Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
Богдан Чечотка очолює Львівську обласну клінічну психіатричну лікарню з 2019-го. В травні термін його перебування на ці посаді спливає, проте він налаштований завершити початі роботи: «Хочу продовжити все, щоби вийти на лад, зробити зміни незворотними, бо тут має бути сучасна психіатрична клініка світового зразка».
Контактний зоопарк і арттерапія, або Про реабілітацію пацієнтів
У психіатричній лікарні зараз розвивають напрямки реабілітації, яка раніше була досить слабкою. Уже почали проводити арттерапію, майже всі картини малюють пацієнти з хронічними захворюваннями, які живуть удома. Також тут проводитимуть кулінарні тренінги, уже запрацював спортзал. Офіційне відкриття планують незабаром, 10 квітня.
«У психіатрії реабілітація – це те саме, що в соматичній лікарні пересадка печінки або серця», – каже Богдан Чечотка.
При вході у цю зону невдовзі відкриють крамничку. Там пектимуть «Кульпарківський» хліб, булочки, готуватимуть каву, і все це продаватимуть пацієнти. Будуть цінники, але оплату братимуть як пожертву. Сенс такої практики в тому, щоби хворі працювали з цифрами і здобували соціальні навички.
Позаду крамнички – столярна майстерня, в якій із піддонів роблять меблі, підставки для взуття тощо.
Ще далі – невеликий контактний зоопарк з овечками, козликами, мініатюрними свинками. Незабаром привезуть павичів.
Створили цю зону реабілітації, яка обійшлася в 9 млн грн, за підтримки уряду Швейцарії та в партнерстві з учасниками проєкту «Психічне здоров’я для України».
«У зоопарк приходять військові, щоб заспокоїтися. Це така фішка, якої ще немає в жодній лікарні України. Військових та цивільних впускають окремо. Так само вони займаються в спортзалі».
До слова, навпроти нових місць для реабілітації розташований Центр підтриманого проживання. Тут відновлюють навички пацієнтам, яких вважали безнадійними. Проєкт, який також реалізовували разом зі Швейцарією (50 на 50), обійшовся у 2,4 млн грн.
Мешкати тут можуть по троє людей, яких називають резидентами. Один із них – Руслан – проживає в закладі вже понад 10 років. У Центрі підтриманого проживання людей вчать давати собі раду, тобто прибирати, готувати. А ще вони годують тварин у зоопарку, відвідують різні активності.
Після трьох місяців резидентів або відправляють додому, або, якщо дому в них нема, планують розподіляти по Центрах підтриманого проживання. Зараз на Львівщині такі створюють у 14 громадах.
«Такий центр є заміною інтернатів, бо ніхто не каже, що якимось пунктом приймання в Євросоюз є таке слово, як «деінституалізація», тобто ми маємо розпустити інтернати, а в Європі такого нема. Люди повинні жити в соціумі, в таких центрах підтриманого проживання», – пояснює Богдан Чечотка.
Діагнози у військових: на першому місці ПТСР
Про те, скільки військових перебувають на лікуванні в психіатричній лікарні, сказати не можуть, проте співрозмовник додає: «В нас є квота Міноборони – 100 ліжок. Ми маємо більше і ніколи в цю квоту не вписувалися».
Найчастіше у військових діагностують ПТСР, депресії, інші розлади психіки, які загострилися через екстремальні умови. Також є військові з шизофренією, біполярними розладами. «Десь були латентні, десь недіагностовані, а в окопах воно все «полізло», – веде далі директор медзакладу.
Для військових у психіатричній лікарні є чотири відділення. Два з них відкритого типу (там, як правило, перебувають люди з розладами адаптації, тривожним розладами, порушенням сну, астенічним синдромом, який супроводжується загальною слабкістю та небажання жити) і два закритого типу. В одному з них люди з нав’язливими суїцидальними думками, в другому – алко- і наркозалежні.
Після лікування є три варіанти, куди можуть скерувати військових. Передусім варто зауважити, що законодавство дозволяє лікарні проводити військово-лікарську комісію. Богдан Чечотка каже, що вони – єдина лікарня, яка робить це в повному циклі: з висновком, списанням, встановленням статусу «обмежено придатний» або з дозволом на відправлення у місячну відпустку.
«Маємо проблему, бо вартість пролікованого випадку має так зване вікно рентабельності, тобто 20 днів. Після цього терміну в нас випадок збитковий, але за цей час військового з ПТСР чи депресією дуже складно вилікувати, бо немає сталої дози препаратів, мусимо робити підбір, а це займає від трьох до семи днів. Потім знадобляться бодай два тижні на лікування, відтак вихід на загальну терапевтичну підтримувальну дозу і аж тоді можна відправляти на фронт», – розповідає він.
Найдовше на лікуванні військові тут перебували три місяці, але це на початку вторгнення. Богдан Чечотка каже, що бувають дуже складні випадки, коли в людини комбінована патологія: є підозра на онкологію і тяжка депресія.
«Зараз Україна, на жаль, стала полігоном для досліджень і вивчень різних патологій. Ми зацікавлені, щоби тривалість лікування була якнайкоротшою, але в нас домінує якість надання допомоги. Були випадки, коли ми хотіли вписатися у рекомендації того самого Генштабу або вищого військового керівництва, але тоді командири казали «навіщо нам недолікований боєць?». Тому зупинилися на тому, що якщо стан дозволяє воювати – нехай воюють, а якщо ні, то або ВЛК, або відпустка».
За останні два роки у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні провели найбільше ВЛК в Україні – близько 800. Для порівняння: в Києві близько 200.
Орієнтовно п’яту частину військових, які пройшли ВЛК у лікарні, визнали непридатними для служби. Це здебільшого люди з тяжкими розладами. В них може бути і ПТСР, і тривала рецидивувальна депресія із суїцидальними думками, порушенням сну. А може бути недіагностована шизофренія або маніакально-депресивний психоз, які «вилізли» в екстремальних ситуаціях: «Ті пацієнти дістають таку манію і приходять самі у військкомат, самі записуються. Таких небагато – один на тисячу, але вони є», – зазначає співрозмовник.
Є й обмежено придатні, яку продовжують службу в тилу або не мають права носити зброю.
«Лікарів достатньо, але робота дуже складна»
У психіатричній лікарні працюють 86 лікарів-психіатрів. Разом із лікарями-консультантами – 120. Наразі їх достатньо, але відтік кадрів є, бо робота складна, каже Богдан Чечотка.
Лікарі отримують зарплату 20 тис. грн, але поки що немає дієвих механізмів для її диференціації. Це намагаються коригувати преміями, надбавками за складність і напруженість у роботі. Тобто якщо, наприклад, лікар отримує премію в розмірі одного окладу, то сам оклад становить близько 10 тис. грн.
Тепер думають, як проводити реабілітаційний процес для працівників, адже швидко знайти нову людину, яка вміє працювати з тими самими військовими, дуже важко.
Директор розповідає, що в 2019 році у лікарні було велике навантаження на штат – 1600 людей на 1200 ліжок. 80% із них були соціальними пацієнтами, які отримували по пів таблетки азапіну, хоча це можна було робити й удома під контролем психіатра. Зараз таких пацієнтів дуже мало, але є 22 пацієнти, які мають протипоказання до перебування в соціумі. Раніше їх було 350. Таких людей не можуть скерувати ні в інтернат, ні додому.
Богдан Чечотка пояснює, що НСЗУ змінила «правила гри»: оплату здійснює лише за пролікований випадок. Не має значення, скільки триває лікування, 12 і більше годин чи цілий рік, все одно на одного пацієнта виділяють 12 тис. грн.
«Бачите, маємо трохи складні стосунки з НСЗУ, десь цей соціальний компонент не цілком врахований. Ми мали пацієнтів, які прибували з Херсона, Бахмута, Харкова, вони перебували в нас і по три місяці, і по пів року. Це були проліковані випадки. Про якусь рентабельність тут годі говорити. Коефіцієнта ВПО чи коефіцієнта евакуації також немає. Що стосується військових, то ми на рентабельність не зважаємо, бо це наш внесок у перемогу», – запевняє співрозмовник.
«Фінансування бракує, але нам ще пощастило»
У 2023 році психіатрична лікарня за укладеним договором із НСЗУ отримала 186 млн грн (у 2022 році було 165 млн грн).
«Торік за перші п’ять місяців ми вже, як кажуть, розправили крила, бо мали по 2 мільйони гривень на розвиток щомісяця. Згодом контракт переглянули і цю суму урізали. Офіційного пояснення я не одержав. Сказали, що десь у нас була «просадка» порівняно з 2022 роком, але ж у першому кварталі 2022-го були якраз евакуаційні рейси, тому й почалися оті стрибки, і ми не могли цього повторити», – обурюється Богдан Чечотка.
Що стосується фінансування з обласного бюджету, то, зі слів директора, лікарні ще пощастило, бо вона друга в області за пріоритетністю. На першому місці Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи: «На ті задумки, які ми почали реалізовувати в 2023 році, цього року маємо певну суму на приймально-діагностичне відділення. Воно в пріоритеті, хочемо в цьому році завершити його».
Як змінюється лікарня
Пріоритетне приймально-діагностичне відділення планують перенести в головний корпус лікарні. Для цього працюють зі Світовим банком щодо виділення коштів. Реконструкцію всього головного корпусу розбили на три черги: перша – коштом обласного бюджету, друга – коштом Світового банку, а щодо третьої триває експертиза. Коли її закінчать, шукатимуть донорів.
Тепер у лікарні ремонтують реанімаційне відділення, роботи почали торішньої осені. Тут буде рецепція, дві оглядові кімнати з лікарями, а також ліфт, УЗД, енцефалографія тощо. Хворого тут обстежуватимуть повністю, і якщо буде потреба, госпіталізують. Закінчити ремонт планують у липні.
Наступне, що хочуть зробити, це облаштувати стерилізаційну і харчоблок №3 з пральнею. Після цього візьмуться за інфраструктуру, адже бруківка, загалом дороги на території лікарні вкрай занедбані.
«Питання у тому, що водопровідні труби згнили. Потрібне стовідсоткове зношення. Спочатку мусимо з цим навести лад, аж тоді кластимемо бруківку. Уже маємо проєктно-кошторисну документацію, яку виготовили торік. Однак не вдалося реалізувати її, замінити третину комунікацій, а це коштувало минулого року близько 6 мільйонів гривень. Теоретично за майже 10 мільйонів ми змогли б замінити всі підземні труби, а далі почали б робити газони, класти асфальт, бруківку. До речі, один підприємець подарував нам вібраційний прес, все обладнання для виготовлення бруківки. Надіюся, що в нас добре піде реабілітація, що ми збудуємо цех, де виготовлятимемо свою бруківку і замощуватимемо потихеньку нею доріжки», – ділиться планами співрозмовник.
Крім того, на території лікарні хочуть створити ландшафтний парк місцевого значення. Богдан Чечотка каже, що залишився останній крок – за це має проголосувати Львівська облрада, тоді лікарня через погодження з Міністерством екології зможе використовувати кошти з природоохоронного фонду на благоустрій своєї території.
Загалом ремонт і реставрація тут ускладнені, бо будівля лікарні належить до пам’яток архітектури. Щодо головного корпусу залучали експертів, які змогли б відновити первинні кольори. Реставрацію фасаду планують зробити цього літа, чекають на акцептування від Світового банку.
«Із боку головного корпусу маємо два гектари території. Хочемо там посадити лаванду або медичні коноплі», – каже Богдан Чечотка.
Без ґрат на вікнах і з мобільними телефонами
Нещодавно Міністерство охорони здоров’я ухвалило нові зміни щодо тримання людей у психіатричних лікарнях, щоби позбутися методів «каральної психіатрії» радянського зразка. Тепер у лікарнях мають дозволити, зокрема, телефонні розмови, користування інтернетом, не замикатимуть вхідні двері до приміщень і палат і не ставитимуть ґрати на вікнах.
Директор психіатричної лікарні запевняє, що в ній уже давно дозволяють користуватися телефонами тим, що не мають медичних протипоказань. Також є доступ до інтернету, але, наприклад, у відділенні примусових заходів медичного характеру умови жорсткіші, бо там перебувають люди, які скоїли злочини і мають розлади психіки: «У них телефонів немає, але є спеціальна кімната з комп’ютерами, тож вони можуть вийти в інтернет, подивитися новини тощо. У супроводі медичного працівника можуть у певний час зв’язатися з рідними, тобто телефон їм також видають».
У інших відділеннях таких жорстких обмежень немає. Як правило, усі військові мають телефони. А щодо ґрат на вікнах, то в частині відділень планують замінити їх броньованою плівкою.
Крім цього, каже Богдан Чечотка, в лікарнях потрібно комплексно змінювати освітні процеси, для чого знадобиться мультидисциплінарне навчання:
«Має бути мультидисциплінарна команда, робота якої стосується не лише того, що контрактує НСЗУ, тобто психіатр, психолог, психотерапевт. Має бути й молодша медсестра, яка повинна знати, як поводитися з пацієнтом, середній медичний персонал, лікар, реабілітолог, психотерапевт. Ми зараз це тільки починаємо, але все змінюється. Щоби повністю перевчити людей, знадобиться досить багато часу».
На питання про те, що варто змінити загалом у психіатрії, директор називає реабілітацію та соціалізацію, адже ці речі поки що не дуже враховані.
Лікарня після війни
«Чи буде готова лікарня до більшої кількості пацієнтів після війни? Все залежить від того, як буде розбудована позалікарняна мережа, бо це дуже взаємопов’язані процеси», – вважає Богдан Чечотка.
Починаючи від ініціативи «Ти як» і закінчуючи центрами психічного здоров’я, які зараз облаштовують у кластерних лікарнях, від цієї психологічно-психіатричної мережі залежить ефективність роботи.
У планах зробити локацію для людей похилого віку, куди б їх привозили на день. Ця послуга буде платною, але це вже не геріатричний пансіонат.
Крім того, є думка відкрити центр анорексій, адже тепер таких пацієнтів лікують частково у Першому ТМО, частково в ЗУСДМЦ і частково у Психоневрологічному диспансері КНП ЛОР.
«Реабілітація і зайнятість – ключ до всього. Головне – це однодумці, команда, дух. Тоді можна вирішувати питання другої складності. Ми почали всі ці речі, то якось їх треба завершити. Я налаштований на продовження роботи, щоб вийти на лад, зробити зміни незворотними, щоб тут була сучасна психіатрична клініка світового зразка. Ми маємо перлину архітектури, яка тішитиме око. Тут має бути такий відкритий простір, де гулятимуть мами з візочками, люди з песиками. Лікарня має бути інтегрована в соціум, без парканів!»
Софія Шавранська
Фото: Твоє місто / Володимир Барчук
Повна републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи