«Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»

1981 0
Цю розмову Tvoemisto.tv планувало давно, але її герой – секретар Львівської міської ради, старший лейтенант ЗСУ, артилерист Маркіян Лопачак перебуває в непростих умовах, які не дозволяли йому вийти на зв'язок. Тож як тільки це стало можливим, розпитали його про службу, чи має він якісь преференції завдяки зв’язкам; чи вдається йому виконувати обов’язки секретаря ЛМР і чи не планують його замінити. А ще поговорили про те, чому не на часі будь-які витрати, окрім критичних і на потреби армії; як вплинуть рекрутинг і нові правила мобілізації на чисельний та якісний склад ЗСУ.

Не всі, навіть ті, що стежать за життям своїх громад, знають про те, що секретар Львівської міської ради перебуває в Збройних силах України. Як ви пішли служити і ким служите?

Це відбулося, як і в більшості, 24 лютого. На початку повномасштабного вторгнення все було зрозуміло. В 2015 році я був мобілізований у четвертій хвилі та, відповідно, перебував у оперативному резерві, в першій черзі. На початку березня 2022 року мобілізувався до ЗСУ, так і служу відтоді. Нічого тут дивного немає. На момент таких жорстких подій, яких хтось очікував, а хтось  ні, було зрозуміло, що всі цивільні та інші справи мусять бути відкладені. Зараз основне завдання – відстояти нашу країну. Якщо українська незалежність буде знищена, якщо ми програємо в цій війні, всі ці речі просто не матимуть жодного сенсу. Тому тут усе очевидно, все просто.

Люди неоднаково ставляться до депутатів і чиновників різного рівня. Ви служите. Чи є якісь преференції для секретаря Львівської міської ради?

Не можу сказати, що є якісь преференції (Сміється). Це залежить від людини, посади, на якій вона служить, колективу. Є робота, яку просто треба виконувати. У багатьох моментах не залежить, ким ти був у цивільному житті. Тут усе геть по-іншому. Тут не важливі твої досягнення в минулому. Хоча в багатьох моментах контакти певним чином допомагають у комунікації з волонтерами, щодо якоїсь допомоги з бюджетів, зокрема з міського бюджету Львова, у співпраці з військово-цивільною адміністрацією. Але про якісь преференції казати важко.

До слова, про контакти. Чи маєте час займатися ще й міськими справами?

Відверто кажучи, практично ні. Хоча коли в політикумі Львівської міської ради відбуваються якісь складні речі, то, звичайно, телефонують керівники фракцій, депутати. Час від часу спілкуюся з міським головою, висловлюю свою думку. Якась співпраця є, але не можу сказати, що навіть дистанційно беру повноцінну участь в житті Львівської міської ради. На це, на жаль, не вистачає часу,

Читайте також: Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова 

Чи може хтось замінити вас повноцінно на посаді секретаря? У раді інколи про це говорять.

Таких речей ми не проговорювали ні з ким. Хоча влітку були такі думки. Взагалі важко зрозуміти, як розвиватиметься ситуація, наскільки сутність Львівської міської ради чи будь-якого іншого органу місцевого самоврядування є зараз важливою. Вважаю, що більше уваги потрібно приділити війні, відстоюванню своїх інтересів. А всі ті речі, які відбуваються в місцевому самоврядуванні, є другорядними. Зараз те, як розвивати місто, як краще жити, проблеми з електронним квитком не мають бути в пріоритеті ні для кого, як би це цинічно не звучало. Якщо ми не відстоїмо своїх інтересів тут, це все просто зникне, не буде потрібне.

І в міській, і в інших радах 99% уваги треба приділяти війні, яка затягується і є надзвичайно складною. Ця війна видалася не такою, як планували деякі «аналітики», за оптимістичними прогнозами котрих вона мала тривати два-три тижні, місяць-два. Ми бачимо, що ворог потужний, переважає нас кількісно, як би це прикро не звучало.

Війна – надзвичайно дорога річ

Не думаю, що це звучить цинічно. Розмови про те, на що передусім варто звертати увагу, точаться і у Львові, і в інших містах. Зокрема, вони стосуються військового ПДФО, тобто податку на доходи фізичних осіб, і того, як і на які програми правильно його спрямовувати. Зараз держава хоче забрати його собі. Що, на вашу думку, може входити до критичних витрат для міста?

Чомусь усі зациклилися на військовому ПДФО. Можу навести дуже багато позитивних прикладів. Поки був цей ПДФО, сумлінні громади й представники місцевого самоврядування надзвичайно багато допомагали військовим частинам, розташованим не лише на території цих громад. Також було дуже багато випадків, коли на другий рік війни в людей на місцях дивним чином змістилися пріоритети: важливішим стало прокладання нової бруківки, доріжок, ремонт стадіонів чи ще чогось. Звісно, в такій ситуації всі ці речі треба було якось регулювати. Хоча військовий ПДФО навіть у нашому міському бюджеті – лише частина, є багато інших надходжень.

