Фото: ФБ/Людмила Білик

Фото: ФБ/Людмила Білик

«Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки

3272 0
«Головне, аби пацієнт пережив дорогу і взагалі вижив. У дорозі часто доводиться знімати больовий синдром, знижувати тиск. Найважче переправляти непритомних людей». Тvoemisto.tv поговорило зі старшою фельдшеркою екстреної медичної допомоги «Буськ» Людмилою Білик, яка евакуює важко поранених українців, котрі постраждали через війну, за кордон.

Місія – врятувати чиєсь життя

Перші евакуації постраждалих у Польщу фельдшерка екстреної медичної допомоги «Буськ» Людмила Білик разом із колегами бригади здійснила на початку травня. Відтоді їх було кілька. За одну поїздку могли переправляти по кілька осіб – як військових, так і цивільних, які були поранені внаслідок повномасштабної війни з росією.

Читайте також: До Львова реанімобілями транспортували двох дітей, які стали жертвами ракетного удару по Одещині

«Від початку теперішньої війни буська бригада екстреної медичної допомоги регулярно перевозить пацієнтів до Польщі, а відтак передає їх іноземним колегам, щоб вони доправили хворих на подальше лікування. У травні-червні поїздки були досить інтенсивні – двічі на тиждень. Зараз таких виїздів поменшало. Загалом поїздок лише з Буська було не менш ніж 12. Я особисто їздила вже тричі – у Краків та Жешув. Також доводилося доїжджати лише до кордону і передавати пацієнтів іншим медикам», – розповідає Людмила Білик.

Фельдшерка запевняє, що ані вона, ані інші медики з її бригади ніколи не відмовлялися виїздити на такі виклики, бо розуміли, що мовиться про порятунок життя. Часто в позаробочий час. Їм ще звечора могли телефонувати, що наступного дня потрібно транспортувати пацієнтів, і додавали конкретний опис, звідки їх належить забрати, коли саме, хто пацієнт, який у нього стан і куди везти. Уже на місці доводилося формували бригаду. Зголошувалися медики і водій, внесений у систему «Вільний шлях», який має право перетинати кордон.

У львівській лікарні вони мали бути, як правило, вранці, тому робочий день у медиків починався задовго до цього.

Читайте також: Близько пів сотні поранених доправили «літаючим шпиталем» зі Львова за кордон

«Якщо у Львові треба було бути вже о восьмій годині ранку, то мені доводилося прокидатися о третій-четвертій ночі, аби встигнути зібратися, доїхати до своєї станції в Буську, там пересісти в карету швидкої допомоги і мчати до Львова. Інколи було важко. Кожен із нас чимось жертвував – собою, своїм вільним часом, сном, сім’єю, але це нічого порівняно з травмами і відчуттями людей. Ми добре розуміємо, що треба встигнути надати їм адекватну допомогу і вчасно доправити до місця призначення. А хто, як не ми?» – каже Людмила Білик.

 Довозили найважчих

Лікарям екстреної медичної допомоги доводилося доправляти за кордон найважчих пацієнтів із мінно-вибуховими травмами, ампутованими кінцівками. Це були цивільні особи – діти та дорослі з Бучі, Маріуполя, українські військові, які зазнали важких травм під час бойових дій.

Фельдшерка вважає, що в таких поїздках завжди присутнє занепокоєння. Головне з них – як переживе пацієнт дорогу і чи виживе взагалі. В дорозі пацієнтам часто доводилося знімати больовий синдром, знижувати тиск. Найважче переправляти непритомних. Для прикладу, один із пацієнтів, яких везли, перебував під апаратом штучної вентиляції легень. Його доправляли до Жешува, де на нього чекав медичний гелікоптер для подальшого транспортування.

Читайте також: Як змінилася робота лікарень Львова та області під час війни

Із трьох поїздок за кордон Людмилі Білик найбільше запам’яталася остання, коли перевозили двох іноземців-військових, громадян Великої Британії. Через те, що Людмила майже не знає англійської, дуже переймалася тим, що не зможе з ними порозумітися в дорозі, запитати про потреби й оцінити стан. Зрештою, жінка почала говорити французькою. Як на те, один із пацієнтів виявився французом, який жив у Великій Британії.

«Дуже вражає те, що люди, зазнавши важких, часто непоправних втрат, все одно сильні духом. Дивишся на них і думаєш, що вони набагато сильніші за нас, що на них треба рівнятися. Люди віддають своє здоров’я і життя, жертвують собою заради нас», – веде далі Людмила Білик.

Життя до війни і після

Війна, зі слів фельдшерки, повинна навчити кожного з нас цінувати життя, здоров’я, дім, у якому живеш.

У неї була можливість ще на початку війни виїхати разом із двома дітьми за кордон, проте вона не захотіла, бо знала, що тут потрібна більше.

Читайте також: Бригада львівських медиків допомогла транспортувати до кордону важко пораненого юнака з Маріуполя

«Ми мешкаємо неподалік вертолітної частини. Чули, як у ніч на 24 лютого часто літали гелікоптери, бачили світло прожекторів. Уже тоді я зрозуміла, що має статися щось недобре, але до кінця не хотілося в це вірити. Вранці батьки запропонували нам виїхати або вивезти за кордон дітей, але ми з чоловіком це питання навіть не обговорювали: розуміли, що не маємо права здаватися», – каже Людмила Білик і додає, що її чоловік уже звик, що вона, як кажуть, живе на роботі, і завжди підтримує її.

Жінка признається, що найбільше, чим їй довелося жертвувати, це сном.

Читайте також: Як зі Львова евакуюють онкохворих дітей до Польщі. Фоторепортаж

Ще до війни в професійній практиці Людмили Білик був випадок, коли доводилося перевозити травмованого хлопчика, який був однолітком її сина. У дитини була відкрита черепно-мозкова травма, важкий випадок. Тоді вона собі постановила: якщо довезуть цю дитину до львівської дитячої лікарні, то вона обов’язково вивчить 90 псалом. Хлопчика довезли, і фельдшерка виконала задумане.

«Немає нічого кращого, аніж усвідомлення того, що ти в чиємусь житті не просто випадкова людина, а можеш допомогти урятувати життя», – переконана вона.

Фельдшерка радить усім людям не звикати до війни, а навпаки – робити все, аби ця війна одного дня не прийшла до нашої хати:

«Нам треба бути пильними і дякувати Богу за те, що є. Цінувати одне одного, дбати про своє здоров’я, зібратися на силі й прямувати далі, до перемоги. Ми однозначно переможемо, адже ми сильні духом. Інших варіантів, аніж перемогти, у нас просто немає», – наголошує співрозмовниця.

Українців, які постраждали через війну, сьогодні лікують у Польщі, Німеччині, Іспанії та ще кількох країнах. І справжнім хабом, який займається переправленням пацієнтів за кордон, стало місто Лева. Працівники Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф зустріли вже понад 900 людей, які прибули евакуаційними потягами в супроводі «Лікарів без кордонів». Частину з них медики доправили на лікування в медзаклади міста та області, ще частину супроводжували до самого кордону або до Польщі, аж до трапа літака, аби передати їх інтернаціональній команді медиків, які довозять пацієнтів до спеціалізованих клінік інших країн.

Згідно зі списком МОЗу, на лікування за кордон Україна відправила близько 700 осіб. Левова частка цієї роботи лягла на плечі саме львівських медиків – із лінійних бригад «103» та карет швидкої медичної допомоги підрозділів медицини катастроф.

Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!