колаж дмитра тарадайки, твоє місто
«Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
Олександр Ширшин ― випускник магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ. За кілька днів до 24 лютого підписав контракт у резерв у 80-му окрему десантну-штурмову бригаду ЗСУ. Відчував, що війна буде, тому не міг залишатися осторонь. У червні на фронті Сашко був поранений і дивом вижив. Влітку 2022 року його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. А нещодавно 2-го січня світ облетів твіт Тімоті Снайдера зі світлиною військового, який читає в окопі працю історика The Road to Unfreedom та підписом українською: «Найвища честь для автора ― читач». Як зʼясувалося згодом, на фото був Олександр Ширшин. «Я був дуже здивований тим, що Тімоті Снайдер перепостив моє фото, і що воно почало набирати резонанс. Це просто фото, нічого надзвичайного. Пройде тиждень і всі забудуть. А книга справді цікава», – прокоментував Олександр. У інтерв'ю Tvoemisto.tv Сашко розповів про службу, що мотивує і не дає впасти духом та чому важливо підтримувати нашу армію.
Чому ви вирішили піти на фронт? Коли і як це сталося?
Я не сумнівався, що війна буде, звісно, не знав дат, але готувався до цього. За місяць-півтора до повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов у частину, щоб підписати контракт, був у резерві. Аби, в разі, якщо почнуться бойові дії, знати до кого мені йти і з ким маю починати працювати.
Напередодні повномасштабного вторгнення мені зателефонували і викликали в частину. Я планував 23 лютого зробити виїзд і якраз в той самий день оголосили мобілізацію по запасах. Поки там оформили документи, було пізно і 24 лютого я вже був у військовій частині, звідси поїхав на фронт.
На початках ми були на Снігурівському напрямку, потім перемістилися в районі Зеленодольська, теж Херсонський напрямок. Потім поїхали на Схід.
Які ваші обов’язки на фронті?
Я починав як оператор БпЛА. Ще у 2014 році закінчив військову кафедру в Одесі, пізніше мене поставили командиром взводу. Враховуючи, що в мене не було військового досвіду, я спостерігав, хто що робить, як і чим маю займатися, як виконувати обов’язки командира взводу, і потім поступового перейшов до виконання цих функцій.
Як зараз ви почуваєтеся, ваші побратими, посестри?
Відчуваю втому і фізичну, і емоційну. Дуже багато моїх друзів загинуло, багато отримало поранення… Це так само дається взнаки. Переживаєш на всіх рівнях: і емоційно, і психологічно.
З якими найбільшими труднощами стикаєтеся у цій війні?
Війна – дуже непроста річ: в різні моменти постаєш перед різними труднощами. В один момент гине твій близький побратим. В інший – стикаєшся з незрозумілими діями командування. Також вдома є дружина і діти, яких ти не бачиш довгий час і це дає внутрішню напругу. Бувають моменти, коли ти умовно фізично виснажений і не знаєш, що робити і як. Голова просто не працює так, щоби правильно прийняти рішення чи взагалі ухвалювати будь-які рішення.
У червні я був поранений, ситуація була така, що я дивом вижив, з ласки Божої і ніяк інакше. Виводив колону. Ми були одні з тих, котрі тримали рубіж на Гірському, коли наших військових всіх виводили з Золотого (нижче, на прохання Сашка, подаємо опис поранення з його розповіді на власній Facebook-сторінці).
Добиравшись до КСП, уточнюємо маршрут і наступні дії. Формуємо колону, висуваємось спочатку, щоб витягнути одну з «коробочок», яка відмовилась їхати. На зустріч до мене під‘їжджають дві машини військових, питаються, чи я знаю дорогу і долучаються до колони.
Рухаємось у зазначеному напрямку. Навколо все горить, що, з одного боку, викликає підозру, а з іншого – звичайна воєнна буденність. Тільки ми виїхали з-за дерев, я кричу:
- Танк! Зедка!
- Назад!! – заволав «Бурса».
І в цей момент перший снаряд влучив у нашу машину. Тачку підкинуло, передні частини розлетілися в повітрі, у мене в очах все стало білим і перша думка: «Ну, от і все.. помер..». Побратими, що рухалися за нами в колоні, побачивши видовище, вирішили, що ми натрапили на міну і з нас залишилося «м‘ясо».
Я лежав головою на дверці, пелена зійшла з очей і друга думка: «Бурса – 200..». І тут був другий прильот: снаряд пройшов наскрізь нашу машину через лобове скло, прошив БТР і там розірвався. «Коробка» наїхала ззаду на мою машину.
Безрезультатно я почав відкривати заблоковані двері і, повернувшись, побачив «Бурсу», який намагався так само вибратись. На мить зрадів, що він живий і миттю поліз через вікно, захопивши з собою шолом і «радєйку».
Вилізши з машини, по нас працювали кулемети з усіх боків, і здавалося, що ось тепер точно все, зараз вб‘ють. Підбігши до взводу вогневої підтримки, задихаючись, я кричав, що там танк, попросив їх або спрацювати з Javelin або відходити. Відстань до танка була близько 50 м, тож відпрацювати не вийшло..
Ми відбігли до наступної колони, яка чекала команди, в готовності висунутися. Забрали одного раненого і швидко вибудували інший маршрут поміж двох вогнів. Я сів в машину і мене накрила паніка, просився вийти і рухатись пішки, але мене щоразу силою заштовхували назад.
Нам вдалося вийти і вже через декілька годин закрилося кільце. Разом з машиною загинула моя собака, яку планував вивезти до батьків, щоб вона не мучилась в тому пеклі. Цей день забрав ще трьох бійців.
Весь час після події прокручую в голові можливі розвитки подій, якби ми зробили інакше, якби все таки вийшло застосувати протитанкові засоби, якби.. якби.. якби..
Коли повернулися в «тил», ми сіли на лавку, навколо зібралися хлопці і якийсь час мовчали. Потім пролунало: «Так... в Голівуді такого не знімають..»
Не дай, Боже, знову пережити подібний досвід..
Що вам допомагає у цій непростій ситуації на фронті? Яка у вас мотивація?
Моя мотивація, перш за все, – це сім’я: дружина, діти, які залишилися вдома. Це одна з основних причин, чому я пішов воювати. Також я небайдужий до своєї країни, вболіваю (хоча з деякими, можливо, сумнівами), що ми будемо мати якісь позитивні зміни. Це друга з моїх основних мотивацій.
Навіть в тилу кожен може долучитися до перемоги якісно виконуючи свої обов’язки на тому місці, де перебуває.
Пригадайте своє навчання в УКУ, чи відчуваєте підтримку спільноти в час війни?
Я відчуваю підтримку від спільноти Українського католицького університету від самого початку: починаючи від побажань, і до того, що люди питають, як у мене справи, допомагають. Особливо, коли я був поранений, то найбільший резонанс був піднятий саме в спільноті УКУ.
Хотів би сказати своїм одногрупникам та колегам, щоб вони трималися, бо все буде добре. Війна закінчиться і в нас ще буде дуже багато роботи. Тому вже треба готуватися до цього.
Підтримуйте наших хлопців і дівчат, що захищають Україну. Ця війна надовго і, на жаль, буде ще багато горя і сліз. Але разом ми пройдемо все, все відбудуємо. Маємо навчитися жити в цій новій реальності, не звикаючи до самої війни. Разом до перемоги! Все буде Україна!
Які плани після перемоги?
Найперше – відпочити і десь виїхати за кордон із сім’єю. Далі будемо бачити. Буду шукати, чим можу займатися далі, можливо, все-таки наважусь відкрити власну справу.
Коли закінчиться війна, через багато років я поїду з дітьми по всіх містах, у яких ми тримали оборону або які звільнили. Поїду лише з однією метою, щоб побачити щастя і відсутність страху в очах людей, дітей, які будуть гратися на вулиці, а не жебракувати і створювати «блок-пости», які супроводжували їх довгий час. Можливо, це заради «лікування» власної душі, але це буде найкраща терапія.
Сподіваюся, що на той момент навколо не буде нічого, що нагадувало б мені війну: замість згорілої техніки на засіяних полях будуть працювати трактори і комбайни, ями від мін і снарядів закриються черговим шаром асфальту, жодного розбитого будинку, відновлені ліси..
Боже, мрії й ж мають здійснюватися, чи не так?
Розмовляла Ірина Василик
Фото: Лесик Урбан та з архіву Олександра Ширшина
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.Війна і наступ Росії
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти». Військовий, що пережив російський полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну
- Українці показали світу, що свобода варта того, щоб за неї помирати, – Юрій Поляківський
- «Надягнув бронежилет на священничий одяг». Історія отця, який молиться з киянами
- «Київ узяти неможливо». Історія депутата, який патрулює нашу столицю
- «Я не геройка, просто хочу жити заради України». Історія киянки, яка не їде з міста
- Як у Львові працює гуманітарний штаб для допомоги біженцям. Репортаж
- У пунктах збору тероборони і військкоматах аншлаги, – Роман Матис
- «Ми прокинулися в іншому часі, у часі війни». Як у Львові відреагували на російський напад