У Львові оголосили архітектурний конкурс на кращу проєктну пропозицію розвитку території вздовж вулиці Погулянка. Тvoemisto.tv дізналося, як вулиця виглядає сьогодні, що тут може з’явитися і як варто оновити цю територію.

«Тут тусувалася львівська інтелігенція»

Вулиця Погулянка, що в Личаківському районі Львова, бере початок від роздоріжжя вулиць Левицького і Вахнянина та веде до ботанічної пам’ятки «Лісопарк Погулянка». 

Історик, дослідник Львова Ігор Мельник писав, що назва Погулянка насправді не львівська, а походить із Вільнюса. Там колись був польський район, який називався Погулянка, хтось почув цю назву, і так вона перейшла до Львова на початку XIX століття, розповідає в коментарі Тvoemisto.tv дослідник історії Львова, письменник Ілько Лемко.

На Погулянці не людно, тихо і спокійно, хіба чути, як працює техніка біля однієї з новобудов. Ще біля кількох дворів видно робітників. На вулиці стоять вілли, дво- і триповерхові будинки. Щоправда, на початку можна побачити багатоповерхівки на шість поверхів. 

Замість давньої вілли на Погулянці, 11 планують звести новий будинок. Фасад обіцяють частково зберегти. Власники запевняють, що нове елітне житло не дисонуватиме з історичним виглядом вулиці, хоча мешканці прилеглих будинків спочатку виступали проти його будівництва.

У будинку під №24 на Погулянці за Польщі була фабрика штучного льоду Львівського акціонерного товариства броварів, зараз цієї адреси вже не існує, залишилася тільки  кам’яна  брама, а в 50-их роках тут збудували двоповерховий житловий будинок барачного типу (Погулянка, 26а). 

Погулянка, 26а

Поряд, на Погулянці, 26, був Львівський винзавод, який заснували 1948 року, розповідає Ілько Лемко. Сьогодні тут руїни. Територія колишнього винзаводу площею майже 5 гектарів занедбана. Паркова зона захаращена. 

Руїни колишнього винзаводу

Серед залишків стін можна побачити панно «Збір винограду». Мозаїчне зображення авторства Григорія Кичули та Ярослава Шеремети виготовили у 1979 році. Раніше місто декларувало, що хоче зберегти його з огляду на мистецьку цінність. 

Два роки тому керуюча справами виконавчого комітету Львівської міської ради Наталія Алєксєєва наголошувала, що завдання нових власників комплексу колишнього винзаводу зберегти й реставрувати панно, а якщо цього зробити не вдасться, то передати його Меморіальному музею тоталітарних режимів «Територія терору» для експонування. Також Наталія Алєксєєва запевняла, що на території комплексу не може бути жодної житлової забудови – лише будівлі громадського призначення. 

Початок Погулянки у вигляді парку започаткував львівський адвокат Францішек Венґлінський. На мапі 1931 року ця місцина позначена як Венґлінський лясек. 

«Адвокат Францішек у першій половині XIX століття збирав тут тусовки львівської інтелігенції – акторів, літераторів та інших. Потім цю ділянку придбав Йоган Дістль, який посадив тут парк. У другій половині XIX століття ділянка перейшла до Яна Кляйна, і він збудував на цьому місці броварню. Що цікаво, з тих часів є свідчення, що Кляйн спорядив на трьох ставках, які поряд, флотилію човнів. Багато панів і панн приїжджали до Кляйна на броварню, яка славилася смачним пивом, і каталися на човнах», – веде далі Ілько Лемко.

30 років тому тут працював спеціалізований магазин, у якому торгували вермутом «Квіти Погулянки». 

Літографія К.Ауера із зображення пивного саду на Погулянці. Літографія 1840 року

Літографія А. Ланге 1823 р., на якій зображений пивний сад на Погулянці. Джерело: Фотографії старого Львова

Дослідник розповідає, що після приходу радянської влади на Погулянці планували влаштувати міський парк культури та відпочинку, який згодом таки відкрили, але на вулиці Вітовського. Збереглися світлини з 60-их років, на яких видно, що тут були лижні траси, незаліснені горби. В 1989 році три вже згадані ставки обклали камінням і бетоном, тоді ж проклали асфальтовану доріжку.

У глибині лісопарку, трохи вище, розташована Церква Матері Божої Неустанної Помочі (УГКЦ) – колишній костел вірменських монахинь-бенедиктинок, збудований 1897 року в стилі історизм. 

«Тепер тут пустка. Парк занепав, здичавів. Декілька дерев загинули, деяким 250 років, хоча переважній більшості – по 100. На цій території, на мою думку, мала б бути влаштована солідна відпочинкова зона. Якщо це зроблять, то в тутешньому лісопарку, буде справді жива місцина. Навколо Погулянки забудови, з боку Зеленої та Пасічної стоять багатоповерхівки. Біля Пасічної, 88 один будинок взагалі «висить» над Погулянкою. Одне слово, «цивілізація» насувається», – іронізує Ілько Лемко.

