Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру

2994 0
Київський архітектор, чиї проекти перемогли на останніх відкритих конкурсах у Львові, розповідає, як сихівські діти кататимуться на лижах улітку.

«Кудін – один із найпотужніших архітекторів сьогодення. Коли я відкрив конверт і побачив його пропозицію на конкурс проектів спорткомплексу на Сихові, то аж видихнув із полегшенням», – так головний архітектор Львова Юліан Чаплінський відповів на запитання «Твого міста» про те, чому останні архітектурні конкурси у Львові виграло київське архітектурне бюро. Журі визнало найкращими розроблені командою Кудіна проекти спорткомплексу на Сихові та міського архіву.

Віктору Кудіну шістдесят сім років. Проектувати будинки він почав іще у сімдесятих роках минулого століття (зокрема, одна з його найвідоміших робіт – крита спортивна арена Виставкового центру в Києві), а 1991 року заснував власну творчу архітектурну майстерню «Кудін». На початку 90-х три роки працював у Німеччині. Окрім архітектури, займається живописом і фотографією, викладає в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. Ми розмовляємо в Києві, хоча тепер більшість об’єктів, над якими працює бюро Кудіна, розташовані у Львові. «Люди звикають грати за нормальними планами, встановленими, щоб місто не стало руїною», – пояснює архітектор, чому зосередився на об’єктах у нашому місті.

– Усе крутиться навколо слова «конкурс». Останній раз я брав участь у київському конкурсі років п’ятнадцять тому – ми тоді виграли. Зараз київські конкурси я не сприймаю. Не знаю, що в Києві будується, не знаю, як працює й чи працює взагалі Архітектурно-містобудівна рада, хоча багато років був її членом. Житлові свічки у центрі столиці – це катастрофа. Люди, які мають гроші, повинні думати про те, аби залишити по собі щось по землі. Але натомість відбувається гонитва за привидом грошей, і парламентське лобі допомагає знущатись над містами.

Читайте також: Ближче до неба. Чи готовий Львів стати містом хмарочосів

Раніше у Львові не було таких фінансів, які з’явились зараз. Коли головним архітектором міста став Юліан Чаплінський, було проведено багато конкурсів. Львів довів, що конкурси можуть бути чесними. 2015 року ми виграли у Львові конкурс компанії «Адамас» на офісний центр для ІТ-компанії на Панаса Мирного, 24. Два роки малювали варіанти й вийшли на стадію проекту.

Чому ви вирішили зробити міський архів Львова громадським простором?

Для архіву знайшли місце у спальному районі – на розі вулиць Трускавецької та Пулюя. Архівна справа в Україні – це просто руїна. Ми плануємо відійти від радянського поняття архіву з парканом, озброєними охоронцями й відвідуванням за попередньою домовленістю. Районна адміністрація хотіла, щоб гроші, які заходять у спальний район, посприяли створенню громадського простору для людей, які там мешкають. Де можна провести симпозіум чи конференцію, подивитись фільм. Для цього ми запланували місце на даху. А через те, що ми закопали будівлю трохи в землю, з’явилась яма, з якої ми вирішили зробити скейт-парк. У Європі це поширена практика, коли сам архів хоч і захищений, але з ним завжди пов’язана громадська територія та майданчик для відкритих заходів.

 

А чому вирішили будувати новий спорткомплекс, а не відновити один із старих, яких у Львові не бракує?

Реконструкція завжди дорожча. До того ж, конструкції радянських часів абсолютно не розраховані на економію енергії. 38-сантиметрова цегляна кладка, залізобетонні панелі 35 сантиметрів завтовшки… До слова, в перші роки після об’єднання Німеччини більшість заводів і спорткомплексів, збудованих за соціалістичними стандартами, зруйнували та побудували нові.

Комплекс на Сихові призначений для дітей і підлітків, тому будується за особливими стандартами. Я не знаю у Львові будівель, які можна було б реконструювати, аби створити такий спорткомплекс.

Скільки там буде займатись дітей?

Мене це якраз і бентежило: чи буде достатньо охочих дітей у Львові? Коли ми вийдемо на проектування, я б хотів, щоб Сихівська районна адміністрація провела експертизу щодо цього. Хоча всі говорять, що всі зали будуть заповнені, адже дитяча спортивна інфраструктура в місті відсутня.

Читайте також: Перші люди на Сихові. Як розвивався наймолодший район Львова

Спорткомплекс має приносити гроші. Треба, щоб він працював дванадцять годин, з 9.00 до 21.00. Ми маємо чотири ігрові зали площею 36 на 50 метрів, басейн для водного пола. Кожен зал розрахований на п’ятсот глядачів і має розсувні трибуни завширшки півтора метри. Якби ми проектували спорткомплекс для тренувань, можна було би зробити дванадцять таких залів або поділити кожен із цих на кілька волейбольних чи баскетбольних майданчиків.

Читайте також: Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша

Лижний спорт додався випадково. Через те, що ділянка досить мала, ми поставили два зали один над одним. Так виникла ідея використовувати покрівлю. 2008 року я проектував спорткомплекс для дорослих у міському парку Вінниці. Там був хокей, басейн і спортзал. Нам було шкода, що ми забираємо землю, тому на покрівлі ми зробили газон і посадили дерева, а взимку там можна спускатись на санчатах. У Львові довжина буде 240 метрів. Якраз нормальний нахил для дітей, є гумовий підйомник. Завдяки спеціальному покриттю можна кататись і влітку.

Чи виникали проблеми з проектуванням?

Мешканка одного з прилеглих будинків назвала майбутній спорткомплекс «безглуздою ракетою». Мовляв, ці двадцять сім метрів висоти закривають огляд із вікна. А житлові будинки довкола їм не заважають?

Проект ми закінчимо наприкінці 2018 року. Тоді можна починати рити котлован під фундамент. Проте ми ще не знаємо кінцевого бюджету, а тільки прикинули, скільки коштуватимуть металеві конструкції. Було заявлено двісті мільйонів гривень, але боюся, що в цю суму ми не вкладемось. Із такими будівлями буває, що десь посеред процесу не вистачає грошей. Так сталося з моєю критою спортивною ареною у Києві. Це катастрофа. Скільки було віддано сил!

Читайте також: Європа повернулась до кам’яниць. Британський урбаніст про новий тип житла

Колишній власник арени хотів звести великий спортивний комплекс. Я навіть пропонував йому варіанти – останні переговори були років п’ять тому. Наш проект був розрахований на п’ять тисяч глядачів, а він хотів п’ятнадцять. Запросив британських архітекторів, щоб звести на цій ділянці і арену, і торгівельно-розважальний центр. Зараз арену викупив власник бізнес-центру «Парус» і просто хоче звести на цьому місці великий торгівельний центр. Так, наче їх у Києві бракує.

Що ви думаєте про ревіталізацію радянських промислових будівель?

Це супер! Проте ревіталізація має зачіпати не тільки будинок, а всю територію. А на це потрібно дуже багато коштів. Інвестору легше знести стару будівлю і збудувати на її місці житло, з якого можна швидко отримати гроші. В Києві є хороші ревіталізовані місця – наприклад, торгівельно-розважальний центр «Космополіт». У Львові – завод РЕМА та потенційно «Фабрика повидла».

Читайте також: Пішохідний міст, своя площа Ринок і Фабрика повидла. Як зміниться Підзамче

Які у вас є улюблені будівлі у Львові та Києві?

У Львові мені подобається функціоналізм початку двадцятого століття. Вулиця Дорошенка, вілли. Шкода, що потрібно багато грошей, аби довести їх до ладу. Великою проблемою Львова є заміна оригінальних вікон у старих будинках на пластикові.

У квітні-травні ми закінчуємо готель на вулиці Листопадового Чину, 8. Це був австрійський банк, а на верхніх поверхах – квартири працівників банку. На перших двох поверхах залишились оригінальні вікна, які ми реставрували, а на третьому й четвертому все вигоріло. Тому ми знайшли викинуті старі дерев’яні вікна й відтворили їх.

Читайте також: Що не так із фасадами львівських будинків

У Києві люблю посольство Німеччини та палац дітей та юнацтва. Добре, що Руслана Кухаренка звільнили з посади керівника управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації. Він зробив дуже багато поганого для столиці. Київська архітектура повинна бути київської, але чи означає це псевдоісторичний стиль із якимось куполочком? Якщо є старий будинок, його треба відновлювати. Якщо місце порожнє, на ньому треба будувати сучасний будинок.

Як театр на Подолі?

Так. Комусь був потрібен цей скандал. Подивіться на житловий комплекс Podil Plaza & Residence на Глибочицькій у Києві. Боюся, що люди, які нарікають на театр, скажуть, що псевдоісторична будівля комплексу на Глибочицькій нормальна. Страшно, що в нас немає архітектурних критиків, освіти, лікнепу.

Із червня минулого року частина відповідальності за містобудівні норми була перекладена з головного архітектора на Державну архітектурно-будівельну інспекцію. Що ви думаєте про це?

ДАБІ – це організоване злочинне угруповання. Люди, які не мають ніякої спеціальної освіти, вказують, контролюють та призначають страшні штрафи. Вони не відповідають ні за свої дії, ні за помилки. Це для нас, архітекторів, головна проблема.

Чого ще не вистачає Львову?

Ще кращої сучасної архітектури. Потрібне нове місто поряд із старим.

Текст і фото Ольги Кутишенко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав. 

Інтерв'ю Твого міста