Економіст, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи, ексміністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета в інтерв’ю “Твоєму місту” розповідає, чому Україні ніхто просто так не віддасть своє місце під сонцем; як в умовах війни українським підприємцям конкурувати на глобальних ринках; чому варто запитати себе просто зараз, що з моєю освітою та пенсією; які цінності й інновації можуть змінити кожного з нас та країну в цілому.

Минулого разу, на святкуванні 10-річчя “Твого міста”, ми провели дискусію на тему “Міста для перемоги”. Маємо нагоду її продовжити. Тоді ви говорили про те, наскільки важливими для економічного зростання України є конкуренція, продуктивність та інновації.  

Дякую, що хочете продовжити цю тему! Ми не закінчимо її ніколи, вона безкінечна. І в людства завжди будуть як мінімум дві протилежні думки з цього приводу. Далі почнуться нюанси, і їх буде значно більше. Я насправді говорив про продуктивність та про інновації. Не дуже торкався теми конкуренції, хоча так, конкуренція штовхає інновації, тому що ти хочеш бути кращим, аніж твої конкуренти. 

Бо якщо вони кращі, то, по-перше, забирають твоє місце на ринку. По-друге, мовиться не про матеріальний елемент, а про просте его. Воно завжди присутнє, бо люди є люди. Ця тема безкінечна, і треба шукати гармонійний шлях. Тому що, з одного боку, конкуренція посилює інноваційність, знижує ціни, підвищує якість, дає інші економічні ефекти, непродуктивні компанії виходять із ринку. Щонайменше вони мали би виходити з ринку, якщо їх перестає підтримувати держава. Це важливе питання, і не так для  України, як для США. До слова, після того, як ми з вами поговорили, з'явилася чудова стаття і книга глобального інвестора Рушіра Шарми, котрий багато пише про країни, які розвиваються, що їх штовхає, які хороші кейси цього. Книга називається «Що не так із капіталізмом?», і там автор доводить, що насправді не вистачає конкурентного двигуна. Він пише здебільшого про Сполучені Штати та про Західну Європу і на цьому наголошує. Так що це глобальна дилема і вічна дискусія.

Але в західному світі, у Штатах, Європі, ситуація суттєво відрізняється. Вони говорять про конкуренцію та інновації за звичних умов. В Україні це не так. Ми нещодавно мали розмови з багатьма підприємцями, нашому малому і середньому бізнесу дуже складно знайти працівників. Не тільки через те, що люди виїхали, а тому що посилилася мобілізація, бізнес часто продовжує платити працівникам, які воюють, хоча вони фактично й не виконують роботу на підприємстві. Звісно, їхня роль у війську надважлива. Але як у цих умовах бути конкурентними на глобальному рівні?

У нас не просто конкуренція з росією, у нас війна з росією. Скажімо, українським ІТ-компаніям (я недавно виступав на львівському ІТ-кластері) потрібно перемагати на глобальному IT-ринку американські компанії, індійські компанії, інші. 

Немає жодної конкурентної галузі в світі, де був би один конкурент. Власне кажучи, є. Тільки він не конкурентний. Це приклад з країни, де я провів майже три з половиною роки. В Малайзії (Павло Шеремета обіймав посаду президента та старшого консультанта Інституту Стратегії Блакитного Океану Малайзії з 2008 по 2011 роки. – Ред.) є автовиробник, і я впевнений, що ви про нього не чули, він називається Proton. Малайзія захистила свого автовиробника з тих міркувань, щоб розвивати свій автопром. І що вийшло: ви про нього не чули, його не дуже люблять малазійці. Вони змусили уряд і державних службовців їздити на цих автомобілях, і практично все. Він не конкурентний на глобальному рівні, тому що всередині країни на цьому ринку немає конкуренції.  

