Минуло пів року з того моменту, коли російська ракета 6 липня впала на вул.Стрийській у Львові і зруйнувала чотири будинки, які є пам'ятками архітектури. Один із них просто «склався». Внаслідок удару під завалами загинуло десятеро людей. Ракета розтрощила і пошкодила загалом 56 квартир. Мешканці цього комплексу досі відчувають патологічний страх, а кожну тривогу розцінюють як «приліт».

“Не хочу ще раз цього пережити”

Квартиру на вулиці Стрийській сім’я Мірки Клос, львівської письменниці, обирала дуже прицільно. Їм подобався цей район, бо поряд Стрийський парк (Мірка, до речі, є авторкою книги “Прогулянки Стрийським парком»). Квартиру в будинку №68 вони придбали сім років тому. Два роки робили ремонт, усе замінили – від електрики до паркету, тож квартира стала як писанка, усміхається Мірка. Заселилися сюди, коли вона мала народжувати свого четвертого малюка. Тут, на Стрийській, вони облаштували собі затишне гніздечко: в помешканні було дві великі кімнати, простора кухня і коридор. Зараз їхній будинок обгороджений. Тут тривають аварійно-відновлювальні роботи. 

Перед Різдвом сім’я повернулася в будинок, щоби дістати з підвалу ялинку і прикраси. Там вирвало двері та вікно з ґратами, але справжнє диво, що ялинка вціліла і жодна іграшка не розбилася. До речі, зі слів Мірки, дехто з сусідів якраз врятувався того фатального дня, спустившись у підвал. 

“Наша квартира у досить хорошому стані. Найбільше постраждало помешкання над нами. І сам під'їзд має проблеми – там неможливо жити. Донедавна в будинку не було даху. З перекриттям зволікали, нам пояснювали, що важко було знайти працівників. Ішло до зими, і ми хотіли максимально врятувати свій дім, тому самі поставили вікна, але через тиждень змушені були їх зняти, тому що будинок під опікою ЮНЕСКО, тож усі вікна мають бути єдиного стандарту. Вікна вже встановили, справи просуваються потроху”, – розповідає Мірка Клос.

Також, каже співрозмовниця, відсутність газу в будинку дуже впливає на стан паркету, меблів і квартири загалом. Тому передусім треба відновити газопостачання, бо коли був мороз, потріскали труби, залило підвали.

Зараз сім'я мешкає в просторій квартирі на вулиці Уласа Самчука, звідки відкривається краєвид на Стрийський парк, тільки тепер з іншого боку. Привезли зі собою сушарку для одягу, бо речі з п'яти дітей треба десь сушити, пояснює Мірка. Ще взяли по горнятку, сезонний одяг та дитячі іграшки. Все інше залишилося в їхньому домі на Стрийській. Квартиру на Уласа Самчука допомогли їм знайти друзі. Місто компенсує щомісяця 12 тисяч гривень за оренду помешкання, ще половину сім'я сплачує сама (місто відшкодовує оренду за одну пошкоджену кімнату на Стрийській – 8 тисяч, за дві – 12 тисяч і за три – 15 тисяч – Ред.). 

Читайте також: Наслідки ракетної атаки на Львівщині. Скільки будинків пошкоджено 

Зараз в орендованій квартирі у великій кімнаті стоїть шопка та вбрана ялинка, яку вони “визволили” з підвалу. В кімнаті безліч дитячих іграшок, які дають дітям відчуття дому. На кухні над столом намальований плакат з їжаком, який тримає горня, із написом “Кафе”. Схожий їжак висів у них вдома. Але загалом все довелося купувати, як-от постіль, рушники. 

«Я думала, що все заберу, навіть дитячі ліжка, але ні... Люди пропонували багато одягу, одна пані віддала нам дитяче ліжечко і колиску”, – каже Мірка. 

Після «прильоту» їм пропонували дві локації для проживання – модульне містечко в Стрийському парку і гуртожиток УКУ, поки були канікули. Але вони розуміли, що їм із дітьми потрібно більше простору. Як уже мовилося, сім'я виховує п’ятьох дітей. Найстаршому синові Яремі – 16 років, Дарі (єдиній доньці) – 9, Марку – 7, Юрчику невдовзі виповниться 5 і найменшому Мирославу – 1,5 року. 

“Ми хотіли максимально швидко відновитися, тому шукали дво- або трикімнатну квартиру з доступом до укриття. Сьогодні ставимося до орендованої квартири як до готелю, в який заселилися на трохи довший час”, – розповідає багатодітна мама.

До обстрілу в липні вони не ходили в укриття, хоча воно в дворі є. Тепер щоразу, як лунає тривога, спускаються вниз. У їхньому укритті на Уласа Самчука є лавка, постелений лінолеум, стіни обкладені пінопластом, щоб можна було спертися і не було холодно. Тепер Мірка просить чоловіка поставити там диван, щоби діти могли спати. 

“В укриття з двох під'їздів ходимо лише ми, сім'я з Харкова і пані з чотирма песиками. Дуже рідко хтось заходить іще, хіба як ракети чи дрони вже у Львові”, – веде далі жінка.

Мірка познайомилася зі своїм чоловіком на Майдані. Він часто пропонував їй їхати жити за кордон, але вона завжди опиралася. 

“Він мені ще 10 років тому казав, що нас “обнулять” тут, що би ми не робили. Але я казала, що не хочу ходити вулицями Ганса чи когось іще, чужого мені, що хочу вкоренитися і жити удома, в Україні”, – пояснює вона.

“Затишний двір перетворився на декорацію до фільму жахів”

Того злощасного вечора, згадує Мірка, вона довго сиділа, перебирала смородину на зиму, насипала в пакети. Чоловік працював допізна за комп'ютером. Щойно лягли, як почалася тривога. Вирішили розбудити дітей. Здавалося, що Львів – безпечне місто. Напевно, так досі думають 99% львів'ян, знизує плечима співрозмовниця. Тільки тепер вона відчуває ракетні атаки навіть швидше, аніж їх вловлюють бойові частоти окупантів, через фізичний біль, мігрень. Відчуває, що щось недобре станеться... А тоді вікна в них були заклеєні скотчем до пори до часу, допоки це не набридло. Тоді жінка почала відривати його від вікон. 

“Коли почалися повідомлення, що ракети летять на місто, ми взули дітей. Перший «приліт» нас оминув. У вікні ми побачили блакитне світло, почули звук, що нагадував пришвидшену роботу мотора, все затрусилося. У мене стояла графіка на вікні, то вона відлетіла і розбилася посеред кімнати. Це був перший звук битого скла. Другий «приліт» стався дуже швидко і був фатальним для наших сусідів та будинків. Було таке відчуття, ніби стався землетрус. Піднявся пил і почало смердіти газом. 

Ми намагалися вийти, але двері перекосило, нас заблокувало. Пил був страшний, діти кричали несамовито. Наші сусіди знали, що в нас багато дітей, і прибігли до нас, щоб деблокувати. Ми намагалися спуститися, весь під'їзд був завалений балками, штукатуркою, цеглою, склом. Добралися до першого поверху, а там цілі кучугури – хлопці почали їх розбирати. Я була шокована: наш завжди зелений і затишний двір перетворився на декорацію до фільму жахів про Армагеддон. Все було сіро-білим. Аж раптом я побачила нашу велику машину “Хонду-Пілот”... Її буквально розірвало. Я тоді зробила фото, де старший син тримає на руках Юрчика, яке потім розлетілося в мережі”, – згадує про ту ніч Мірка Клос.

“Цей удар не відтвориш і ніколи не забудеш”

Із її слів, вибухова хвиля – насправді велика біда, руйнівна сила, схожа на цунамі. Якби вони вийшли між першим і другим «прильотом» у двір, то їх би просто розірвало. Третій «приліт» вони вже зустріли у парку за дерев'яною церквою, долілиць на землі. Марко сильно побив собі тоді коліна. В парку сім’я й дочекалася відбою. Дітей завели на Енергетичну, до куми, а самі повернулися на Стрийську і зрозуміли, що сталося. Всюди руїни, пожежа, багато техніки, “швидка”, лікарі обробляли людям рани.

“Я не розуміла, який день, який місяць... Ніби потрапила в турбулентність. Благо, що нам допомогли друзі, пустили в свій дім, нагодували. Я тиждень не могла отямитися, не те щоб готувати, кормити дітей. Моя кума Олена організувала нам харчування, дозвілля для дітей, читання казок. То була перша психологічна допомога. Розпачу, страху не було. Тебе ніби поставили на паузу. Можливо, цей ефект спричинив вибух, можливо, це була навіть контузія. Бо цей удар – настільки акустично сильний звук, що ти його ніколи не відтвориш і… не забудеш”, – згадує Мірка Клос.

Діти також спочатку дуже переживали, особливо коли лунали тривоги. Не могли спати, здригалися, ходили за мамою слідом.

“Вони намагалися триматися, але мали потребу виплакатися, простраждати це все. Я почала їх втішати: “А пам'ятаєте, як ми брали самокати і йшли через під'їзд, як стояли там на світлофорі?” То були ріки сліз. Важливо було пропрацьовувати прості, звичні речі зі щоденного життя. Коли дитина це згадувала, вона це відпускала. Ми дуже голосно плакали, і ставало трохи легше”, – ділиться пережитим співрозмовниця.

Донька Дара на одному з майстер-класів із арттерапії намалювала на плитці свою алюзію на війну – їхній будинок у вогні. 

“Воно в ній є... Але моя мета – щоб діти не жили в цій травмі, а щоб цей досвід зробив нас сильнішими”, – признається Мірка.

Із сусідами вони перетинаються, коли приходять по речі або дитячий одяг. Для людей ці квартири стали наче резервуарами з тим, що залишилося. Були неприємні випадки мародерства – зникали змішувачі, інші речі. Тож сім’я Мірки встановила камери у під'їзді. 

“Довколишні під'їзди активні. Були випадки, що люди приїжджали з-за кордону і продавали квартири. Їх купували – руїну з перспективою все відновити й замешкати. Багато квартирантів відстоюють під'їзд, будинок, у якому живуть. Хтось переїхав у сусідній будинок, де є комунікації, газ. У нашому під'їзді живе старший чоловік у спартанських умовах, але не полишає дім”, – каже Мірка. 

Одну жінку забрали до себе діти, дехто змінив район, бо не хотів щоразу повертатися думками до тої трагедії.

Читайте також: Стали відомі імена загиблих внаслідок російської атаки на Львів 

Наразі жити тут неможливо, частина двору перетворилася на будівельний майданчик, де працює техніка. Відновлюють сусідні будинки, які «посипалися». 

“Відчуваємо патологічний страх”

У дворі, попри все, зараз прикрашені ялинки. Їх встановило ОСББ “Стрийська підкова”, яке опікується комплексом із 2019 року. В дворі є дитячий майданчик. Перед алеєю – стіна пам’яті загиблих мешканців унаслідок ракетного удару. 

Будівельники розчищають потрощені під’їзди, сходові майданчики. З деяких квартир зосталося лише чотири стіни. В решті потрощені шафи, частини кухні, десь навіть борошно лежить. Уламки чийогось життя... 

Голова ОСББ “Стрийська Підкова” Ірена Стецик розповідає Тvoemisto.tv, що всі люди, які живуть у цьому комплексі (17 будинків та 250 квартир), отримали довготривалу психологічну травму. 

“Тепер ми кожну тривогу розцінюємо як новий «приліт». Відчуваємо патологічний страх”, – бідкається жінка.

Через ракетний удар найбільше постраждали кутові будинки: №68, №66, №64 та №62. У 66-му та 64-му знесло четверті поверхи. 

“Найбільше постраждали чотири будинки на куті. У 64-й влучила ракета, чотири перекриття просто «склалися». Після того, як тут уже все розчистили, будинок виглядав як колодязь. У комплексі були знесені дахи, вибиті вікна. На кожному етапі відновлення проводили технічну експертизу для того, щоб знати, чи безпечно буде мешкати в цих будинках надалі”, – розповідає Ірена Стецик.

У будинку №64 понад 60 років проживала 82-річна мама Ірени Марія Григорівна. Вижила, бо вибігла під час другого «прильоту» в коридор, хоча якраз у цьому будинку загинули більшість сусідів. Від квартири залишилися тільки стіни, стелю, що обвалилася, довелося відновлювати. Тут залишився умивальник, унітаз, шафа, автентична піч та обдерті шпалери. З вікна видно розтрощену будівлю інноваційного парку Lviv Tech City і плакат “Слава ЗСУ”. 

“Піч уціліла після «прильоту». Всі ми маємо сентименти до того, що було з нами від народження. Боляче дивитися на вирвані дверцята і пальники», – веде далі Ірена Стецик. 

Комплекс цей будували в 1926 – 1928 роках. 

«Зараз тут відключені усі комунікації, вікна встановили перед новим роком – дорогі, з “євробрусу”, гарно реставрували вхідні двері. Тепер перекривають дахи. Але мешканці мають жаль через те, що деяке майно нищиться працівниками без розуміння ситуації. Не всі роботи виконані якісно, не завжди до нас дослухаються. Тому, ймовірно, залучатимемо незалежних експертів, щоб оцінити, наскільки ці роботи виконані належним чином”, – пояснює Ірена Стецик.

Голова ОСББ каже, що зустріч із мешканцями постраждалих будинків не організовували понад два місяці. Люди хочуть знати план подальших робіт із відновлення будівель та суму матеріальної допомоги для тих, що повернуться в «чотири стіни».

Читайте також: “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки

До кінця літа завершать?

Зі слів заступника міського голови з питань містобудування Любомира Зубача, аварійно-відновлювальні роботи у чотирьох будинках, які найбільше постраждали, на фінішній прямій – виконані на 85-90%.

“Ми планували завершити їх до кінця року, але була затримка з черепицею, яку мали привезти з-за кордону. Вона приїхала пізніше через блокаду на кордоні, її вже укладають. Якщо бути точнішим, то 62-й та 68-й будинки майже готові. Звісно, є нюанси: десь треба вікно замінити через дефект, зробити з’єднання між 62-м та 64-м будинками. У 64-му та 66-му завершують роботи зі створення дахових конструкцій, укладають черепицю”, – пояснює він. І запевняє, що в цих будинках уже поставили 230 вікон із 250-ти. 

У 64-му будинку пошкоджені через ракетний удар внутрішні сходи допоможе відновити Варшава, це обійдеться в майже 1,5 мільйона гривень.

Сходи потребують відновлення

До кінця січня тут планують завершити аварійно-відновлювальні роботи. 

Після них почнуть реставрацію сходових майданчиків і фасадів, відновлення мереж, а відтак і внутрішні роботи в помешканнях. Найімовірніше, місто виділить мешканцям якусь матеріальну допомогу.

“Якщо говорити про внутрішні роботи, то ми пристаємо на пропозицію, щоби дати мешканцям певну суму як матеріальну допомогу, щоб вони могли розпочати ремонт. Але це вже останній етап. Треба розуміти, що це пам’ятки архітектури, районні адміністрації спільно з проєктантами вже працюють над проєктом реставрації цих будівель. Фасади і сходові майданчики мають бути зроблені бездоганно, відповідати статусу пам'ятки. Наступним етапом уже будуть внутрішні роботи в квартирах. Спробуємо максимально допомогти людям”, – каже посадовець. 

На запитання про зустріч із мешканцями обіцяє організувати з профільними заступниками міського голови та ними збори.

Любомир Зубач прогнозує, що за сприятливих умов до кінця літа тут мали б завершити весь комплекс робіт.

До речі, данські меценати допомогли мешканцям відремонтувати укриття (на фото - ред), провести освітлення, також мають привезти меблі. Тепер сюди під час тривог спускаються понад 100 людей. Цікаво, що кошти на ремонт укриття заробив на перегонах данський кінь на кличку “Слава Україні”.

“Спакуйте «тривожну валізу”

Мірка Клос після пережитого радить львів’янам мати обов’язково біля себе всі документи, цінні речі, скласти їх у «тривожну валізу», а якщо обираєте для перечікування повітряної тривоги коридор, то варто взутися і мати біля себе верхній одяг на випадок, коли доведеться вибігати з дому. 

Дуже важливо не одягати «костюм жертви», а триматися на ногах, намагатися повернути собі своє життя. 

“Якщо тебе раз збили з ніг, ти маєш підвестися, обтріпатися і жити ще краще. Ми не знаємо, чи зможемо мешкати в будинку на Стрийській, але віддавати москалям своє майбутнє, бо вони поцілили в наш будинок і знищили все, що в нас було – ні! Не віддамо їм своє майбутнє, – каже Мірка. – Тому якщо якась біда, не дай Боже, прийде у ваш дім, не можна їй дозволити поселитися з вами. Ментально наше суспільство дуже зранене з огляду на масштаби зруйнованих будинків і випалених міст. Можна тільки уявити, який емоційний стан у всіх цих людей. Треба себе рятувати. Бути уважними, прислухатися до себе, ділитися, допомагати і не дозволити, щоби наші діти жили в трагедії”, – вважає письменниця. 

Бо, як каже, після пошкодження житлового будинку на Хоткевича, що на Сихові (репортаж звідти читайте тут), уже більш ніж сотня людей мають схожий посттравматичний досвід. 

***

Тепер, коли Мірка йде з дітьми до художньої школи ім. Олекси Новаківського, що нижче від Академії сухопутних військ, і дивиться на український прапор, що тріпоче на найвищому в області флагштоці, то відчуває, що вже вклала у нього частинку свого болю. 

“У ньому вже є і мій біль, не тільки біль моїх предків, дисидентів та борців за незалежність. І я тепер, коли чую гімн, не можу стримати сліз, бо доєдналася до ще одного покоління українців, які відстоюють свою державу”.

Христина Гоголь

Фото авторки

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

___________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.