота дуже швидко набридла
Повернувшись додому, у Кам’янець-Подільський, я почав працювати фрілансером, але з часом мені це набридло. І вирішив, що варто шукати роботу, на яку ходив би щодня, працював у колективі, спілкувався наживо з іншими програмістами. З цією метою торік переїхав до Львова і зараз працюю вже в другій компанії, яка взяла мене на роботу.
Читайте також: ДЦП успіху і щастю не перепона. Історія львівського перекладача
Спеціальна програма перетворює все, що є на екрані, на звуки
Сьогодні, будучи незрячим, не важко працювати програмістом. Є спеціальна програма «NonVisual Desktop Access», яка перетворює практично все, що є на екрані, на звуки мови. Вона читає не лише текст, але й різні символи та зображення. Тому я сиджу у навушниках і слухаю переклад того, що зображено на екрані. За таким принципом і переписуюся у чаті із співробітниками. Це не так вже й важко, адже українську, англійську та російську розкладку клавіатури я теж вивчив вже дуже давно.

У програмуванні не має нічого надскладного і для незрячих
Не можу сказати, що були моменти на шляху до вивчення програмування, які мені тривалий час не вдавалися. Звісно, коли вчиш щось нове, завжди важко, але це аж ніяк не залежить від того зряча людина, чи ні. Щодо самого коду, то пишу його на рівні з усіма програмістами, адже коли зникає бар’єр між тобою і джерелом інформації, ти можеш знайти та вивчити практично все, що завгодно.
Здебільшого я займаюся функціональним програмуванням, зокрема back-end-розробкою, тобто працюю над тим, що можу реально виконати, враховуючи фізичні обмеження. А над верстанням сайту, створенням фронтальних сторінок та інтерфейсом працюють вже інші програмісти.

Технологічних можливостей для незрячих багато – слід просто їх відстежувати
Триває активний розвиток технологій, які допомагають спростити життя людям із вадами зору. Я звісно мотивований стежити за таким новинками. Ті самі «Android» і «Windows» постійно вмонтовують нові технології, додатки, які підвищують їхню доступність для користувачів з обмеженими можливостями. І сьогодні насправді є дуже багато можливостей для незрячих, особливо, що стосується роботи з комп’ютерами чи телефонами. Весь секрет у тому, що потрібно опановувати новинки у міру необхідності, бо просто вчити щось, що тобі наразі не потрібно, неефективно. Якщо ти не використовуєш знання, то вони забуваються.

Роботодавців цікавив мій професіоналізм, а не моя незрячість
Я був на багатьох співбесідах, але скрізь були певні умови, вимоги до роботи, які я суто технічно, через незрячість, не міг виконати. Я не засмучувався через те, що мене не беруть, а просто вчився далі і зосереджувався на тому, що я можу запропонувати і які функції можу виконувати.
Ймовірно, є роботодавці, які звертають увагу на фізичні вади і не хочуть брати таких працівників на роботу, але зі мною, на щастя, такого не траплялося. Всіх цікавив тільки мій професіоналізм. На фірмі, де я працюю зараз, я проходив онлайн-співбесіду через Skype, попередньо надіславши резюме. Директор розпитав, що я знаю, де навчався, де працював, які функції можу програмувати, чого ще не знаю і таке подібне. Моя незрячість не дуже збенетежила його, я виконав тестове завдання, яке усім сподобалось, і почав працювати.
Читайте також: «Я просто дякую Богу за кожен день»: львів’янин про аутизм, дружбу та роботу

Як Львів може стати комфортнішим для незрячих людей?
У Львові доволі комфортно жити. У мене не виникає особливих проблем із пересуванням у місті, тим паче, що я маю спеціальну програму на телефоні, яка діє за принципом навігатора. Я можу бажати того, що й більшість львів’ян – ремонту доріг, облаштування плавних переходів між дорогою та хідником і ще більше світлофорів із озвученням. Сьогодні існує також непогана ініціатива – озвучення на трамвайних зупинках прибуття того чи іншого трамваю. Для реалізації цієї ініціативи навіть було створено електронну петицію. Я теж голосував за неї, але, на жаль, вона не набрала відповідної кількості голосів.