Зверніть увагу, що відбувається там, де є конкуренція, а деяка з них хрестоматійна, як, наприклад, між БМВ та “Мерседесом”. Або ж згадаймо про “Фольксваген”. В одному лише Детройті – три ключові автовиробники, причому я не додаю туди “Теслу”, бо вона з Каліфорнії і з Техасу. 

Зверніть увагу, Китай заполонює світ електромобілями, і це не одна компанія, і точно не державна, там конкуренція між китайськими виробниками. Хтось, звісно, може скасувати конкуренцію всередині своєї країни, якщо має фантазію, що це допомагає, але доведений факт, що все одно доведеться вигравати на глобальному ринку. Немає жодної галузі, яка перемагала б на глобальному ринку і яка була б монопольною в одній країні. Наприклад, фінанси у Лондоні та Нью-Йорку, дизайнерські студії в Мілані – це ж не одна компанія, правда? 

І їх не цікавить, що в Україні триває війна…  

Їх не цікавить, що в Україні триває війна, ні. Вони не поступляться своїм місцем, мовляв, дорогі українці, приходьте сюди, ось вам місце на нашому пляжі під сонечком, бо у вас триває війна. Ні, такого не буде.

Ви часто повторюєте, що нам потрібно суттєво підвищувати нашу продуктивність, бо наш ВВП не до порівняння з тим, що є в світі, і він був таким ще до війни. Водночас бізнес запитує, а як нам підвищувати продуктивність у час невизначеності, коли бракує людей, ресурсів. Наприклад, нещодавно біля нашого офісу два тижні ремонтували дорогу, перекладали 100–150 метрів бруківки. Думаю, це можна було б зробити за значно коротший термін, але, напевно. То як нам насправді підвищити продуктивність, щоб бути більш конкурентоспроможними, стати сильнішою державою? 

Назву три ключові моменти. Насправді кожен може зробити те, що зробив я: запитати в ChatGPT, як підвищити продуктивність. Він накидає дванадцять, як я пам'ятаю, різних шляхів, які легко можна звести до трьох ключових. Перший – освіта. Освіченіші люди продуктивніші, це факт. Менш освічені займаються ручною працею. Ті, що виконують ручну працю, конкурують уже навіть не з Китаєм, а з В’єтнамом, Бангладеш. Там десятки мільйонів людей, які отримують небагато. Ось вони готові працювати, як заповідав Джек Ма, у форматі 9–9–6, із 9-ї ранку до 9-ї вечора 6 днів на тиждень, може, навіть 9–9–7, хоча все ж таки потрібен один день для відпочинку. Я не бачу масового бажання українців працювати в такому ритмі, як і масового бажання європейців працювати в такому ритмі. “Дайте нам наші п’ять тижнів відпустки, – кажуть французи. – І не телефонуйте нам після 6-ї вечора, тому що це заборонено. І дайте нам не 40 годин, а 35 годин”. 

І чотириденний  робочий тиждень.

Так, але якщо мовиться про п'ятий робочий день із дому, то це ще, скажімо, можна зрозуміти. Тобто Європа тут багато в чому рухається у протилежному напрямку від Азії. Звичайно, що якщо ти здобув хорошу глобальну освіту (до речі, її можна здобути в Україні також), ти креативиш і цей креатив купують, тоді мовиться не про ставки Бангладеш чи Пакистану, і навіть не про ставки В'єтнаму. Тоді ти вже починаєш конкурувати з центрами в Індії. А якщо ти код, який придумав, перетворюєш на продукт, то ти вже конкуруєш із американською компанією, ти вже конкуруєш із Apple, а це вже інші ціни, інші зарплати, інша продуктивність. Отже, перше – це освіта. 