Потрібно зрозуміти, що війна – надзвичайно дорога річ. Навіть військові не могли собі уявити, які це великі видатки. Кожна гривня впливає на збереження життя наших бійців і те, наскільки ефективно можна вразити противника, завдати йому втрат. Ми повинні розуміти: що швидше ми переможемо, з меншими втратами, то швидше зможемо повернутися до міської господарки і місцевих проблем. А зараз розвиток міст не може бути в пріоритеті. Маємо зосередитися на критичній інфраструктурі, яка підтримуватиме життєдіяльність, увесь інший ресурс. Не тільки кошти, а й час, робочі руки треба скеровувати на допомогу Збройним силам України.

Коли хтось каже: «Ми втомилися, хочемо поїхати відпочити», це деколи ріже вухо, бо хлопці, чоловіки, які перебувають у зоні ведення бойових дій, не мають вихідних. Вони працюють 24 години сім днів на тиждень. І тут ніхто не змучився, а там хтось хоче відпочити. Весь ресурс – часовий, робочий, фінансовий – ми змушені скеровувати на війну, для нашої швидшої перемоги. В нас просто нема інших варіантів. Хтось любить подискутувати, знайти якісь аргументи, та всі вони другорядні, не мають такої ваги, щоб когось переконати. Однак усі ці речі втрачають будь-який сенс, якщо ми втратимо людей, частину наших територій або, не дай Боже, взагалі опиниться під питанням існування нашої держави, державності.

Пригадую, як у березні 2022 року, якщо не помиляюся, в Маріуполі мали відкрити найсучасніший спортивний басейн в Україні. У нього вклали дуже багато ресурсу. В підсумку з цієї споруди абсолютно нічого не залишилося. Тому потрібно не загадувати, а просто всі ресурси витрачати на підтримку нашої боєздатності, на нашу перемогу.

Ще до повномасштабного вторгнення були міські програми підтримки військових: житло, реабілітація, допомога родинам. Чи вважаєте ви їх критичними витратами, а чи мають вони якось видозмінюватися?

Якщо ми говоримо про програми підтримки ветеранів, то їх однозначно треба запускати. Є декілька хороших ініціатив – психологічна і фізична реабілітація, програма допомоги ветеранам започаткувати свій бізнес. Це однозначно ті речі, які надзвичайно потрібні. Ці люди повертаються до цивільного життя з надзвичайно непростих умов у різному стані, дуже часто не знаходять спільної мови не те що зі знайомими чи співробітниками, а й навіть із членами сімей. Їх потрібно інтегрувати в суспільство, в цивільне життя.

Коли ми говоримо про всі ці речі, то навіть люди, які зараз ухвалюють рішення щодо них, повинні думати, що може настати час, коли вони будуть на місці тих ветеранів, користуватимуться тими самими програми. Процес мобілізації триває, людей треба замінювати, їх не вистачає…

Читайте також: Євген Глібовицький: «Припинення війни за будь-яку ціну – це смерть» 

Рекрутинг – це позитивно

Зараз часто обговорюють питання демобілізації, мобілізації, ротації, нові форми рекрутингу. Наскільки ці речі реалістичні?

З мого досвіду, рекрутинг – дуже хороша річ. Для людей, які усвідомлюють, що будуть залучені до ЗСУ чи інших військових формувань для оборони нашої країни, позитивно, коли вони заздалегідь можуть піти служити за фахом, використовуючи наявні навички. Поки тобі не принесли повістку, ти маєш змогу вибрати колектив, у якому хочеш воювати, за характеристиками підрозділу чи з огляду на те, що там уже є твої друзі, знайомі.

Я знаю випадки, коли знайомі вагалися, йти чи не йти у військо. Поки вагалися, їм прийшли повістки. А в процесі розподілу може відбуватися комплектування якогось одного підрозділу, і потім людині надзвичайно важко перевестися чи вибрати інший. Рекрутинг дає можливість наперед посприяти тому, де ти проходитимеш військову службу і найкраще зможеш реалізувати свої навички, робитимеш те, що тобі вдається найліпше.

У цивільному житті дуже багато людей ще мають змогу підтягнути свої знання в питаннях тактичної медицини, використанні дронів. Я не сприймаю думки: «Ось я прийшов, і всі мають мене всього навчити». Насправді тобі мають дати ази. У багатьох моментах не все від тебе залежить, але є дуже багато випадків, коли люди рятують життя, правильно накладаючи турнікет, згадуючи те, чого їх навчили у такмеді. Або коли людина якісно використовує БПЛА чи FPV-дрони, це рятує і її життя, і життя товаришів. Тому, повторюю, рекрутинг – це позитивно. Від бригад, які його використовують, чув позитивні відгуки.

Мобілізація є непростою інформаційно. Не знаю, чи бачили ви відео конфліктів із представниками ТЦК. Хто має рацію в таких ситуаціях і як не допустити таких сутичок, щоб це не стало точкою розлому в суспільстві?

Можна сказати, що тут говорять про такі відео. Як тут можна прокоментувати? В країні війна. Добре роблять чи недобре ТЦК? Уявимо собі іншу ситуацію: замість того, щоб бігати за кимось вулицями, розшукувати, в ТЦК мали б сидіти і більше часу витрачати на інтерв'ювання тих самих добровольців, які приходять у військкомати, на їх справедливе розподілення по бригадах. Тоді б у людей не виникало питань, чому нас не туди прийняли. Це ж усе людський ресурс. Є питання до нашого суспільства, до кожного з нас. Уявімо себе на місці працівника ТЦК. Коли він отримує завдання доукомплектувати чи укомплектувати якусь бригаду, батальйон, то розуміє, які там втрати, наскільки швидко треба призвати людей, підготувати їх, щоби посилити цей організм. А люди не хочуть. То як йому діяти?

Було дуже багато запитів від суспільства, мовляв, нехай прийдуть поранені хлопці з фронту замість тих пузатих тилових щурів, котрі сидять в військкоматах. Вони й наведуть там лад. Вони прийшли і почали наводити. Людина, яка перебувала на «нулі» безвилазно, виносила і втрачала товаришів, бачила багато крові, несправедливості, не розуміє ситуації, коли вгодований чоловік на вулиці розказує, що до нього «не так» підійшли. Як ця людина реагуватиме? Якщо коментувати ці речі – чи справедливо, чи законно, то кожен намагається дивитися на них через свою призму, мовляв, на його місці міг би бути я. Та нехай кожен задумається, скільки в нього знайомих, друзів, родичів зараз у війську. Можливо, його товариш, друг, брат чи батько змучився, можливо, його треба підстрахувати, допомогти? Коли суспільство почне думати в такому ракурсі, то ці всі проблеми з ТЦК просто зникнуть. А «розганяння» таких відео, коментування – це, на жаль, частина російської ІПСО.

Показати, що хтось має рацію, а хтось ні, хтось когось у бус затягнув… Не виключаю, що є, можливо, якісь моменти, коли ці речі відбуваються не зовсім правомірно, але ж ніхто не каже, що вулицями ходить багато людей, а черг під військкоматами нема. Поговорімо про це, у львів’ян запитаймо, чому так. Чому ми всі ТЦК коментуємо? Прийдімо під військкомат і подивімося на чергу здорових хлопців, які йдуть захищати свою країну.

Я не вважаю всіх, хто зараз не на фронті, поганими. Та, окрім роботи, на яку потрібно ходити, кожна людина весь свій вільний час має витрачати на самопідготовку або на допомогу фронту. І це стосується не лише позаробочого часу, а й вихідних.

Почалася досить непроста зима. Які потреби зараз на фронті? Можливо, люди почують і зможуть чимось допомогти?

Відверто кажучи, багато проблем, які постали взимку 2022 року, в зимовий період 2022 і 2023 років, вирішуються. З облаштуванням позицій, забезпеченням теплими речами, зимовими спальниками тощо ситуація покращилася. Можливо, десь гірша, але я з таким не зіштовхувався.

У холоди для всіх – артилеристів, піхотинців, аеророзвідки – надзвичайно важливі хімічні термогрілки. Коли на вулиці десятиградусний мороз, а ти в полі, то важливо банально зігріти руки-ноги. Не буває забагато маскувальних сіток, особливо в зимовий період, бо вони псуються, горять, нищаться, їх втрачають. Але я не можу сказати, що з поточного є гостра потреба в чомусь такому. Є гостра потреба в FPV-дронах, безпілотниках, бо цих речей забагато не буває.

Повернімося до ситуації в суспільстві, дуже дражливими для якого є дві теми – випадки корупції та доцільність проведення виборів або референдуму замість них. Що на це скажете?

Корупція апріорі не може бути позитивним явищем, а в умовах війни це навіть не злочин, а зрада державних інтересів. Вважаю, що за будь-які корупційні дії під час воєнного стану відповідальність має бути більшою в рази. До такої межі, щоб людині навіть думати про це страшно було, не те що вчиняти. Інакше це просто не виправити.

Усі ці корупційні скандали обговорюють, деколи їх роздмухують. Ви кажете, що ці теми дуже обговорювані в суспільстві. Але тут питання й до медіа, бо вони теж мають розуміти, які теми варто висвітлювати, а які, можливо, гасити, оскільки вони можуть бути використані навіть ворожою ІПСО. Коли стається щось негативне, про це треба говорити. Але якщо зараз вкидати це у загальні маси, то воно може значно більше нашкодити, аніж менш публічне вирішення питання і покарання корупціонерів, злочинців. Не мені вам розказувати, як працює російська ІПСО, наскільки потужною є російська державна пропагандистська машина, як вдало там використовують будь-який наш промах, будь-яку помилку.

Щодо другого питання, то я особисто вважаю, що не може бути виборів під час війни. Навіщо ці вибори? Наскільки вони щось можуть змінити? Як провести ці вибори? Уявіть, що зараз військо, яке думає тільки над тим, як знищити щонайбільше ворогів і перемогти у війні, думатиме, за кого голосувати. Чи Петро пішов балотуватися від тої партії, а Маркіян – від тої. І починається передвиборча агітація. Ви собі можете уявити, як зараз тут під час ведення бойових дій проводити якусь виборчу політичну агітацію? Це абсурд! Чи ці люди, які зараз перебувають на вістрі захисту нашої держави, не мають брати участі у виборах, банально проголосувати? Хто їм забезпечить це? Почніть із себе ті, що зараз говорять про вибори, скажіть: «Я очолю виборчу комісію в Кремінному лісі на такому-то ВОПі. Снаряди летітимуть, а ми з бюлетенями бігатимемо по окопах, і хай люди голосують». Звісно, це ідіотизм! Хто має право забирати можливість брати участь у виборах? Ніхто. Тож усі ці розхитування, які поляризують суспільство, шкідливі.

Вважаю, що ми повинні закінчити війну нашою перемогою, а тоді повертатися до нормального життя, виборів, відбудови міст, інфраструктури, економіки. Таке враження, що люди, які говорять то про вибори, то про інші речі, поки в нас триває війна, живуть у паралельній реальності

Зараз дуже активно обговорюють достатню чи недостатню підтримку України Заходом, нашими партнерами. Чи відчуваєте ви брак зброї, чи бачите якісь недоліки в проведенні навчань?

Ми вже говорили про навчання. Передусім треба мати кого навчати. Тут питання зрозуміле. Щоб не вдаватися в подробиці, казати, що без цієї підтримки нам було б дуже важко – це нічого не сказати з огляду на той рівень ЗСУ станом на лютий 2022 року. З 2014-го на армію виділяли максимально недостатньо ресурсів. Звісно, дуже багатьох речей не вистачає в тій кількості, яка потрібна.

Є напрямки, в яких росіяни суттєво переважають і Україну, і наших західних партнерів. Кажу про системи РЕБ і таке інше. Ці речі в них розвивалися досить стрімко й непогано, треба це визнати. Не варто говорити, що ми воюємо з «аборигенами», просто їх дуже багато і всі вони бігають із автоматами як «чмоні». Ні, вони розвиваються, і 2023 рік показав, наскільки швидко вони вміють адаптуватися, а їхній військово-промисловий комплекс пристосовуватися до ситуації. Це теж факт.

Звісно, потрібно більше підтримки від Заходу. Коли в артилеристів більше снарядів, то й більше техніки знищено, живої сили. Що більше у піхотинців FPV-дронів, що якісніше стрілецьке озброєння, що більше техніки на доїзд/виїзд на позиції, автомобільної техніки для евакуації, броньованої техніки із протимінним захистом, щоби приїхати на позиції, то кращий психологічний стан і значно менші наші втрати.

Але до такої інтенсивності ведення бойових дій ніхто на Заході не був готовий. Усі забули про Другу світову війну як про страшний сон, думали, що таке вже ніколи не повториться. Насправді ми бачимо дуже багато аналогів із Другою світовою. Ніхто до цього не був готовий. Висновки робляться. Є складні політичні, економічні процеси, в кожній країні своє життя. Війна десь далеко, в Україні, а люди хочуть вищі зарплати, хочуть розвиватися. Частина з них розуміє, що треба більше допомагати Україні, бо, можливо, ця війна перекотиться через Україну і матиме наслідки для інших європейських держав. Але ця думка не є тотальною. Можемо згадати себе, як багато хто з нас в Україні реагував на війни, які відбувалися в світі й не стосувалися нас, для прикладу в Іраку чи Афганістані.

Багато хто навіть події у Грузії 2008 року оцінював як щось неважливе.

Навіть так… Дуже дякую за сьогоднішню розмову! Сподіваюся, що матимемо нагоду поспілкуватися ще раз, але вже святкуючи перемогу. Всім нам цього бажаю!

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст: Марічка Ільїна

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.


Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!