фотоколаж дмитра тарадайки

фотоколаж дмитра тарадайки

«За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом

2875 0
24 лютого буде річниця повномасштабного вторгнення росії в Україну. Щодня військовослужбовці захищають нашу державу, борючись з ворогом. Про те, чи втомилися вони, як долають апатію, чи звертаються до психотерапевтів по допомогу та як реагують на різні запитання цивільних, Tvoemisto.tv розповів військовий психолог Андрій Козінчук.

Багато військових уже рік перебувають на фронті без ротації. Як це впливає на їхню психіку та чи взагалі може людина довго витримувати таке напруження?

У людей є така здатність, як адаптивність, тобто можливість адаптуватися до нових умов. Через рік людина пристосовується і робить певні успіхи. Мозок володіє нейропластичністю, а тіло адаптивністю. Не можу сказати, що всім нам дуже добре, але ще не критично. Загальний стан зараз такий, що військові трохи втомилися, однак це впливає радше на функціональність, аніж на настрої. Проте, допоки в нас є місія, мета, допоки кожна людина знає, що має робити, наскільки вона корисна, ми в такому стані ще зможемо воювати. На передовій немає часу спілкуватися з психологами, там люди зайняті іншим. А для того, щоби спілкуватися з психологом, потрібні відповідні умови. Можливо, є психологи, які не виконують функції психотерапевтів, які присутні на передовій і можуть надавати якусь допомогу. У більшості підрозділів вакансії психологів закриті, тобто люди є. Але питання не в психологах, а в усвідомленні кожним військовослужбовцем важливості турботи про своє психічне здоров’я. Уявіть, що у вас є дуже дорогий, але хороший стоматолог, і при цьому ви все одно не чистите зуби чи прикушуєте металевий дріт, то неважливо, наскільки хороший цей стоматолог, якщо ви й далі нищите свої зуби. Так само і тут: не так важлива кількість психологів у особовому складі, як усвідомлення людьми турботи про себе. Психологи, як правило, працюють з бійцями на другій лінії, бо на передовій треба воювати. У випадку, коли психолог потрапляє на передову, він, найімовірніше, допомагатиме рити окопи, а не казатиме: «Поговорімо про твій психічний стан». 

Про що не варто запитувати у військового? Які питання можуть травмувати, спричинити стрес, агресію чи інші негативні емоції?

Не варто ставити такі запитання, відповідь на які нічого не змінить. Військові дуже не люблять, коли їх запитують: «Коли закінчиться війна?» або «Коли вже це все закінчиться?» Боєць у такі моменти відчуває свою провину, бо це ж він недобре воює і винен у тому, що війна ще не закінчилася. Ніколи не питайте у воїна, чи він убивав. Це дуже неввічливе запитання, бо тоді військовослужбовець думає, що його хочуть зачислити до когорти вбивць. Але вони не вбивці – вони знищують живу силу противника. Або ж: «Чи вбивав ти цивільних?», «Розкажи, що було найстрашніше на війні?» Дуже часто люди, питаючи про це, мають своє уявлення, що може бути страшним, і самі не готові до відповіді. Питання «Чи сумував ти за мною?», «Чи думав ти про наших дітей?» змушують військовослужбовця брехати, бо на війні він думав лише про одне – як вижити. 

Читайте також: У ВООЗ вважають, що кожному четвертому українцю загрожує психічний розлад через війну

Як військовослужбовцеві піклуватися про свій психічний стан і не впасти в апатію?

Такі стани, як апатія, депресія, гостра реакція на стрес, починаються уже після повернення з фронту, бо фронт зазвичай дуже стійкий: військовослужбовець злий, іноді роздратований або ж йому страшно. А такі стани виникають тоді, коли збільшується рівень безпеки, і саме тоді психологи можуть допомогти військовослужбовцям. Проте, на жаль, культура звернення дуже низька, тому що мало людей можуть виявити у себе апатію і не роблять спроб подолати її. Та загалом кількість бійців, які звертаються по допомогу, значно більша порівняно з 2014 роком. 

