Фото: УКУ

Фото: УКУ

«Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт

3325 0
«Треба бачити, як бійці чекають приїзду волонтерів. Це нагадує очікування дітьми подарунків від святого Миколая. Допомога волонтерів дає нам відчуття любові… Якщо хтось думає, що вже достатньо робить для армії, то сильно помиляється, армія потребує ще багатьох рішень», – говорить Андрій Романюк, кандидат технічних наук, доцент кафедри комп’ютерних наук та інформаційних технологій УКУ, який зараз перебуває на війні.

Андрій – викладач з більш ніж 20-річним досвідом, автор більше 30-ти наукових та навчально-методичних праць. На другий день повномасштабного вторгнення росії до України Андрій Романюк пішов у військову частину і нині захищає Україну від російських окупантів. 

Коли і чому прийняли рішення іти на війну?

Ще у 2014 році... Рішення прийняв тоді, але так вийшло, що тільки зараз я тут. Ввечері 23 лютого я зрозумів, що завтра буде війна і 25 вже ночував у військовій частині. З того часу вдома не ночував. 

Чому пішов на війну? Це питання складніше. Напевно, я не міг вдіяти інакше. Мені доводиться на це запитання доволі часто відповідати. За законом, викладачів мобілізують в останній хвилі. Я міг залишатися дома й не всі розуміють, чому я зараз тут. Мене про це запитують побратими, це питання я й собі сам деколи ставлю.  

Я не міг інакше зробити. Звучить дуже просто, але – це щиро й без зайвого пафосу. У цій відповіді – години роздумів та переживань. Робити такий вибір, скажу чесно, складно. Зараз я продовжую про нього думати і стикаюся з потребою приймати наступні подібні рішення, бо це не останній вибір, який доводиться робити на військовій службі. 

 

Що для вас було найважче у перші тижні служби? 

Чути нецензурну лайку. Не думаю, що лайка сприяє чомусь доброму і напруження перших тижнів війни не виправдовує засилля цього бруду. Я б порадив подумати, чи не є кожен з ваших матюків запрошенням московського окупанта на нашу землю.

Ще – побутова невлаштованість. Так, вибухнула війна, але вважати, що солдат сам повинен розв'язувати побутові питання і що до його побутових умов можна не ставити високих вимог, резонує з підходами, наприклад УКУ, а аргумент, що умови можуть бути ще гіршими, доволі слабкий.

Який випадок дозволив вам відчути, що ви на війні?

Так, я на війні, але чи відчуваю я це? Це не дуже вдале запитання, подібне, наприклад до запитання, чи можна зрозуміти війну...  Я щодня чую вибухи, прокидався від двиготіння стін при вибуху.  Бачив, як вибухають снаряди та вирви від них, переносив пораненого в результаті обстрілу. Але скоріше очі ветеранів АТО мені підказують, де я зараз.

Чим зараз займаєтеся на фронті?

Розповідати в деталях про те, чим я зараз займаюсь, не можу. Тож скажу дуже узагальнено. Я служу в підрозділі територіальної оборони. Територіальну оборону зараз доволі активно обговорюють у засобах масової інформації, соціальних мережах. Додавати щось до цього зараз не час, хіба після війни поділюся своїми спостереженнями та враженнями. 

Зараз наш підрозділ бере участь у битві за Донбас. Я виконую завдання командування. Це не так легко, життєвий та професійний досвід підказує, що щось можна зробити інакше, але потрібно виконувати вказівки інших.

Команда факультету прикладних наук передала нещодавно вашій бригаді автомобіль. Як підтримка волонтерів допомагає зараз у боротьбі з росією? 

Виконувати нашу роботу нам допомагають волонтери. Напевно, не знайдете жодного бійця в нашому підрозділі, та й у цілій нашій армії, щоб він не мав чи амуніції, чи чогось іншого, що надали волонтери. 

Наш підрозділ отримав значну допомогу від Українського католицького університету. Волонтери надали кошти на придбання автомобілів, придбали мікроавтобус та інші технічні пристрої. 

Треба бачити, як бійці чекають приїзду волонтерів. Це нагадує очікування дітьми подарунків від святого Миколая. Допомога волонтерів дає відчуття любові, про яке говорив Блаженніший Любомир Гузар. Тому хочу подякувати волонтерам за їхню працю та побажати наснаги і сил для продовження своєї роботи. 

Якщо хтось думає, що вже достатньо робить для армії, то сильно помиляється, армія потребує ще багатьох рішень, які якраз можуть напрацьовувати та реалізовувати  волонтери. Наприклад, не просто надавати продукти харчування, миючі засоби, технічне чи військове обладнання, а й пробувати це все інтегрувати в щоденний чи додатковий раціон, рішення про санітарні умови тощо. Надавати не окремі прилади, а пропонувати системи, які б можна було побудувати з цього обладнання. За схожою моделлю працює фонд «Повернись живим»

З якими потребами ви звертались до волонтерів та як волонтери піклуються про ваш підрозділ?

Кожен підрозділ тісно співпрацює з волонтерами. Крім того, один з волонтерів постійно займається транспортуванням допомоги та всіх інших посилок для бійців нашого підрозділу. Спочатку я очікував, що у підрозділі буде чіткіше організовано визначення потреб і відповідно пошук способів їхнього задоволення. Коли цього не побачив, то відповідно до свого досвіду та інтуїції попросив допомоги в певних обставинах. Я просив забезпечити підрозділ деякими технічними засобами та елементами амуніції, наприклад, планшетами з картами, біноклями, тепловізорами, нічниками, РПС.

Розкажіть щось цікаве про своїх побратимів?

В армії для мене стало несподіванкою різноманіття людей, що мене оточили. Палітра цих характерів, особистостей й зараз надихає та підтримує, засмучує та демотивує. 

Кожен боєць має псевдо. Як колись ми читали про козаків, так і тепер в нас псевдо, які розповідають, наприклад про вміння: «Цирульник» – чудовий перукар; про особливості зовнішнього вигляду – «Кіт», «Малий». Про «Потіху» назбиралося вже багато цікавих історій. 

Напевно кожен з моїх побратимів заслуговує окремої розповіді, а дехто є готовим персонажем цілого оповідання чи й роману.

Цікаво й несподівано, що більшість із нас вправно куховарить. Палюшки в польових умовах та шашлик за дві години – це просто. Минулого тижня на сніданок був чудовий борщ. Один боєць прокинувся ранесенько і приготував. Каша чи макарони з казана мають особливий смак. 

У перші тижні один з бійців зліг з високою температурою. з діагнозом Covid-19. Багато хто ще пам’ятає свої відчуття при цій хворобі. Я був вражений, коли через два дні я побачив його в строю. Це здавалось би дрібний момент, але він додає віри в силу наших людей та в нашу готовність до боротьби. Цікаво спостерігати за своїми однолітками, все ж таки вік та досвід трохи нас вирізняють, і тут читаю в одному дописі: «Стережися старшої людини в професії, де чоловіки зазвичай вмирають молодими». 

Ще коротка історія. Сидимо в приміщенні і один з нас починає читати плакат з цивільної оборони, який надрукований російською. Повільно читає, доходить до низу плаката й завершує «дзвоніть 101». В ту ж мить хтось перепитує: «То, куди дзвонити?». «Куди, куди –  не написано, куди дзвонити», –  відповів з реготом військовий.

Як до вас ставляться молодші побратими?

Гарно, трохи з повагою, трохи кепкують, деколи піджартовують. Щось нас покликали зробити і юнак 33 років жартує з огляду на мій вік: «Богданович, та вже не йдіть, бо ще й розсиплетесь». За годину чи дві «відстрілююся» – «Р., в тебе немає часом клею, такого, що швидко й міцно схоплює». У відповідь: «Та не маю, а що клеїти треба?». Та мене треба попідклеювати, бо щось зовсім розсипаюсь (сміється).

Як у військовій справі ви використовуєте свій професійний досвід? 

Свій професійний досвід, на жаль, зараз не використовую. Зрозуміло, що військкомати здійснюють мобілізацію відповідно до військових спеціальностей. Але, якщо спеціальність набули 35 років тому, то можна сподіватися, що на основі основного фаху можна швидше підготувати спеціаліста за відповідною чи спорідненою військовою спеціальністю, ніж починати перепідготовку за вказаною у військовому квитку. Прикро, але ні перше, ні друге не зробили. І тут доцільно знов згадати про раціональне використання та збереження ресурсів. 

Ви можете звернутися з передової до нашої молоді, студентів. На вашу думку, чому важливо вчитися і чому освіта на часі?

Студенти та учні зараз мають можливість навчатися, незважаючи на складні обставини, які спричинені війною. Дехто може в цих обставинах шукати для себе виправдання й недбало використовувати цю можливість. Коли опановують лінощі чи нехіть до навчання, згадайте своїх однолітків, батьків, родичів, які зараз на передовій. Заради чого вони там? Та чому саме вам вони надають зараз можливість навчатися? Роздрукуйте їхні фронтові фотографії, прочитайте розповіді про бойові дії й беріться до роботи! Вам відбудовувати та будувати нову країну. Ваша кваліфікація дозволить розвинути ті галузі, у яких ви спеціалізуєтесь. 

Якщо допустити зараз прогалини в освіті у підготовці кваліфікованих спеціалістів, то час відродження України доведеться відтермінувати. Навчання – це цікаво, потрібно і перспективно.

P.S У 2020 році Андрій Романюк отримав викладацьку стипендію УКУ за науково-педагогічну працю – стипендію від Тараса Кицмея, співзасновника та члена Ради директорів ІТ-компанії «SoftServe». 

Текст: Андрій Гриниха, Вероніка Саврук 

Фото: з особистого архіву Андрія Романюка 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!