presa.com.ua

presa.com.ua

«У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»

10414 0
Новопризначена керівниця департаменту охорони здоров’я ЛОДА про те, як вирішити проблеми медицини на Львівщині – кадрові, матеріальні та морально-етичні.

Минулого тижня директоркою департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації призначена Ірина Микичак. Вона працює в департаменті з 2004 року та дотепер була заступницею директора – начальницею управління медичної допомоги. Останні півроку очолювала департамент у статусі тимчасового виконувача обов’язків директора. Попередній керівник, Богдан Чечотка, у жовтні 2016 року пішов із посади за власним бажанням.

Tvoemisto.tv запитало пані Ірину про те, які головні виклики вона бачить перед собою і як планує давати раду ключовим проблемам у медичній сфері області.

«Частина медиків обрала не ту професію»

Проблема, яку потрібно вирішувати негайно – кадрова. Люди незадоволені тим, як до них ставляться медики. Хоча з одинадцяти тисяч лікарів, які працюють в області, тих, які породжують такі скарги, невелика частка, вони кидають тінь на всю нашу медицину. Думаю, причина в тому, що частина медиків обрала не ту професію. Вони не хочуть удосконалюватись, працювати над собою, а просто приходять на роботу, не переймаючись долею людей, які їм довірились. Це стосується й молодшого та середнього персоналу – деякі, попрацювавши вдома, приїжджають на роботу відпочити. Як театр починається з гардероба, так і лікарня – з санітарки, чия байдужість може перекреслити величезну роботу всього колективу лікарів.

Вирішити цю проблему можна, перейшовши на контрактну систему наймання. Тоді контракт із недобросовісними медпрацівниками можна буде розривати. До нас приходить молодь, освічена й обізнана з сучасними технологіями, а ми не маємо вакансій.

Ще одна грань цієї проблеми – медики пенсійного віку. За всієї поваги до їхнього досвіду, вважаю, що у медицині, як і у державній службі, потрібно встановити граничний вік 65 років – межу, після якої не можна займатись професійною практикою. Такі обмеження діють у багатьох європейських країнах.

Якість управлінської команди медицини області – ще одна проблема. Це стосується як працівників департаменту, так і головних лікарів. Одним із своїх головних завдань я вважаю формування колективу професійних управлінців, зацікавлених у якісному результаті й позитивних змінах, небайдужих і відповідальних. Ми вже розпочали навчання: тридцять керівників медичних закладів, відібрані за конкурсом, завершили першу сесію «Школу успішного медичного менеджера Львівщини». У нас багато цікавих навчальних проектів. Зокрема, з агентством міжнародного розвитку Сполучених Штатів Америки працюємо в напрямках боротьби з туберкульозом, материнства й дитинства.

Читайте також: Уляна Супрун у Львові: Усі громадяни матимуть доступ до усіх лікарень

Деякі лікарні дешевше знести, ніж утримувати

Мене турбує якість наших лікарняних приміщень. Вони переважно пристосовані, старі, енерговитратні. Більшість із них узагалі доцільніше знести, бо їхнє утримання потребує величезних коштів. А ці кошти, які ми могли би скерувати на лікування пацієнтів, лікарні витрачають на утримання старих будинків. До прикладу, Львівська обласна клінічна лікарня розкидана по корпусах, деякі з яких мають понад двісті років. Про який якісний та зручний медико–технологічний процес чи інфекційний контроль тут можна говорити? Але ми, на жаль, не маємо коштів, щоб збудувати сучасну лікарню, якої потребують мешканці не тільки Львівщини, а і всієї Західної України.

Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр має ніби достатньо нове приміщення (збудоване близько сорока років тому), але діти з онкологією, онкогематологією, імунною патологією та іншими складними рідкісними захворюваннями потребують особливих умов. Тож нам нагально потрібно збудувати новий корпус для розміщення там ще й регіонального центру трансплантації кісткового мозку.

Ми шукаємо інвесторів та інвестиційні проекти, зокрема і на засадах державно-приватного партнерства. Та, коли йдеться про зміни, реорганізацію, достатньо часто зустрічаємо спротив із боку медичних працівників і певних громадських організацій. Хоча насправді пацієнта не цікавить, як називається лікарня чи скільки в ній ліжок: хвора людина потребує своєчасної і ефективної медичної допомоги, повноцінного забезпечення усім необхідним для лікування та одужання.  

Шукаємо вирішення проблеми забезпечення пацієнтів ліками. Зараз маємо максимум 20 гривень на пацієнта на день. За ці гроші неможливо купити для стаціонарів достатньо медикаментів, одноразових розхідних засобів, лабораторних реактивів тощо. Ми заледве забезпечуємо реанімаційні відділення. Левова частка видатків на лікування лягає на плечі пацієнтів та їхніх родин. І це дуже прикро.

До прикладу, з обласного бюджету виділяється щороку майже сто мільйонів гривень на обласні гемодіаліз та закупівлю дорогих ліків, у тому числі для хворих із легеневою гіпертензією, дітей із деякими спадковими патологіями, вродженим імунодефіцитом тощо. Здавалося б, велика сума. А за цими програмами лікуються лише десять–п’ятнадцять тисяч пацієнтів, які мають саме ці хвороби.  Решта цієї підтримки не відчувають. З бюджету на кожного пацієнта виділяється на рік від 1300 до 1800 гривень, і з цих коштів у середньому 70% іде на заробітну платню медиків. Але й вона в нас низька, такої низької оцінки праці медпрацівників немає ніде у Європі. Отже, вважається, що на медичну галузь скеровуються великі видатки, а ми фінансуємо насправді не медичну допомогу, не профілактику захворювань, а утримання медперсоналу.

За розрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я та Європейського Союзу, для ефективної роботи системи охорони здоров’я її фінансування має становити не менше 6-8% ВВП. В нас у 2017 році на медицину виділено 2,8% ВВП. Можна хіба що сподіватись на дофінансування з місцевих бюджетів, страхових фондів тощо.

Не бюджетом єдиним

Ми активно беремо участь у міжнародних проектах. Останній та найбільший за обсягами фінансування – проект Світового банку «Онкопревенція та впровадження ефективних протипухлинних технологій». Нам пощастило, що змогли стати учасниками цього проекту. Ми добре працювали, й нам збільшили фінансування з чотирьох до десяти мільйонів доларів. Закупили дороге обладнання для онкологічного центру та міжрайонних скринінгових центрів у Дрогобичі, Самборі, Стрию, Червонограді та Львові, а також комп’ютери і інтернет в усі сільські амбулаторії, організовуємо вакцинацію дівчат від раку шийки матки, тощо. Віднедавна розпочинаємо разом з Полтавською областю роботу у новому проектів Світового банку. Це стосується вже управління реформами в охороні здоров’я.

Велику перспективу мають проекти транскордонної співпраці. Львівська обласна рада допомагає нам налагоджувати партнерство з Польщею. В конкурсі проектів в рамках програми транскордонної співпраці Польща – Україна – Білорусь цього року взяли участь дуже велика кількість медичних закладів із Львівської області – більше, ніж з усієї Білорусі, наприклад. Тільки з обласних медзакладів біля шістнадцяти проектів пройшли у другий тур. Обсяг фінансування проекту, в якому бере участь українська і польська клініка – два з половиною мільйони євро. Розраховуємо, що цього року Львівщина отримає потужні інвестиції в розвиток охорони здоров’я від Євросоюзу власне через ці проекти.

Розпочинаємо працювати з німецьким проектом U-LEAD, спрямованим на децентралізацію сфери охорони здоров’я. Цього року на пропозицію уряду Японії подаватимемо заявки на конкурс, у межах якого маємо шанс отримати обладнання для Західноукраїнського дитячого центру.

Читайте також: Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини

«Люди готові платити, але все має бути прозоро»

Нагальна потреба – виведення платних послуг із тіні. Але розцінки мають бути такими, що пацієнти навіть середнього статку зможуть прийти й заплатити не в кишеню, а в касу. Люди готові платити, але все має бути прозоро. Мають працювати реальні гарантії для певних груп соціальних хвороб, дітей, малозабезпечених громадян.

Нам потрібно створювати у лікарнях відділи платних послуг, але чинна нормативна база і податкове законодавство не сприяє цьому. Навіть можливість створення комунальних некомерційних підприємств, дозволене чинним законодавством, не дає лікарням можливостей економічного розвитку. Кошти, які медзаклади можуть отримувати за надані послуги, і це може бути не тільки безпосередньо певні види медичної допомоги, повинні йти не на податки, а на розвиток установи. А зараз лікарні фактично змушені залучати кошти на розвиток і латання аварійних ситуацій шляхом отримання так званих «благодійних внесків».

Щоб позбутись неформальних фінансових стосунків у медичному середовищі, держава має знайти можливість платити медикам гідну зарплатню. Сьогодні середня зарплатня медпрацівника в області – 4 тисяч гривень. Тривають дискусії про те, що кошти тепер підуть за пацієнтом, і той, хто матиме їх більше, зароблятиме більше. Та, на жаль, ми ще не забезпечені єдиною електронною базою. Спершу потрібно запровадити єдині стандарти для електронного реєстру пацієнтів, бо, якщо цього не зробити, буде дублювання, дописування і приписування.  

Однак, те, що лікар мало заробляє, не дає йому права вимагати від пацієнта гроші. Це неприпустимо. Якщо людина хоче віддячити лікареві, це не обов’язково мають бути гроші. В Австрії я бачила символічні подяки в ординаторській – іграшки, листівки, книжки. Грошові «подяки» створюють у нашому професійному середовищі вкрай нездорову атмосферу. Більшість керівників лікарень уважають за неможливе, щоб лікар вимагав від пацієнтів гроші за надані послуги, й борються з цим самотужки.  Втім, у цього процесу є дві сторони: якщо ви не даєте, у вас не візьмуть. Я не раз повторювала у свої коментарях: від суми, заплаченої, наприклад, акушер - гінекологу, якість допомоги під час пологів не зміниться. Якщо лікар добрий фахівець, він і сам ліки пацієнтові купить, і кров здасть, і жити буде у клініці, поки буде загроза для пацієнта. А якщо цей лікар некваліфікований і непорядний,  то не допоможуть жодні доплати. На жаль, така «традиція» Галичини. Знаю від своїх колег із Києва, що там дуже люблять львівських пацієнтів – вони ще не встигли переступити поріг, а вже шукають, кому заплатити. Цю ментальність треба змінювати.

Якщо пацієнт дуже хоче допомогти лікарні, він може зробити пожертву. Така практика є в усьому світі. На жаль, є випадки, коли від пацієнта вимагають вносити фіксовану суму під виглядом добровільної пожертви. Правильно було б узаконити гонорари.

Читайте також: Без черг: у львівській поліклініці діє сервіс онлайн-запису до лікаря. Як це працює

Народжувати у Львові – не страшно

За нашою статистикою дуже невеликий відсоток вагітних їде народжувати закордон. У тій же Польщі, про яку точаться розмови, це недешеве задоволення, і там немає змоги обрати лікаря на свій смак: до кого потрапила, в того й народжуєш. Проте є частина породіль, які прагнуть народити за межами України, аби отримати там документи. Є також поодинокі випадки, коли жінка, знаючи про загрозу виникнення проблем зі здоров’ям дитини, їде закордон, щоб відразу продовжити там лікування.

Мені відомо, що є кілька інвесторів, що працюють над проектами приватних пологових стаціонарів у Львівській області. Відкриття таких пологових будинків позитивно вплине на розвиток акушерської служби, якість послуг та виведення їх із тіні.

В нас дуже багато високопрофесійних акушерів-гінекологів. Ситуація, що виникла під Львівською обласною державною адміністрацією через трагедію в пологовому на Раппопорта, мене шокувала. Не пригадую такої агресії, спрямованої проти лікарів. Кожен медик може зробити помилку, трапляються трагічні збіги обставин, але рівень відповідальності, який лягає на плечі акушер-гінекологів, є надзвичайно високим.

Щодо того випадку триває кримінальне розслідування. Члени комісії, що мала провести внутрішнє розслідування в пологовому, враховуючи конфлікт інтересів і створену напругу в суспільстві, зокрема через ЗМІ, працювати в комісії відмовились. Ми звернулись до Міністерства охорони здоров’я з проханням створити експертну комісію відповідного рівня. Досі чекаємо.

Розмовляла Наталя Павлишин

Інтерв'ю Твого міста