Апатія – це стан, коли у людини зовсім немає ресурсу і потрібно відновитися. В таких випадках не варто робити щось надзвичайне, краще навчитися взагалі нічого не робити, відіспатися, поїсти й усамітнитися. Але зазвичай ми так не робимо. Беремо до рук телефон і заходимо, наприклад, у Instagram. Треба навчитися дуже банальних речей, як-от застелити ліжко чи вирушити на прогулянку, пройти більш ніж 750 метрів. Дуже важливо не вживати спиртні напої, бо вони тільки посилюють апатію. Особисто я пропоную ліпити пельмені, навіть якщо ти ненавидиш їх. Річ у тім, що під час такого заняття працює дрібна моторика, а центральна нервова система дуже це «любить». Таким чином людина виходить із цього стану. Якщо нічого не допомагає через три-чотири дні, варто набратися сміливості та піти до психотерапевта, бо він на твоєму боці, може докладно розповісти, що треба робити. 

Наше тіло набагато розумніше, аніж ми. Коли людина має багато справ, дуже поспішає, весь світ на неї тисне, і тіло просто її «вимикає». І щоб тіло набралося енергії, а не витратило її повністю, людина впадає в апатію.

Читайте також: «Навіть якщо війна закінчиться завтра, вона не закінчиться для людей, які постраждали»

Раніше у ВООЗ заявляли, що кожному четвертому українцеві через війну загрожує психічний розлад. Чи справді цей посттравматичний синдром може бути в такої кількості людей?

ВООЗ спирається на дані Сполучених Штатів Америки. У їхніх військових було дуже багато людей із посттравматичним стресовим розладом. Чим відрізняється американська війна від нашої? Америка воює всюди, але не в себе вдома. Бійці летять у зону бойових дій із мотивацією, що захищають демократичний устрій США. І раптом потрапляють під обстріл в Іраку, і запитують себе: «Що я взагалі тут роблю, у цій пустелі?» Інша річ, коли наш український боєць, попри все те, що відбувається, чітко знає, що він тут робить. Посттравматичний стресовий розлад починається із психотравмувальної події, тобто має статися щось страшне. Але я не впевнений, що таких людей буде бодай 20 відсотків. Оскільки є ще «ізраїльський» відсоток людей із посттравматичним синдромом, який набагато менший – від чотирьох до семи. А Ізраїль воює у себе вдома. 

Крім того, я чув про стратегію подолання посттравматичних наслідків від міністра охорони здоров’я, який казав, що закупить таблетки на всіх. Але ж робота із посттравмою має бути масштабнішою. Зараз держава не готова до повернення ветеранів додому, ще нічого для цього не зроблене. Однак треба вже готувати фахівців, подбати про спеціальні центри для роботи з військовослужбовцями. Це мають бути не соціальні служби, де в одному місці працюватимуть і з багатодітними сім’ями, і з людьми, які мають наркотичну залежність, і з ветеранами. Це повинна бути окрема територія, місце, люди і перспективи для того, аби працювати з бійцями, які повернулися з фронту. Крім того, потрібне правове поле, бо доведеться відновлювати багато правових статусів. Військовим варто усвідомити, що вони повертаються додому, де все добре. Але наразі такого немає. Зараз важко це організувати, бо кажуть, що триває війна, що й без того багато всього робиться. Також знадобиться багато фахівців, які зможуть працювати в цьому напрямку і матимуть правовий статус, бо його теж поки що нема. Я не знаю, чи є якісь ідеї в керівництва держави щодо цього, але не буду на це сподіватися. Гадаю, соціум зробить більше: громадські об’єднання, спілки, фонди, які створять відповідні умови для відновлення ветеранів.

Ірина Давосир

Фото з відкритих джерел

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!