«Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують

751 0
22 квітня у Харкові атакатували телевежу. Щодня місто потерпає від російських атак. Tvoemisto.tv публікує розмову із волонтеркою, яка не їде з міста, бо допомагає тим, хто постраждав. Цей матеріал готувався для газети, яку редакція підготувала спеціально для найбільшої конференції журналістів у Європі.

Із Анною Гін, письменницею та волонтеркою з Харкова, ми змогли зв’язатися по телефону лише опівночі, коли в її будинку на кілька годин включили електроенергію. Харків – величезне місто неподалік від кордону з росією. Воно постійно перебуває під обстрілами з боку рф, але ситуація вкрай загострилася після 22 березня цього року. Тоді росія майже повністю знищила електропідстанції в місті, де майже мільйон жителів. Водночас із російського боку розгорнулася масштабна інформаційна кампанія про те, що росія начебто готує наступ на Харків, щоб захопити його. Російський пропагандист Володимир Соловйов прямо закликав «стерти Харків з лиця землі». Анна Гін в Україні стала одним із голосів свого міста. Її пости в соцмережах, де вона саркастично, щемливо і навіть з гумором описує життя у воєнному Харкові, збирають тисячі реакцій. Далі пряма мова: 

Теперішня ситуація в Харкові відрізняється від тієї, що була до 22 березня: ми живемо майже без світла, бо росія щодня запускає на місто або ракети, або дрони-камікадзе Shahed. Настрій трохи пригнічений. Утім немає паніки, ніхто не закликає до миру на будь-яких умовах і не піддається кремлівським наративам.

Але пригніченість справді є. Я, наприклад, живу на 17 поверсі. Коли росія щоночі запускає по 30-40 «шахедів», я все це бачу з вікна і мені максимально неприємно. Крім того, я маю великого собаку породи доберман і змушена щодня тричі спускатися та підніматися, щоб його вигуляти. Це фізично дуже тяжко.

Тварини надзвичайно важко переживають вибухи. Якщо ми гуляємо, то від вибухів собака біжить бозна-куди, а вдома ховається під ванну. Крім того, в мене живе великий африканський папуга, який у стресі від обстрілів починає виривати собі пір'я. Не повірите, але я маю антидепресанти і для птаха, і для собаки.

Також пригнічує поганий зв'язок: коли в місті щось вибухає, ми не одразу розуміємо, де це сталося і кому потрібна допомога.

Але наші емоції в жодному разі не можна назвати розпачем. Я не бачу людей, які виїжджають із валізами, як це було в березні 2022 року. На початку повномасштабної війни місто майже спорожніло, а тепер після 18:00 на паркувальному майданчику біля будинку немає вільних місць.

Певною мірою ця ситуація мене навіть надихає, бо харків'яни дуже підтримують одні одних. Дуже багато бізнесів перейшли на генератори, в магазинах і аптеках все можна купити. В усіх нас живе віра в перемогу, в нашу армію, в міжнародних партнерів і одне одного.

Чому я не виїхала з Харкова на початку війни? Як би пафосно це не звучало, хтось же має бути в місті. Коли щось вибухає і в людей руйнується будинок, то хтось же має везти теплий чай та бутерброди, теплі речі, допомагати розбирати завали, прибирати скло. Я так роблю, бо шалено люблю своє місто.

Також я як волонтерка допомагаю військовому шпиталю. Все почалося спонтанно. Спочатку госпіталь попросив допомогти придбати телевізор для наших поранених захисників, які хотіли дивитися футбол. У підсумку з допомогою моїх читачів вдалося купити 80 телевізорів, зокрема й для потреб операційної. Мене навіть почали називати «Аня Телевізор». Тепер я щотижня їжджу до шпиталю і постійно щось туди привожу.

До речі, не бачу зараз у місті худих і голодних безпритульних собак. На початку війни в нас з'явилася величезна їх кількість. Тепер всі вони нагодовані, бо власники собак беруть зі собою на прогулянку окремі пакети з кормом. Харків'яни навіть стерилізували цих безпритульних тварин, обробили від бліх та кліщів.

Мені здається, що в Харкові зараз усі волонтери. Одна моя подруга взяла на себе обов’язок закривати фанерою розбите скло. Ще один друг возить їжу та ліки самотнім старим людям. Маю друзів, які допомагають багатодітним сім'ям. Безліч людей допомагають нашим військовим на фронті.

Те, що російська пропаганда говорить про наступ на Харків, це все маячня. Ми сміємося з брехливих російських повідомлень. Вони не могли пів року взяти місто Авдіївку, площа якого у 12 разів менша за Харків. Будь-який населений пункт, у якому три тисячі жителів, вони беруть за кілька місяців або й рік. Який Харків? Ні, ніхто в це не вірить.

Мені здається, що в місті до цих наративів ставляться з гумором і сарказмом. Навіть після 22 березня, коли ситуація стала дуже некомфортною, я жодного разу не чула істеричних вигуків, що треба тікати з міста. Вони ніколи не візьмуть Харків. Якщо доведеться, ми голими руками захищатимемо своє місто!

Найбільша наша проблема – це, звісно, незахищене небо. Нам терміново потрібні додаткові системи протиповітряної оборони.

Люди за кордоном не дуже розуміють, що в нас відбувається, і шукають причини, чому путін напав на Україну. Всі ці міркування у Харкові мають дещо кумедний вигляд. Ми хочемо сказати: «путін ненавидить українців, як Гітлер ненавидів євреїв. Гітлер спалював євреїв у газових камерах, а путін знищує нас ракетами». Не треба шукати жодних причин для цього. Ви ж пам'ятаєте, що сталося 11 вересня в Нью-Йорку? Тож знайте, що в Україні 11 вересня щодня! Щодня росіяни здійснюють у нас теракти.

Хтось дивувався, чому ми не співчували росіянам, які постраждали внаслідок теракту в Crocus City Hall. А в нас такий Crocus City Hall щодня! Це вбивства без причини, це невмотивована війна.

Нам дуже потрібна допомога. Ми самотужки не зможемо впоратися. Вважайте, що це сигнал SOS із Харкова.

Автор: Уляна Стельмашова

 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!