Далі ви нагадали, і дуже доречно, про дороги. Коли нарешті запрацювала ця дорога, про яку ви згадували, зникли затори, пришвидшився рух. У Львові, в Києві я помічаю ці вузькі місця, які забирають час, і мене хвилює, що ми в країні навіть про це говоримо, а це прості рішення, які не дуже дорого коштують. Наприклад, київські траси дуже широкі, зараз там модно робити переходи, віддавати пріоритет пішоходам. Вибачте, пріоритет пішоходам в центрі міста, на вузьких дорогах – це добре, але коли стоять автомобілі на чотирьох смугах  в одному напрямку, на чотирьох смугах у другому і всі чекають, поки перейде 20 людей… Та зробіть міст, місток і пустіть цей трафік, бо інакше зранку та ввечері там утворюватимуться кілометрові затори! Скажімо, підземний перехід дорого коштує, але не місток. Вулиці можуть перекрити, бо їде, наприклад, дружина президента, і люди стоять у заторі, нічого не роблять. Мене ковбасить від цього, це ж мій час, я знаю, скільки він коштує! Надіюся, що люди знають, скільки коштує їхній час. І ми його втрачаємо. Тобто друге – це інфраструктура. 

І третє – управлінські знання. Між іншим, IT рахує продуктивність. Вони точно знають, де вони, особливо аутсорсингові компанії, порівняно з індійцями, з тим, що вони робили раніше, до війни. Під час війни їхня продуктивність не знизилася. Вони мають дуже хорошу метрику. І тому закликаю українських підприємців вимірювати продуктивність. Тому що відомо, що 85% усього економічного зростання в країні залежить від продуктивності. Але це стосується і компаній, тому що компанії думають так: якщо ми додамо ще п’ятьох людей, то станемо успішніші, а може, краще придивитися до тих працівників, що є, наскільки ефективно вони працюють. Можливо, вам не потрібні ще п'ятеро людей? До речі, ви кажете, що компанії не можуть знайти цих п'ятьох людей, а це непогана новина, бо через дефіцит робочої сили підвищаться зарплати. Це взагалі непогана новина, окрім того що це впливає на інфляцію, але з цим уже розбиратиметься Нацбанк. 

Ви зауважили, що в Європі та США на заправках немає працівників, які заправляють автівки, роблять оцей епічний рух – вставляють пістолет у бак вашого авто? Але навіщо, якщо кожен самостійно може це робити?  Про Україну кажуть, що тут на заправках хороший сервіс, бо тут вставляють оцю штуку в бак вашого авто. Я вам скажу, чому так відбувається: ця людина майже нічого не коштує порівняно з американцями. В армії ця людина коштуватиме набагато дорожче, а на заправці можна дати раду самому, це невелика затрата. І коли люди починають коштувати набагато дорожче, їхня праця починає коштувати набагато дорожче, менеджери раптом починають рахувати їхню продуктивність, те, чи люди справді відпрацьовують свої зарплати. Але я закликаю почати це вимірювати ще до того, як ці зарплати зростуть. Це, натоміть, допоможе підвищувати зарплати. Є ж така фраза «ти не можеш управляти тим, що не вимірюєш». Тобто ти вимірюєш, а потім думаєш, як це підняти. 

Під час нашої дискусії про повернення ветеранів з війни керівник ветеранського центру у Львові Андрій Жолоб наголосив, що відчув себе людиною на війні, бо мав там гідну зарплату завдяки роботі лікаря, за яку в цивільному житті  отримував копійки. Тепер він не готовий працювати за іншу плату…

Дорогі українці, звертаюся до вас, на жаль, цього не вчать у школах. Надіюся, що будуть вчити з наступного академічного року. Мають бути пілотні курси з економіки та підприємництва в 25 українських школах. Це базова річ, це мав би бути перший урок. Так ось, наші доходи залежать від нашої продуктивності. Бо якщо вдуматися, то ні від чого іншого, нема інших факторів. Якщо держава закидає гроші в економіку, то це може бути тимчасовий сплеск, вони можуть опинитися у ваших кишенях, тільки за рік-два, як західні країни пересвідчилися після ковідної допомоги, воно виливається в ціни і зникає, бо все це компенсує інфляція. Це відповідальність кожного, передусім компаній, бо вони організовують людей. Це приватна відповідальність людей: якщо хочеш заробляти більше, мусиш бути продуктивнішим, а щоб бути продуктивнішим, треба подбати про свою освіту, причому дбати про неї все життя. Те, про що я подбав 30 років тому, навчаючись в університеті, це смішно, бо зараз час штучного інтелекту та глобальної конкуренції. Треба заново вчитися, робити це постійно. І я себе запитую: ти готовий до цього? Це також відповідальність уряду – створити такі підтримувальні установи, ради, які думали б про це. Сингапур, перед тим як дбати й думати про інновації, створив раду при Кабміні щодо продуктивності для того, щоб шукати відповіді на запитання, що може робити уряд, що можуть робити компанії, що можуть робити пересічні громадяни, щоби постійно підвищувати продуктивність. У них це постійна тема на національному рівні. 

Якщо узяти всі ті три пункти, названі вами, то, напевно, починається все з освіти. І ви в цьому маєте дуже добрий досвід. Як думаєте, наскільки повільно ми рухаємося? Пригадую, як вісім років тому на одній із перших дискусій «Твого міста» ви розповідали, коли ми говорили про стратегію Львова, що Львів буде тоді конкурентним на глобальному рівні, у світі, коли тут будуть хоча б декілька міжнародних шкіл.  Як бачимо, за вісім років ситуація не сильно змінилася. 

З'явилися приватні школи, але не міжнародні. Так, тут для Львова ще є простір, що дуже важливо, тому що до Львова не приїде консул із дітьми шкільного віку, бо його діти мають іти в міжнародну школу. Якщо в місті такої нема, то будуть приїжджати одинаки, пенсіонери. Це також нормально, але власне відсутність такої школи різко зменшує можливості міста, щоб залучити дипломатів, менеджерів, бо це ті люди, які можуть собі дозволити, щоб їхні діти вчилися у таких школах. Насправді це дуже нішева тема, вона впливає на багато що, але не так, як 125 комунальних шкіл у місті. Ми там все ще спостерігаємо повільний рух. 

Нобелівський лауреат Фелпс разом зі своєю командою виділив та економетрично довів, що впливає на інноваційність: довіра, бажання досягати результатів на роботі, готовність виявляти ініціативу, виховання дітей самостійними (антонім до цього – слухняність), позитивне ставлення до конкуренції. Ось п’ять цінностей, які економетрично впливають на інноваційність в країні. Плюс економічна свобода. Я дуже хотів би, і багато працюю над тим, щоб українська освіта базувалася на цих цінностях.

Чи можемо ми швидко впроваджувати ці зміни під час повномасштабної війни? 

У нас це шлях до виживання. Ми не можемо дозволити собі вже зараз оцієї щедрості та милості, багатовекторності, оцього «а давайте завтра», бо завтра може не настати. 

У нас боротьба за життя, за виживання, і тут треба дуже сильно включатися. Нас все ще рятує світова допомога, але я не знаю, чи є в країні відчуття й розуміння того, що світ не зможе в таких масштабах довго нас підтримувати, бо йому потрібні ці кошти також для конкуренції з Китаєм, Азією. Ми знаємо, де цей ресурс, і я зараз не говорю про підвищення податків. Є набагато цікавіший шлях – почати думати про свої пенсії, відкладати, заощаджувати, зокрема на освіту, на свою, а не національну. Робити те, що робить увесь світ. А ми цього мало робимо. Але в підсумку це дасть результат: ви заощадили, я заощадив, колеги наші заощадили, місто щось навчилося робити, країна. І вже освіта буде мати більше грошей. Так само й охорона здоров'я. І це треба робити сьогодні, не відкладати на завтра, тому що конкурувати й воювати з російським ресурсом нам треба інноваційними шляхами, бо це значно більша країна. Так, як ми шукаємо західну та світову допомогу, треба шукати інноваційні шляхи, і військові, і економічні, для того, щоби перемогти, а не відкладати це на завтра.

Розмовляв Тарас Яценко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

_____________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.