«Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
Наразі військовий прикутий до візка. Клята війна позбавила його правої ноги, але не жаги до життя. Попереду протезування, а там доведеться вирішувати, чи повертатися до дружини і двох маленьких синів, чи знову йти на війну.
За час повномасштабного вторгнення величезна кількість українських військових загинули, ще більше важко поранені, з ампутаціями, проходять надскладне лікування. Одним із них є Іван з Рівненщини. Чоловік уже місяць перебуває у львівській лікарні Святого Луки, що в Першому ТМО. До Львова потрапив на пораду харківських лікарів.
Навіть сидячи у візку, Іван Романов має вигляд кремезного, дужого чоловіка. У нього майже двометровий зріст. Нещодавно ампутована нога у шкарпетці – теплій, в’язаній, з кількома ґудзиками, яку йому дали тут, у лікарні. Співрозмовник щоразу поправляє шкарпетку, так ніби закінчить із нами бесіду, встане з колісного крісла і піде у своїх справах.
Молодий чоловік не перебував на строковій службі, не мав військової підготовки. В ЗСУ пішов у квітні 2023-го добровольцем.
«Вийшов із дому і пішов у військкомат. Довелося обманути дружину, бо не пустила б. Збрехав, що мене викликають для уточнення даних», – каже Іван Романов.
У військкоматі появі чоловіка здивувалися, мовляв, добровольців зараз небагато. Медкомісію пройшов не одразу: медики щодень відсилали його то до одного лікаря, то до другого. Навіть довелося просити їх, аби пришвидшили цю справу. Так тривало три тижні. А коли про призов дізналася дружина, спочатку розхвилювалася, та згодом змирилася. Не могла прийняти того, що надовго залишиться сама з двома маленькими синами – п’ятирічним Макаром і Дем’яном, якому ще не було півтора року.
Читайте також: Львів'ян просять не приносити у військовий госпіталь речі і продукти
Знову поправляючи шкарпетку на ампутованій кінцівці, Іван пояснює, що на війну мусив піти. На початку повномасштабного вторгнення він як зварювальник машин був на роботі у Луцьку. Саме того дня місто опинилося під ворожим обстрілом. Телефон дружини не відповідав, і чоловік хвилювався.
Трохи веселіше, з усмішкою розповідає про навчання та службу. Зокрема про те, як після мобілізації проходив військову підготовку у Великій Британії. Здобуті знання в армії НАТО знадобилися йому згодом у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша.
Обстріли та наступи росіян пережив різні. Той, що на Вугледарському напрямку, на Донбасі, суттєво відрізнявся від Круп’янського на Харківщині:«На Донбасі, можна сказати, був курорт. Ми не так часто ставали до бою, було менше перестрілок. А ось на Харківщині бої тривали постійно. Це «висотка», тобто найвища точка на нашому боці фронту, з якої все видно. Тому всі хочуть тримати її під контролем. Але вона наша! Ні кроку назад. Все стоїть, все тримається».
Однак Іванові там не поталанило: відходячи після виконання завдання, він наступив на міну, яку, найімовірніше, заклали з дрона.
«Ми з групою саме виходили. Я був командиром, потім головним сержантом взводу, тож мав іти першим. Захотіли трохи зрізати шлях, я пішов убік і наступив на міну. Ми між собою завжди тримаємо дистанцію від десяти до ста метрів, щоб у разі «прильоту» постраждали не всі. Це й уберегло інших. Після вибуху всі побратими залягли, бо думали, що це обстріл. А коли зрозуміли, що спрацювала міна і почули мої крики про поранену ногу, почали кричати у відповідь, щоб я наклав турнікет. У той момент я забув усе, що знав, але турнікет таки наклав сам», – згадує боєць.
Двометрового чоловіка витягли з поля бою побратими. Зробити це було нелегко, бо навколо болото. Спочатку Івана затягли в найближчу схованку, відтак принесли ноші та занесли в машину.
«Вороги стріляють, а шестеро хлопців мене несуть. Усі в болоті, знесилені. Хтось часто зупинявся, а хтось просто падав від утоми. Я просив, щоб мене покинули, а самі втікали, але вони мене не послухали. Завдячую їм життям», – вважає співрозмовник.
Українські військові уже вкотре спрацювали чітко: у сусіднє село для надання меддопомоги Івана привезли швидше, аніж туди прибули лікарі. Побратими здивували всіх – і медперсонал, і пацієнтів.
У кожній лікарні, куди потрапляв Іван (сільській, районній, обласній), йому робили операцію. Усюди давали надію, що ногу вдасться врятувати. А вийшло навпаки – кожна наступна операція лише погіршувала ситуацію. Тепер чоловік розуміє, що якби його відразу привезли до Харкова, то ногу вдалося б зберегли. Скільки всього операцій пережив, не пам’ятає. Щойно оговтався від одної, як готували до другої. Тривалий час перебував під наркозом та сильними протибольовими препаратами. Найкраще пам’ятає, як переїздив із Харкова до Львова, і тамтешнього лікаря, який благав погодитися на ампутацію ноги, бо це могло зберегти Іванові життя. Як доказ своїх слів показував на відео перебіг операцій, стан кісток ноги, шкіри. Тому на ампутацію все-таки довелося згодитися.
Читайте також: Мати полоненого "азовця" чекає на його повернення
«Якщо відмотати все назад, я ні про що не шкодую. Все одно пішов би на фронт», – запевняє співрозмовник.
Про воєнні будні розповідає найохочіше, пригадує, як у «тихіші» дні пили чай або каву, а їхнім найкращим заняттям було копання траншей.
«Якщо брати глибину по пояс, то їх кілька кілометрів точно було», – уточнює він.
Зараз Іван не курить, хоча на війні зазвичай скурював три пачки цигарок за добу. Тепер на першому місці лікування. Ампутована кінцівка гоїться, через два-три місяці зроблять протез. Улюбленим заняттям на цей час у стінах лікарні Святого Луки Першого ТМО для нього залишається спортзал. Тут чоловік проводить більшість вільного часу.
Аби жити й рухатися далі, потрібна мотивація. Але в Івана вона є – двоє маленьких синів. Поки тато був на війні, менший уже навчився ходити і вимовляти окремі слова.
«На війні я хотів додому, повернутись у сім’ю, а зараз хочу стати на ноги. Коли матиму протез, то думатиму, як жити далі. Хочу повернутися до своїх хлопців. Але дружина цього разу вже точно мене не відпустить», – каже Іван Романов.
Читайте також: "Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг біля військкоматів"
Однак боєць все-таки воліє знову податися на фронт. Не на передову, звісно, бо з протезом дуже не повоюєш, а от інструктором або серед командування роти себе бачить.
Текст: Ольга Шведа
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
___________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи