Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
Львівський альпініст Ярослав Носа 27 вересня піднявся на восьму за висотою гору світу – Манаслу (8 163 метри). Це перший восьмитисячник Ярослава: до Гімалаїв були сходження на вершини Татр, Альп, Кавказу, Паміру та Тянь-Шаню. Ярослав розповів Tvoemisto.tv, як йога та біг допомогли підготуватись до штурму вершини «Гори духів», про відчуття у так званій «зоні смерті» у горах та чому люди не рятують один одного на висоті.
Базовий табір
З горами асоціюю себе все життя. Я родом із Рахова – містечка, яке розташоване між Чорногірським та Мармароським хребтами Карпат. У дитинстві обійшов усі навколишні вершини, читав книги про гори, зокрема Райнгольда Месснера, альпініста, який першим підкорив усі восьмитисячники світу. Тоді сходження у високих горах мені видавались такими ж нереальними, як і політ на Марс. Згодом переїхав до Києва, де почав займатись альпінізмом – були виїзди на Кавказ, Памір, Тянь-Шань, сходження у Татрах та Альпах. Потім – робота у Львові, сім’я, народилась донька і я зробив перерву в альпінізмі майже на чотири роки. Однак бажання зайти на восьмитисячник мене не залишало, і, коли побачив пост київських альпіністів про сходження на Манаслу, вирішив: їду.
До експедиції на Манаслу я готувався дев’ять місяців – підбирав спорядження, правильне харчування та читав відповідну літературу. Стів Хаус та Скот Джонстон, автори книги про тренування для нового альпінізму, вважають, що альпінізм – це, перш за все, спорт. Магії там немає, а є небезпека та ризик. Альпіністи – це переважно люди із забобонами: не можна говорити про гори зневажливо, замість слова «останній» варто казати «крайній»… Як на мене, треба розраховувати на підготовку, фізичну силу та здоровий глузд. Гори – це дуже складне середовище, до якого варто готуватись, щоб зменшити імовірність нещасних випадків.
До експедиції на Манаслу готувався як до ультрамарафону – почав бігати, плавати та їздити на велосипеді. Тренувався із львівським спортивним клубом «Ультра», влітку взяв участь у гірському бігу на 65 кілометрів через Чорногірський масив «Чорногора Скай-рейс». Серед учасників зі Львова я посів друге місце, мені не було важко пройти дистанцію, і я відчув, що готовий до експедиції у Гімалаї.
Окрім бігу, я відновив заняття зі скелелазіння і спробував займатися йогою. У високих горах через брак кисню робота організму змінюється, і для підготовки до цих умов тривалі статичні навантаження корисніші, ніж, скажімо, біг на короткі дистанції. Я це відчув якось інтуїтивно, а коли почав знайомитися з методиками Стіва Хауса і Скота Джонстона, переконався у правильності обраної системи тренувань. Утім, кожен альпініст має свою теорію підготовки до високих гір.
Я звернувся до комерційної фірми, бо логістика експедицій в Гімалаї дуже складна і монополізована, а для спортивного сходження команду зібрати не вдалось. Спочатку планував повністю безкисневе сходження, але в мене є родина… Щоб додатково не ризикувати, взяв один балон кисню. Як згодом виявилось – не даремно. На висоті я обморозив пальці: організм в екстремальних умовах вважає пальці найменш потрібними і переводить максимально можливу кількість кисню до мозку. Евакуація з такої висоти фактично неможлива, і без кисню ситуація могла стати набагато гіршою.
Сходження
Сходження на Манаслу зазвичай відбуваються восени, оскільки літо – це час мусонів, які приносять затяжні дощі. У періоди з 15 до 20 вересня та з 25 до 30 вересня погода добра, відкривається своєрідне вікно для сходження. З жовтня по грудень погода стає непередбачуваною, а потім знову з’являється можливість потрапити на вершину. Така тенденція спостерігається протягом останніх десяти, а може і більше, років. Окрім того, у місцевих ці дні корелюються із святами, існує навіть повір’я, що 30 вересня приходить Будда і забирає погоду.
Я не дуже люблю обрядовість, проте у Непалі є свої традиції, які варто поважати. Ми ходили на служби в храми Катманду, робили пуджу, просили благословення у монахів. Якщо не розвішати молитовні прапорці, то шерпи просто відмовляться підніматись на гору.
Стандартна схема сходжень у Гімалаях – спати на висоті, відпочивати внизу. Базовий табір експедицій на Манаслу розташувався неподалік поселення Самагон, назва якого, звичайно ж, провокувала багато жартів. Альпініст піднімається з базового табору до наступного, розташованого вище, там ночує, отримує порцію акліматизації і знову спускається до зеленої зони.
Недолік комерційних експедицій у тому, що вони намагаються організувати сходження якомога швидше, так вигідніше. На наше сходження було відведено час із 15 вересня по 5 жовтня, проте ми вклалися у десять днів. Це дуже ризиковано, адже такого часу для акліматизації замало і для гір-семитисячників. У нас була лише одна ночівля у третьому таборі і одразу штурм вершини. Я планував організувати і четвертий базовий табір, проте шерпи відмовилися його робити. Мені довелось розпочати сходження о сьомій вечора, а не о другій чи третій ночі, як зазвичай заведено у альпінізмі. Я йшов усю ніч, а за декілька годин до світанку зрозумів, що не відчуваю пальців на ногах. Я був на висоті майже восьми тисячі метрів і опинився перед вибором – іти на штурм вершини чи спускатись вниз. Я розумів, що другого шансу у мене не буде. Пасанг Шерпа допоміг розтерти ноги, одягнув мені маску, увімкнув кисень, і я продовжив підйом наверх.
Відстань із третього до четвертого табору я пройшов уночі, а температура у цей час може сягати і мінус сорок: знімаєш рукавицю і рука починає леденіти. Такі тривалі нічні сходження без кисню робити не варто, інакше є ризик обмороження. До того ж, при купівлі спорядження я обрав не найкращі черевики, що й далося взнаки. Схід сонця в такій ситуації – це спасіння, адже вдень у горах може сильно припікати, доводиться рухатися і шукати затінок. Коли я зрозумів, що обморозив пальці, почав приймати спеціальні ліки. З вершини спустився за вісім годин і одразу звернувся про допомогу до медиків. Мені вдалось зберегти пальці, але альпіністи до таких втрат готові й не сильно з цього приводу переймаються.
Вершина
Коли піднімаєшся на вершину восьмитисячника, наче потрапляєш у відкритий космос. На горі розкриваєш прапор, який шукаєш у дванадцяти кишенях куртки, робиш фотографію і все, потрібно йти вниз. Висота тебе хапає, сильно стискає і не відпускає доти, поки не почнеш спускатися вниз. Фокусуєшся на небезпеці, думаєш, як не зірватись на спуску, не впасти у тріщину. Лише у базовому таборі усвідомлюєш, що нічого не сталося, що ти – у безпеці.
Сьогодні у Гімалаях усі експедиції комерційні, без допомоги місцевих фірм здійснити сходження практично неможливо. У 2013 році Улі Штек, Сімоне Моро та Джонатан Гріффіт спробували зробити спортивне сходження на Еверест без участі шерпів. Усе закінчилось конфліктом – висотні шерпи просто побили альпіністів. Навіть якщо є бажання самостійно пройти маршрут на Еверест, усе одно доведеться платити за користування перилами (система страховки при проходженні небезпечних ділянок маршруту на льодовику Кхумбу), які облаштували шерпи. Крім того, знайомий піднімався на Еверест через Намче з боку Непалу, так мало того, що практично до базового табору є дорога, так у поселенні їм показували фонтан. Уявляєте – фонтан на треку до Евересту.
Звичайно, альпінізм змінюється – маршрути уже прокладені, з’являється краще спорядження, прогнози погоди стають точнішими, проте гори все одно залишаються великим викликом для альпініста. Безперечно, альпінізм потребує значних фінансових витрат та повної віддачі: більшість відомих альпіністів не мають родини. Вони жертвують цією частиною свого життя заради гір.
У мене ніколи не було ідеалістичних уявлень про висотний альпінізм. Навіть коли люди працюють у команді, це лише один із способів організувати собі підйом на вершину. У книзі Валерія Хрищатого про сходження на Канченджангу (третя за висотою гора у світі) описано, наскільки напруженими були стосунки між учасниками команди. Мета альпініста – потрапити на вершину, і у історії висотного альпінізму було багато подій, коли альпіністи жертвували життям заради власного его. На щастя, у мене такої ситуації не було. Утім, коли я піднімався на гору з слабшими за мене альпіністами, до табору приходив першим, розкладав намет і варив чай – так заведено. Вони приходили, пили, «падали» у спальники і засинали. Не буду приховувати, тоді в мене виникали думки, що ці люди зменшують мої шанси потрапити на вершину.
На висоті залишаються тіла альпіністів, які загинули біля вершини гори. З такої висоти складно організувати їхній спуск, для цього потрібно піддати небезпеці ще мінімум десятьох людей. На висоті ти йдеш, повторюсь, наче у відкритому космосі, а коли одягаєш кисневу маску, одразу стаєш залежним від кількості балонів. Кисню вистачає на дві-три години, і якщо за цей час ти не встигнеш спуститись, є велика імовірність залишитись на горі назавжди. Окрім того, допомогти людині, яка не може йти сама, практично неможливо – на такій висоті нереально когось нести. Коли у мене виникли проблеми на висоті, біля мене пройшли люди і ніхто навіть не зупинився. Потрібно усвідомлювати рівень небезпеки і розраховувати на власні сили. Безперечно, є відчуття, що людям на такій висоті не місце, але гори – як наркотик, якщо один раз спробував, потім зупинитись дуже важко.
Манаслу – дуже гарна вершина, і я б туди повернувся, але у світі є ще 13 гір-восьмитисячників. Мені б хотілось, щоб у Гімалаях з’явився новий маршрут, прокладений львівськими альпіністами. Я був би щасливим, якби це відбулось, а якщо я був би частиною цього – це була б квінтесенція моєї кар’єри альпініста.
Катерина Москалюк
Фото надані Ярославом Носа
Інтерв'ю Твого міста
- Які об'єкти на Львівщині пошкодили ракети. Розмова з головною архітекторкою області
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі