Наталя Мисак із Центру міської історії розповідає, як перші сихівчани, ізольовані в непривітному віддаленому районі, навчились об’єднуватись.

Серія лекцій і дискусій «Сихів вечірній», організована Центром міської історії в межах літньої школи «Сихів: простори, пам’яті, практики», розпочалась розповіддю Наталії Мисак про те, як виник і розвивався найбільший район Львова. Записавши розповіді людей, які живуть на Сихові кільканадцять або кількадесят років, дослідниця описала щоденне життя перших мешканців району: як вони сприймали нове місце, яким планувала майбутнє Сихова радянська влада, як адаптувались переселенці з Чорнобильської зони та галицьких сіл.

Освоєння території, на якій зараз розташований Сихів, почалося в сімдесяті роки. Тоді до Львова приєднали села Сихів і Козельники, а також частину села Зубра. Частина людей, що зводили нові будинки, отримали в них квартири, тож дружні стосунки між майбутніми сихівчанами почали налагоджуватись іще під час будівництва.

Перші мешканці описують знайомство з Сиховом як із чужим, дуже просторим, незнайомим і недоглянутим простором, необжитими, однаковими будинками та великою кількістю людей. Для людей, які селились у щойно зведених багатоповерхівках нового спального району, це була єдина змога отримати житло в місті.

Читайте також: Спальний чи культурний: яке майбутнє у Сихова

Не додавав затишку й брак транспортної інфраструктури (Сихівський міст, який значною мірою розв’язав цю проблему, збудували лише на початку 2000-х), а також будівництво, що велося поруч із щойно зведеними багатоповерхівками. Типовий краєвид із вікна сихівської квартири тих часів – будівельний майданчик.

Закладений у семи кілометрах від центру міста район видавався однорідною територією, однаково чужою й закритою для решти Львова. Це дещо змінилось, коли перші поселенці обжились – із часом їм дедалі більше подобався новий район. Проте і брак культурних закладів, і погане транспортне сполучення не сприяли зв’язкам Сихова з іншими районами міста. Один львів'янин розповів, що не був на Сихові вже років десять – не мав потреби. 

Водночас мешканці Сихова, які мали поруч усе необхідне для життя – лікарні, крамниці, садочки і школи для дітей, кінотеатр – опинились у своєрідній ізоляції. Своєрідною в’язницею став Сихів і для жінок із малими дітьми: звідси важко було дістатись до центру і пішки, і на громадському транспорті.

Найдовший будинок на Сихові (Кос-Анатольського, 4) місцеві мешканці називали Берлінською стіною. Будівля мала бути однорідним простором, а натомість вийшов соціальний колаж: одну частину Берлінської стіни заселили переселенці з Прип’яті, які до того жили в багатоповерхівках. Іншу – люди, що приїхали з галицьких сіл.

Будинок розділився на два табори, його мешканці часто говорили про різницю між «ними» і «нами». Вихідці з Чорнобильської зони почали об’єднуватись і зробили біля своєї частини будинку спільний сад, натомість, колишні селяни облаштовували на прибудинковій території окремі грядки й сади. Втім, із часом межі між цими спільнотами почали розмиватись.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці збудована на місці, де радянська влада звела б будівлю для районного комітету партії або палац піонерів. Релігія стала дуже видимою в громадському просторі, тому на ключовому ідеологічному місці, де сходяться транспортні магістралі району, вирішили звести церкву. Вона й стала символом ідентичності району.

Коли сиіхвчани домовляються про зустріч, вони називають не вулиці, а кодові місця – зазвичай школи, ринки або торгівельні центри.

Сприйняття району змінюється з віком. Багато опитуваних студентів розповіли, що для них соціальний простір значно  розширився, коли вони доросли до підліткового віку. Один із них згадує: в дитинстві знав, що живе у Львові, але Львовом для нього був саме Сихів. Адже він, знаючи район добре, не виходив за його межі. Так тривало, поки молоді люди не вступали до вишів чи не їхали працювати до іншого району – тоді й для них Сихів ставав місцем, де можна переночувати.

Читайте також: «Кримська перепічка» у Львові: пекарня переселенців, яка вчить львів'ян довіри

Перші сихівчани були готові терпіти погано облаштовану інфраструктуру, якщо в їхній квартирі були створені комфортні умови. Для них зручність району залежала від комфортності приватного простору, від можливості відпочити за зачиненими дверми.

Зараз Сихів розвивається не так, як колись планували його перші будівничі. Тут виникають нові соціальні цінності та зв’язки, а потреба у розвитку спонукає до поєднання зусиль. Зокрема, саме на Сихові найбільша у Львові кількість об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Це значить, що сихівчани вчаться організовуватись заради спільних інтересів.

Олеся Шеремета

ілюстрації з відкритих джерел