Фотоколаж Дмитра Тарадайки

Фотоколаж Дмитра Тарадайки

Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»

18941 0
Росіяни намагаються прорватися на територію заводу «Азовсталь», який називають останнім бастіоном Маріуполя. Серед бійців, які залишаються заблокованими на заводі, є 26-річний Святослав Сірий – львівський захисник із полку «Азов», вихованець музичної школи «Дударик». Святослав поранений. З 5-го травня він не виходив на зв'язок з рідними.

Святослав пішов на фронт навесні 2020-го року. Підписав контракт із полком «Азов» і відтоді боронить Маріуполь від росіян. Війна застала його там.

Мама Святослава – Дана Лабінська розповідає, що він змалку був активним і пильним. У 9 років став наймолодшим учасником «Дударика», який виконував «Реквієм» Моцарта німецькою на сценах Відня і Парижа. Тоді він вперше поїхав на двотижневі гастролі, без батьків. Мама пригадує, як після цієї поїздки на батьківських зборах у Соборі Святого Лазаря Микола Кацал – засновник хору «Дударик», взяв Святослава на руки, високо підняв і заявив: «А тепер подивіться – це сама пильність!»

«Так, він був дуже уважний, коли переходили дорогу, він завжди зупинявся, оглядався і тоді аж робив крок. Я йому під час війни так і сказала: «Згадай, що говорив Лукич. Будь пильним і Господь тобі допоможе!», – ділиться мама.

«Дударик» став для Святослава доброю школою. Він закінчив філософський факультет за спеціальністю «психологія» у Франковому університеті, а тоді зробив вибір – сказав, що йде служити.

Дана розповідає, що син давно дружив із азовським рухом, тому і підписав контракт з «Азовом», прийшов інтенсивний курс молодого бійця, який тривав 9 тижнів, і у квітні 2020 року вже був на бойових позиціях.

Святослав – артилерист. У нього завжди добре складалося з математикою, і він швидко став командиром гармати, всі розрахунки у нього в голові чи на пошматованому війною аркуші. Кожен вистріл артилерії – то його рахунки, каже мама Дана Лабінська.

Святослав Сірий, боєць "Азову"

«Ось уже третій рік він служить. Базувалися в околицях Маріуполя від початку війни. Святослав знав, куди їде, хлопці здогадувалися, що по Маріуполю попаде, бо це надто близько – «ДНР», кордон з росією, море… але такі бої все одно стали шоком», – говорить матір бійця.

Читайте також: «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»

Останній раз додому Святослав приїжджав у грудні минулого року – на Миколая. Вже у січні розуміли, що можливо почнеться повномасштабна війна. Зв’язку із «азовцями» стабільного не було – раз у 3-5 дні передавали рідним невелику звісточку.

«Вогонь там не припинявся, на початку наші хлопці давали гідну відсіч, коли були боєприпаси. За перші 30 годин війни Святослав лише 50 хвилин поспав на ящику зі снарядами у повній готовності. Вони завжди міцно тримали і тримають оборону», – каже мама.

У великодню п’ятницю Святослава поранило. На щастя, тоді ще були у шпиталі таблетовані антибіотики. Востаннє поранених із «Азовсталі» евакуйовували ще у березні.

«23 квітня син отримав осколкове поранення ніг. Він дуже міцний, тому сказав, що може пересуватися. У ногах в нього – 9 осколків, які так і не було можливості вийняти, найглибша біля стегна. Тому все залізо, що прилетіло, досі – у ньому», – говорить мама.

Дана розповідала синові, що коли будуть без води – як збирати конденсат, щоб можна було змочити губи, як використовувати кропиву, лободу, але там лише каміння, земля і метал...

Жінка почала виходити у Львові на акції з іншими родинами, закликала підписати петицію про порятунок бійців. «Я зараз вірю тільки у молитву і у те, що люди мають врятувати людей. Цивілізований світ має допомогти: ООН, президенти країн, Папа Римський…. Бо це вже не війна, а дослідження і полювання: скільки часу без їжі, води і ліків вони витримають, скільки зможуть пережити бомбардувань. Я знаю: вони будуть воювати, доки зможуть. Бо є смерть, і є страшна смерть – це полон», – каже Дана Лабінська.

Сестра Святослава Дзвінка Сіра під час акції у Львові

Останніми днями з’явилася надія, що вдасться провести обмін важкопоранених захисників з «Азовсталі» на полонених російських військових. Мама Святослава каже, що забирати треба всіх.

«Найважче домовлятися з озлобленим і немудрим. Бо зі скнарою ти домовляєшся за ціну. Треба забирати всіх, бо це нелюдські умови. Туди прийшла та сама російська орда, що і колись, але тепер коні інші – залізні: приїхали, розбили, погвалтували… Нам головне – витягнути хлопців, а потім перемогти», – говорить мама бійця.

Читайте також: «У повній антисанітарії та з відкритими ранами». Полк «Азов» показав фото поранених захисників

Бійці «Азову» з відкритими ранами, без необхідних медикаментів і навіть харчування

У Дани – четверо дітей, Святослав – найстарший. «Він для нашої сім’ї – все. Завжди мудро скаже, ми прислухаємося. Він – наша остання інстанція, не дарма ж психологію закінчував – вміє допомогти і вирішити. Коли Святослав був малим, то по дорозі зі садка мусили завжди мати кілька копійок, бо кидав їх бабусі, що стояла зі стаканчиком. Мусив кинути копієчку, не проходив повз», – згадує із усмішкою Дана.

Так хлопчик, який кидав копійку бабусі і співав у «Дударику», сьогодні доводить у Маріуполі, що українські військові зроблені зі сталі і що «буде до віку стояти праведне місто Марії, доки над гордим Азовом сонце встає».

Читайте також: Врятувати військових з «Азовсталі». Українців закликають підписати петицію

P.S. Через годину після розмови мама Святослава отримала коротке повідомлення на 30 секунд, що її син живий… Влітку у нього має бути весілля, тому часу обмаль, щоб вибратися із останнього бастіону і обійняти дружину перед Богом, який засвідчить перемогу України.

Христина Гоголь

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!