«Я доглядаю могили чоловіка, брата і невідомого воїна»

3391 0
«Бачите? Я спілкуюся з ними через ці прапори: якщо вони рухаються, значить, хлопці мені відповідають. Вони завжди зі мною...» 32-річна Наталя Михайлишин-Кирич втратила на війні двох найдорожчих людей – брата і чоловіка. Майже щодня жінка приходить на їхні могили, щоб поговорити з ними. Доглядає ще одну могилу без фото, імені й дати – місце вічного спочинку невідомого Героя.

«Дякую вам, хлопці, що сьогодні така хороша погода. Це точно зробили ви», – каже Наталя, заходячи на кладовище. Жінка прямує до першої могили. Йде стежкою між двома великими рядами могил полеглих захисників і повертає праворуч. 

Військові поховання на Личаківському кладовищі / Фото: Твоє місто 

Зараз військові поховання на Личаківському кладовищі у Львові – це могили, засипані землею і заставлені вінками. Нещодавно в місті провели архітектурний конкурс на проєкт Меморіального комплексу військових поховань Героїв України. Основним акцентом тут буде саме місце поховань. Простір зроблять доступним та функціональним, аби побратими могли відвідати могили Героїв.  

Читайте також: Як виглядатиме нове військове кладовище у Львові. Візуалізація

Тут спочиває брат Наталі Ігор Михайлишин, що загинув у віці 27 років.

Це сталося 20 березня 2022 року, в неділю. Тоді Наталя з батьками була у храмі. Ставила свічку за здоров’я брата. Але в той момент у ній ніби щось померло. Вона почала йому телефонувати, писати, та він не відповідав. Згодом жінка дізналася, що в цей час Ігор загинув:

«Чесно, я не вірила, доки не було упізнання. Це була дуже довга дорога – він загинув 20 березня, а поховали ми його 20 липня. Чекали чотири місяці…»

Востаннє Наталя бачила брата в грудні 2021-го, коли він привозив побратимів на сержантські курси. Тоді вона не знала, що це буде їхня остання зустріч.

Ігор Михайлишин був львів’янином. Вчився у середній загальноосвітній школі №65, відтак закінчив вище професійне училище інформаційно-комп’ютерних технологій і Національну академію внутрішніх справ. Був активним учасником Революції Гідності. Опісля проходив службу в добровольчому батальйоні «Азов», брав участь у Широкинській операції.

У 2017 році Ігор Михайлишин перебував на військовій службі в 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ ЗСУ, згодом – у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ.

«Це була його стихія, я дуже ним пишаюся. Сказав мені тоді: «Та щось буде, але все буде добре, ми переможемо, тільки не кажи батькам», – згадує сестра загиблого.

У 2021 році захисник продовжив військову службу в Окремому загоні спецпризначення «Азов» військової частини 3057 Нацгвардії України, захищав Маріуполь, потрапивши у кадри фільму «20 днів у Маріуполі», який отримав «Оскара». Тоді й загинув.

Фільм «20 днів у Маріуполі» показує нам воєнні злочини росії проти України. Журналісти прибули у місто за годину до того, як росія почала бомбардувати Маріуполь. Через два тижні вони стали там останніми міжнародними журналістами. Згодом фільм отримав Оскар 2024 в номінації «Найкращий документальний повнометражний фільм».

Ліворуч Ігор Михайлишин на кадрах фільму «20 днів у Маріуполі»

Наталя розповідає, що в них із братом завжди були теплі стосунки. В дитинстві вона хотіла мати старшого брата: «Але в один момент Ігор так подорослішав, що став наче старшим. Оберігав мене від усього, хоча був на відстані. Я думала, що не переживу цієї втрати, але впоралася завдяки чоловіку, батькам, друзям. Попри весь біль. Він не хотів би, щоб я здалася».

Читайте також: «Ніхто не помер, поки живе пам’ять». Про кафе у Львові, відкрите на спогад про бійця

Жінка дивиться на могилу брата, на його фото і пригадує їхнє дитинство. Каже, що Ігор був дуже спокійною, милою дитиною, любив тварин. Тому Наталя була здивована, що він обрав шлях воїна.

Коли брат вирішив піти на війну, то приніс додому батькам кицю, якій зараз 12 років: «Коли ми дізналися, що Ігор загинув, вона не знаходила собі місця. Я думала, вона помре, але після похорону заспокоїлася. Киця досі сидить біля його портрета, деколи біля нього спить. Здається, так вона з ним розмовляє».

Наталя досі відчуває присутність брата і не може сказати, що він «був»:

«Він є, він усюди, поруч зі мною, і так буде завжди».

«Найстрашніше те, що все сталося знову»

Від могили свого брата Наталя йде далі. Повертає зі стежки ліворуч, де похований її чоловік Андрій Кирич. Коли він загинув, жінка щоранку перед роботою приходила на його могилу випити з ним кави, а ввечері навідувалася, щоб розповісти, як минув її день.

Наталя біля могили чоловіка

«Він вирішив піти на війну буквально після того, коли сталася біда з моїм братом. Я просила його, щоб він цього не робив, бо потрібен мені тут, я без нього не впораюся. Він був для мене всім: чоловіком, другом, навіть братом, коли ця проклята війна забрала Ігоря», – веде далі жінка.

Вони домовилися, що коли жінка буде готова, він піде на війну. Андрій ухвалив для себе таке рішення наприкінці 2022 року, а вже у січні 2023-го поїхав спершу в навчальний центр у Житомирі, а відтак на бойові завдання, долучився до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Вона підтримала його вибір і вважає, що зробила правильно. 

Андрій Кирич – також був львів’янином. Навчався в 94-му ліцеї. У 2008 році здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю слюсар з ремонту автомобілів III розряду у Вищому професійному училищі №29 міста Львова. У мирний час обіймав посаду експедитора у філії «Львів-Молоко» ПАТ «Тернопільський молокозавод». Згодом працював менеджером-експедитором у ТзОВ «Мегафрукт».

Загинув 25 жовтня 2023 року. Його тіло вдалося повернути додому 11 листопада того ж року:

«Це була субота, жахлива погода, плакали всі, і небо теж. Одного разу він мені приснився і сказав, що, мабуть, уже прийшов той час, коли ми будемо пити каву окремо. Мені в тому сні було дуже боляче, але я зрозуміла, чому він так сказав. Бували часи, коли ми з ним нечасто пили каву разом, але робимо це зараз…»

Наталя поправляє прапор на могилі чоловіка і каже, що він був дуже доброю, чуйною людиною. Мав важке життя. Коли захворіла його мама, то Андрій з юних років пішов працювати, допомагав як міг. Мама, на жаль, померла, але він не зламався, стверджує жінка.

«Ми закохалися і прожили разом вісім років, хоча одружилися, можна сказати, недавно. Андрій дуже любив дітей, мріяв про сина. Казав, якщо першим народиться син, то назвемо його на честь мого брата Ігорем».

Востаннє Наталя з Андрієм говорила 24 жовтня 2023-го, а вранці 25-го числа він загинув. Вона теж це відчула: спочатку спробувала до нього додзвонитися, писала, але відповіді не було. Згодом у військкоматі їй повідомили, що чоловік зник безвісти.

«На жаль, так було, не змогли забрати тіло Андрія відразу з позиції, але всіма можливими й неможливими способами його побратими обіцяли мені, що заберуть. І забрали. Дуже їм дякую! Дякую всім, що мої хлопці вдома,що я маю змогу до них прийти, випити з ними кави, побути біля них. Дякую Богу, що він повернув їх додому».

Могила невідомого Героя

Окрім могил брата і чоловіка, Наталя доглядає могилу невідомого Героя. Коли вона дізналася, що в один день відбудеться похорон її чоловіка, ще одного воїна та невідомого військового, її серце ледь не зупинилося.

Ніхто не знає імені цього військового, дати його народження, в якій він був бригаді…  

У Львові майже щодня прощаються із загиблими Героями. В один час можуть проводити в останню путь двох, трьох і навіть більше військових. Торік у липні в один день хоронили шістьох. 

У міській раді їй трохи розповіли про нього. Загиблий військовий опинився у Львові в морзі, ДНК наче співпала з родичами, але згодом з’ясувалося, що це не так. Тоді вона попросила, щоб цього Героя поховали поряд із її чоловіком. Воліла доглядати і його могилу, доки не знайдуться рідні:

«Дякувати Богу, що він тут. Це важко, я дуже хочу, щоб знайшлися рідні. Але він тут, із нами. Ми завдячуємо йому своїм життям».

Жінка впевнена, що цьому Герою подобається, як вона доглядає його могилу. Бачить це по квітах: якщо вони ростуть, то все добре, а якщо ні, то щось не так.

Є припущення, що це захисник із 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, оскільки вони були під Попасною в той час.

«Хотіла поставити йому прапор 24-ї бригади, але нема інформації, чи справді він був її воїном, тому вирішила поставити прапор України. Дуже сподіваюся, що найближчим часом знайдуться родичі, у яких співпаде з ним ДНК. Але це довга процедура. Не буває так, щоб рідні не шукали, так не може бути…»

Важливо, що створюючи проєкт військового меморіалу, який згадувався на початку, фахівці запланували створити тут меморіал невідомого воїна. Це буде центральним елементом у Меморіальному комплексі військових поховань Героїв України. 

Жити їхнє життя

Наталя знову поринає в теплі спогади про своїх рідних. Хлопці дуже любили рибалити, ліс і природу, а тепер на природу вона їздить із подругами. Це теж певний вид психотерапії. Після їхньої загибелі вона ніби почала любити те, що любили вони.

«У четвер, 25 квітня, минуло пів року, як загинув мій чоловік. Таке враження, що це було позавчора. У мені сидить постійний страх. Чому так сталося? В пеклі вони вже були, тепер заслуговують на рай. Я навіть трішки собою пишаюся, що витримую це все. Завдяки моїм хлопцям буду боротися», – запевняє вона.

Інколи в жінки виникає думка, що, може, і їй варто піти на фронт, але на заваді цього стоять батьки. Кажуть, вона потрібна тут, бо завдяки їй і вони тримаються. Наталя вважає, що ми не маємо права забути жодного Героя, бо вони борються за нас.

Говорячи про перемогу, найбільше бажає, щоби повернулися додому, до рідних наші військові: «Мені здається, в глибині душі я все одно чекаю, що після перемоги вони повернуться. Як у фільмах: настає перемога, і всі повертаються. Але я своїм хлопцям обіцяла не плакати. Знаєте, коли мені дуже важко і сильно болить, навіть зараз, коли спілкуюся з вами, я просто підіймаю очі до неба. Бо знаю, що вони там, що дуже сильно мене люблять і оберігають. Це дає мені сили жити далі. Мій чоловік – десантник, брат – «азовець», тож я просто не можу бути слабкою. Якщо дасть Бог і в мене будуть два сини, я точно знаю, на честь кого їх назву».

 

Софія Шавранська

Фото: Твоє місто і надала Наталія Михайлишин-Кирич

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

___________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!