«Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
Нічого не віщувало біди
Галина Михайлик працює у Львівській середній загальноосвітній школі №96 з 2001 року. Вона розповідає, що спочатку була вчителькою, відтак заступницею директора з навчально-виховної роботи. Останні два роки працювала директоркою. Галина Михайлик наголошує, що за період її керівництва кількість учнів у школі збільшилася з 850-ти до 950-ти.
“Про мою діяльність свідчить щомісячна винагорода у розмірі 200%. За весь період роботи я не отримувала жодних зауважень чи стягнень. У грудні минулого року 30 молодих директорів звітували перед депутатською комісією ЛМР про свою роботу за ці два роки. Жодних зауважень я не отримувала. Але з нового року пан Закалюк (Андрій Закалюк – начальник управління освіти ЛМР – Ред.) почав виявляти особисту неприязнь до мене, залякувати і погрожувати. 17 січня в соцмережах з'явився меседж “йорданська вода не допомогла – директорку звільнено”. Тоді мало хто знав, що мене звільнятимуть. У лютому в деяких групах писали, що я нібито закликаю на мітинги дітей. Через це я подала заяву в кіберполіцію, щоб там знайшли причетних і винних”, – розповіла під час пресконференції Галина Михайлик.
Притім вона запевняє, що її змушували йти на новий конкурс, гарантуючи, що все буде добре. Начальник управління освіти, з її слів, радив змиритися, а з її заступниками мали приватну розмову, щоби вони прийняли нову директорку.
“Мене незаконно звільнили, провели конкурс із порушенням, а на самому конкурсі мені занизили бали… Видається, що у конкурсах перемагають тільки за попередньою домовленістю. Дуже прикро, що директори розуміють, про що я кажу, але бояться висловлюватися, бо вчителів залякують переатестацією та звільненням”, – апелює Галина Михайлик.
Що пішло не так
У Львові вже понад два роки призначення на посаду директора відбуваються винятково на конкурсній основі. Для цього створені три конкурсні комісії, які, власне, й обирають директорів. За цей час призначили понад 50 керівників шкіл, фактично половину, зазначає в коментарі Tvoemisto.tv начальник управління освіти ЛМР Андрій Закалюк.
Після того, як відбувся конкурс, із директором укладають дворічний контракт. Відтак законодавець залишає право за управлінням освіти продовжувати цей контракт на чотири роки або не продовжувати, якщо директор не справляється зі своїми обов'язками.
“Так сталося й тут: контракт закінчився, і ми не продовжили його. Тому коли з уст звучить «мене звільнили незаконно», то такого поняття не існує, тому що “звільнили” і “закінчився термін трудового строкового договору” – це різні речі. Пані Галину ніхто не звільняв. Контракт закінчився 3 лютого. Її попередили за кілька тижнів до цього і назвали причини. Проте вона зібрала трудовий колектив, батьків і сказала, що їй не назвали причин, хоча це неправда”, – виправдовується чиновник.
Читайте також: Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
Тоді оголосили конкурс на посаду нового директора. Зі слів начальника управління освіти, Галина Михайлик могла в 30-денний термін подати до суду і оскаржити підстави, через які з нею не продовжили контракт, але вона цього не зробила.
“Вона подала документи на конкурс, взяла в ньому участь, не маючи жодної скарги чи зауваження, що комісія «не така» чи конкурс «не такий». І лише на самому конкурсі пані Михайлик відмовилася підписувати протокол про результати”, – пояснює Андрій Закалюк.
І веде далі: після того, як 8 березня відбувся конкурс, наступного дня в школі пані Галина як звичайна вчителька написала заяву, щоб її призначили заступницею директора.
Читайте також: Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
За результатами конкурсу і рекомендаціями комісії Ярину Нечепурну призначили директоркою школи, але фізично не допускали до робочого місця через спротив частини батьків і трудового колективу.
“Ми мали кілька робочих груп, але все відбувалося, як правило, через крик. Школа – це складний юридичний і фінансовий механізм. Для того, щоб він функціонував, потрібен директор, щоб учителі та працівники отримували зарплату, а дітей приймали в школу. Значна частина колективу стала заручницею такої ситуації. Коли ми пропонували, щоб усе відбувалося в юридичній площині, то почули: “Я – директорка!”, “Це моя школа!», «Я її нікому не віддам!” – розповідає чиновник.
Аби вирішити конфліктну ситуацію в школі, у місті організували зустріч директорів шкіл, на якій створили робочу групу, яка допомагає врегулювати всі моменти. “Ця ситуація стосується не тільки однієї школи, а загалом освіти в місті, бо ще не було такого прецеденту, щоб фізично захопили школу. Я приходив туди із заступником міського голови, з директором юридичного департаменту ЛМР, і нас просто не впустили… А вже коли під загрозою опинилася виплата заробітної плати, ми почали комунікувати із заступниками, головним бухгалтером, ці люди погодилися на комунікацію”, – стверджує Андрій Закалюк.
І називає три причини, які стали для управління освіти підставою, щоб не продовжувати Галині Михайлик контракт:
“По-перше, не можна укладати прямі угоди більш ніж на 200 тисяч. Якщо директор отримує на рахунок 500 тисяч гривень на поточний ремонт, то мусить провести торги, а директорка укладала прямі угоди з підрядниками. Це грубе порушення! По-друге, пані Михайлик призначила на роботу маму вчителькою початкових класів, хоча вона мала написати лист на ім’я керівника відділу освіти, що виник такий конфлікт інтересів. Також виплачувала премії, які мала погоджувати з керівництвом. По-третє, з жовтня минулого року всі закупівлі у Львові мають пройти погодження заступника міського голови на предмет доцільності закупівлі під час воєнного стану. В кінці року пані Михайлик здійснила закупівлі без погодження”.
Як каже Андрій Закалюк, коли пані Галина дізналася, що не перемогла, то її мама написала заяву про звільнення, заступника директора перевели на посаду вчителя і таким чином звільнили посаду заступника для Галини Михайлик.
Сама Галина Михайлик ці звинувачення відкидає. Каже, що всі закупівлі контролюють Аудитслужба, Антимонопольний комітет та Рахункова палата. Також погодження двох закупівель не відбулося, оскільки документи про поточний ремонт були на перевірці в управлінні фінансового контролю ЛМР із 9 по 22 грудня, а останній день оплати в казначейській службі – 26 грудня. Ба більше, оскільки погодження з профільним заступником міського голови триває три-чотири дні, то ухвалили рішення здійснити оплату за виконану роботу, щоб не боргувати гроші перед постачальником. Також Галина Михайлик каже, що працевлаштування її матері в школу, як і преміювання, було колегіальним рішенням.
Чому не чують думки колективу
Вчителька математики, яка працює в згаданій школі, Марія Петрук, каже, що колектив був здивований, коли контракт Галині Михайлик не продовжили, оскільки жодних скарг чи зауважень щодо її роботи не було. Навпаки, школа не припиняла навчального процесу в складний час війни.
“Нас збурила байдужість і зверхнє ставлення до нас – простих людей… Ще 16 січня колектив надіслав колективне звернення з проханням прийти до школи, зустрітися і пояснити причини відмови в продовженні контракту. Адже школа впоралася з відновленням укриття, працювала онлайн, скарг від батьків не було. Щоправда, в грудні було зауваження, навіщо зробили під час війни відносно дорогий ремонт у фоє школи, бо не таке воно вже й велике. На інші школи виділяли й по 10 мільйонів, наприкінці року давали по 1,5-2 мільйони на ремонт спортзалу, а тут зробили ремонт у фоє, школа “посвіжішала”, сюди приємно зайти. Але… від 16 січня із колективом ніхто не зустрічався. Зустріч відбулася 20 березня, вже коли колектив навідріз відмовився приймати новопризначену директорку… Може, ми емоційні, але хіба треба було йти таким шляхом, доводити колектив?” – обурюється вчителька.
Представниця батьків Тетяна Куцир каже, що Галина Михайлик змогла створити дружню і здорову атмосферу для дітей, тому рішення управління освіти їй незрозуміле:
“Ми зіткнулися з управлінською системою. Батьківський комітет надіслав міському голові звернення, але не отримав відповіді. Ми писали листи в МОН, до освітнього омбудсмена, в яких вимагаємо скасувати результати конкурсу. Ця ситуація стосується нас, але вона також порушила чимало питань. Робочі комісії на базі школи зводилися до одного: запускайте нову директорку і подавайте до суду! Але питання, чи здатна система до перегляду своїх рішень, чому рішення полягає тільки в подаванні до суду, якщо є цілий управлінський апарат, який фінансується з наших податків, чому він не реагує на звернення громадськості”, – дивується Тетяна Куцир.
Освіта чи «болото»
Батьківський колектив звернувся до міського голови Львова з вимогою провести службове розслідування ситуації та призначити новий конкурс. Зі слів адвоката пані Галини Андрія Петришина, вони подали до Львівського окружного адміністративного суду адміністративний позов з вимогою визнати рішення конкурсу незаконним. А представник батьківського колективу Андрій Сивак каже, що якщо влада не дослухається до батьків і не піде на компроміс, то батьки вийдуть на акцію протесту.
“Так, зараз воєнний стан, ми не можемо проводити масових заходів, але на індивідуальне виявлення незгоди маємо право”, – заявив він під час пресконференції.
Читайте також: «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон
“Мені дуже шкода, що освіта Львова перетворюється на «болото». Ми створюємо гарні картинки у фейсбуці, не наповнені змістом. Все робиться для піару. Ми живемо у європейському демократичному місті, де кожен може висловити свою позицію, вчимо дітей справедливості, доброчесності, а що ми маємо в освіті натомість? Свавілля, несправедливість і брехню!” – вважає Галина Михайлик.
Тим часом Ярина Нечепурна, яка згідно з наказом управління освіти призначена директоркою школи з 15 березня 2024 року, потрапити до свого кабінету змогла аж 12 квітня. Каже, що тепер намагається максимально надолужити втрачений час, працює з документацією, ознайомлюється з усіма аспектами роботи.
“Поки що я не мала зустрічі з усім педагогічним колективом. Зі мною спілкуються по-різному: дехто навіть не вітається, дехто, навпаки, поводиться привітно. Є категорія людей, які беззаперечно виконують свою роботу. Розумію певну тривогу через зміну керівництва, але я зі свого боку намагаюся подолати цю тривожність. Будемо планувати батьківську зустріч. З часом люди пізнають мене краще, пересвідчаться в словах та вчинках, тому, думаю, все має вирішитися мирно. Час розставить усі крапки над “і”, – коментує Тvoemisto.tv Ярина Нечепурна.
Наталія Вареник
Повна републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
__________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи