Фото: Роман Тищенко-Ламанський
«Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
Із початку війни мене переповнювало багато емоцій: перша – шок, що вона взагалі почалася, та новини про бомбардування українських міст; друга – радість від новин про героїчний спротив української армії, яка зупинила ворога на всіх напрямках. Проте разом із цим був шок і від того, що Росія почала займатися тероризмом.
Не досягнувши успіхів у жодному наступальному напрямі, російські військові стали бомбити цивільні об’єкти. Від фотографій мертвого хлопчика, який загинув від російського снаряда, батьки якого забігають до лікарні Маріуполя, в мене перехопило дихання, цілий день тряслися руки і лилися сльози. Потім я бачив інші знимки: закривавленої матері, якій під час обстрілів поранило руку, але вона прикрила свою дитину; цілу сім’ю, яку вбив російський снаряд під час евакуації з Ірпеня; дітей із того ж Маріуполя, які вмирають від зневоднення… Це просто якийсь сюрреалізм, цілковитий жах. Переживаю усе це тільки на «астрономічній» кількості сигарет і транквілізаторів.
Сьогодні розповідаю про дитячий притулок на Левандівці, який став прихистком для тих, що втікають від війни. Тихою оазою в пустелі трешу і крові.
Отже, Левандівка. Вечоріє. Промисловий район ситуативно забудований багатоповерхівками. У їхній тіні ховається приватний сектор. В колишньому дитячому садку вже багато років розташований дитячий будинок.
Перше, що бачу, це старий кований радянський паркан, пофарбований у райдужні кольори. Одразу біля входу – гіпсова фігура Божої Матері. З невеличкої будівлі виходить завідувачка дитячого будинку.
Це Світлана Петрівна Гаврилюк. 10 хвилин, які вона викроїла зі свого графіка, щоби зустрітися і поговорити зі мною, є розкішшю для неї. До глибокої ночі вона сидітиме над журналами обліку і вноситиме до нього всіх дітей, які зараз перебувають у дитячому будинку, а також дані про волонтерську допомогу.
Ідучи до будівлі, бачимо доглянуту територію з туями, кущами самшиту, дитячими майданчиками і безліччю різних скульптур гномів та іншого казкового братства. Дорога заводить мене в обкладену кахлями двоповерхову будівлю дитячого садка, вхід у який охороняє старий пес.
«Це Ляля. Їй уже 14 років. Спершу вона була дуже агресивна, могла зірватися навіть на своїх. Із початком війни, гулом сирен тривоги дуже заспокоїлася і здебільшого спить», – розповідає пані Світлана.
Усередині приміщення душно, але світло і чисто. Стіни нещодавно пофарбовані, на них висять дитячі малюнки й аплікації. Проходимо повз кімнатку охорони, де на камерах видно все, що навколо будівлі. Отже, діти в безпеці, можуть жити у своєму світі, навіть стривоженому війною.
Пані Світлана заводить нас у єдину вільну кімнатку для короткої розмови. Це їдальня. Усі стільчики поставлені на стіл, щоби прибиральниця могла помити підлогу. Згадуючи свої дитячі роки, завідувачка розповідає, що останніми днями у них було дуже багато журналістів із різних, зокрема й світових, ЗМІ. Багато країн після цих репортажів пропонують свою допомогу.
«Наш будинок розрахований на 50 вихованців. Раніше тут мешкали діти зі Львова та області, яких соціальні служби тимчасово забирали з неблагополучних сімей. Зараз ми їх майже всіх відправили додому, а дитячий будинок працює як «перевалочна база»: сюди приїжджають сім’ї з маленькими дітьми із міст сходу та центру України. У нас зараз є родини з Одеси, Запоріжжя, Харкова. Один хлопчик якимось чином сам приїхав з Дніпра. Нещодавно до нас переїхав цілий дитячий будинок із Лисичанська. Діти в нас перебувають переважно по декілька днів і їдуть далі. Наш штат налічує до 30 людей, але нам дуже допомагають волонтери з різних громадських та релігійних організацій, а також університетів. У перші дні гуманітарної допомоги було стільки, що зараз не приймаємо нічого», – каже Світлана Гаврилюк.
У будинку на першому поверсі є три великі кімнати, в яких бавляться діти. У одній – малюки, у двох інших – старші. На другому поверсі – спальні, окремі для дівчаток і хлопчиків. Допоки малеча бавиться конструкторами і машинками, повз мене проходять старші. У їхніх очах страх, біль і тривога. Такий погляд я нечасто бачив у дітей. Здається, за останні два тижні вони подорослішали на роки.
«Багато дітей психологічно травмованих, тому з ними працюють психологи і соціальні працівники. Проявляється це здебільшого у дітей старшого шкільного віку,бо молодші ще не усвідомлюють війну та горе, якого вона завдає. У старших дітей спостерігається агресія, істерика. Сім’ї забирають організації в Данії та Італії. Нещодавно Грузія пропонувала забрати всіх дітей літаком, але вони відмовилися, казали, що їм спокійніше на своїй землі. Усі вони планують повернутися до своїх домівок», – розповідає пан Ярослав.
У одній із кімнат будинку до мене підходить Наталія – молода жінка з Одеси. Каже, що вони виїхали до Львова, коли відчули, що в місті перестає бути безпечно.
«Ми виїхали, тому що вдома стало небезпечно. Постійно летіли якісь ракети, вили сирени, було дуже тривожно. Я приїхала зі своєю мамою і трьома дітьми: двома синами і донечкою. Двох із них я раніше всиновила», – розказує вона.
Прощаюся, бо вже геть темно, а ще треба встигнути додому до комендантської години. Йдучи коридорами, де лунає дитячий сміх, сподіваюся, що невдовзі Україна переможе, і для більшості дітей ця війна стане страшним сном. Щовечора молюся за стійкість бійців ЗСУ. Перед очима знову фігура Божої Матері з дитячого притулку. Вона не допустить, щоби страждання дітей тривали. Твердо в це вірю і надіюся!
За даними Міністерства юстиції, в Україні за час війни народилися понад чотири тисячі дітей. Жінки народжують навіть у метро та в укриттях.
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Мілена Амеді
Війна і наступ Росії
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти». Військовий, що пережив російський полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну
- Українці показали світу, що свобода варта того, щоб за неї помирати, – Юрій Поляківський
- «Надягнув бронежилет на священничий одяг». Історія отця, який молиться з киянами
- «Київ узяти неможливо». Історія депутата, який патрулює нашу столицю
- «Я не геройка, просто хочу жити заради України». Історія киянки, яка не їде з міста
- Як у Львові працює гуманітарний штаб для допомоги біженцям. Репортаж
- У пунктах збору тероборони і військкоматах аншлаги, – Роман Матис
- «Ми прокинулися в іншому часі, у часі війни». Як у Львові відреагували на російський напад