Кому тепер належить колишній винзавод

На місці колишньої броварні згаданого Яна Кляйна запрацював завод «Укрвино». Згодом на його базі було засноване «Львівське агроторгове підприємство», яке в 2016 році стало банкрутом. Місто просило уряд передати комплекс на його баланс, але це питання так і не вирішилося. 

Майно збанкрутілого агроторгового підприємства на Погулянці, 26 продали з аукціону в 2019 році за 6,165 млн грн. Торги відбулися в Дніпрі. Переможцем стало ТОВ «Сі ейч корпорейшн», що належало жителям Дніпра – Володимирові Шпаку (42,4%) та 29-річній Марії Нелюбі (57,6%). 

Мовилося про 11 промислових приміщень та комунікації на Погулянці, 26 (площа понад 11,5 тис. м кв.).

Однак у 2021 році майно заводу внесли до статутного капіталу іншої, схожої за назвою компанії – ТОВ «Сі Ейч Констракшн», створеної одночасно з набуттям права власності. Тоді «Сі Ейч Констракшн» передало майно під заставу 6 млн грн позики від компанії «Санта Марія Інвест Інк.». В українському реєстрі бенефіціарами американської «Санта Марія Інвест Інк.» зі штату Делавер (США) спочатку були Володимир Шпак і Марія Нелюба, згодом їх замінив львів’янин, священник з Кротошина Роман Яцик, який і став директором «Сі Ейч Констракшн». 

Та, як стало відомо Tvoemisto.tv, майновий комплекс колишнього заводу «Укрвино» знову змінив власника. У липні 2021-го його будівлі викупило ТОВ «Амадей трейд», зареєстроване в квітні того ж року. За даними аналітичної системи YouControl, засновником ТОВ «Амадей трейд» є АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Атей», а кінцевим бенефіціаром – львів'янин Андрій Солтис. «Атей» перебуває в управлінні львівської компанії з управління активами «Спарроу Інвест», засновниками якої, окрім Солтиса, є Максим Чухен і Валентина Денечко. До слова, фонд «Атей» має частку (51% ) у статутному капіталі ТОВ «ТІКЕТС.ЮЕЙ» – компанії, якій належать права на відомий сайт бронювання квитків tickets.ua. 

Що передбачає архітектурний конкурс на розвиток Погулянки

Виконавчий комітет Львова в травні ухвалив рішення про організацію Всеукраїнського відкритого архітектурно-містобудівного конкурсу на кращу проєктну пропозицію розвитку території вздовж вулиці Погулянка. Учасникам конкурсу пропонують працювати в межах будівель колишнього винзаводу, на території площею 4,88 га. 

Основними завдання конкурсу є «формування вхідної алеї в парк з вулиці Погулянка, рекреаційної зони з інфраструктурою вздовж потічка на південному схилі ділянки Погулянка, побудова дитячого садка для потреб кварталу, а також створення якісного прикладу європейського житла з соціальною та комерційною інфраструктурою з урахуванням сучасних вимог урбанізму на межі паркової зони».

Територія проєктування та її зона

У межах зони Р-3 (рекреаційної зони озеленених територій загального користування – Ред.) планують розширити рекреаційну територію. Площа рекреаційної зони в межах території проєктування повинна становити не менш ніж 2 га. 

Заїзд автомобілів у підземний паркінг з боку Погулянки мають забезпечити з півночі, щоб унеможливити рух вулицею в бік парку. Архітектори мають додатково опрацювати вигляд вул. Погулянка вздовж території проєктування у форматі паркової пішохідної алеї.

У зоні А (виділена жовтим) передбачається нове будівництво. В зоні B (позначена синім) передбачена «трансформація забудови» в межах наявних будівель та їхніх залишків. Тут має бути широка відкрита рекреаційна територія в бік Погулянки. Ця зона не виконуватиме житлової функції.

У рішенні сказано, що нові й реконструйовані об’єкти мусять підтримувати контекст історичного середовища і паркової зони, відповідати регламентам містобудівного та пам’яткоохоронного законодавства. 

Рішення проєкту переможця конкурсу мають узяти за основу при формуванні завдання до детального плану території в межах вулиць Погулянка, Олександра Олеся та Олени Теліги. А ініціатором розробки детального плану території є ОСББ «Аттельмаєр», зареєстроване в згаданому житловому будинку за адресою: Погулянка, 26а. Керівником цього ОСББ є адвокат Денис Данилевич. Він же є керівником низки ТОВ: «Арктос-Ленд», «Портерра Груп», «Моноленд» і «Лінтер-Пласт». Ці компанії мають спільних бенефіціарів – Андрія Угрина, Андрія Криницького, Ярославу Вітик, яких, натомість, пов’язує львівський будівельний бренд Auroom.

Будівлі колишнього винзаводу, відповідно до зонування території Личаківського району, розташовані у громадській зоні Г-4 (зона культурних, спортивних та релігійних установ) та зоні Г-3-1 (зона дитячих дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл). 

Водночас Погулянка, 26, де зареєстроване ОСББ «Аттельмаєр», належить до зони малоповерхової квартирної забудови (до 4 поверхів) Ж-2, зони озеленених територій (неужитки, озеленені СЗЗ, круті схили) Л-1 та зони озеленених територій загального користування Р-3.

Міський голова Львова Андрій Садовий під час прямого ефіру програми «Акценти Твого міста», відповідаючи на запитання журналістки про можливу забудову в парковій зоні ботанічної пам’ятки «Погулянка», відповів, що не проти, якщо на місці колишнього заводу з’явиться «частина житла».

«На цій локації є споруди колишнього винного заводу. Вони там є? То що, відновити завод? Ні, його Фонд державного майна продав. Щоб ви розуміли, на всі наші прохання до Фонду держмайна продати той чи той об’єкт у власність громади, щоб ми могли це в комплексі розглядати, реакція була нульова, тому що в них є свій план, свій бюджет. Вони це продали. Через треті руки хтось це зараз перекупив», – прокоментував Андрій Садовий.

Тому позиція міста, зі слів міського голови, така, що на території, де є залишки заводу, може бути забудова, а поруч – громадський простір і парк.

«Позиція міста така: там, де той завод, може бути забудова, плюс там є високовольтна лінія, її треба провести низом. Там має бути парк, громадські простори. Якщо на території заводу буде якась частина житла, я не заперечую. Після того, як побачу результати архітектурного конкурсу, матимемо дебати з громадою», – резюмував він.

Tvoemisto.tv також звернулося по коментар до Закритого недиверсифікованого венчурного корпоративного інвестиційного фонду «Атей» і очікує відповіді його керівника Андрія Солтиса, який фактично є власником будівель колишнього винзаводу, щодо розвитку цієї території.

Які ризики забудови цієї території

Архітектор, депутат Львівської обласної ради, громадський діяч Іван Щурко, який живе на Погулянці, вважає, що формулювання завдань цього конкурсу містить недомовки й маніпуляції. А територію, яку планують «розвивати», ніхто не обстежував на історичну цінність. 

Він, зокрема, наголошує: «Одним із основних завдань конкурсу є «створення якісного прикладу європейського житла з соціальною та комерційною інфраструктурою з урахуванням сучасних вимог урбанізму на межі паркової зони», тому можемо вже змоделювати те, що одержимо в підсумку. 

По-перше, об’єкт розташований не на межі паркової зони, а безпосередньо в ній. Фактично 90% території колишнього винзаводу обіймає парк, який має статус ботанічної пам’ятки природи, що накладає свої обмеження, які треба враховувати в умовах конкурсу. По-друге, весь комплекс винзаводу є історичним, частина будівель там збереглася з часів пивоварні першої половини XIX століття – так званої «броварні Кляйна».

Так, деякі споруди перебудували в радянський період, але там дотепер є пивниці з австрійського часу зі склепіннями, де тримали пиво, а пізніше вино. 

Зі слів громадського діяча, на цій території також багато будівель XIX і XX століть, які чітко можна визначити за видом цегляної кладки, конструктивними й декоративними елементами. Мозаїка, яку обіцяли зберегти, руйнується, пояснює Іван Щурко. Поруч із територією заводу збереглися залишки фабрики морозива – сухого льоду. Будівлі ці не вціліли, але тут ще можна побачити в’їзну браму, яка має історичну цінність. 

«Історичну цінність об’єкта насправді ніхто не обстежував. І чому так скромно звучить теза про соціальну інфраструктуру, адже її має бути тут однозначно більше?» – дивується архітектор.

Іван Щурко пояснює, що в умовах конкурсу чи в додатках має бути посилання на всю містобудівну документацію й обмеження, якщо «власники ще не вирішили цього питання». 

Депутат ЛМР, який представляє Личаківський район, Віталій Троць вважає, що допоки такі архітектурні конкурси проводитимуть за формулою приватного фінансування, то замовлятиме результат той, хто платить. Адже в рішенні, зокрема, мовиться, що фінансування організації та проведення конкурсу здійснюються «за рахунок коштів з джерел, не заборонених чинним законодавством України, у тому числі із залученням коштів благодійних та/або приватних організацій». А призовий фонд для переможців конкурсу становить 32 тис. дол. Зокрема, I премія – 15 тис. дол., II премія – 10 тис. дол., ІІІ премія – 7 тис. дол.

«Виконавчий комітет, імовірно, порозумівся з власником і хоче підійти до рішення, що там має бути. В рішенні мовиться про рекреацію, але чи в підсумковому проєкті не стане більше житла – побачимо. Є інше розуміння: цей завод, будівлі, що там залишилися, є приватною власністю, тож змусити когось зробити об’єкт місто не може. Будемо розглядати це питання, коли йтиметься про детальний план. Мають бути дозвіл сесії на його розробку, затвердження та громадські слухання», – вважає Віталій Троць.

Також депутат ЛМР підтверджує, що комплекс колишнього заводу розташований не біля, а в самому парку.

«Маємо п’ять-сім проєктів забудови Погулянки, але до них треба підходити дуже виважено. Можемо шукати рішення, щоб територія парку не стала заднім чи внутрішнім двором, щоби парк був відкритий, щоби покращувалася інфраструктура. Якщо зробимо хорошу інфраструктуру для парку, для нижньої довгої алеї, то будемо за нього боротися», – обіцяє Віталій Троць.

Якою мала б бути ця територія Погулянки

Зважаючи на те, територія оточена лісопарком, що поруч Центр творчості для дітей та юнацтва, у який рано чи пізно повернуться діти (зараз він недоступний, виконує інші функції), то тут могло б бути значно більше спортивної інфраструктури, зокрема розвиткової дитячої – школи мистецтв та інших, які доповнили б те, чого бракувало Центру творчості, вважає архітектор Іван Щурко.

«Тут можуть бути громадські об’єкти, офісні, коректні щодо висоти й масштабу забудови. Можуть бути й житлові, бо в цю територію «вклинені» хрущовки, але знову ж таки – коректні щодо висоти й площі забудови. Однак житло ніяк не може бути на цій території базовим, лише доповнювати громадські функції, які там природні, органічні», – каже він.

Водночас громадська діячка, адвокатка Галина Янко в коментарі Тvoemisto.tv наголошує, що в лісопарку можуть бути тільки ті об’єкти, що обслуговують його, або ж об’єкти рекреаційного значення:

«Лісопарк «Погулянка» є об’єктом природно-заповідного фонду у Львові, а це означає, що будь-яка забудова тут заборонена, окрім тієї, що обслуговує парк або об’єкт, який має рекреаційне значення. Іншої забудови там бути не може. Якщо межі парку змінені незаконно, а за моїми даними вони справді змінені, то це кримінальна відповідальність. Тож про який конкурс може мовитися? Це буде незаконно».

З її слів, площа всіх парків Львова була зменшена незаконно. Єдиний парк, який вдалося відстояти, ба більше – розширити його територію на 10 гектарів, був Снопківський парк. 

Територія лісопарку «Погулянка» дуже цінна для міста, бо формувалася ще із середини XVII століття, наголошує Іван Щурко. Уже тоді вона була інтегрована в місто, довкола неї вирувало громадське життя.

А те, що межі одного з найдавніших парків Львова постійно хочуть урізати, є варварським підходом до природи та до нашої історії, вважають захисники парку.

P.S Варто згадати, як Погулянку за часів ресторатора Йогана Дістля змалював Іван Крип’якевич через оповідь Францішка Яворського: «Продерлися ми через густі хащі і стали на верху гори, вкритої веселими деревами, що панує над Погулянкою. Який божеський краєвид відкрився нашим очам. Довкола високі гори, посередині долина, вистелена деревами, з-поміж котрих визирала незамітно вежичка невеликої каплички. Довкола нас панувала глуха тиша й тільки рохкання жаб перебивало її своїм негармонійним звуком. У цьому місці, на верху гори, вистеленої лісовим мохом, ми забули про відносини столиці, про обов'язки стану й з переповненими серцями, мовчки, бо правдиве захоплення ніколи не вживає слів, поглядали то на себе, то на галуззя дерев, яким наче знехотя колихав лагідний вітрець. Зірвали ми на пам'ятку кілька гарних плодів флори, з тугою відірвалися від цієї милої закутини, де чар природи усміхався до нас з кожного листочка, відбивався у кожній квітці, де ум наш був свобідний від похоті й такий спокійний, як ті води близького ставу, що не зморщили навіть своєї скляної поверхні...» 

А що зможуть побачити на Погулянці теперішні мандрівники, йдучи вулицею, алеєю, парком: грізні забудови зусібіч чи все ж таки відпочинкову зону з будівлями, які зроблять цю місцину привабливою для прогулянок?

Христина Гоголь, Дмитро Борисов

Фото: Іван Станіславський

Фотоколаж Дмитро Тарадайка

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.