Завжди потрібно жаліти лише тих, які не мають бажання вчитися
Люди з особливими потребами очікують певної підтримки з боку влади, суспільства, проте вони вчаться непогано давати раду, виходячи зі своїх можливостей. Не треба аж надто драматизувати їхнє становище, адже насправді потрібно жаліти тих, які не мають бажання розвиватися, вчитися. А якщо це бажання є, то жодна фізична вада тебе не зупинить. Звісно є незрячі, і мої знайомі також, які сидять вдома, ніде не працюють. Я намагаюся говорити з ними, пояснювати, що найгірше, що може бути – це сидіти на одному місці і нічого не прагнути. У кожного свій шлях і треба просто робити те, що тобі подобається, не зосереджуючись на поганому.
Розмовляла Оксана Лісна
Фото Мар'яни Валько
Інтерв'ю Твого міста
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Весь цей петеесер. Як (ре)абілітується боєць Юрко Досяк
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву
- Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова
- Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі
- Психологія вина. Львівський сомельє про колір, смак, форму і культуру
- Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
- Алхімія пива. Львівський пивовар про чистоту, контекст і правильні дріжджі
- Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи
- Як реставрують пам'ять. Фоторепортаж із архіву «Тюрми на Лонцького»
- Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
- «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
- 10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
- Рідні. Режисер показав, як війна пересварила родичів зі Львова та Донецька
- Як львів'янин створює речі зі сміття
- Львівський гурт «Курбаси»: деякі колядки існують вже тисячі років. Відео
- Коли свої поруч
- Пройти війну, щоб дізнатись ціну сімейного щастя: Юрко Вовкогон про службу добровольцем
- Львівський актор, який був в АТО: як через це пройшла вся сім’я
- Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
- Керівниця балету «Життя»: Хочемо показати, що Україна – не лише шаровари і сало
- Після АТО – сімейні тренінги: як подружжя львів’ян вчить бути щасливими у шлюбі
- Морський ангел і морська корова у Львові: фотоекскурсія до зоомузею
- Ольга Сахнюк: Кожен тату-майстер в душі садист, але клієнти теж недалеко пішли
- Найвпливовіша жінка в ІТ: ви знаєте про мої успіхи, а давайте я перерахую невдачі
- Дати настільки добру освіту, щоб попередити війну. Чого має навчати школа?
- Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
- Хто ще прийде на Львівщину? Роман Матис про інвестиції та комунікацію з Європою
- Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
- Не боятись помилок. Як у Львові дітей вчать створювати комп'ютерні ігри
- Френсіс Фукуяма: Стати сучасною демократією – неминучий шлях для України
- Нарколог: львівські підлітки починають не з алкоголю, а зі психостимуляторів
- Юрій Федечко: Львову потрібен дитячий хоспіс
- Інший Франко: кулінарні смаки та традиції родини письменника
- Митрополичі сади у Львові: чи здійсниться мрія Андрея Шептицького?
- «Кримська перепічка» у Львові: пекарня переселенців, яка вчить львів'ян довіри
- Керівниця агенції нянь: У Львові чоловікові, який хотів доглядати дітей, роботи не знайшлося
- Коли земля летить з-під ніг. Психолог про підлітковий суїцид
- Грибовицьке сміттєзвалище. План «А» Садового
- А ви вже домовились із сусідом? Як у Львові створюють ОСББ
- Завдання вижити: як рятують львів’ян у Лікарні швидкої допомоги
- !FESTrepublic: як на місці заводу у Львові будують ще одне місто
- «У великодньому кошику – авокадо і паска з марципану». Як у Львові харчуються сироїди?
- Львівський «ОХМАТДИТ». Шанс на «одужання»
- Як з іншої планети. Соломія Чубай про виховання сина із аутизмом
- «Я просто дякую Богу за кожен день»: львів’янин про свої особливості, дружбу та роботу
- Богдан Волошин про справжніх галичан та «діснейленд» у Львові
- ДЦП успіху і щастю не перепона. Історія львівського перекладача
- Одне життя на мільйони
- Жінка – не кінь: 8 думок про свято 8 березня
- Війна змінила мене на краще. Доброволець, який розвиває громадський простір Львова
- Найсильніші ми. Про Львів, шахи і гендер
- Як у Львові помолодшало статеве життя і чому кожна п’ята пара – безплідна
- Що приховують польськомовні написи у Львові
- Лікар про public health у Львові, епідемії та дитячі хвороби, яких не помічають батьки
- Чого Львів може навчитись у мера-француза з Глухова. Відео
- Від Майдану до аеропорту: історія студентки, яка воювала в АТО
- Лєрка-волонтерка: історія одинадцятирічної львів’янки
- Як святкували Різдво у Львові з часів заснування міста
- Дві львівські вулички: одна проблема – різні рішення
- Місія здійсненна: коли Львів позбудеться маршруток
- Син чи дитина. Чому хлопчик – «бажаніша» дитина, аніж дівчинка
- Львів'янка поскаржилася на умови в пологовому. Що відповів лікар