«Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України

7643 0
Яким є релігійний ландшафт світу; як варто сприймати останні заяви Папи Римського і як світ реагує на них; чому московська церква продовжує свою діяльність в Україні; в який спосіб Україна може дати раду в цих непростих ситуаціях; про послання Синоду УГКЦ, яке пояснює ідеологічні корені російської агресії та неможливість перемовин із агресором, Tvoemisto.tv розповів Анатолій Бабинський, доктор філософії, дослідник історії Церкви.

Кореспондент швейцарської газети в розмові з Папою Римським запитав про його ставлення до українських настроїв щодо підняття білого прапора. Папа відповів: якщо відчуваєте, що є програш, потрібно піднімати білий прапор і йти на перемовини. Весь світ відреагував миттєво. А який це мало вигляд за вашими спостереженнями? 

Реакція справді була миттєвою і вкрай негативною. Папу намагалися захистити, виправдати лише наближені особи. Пресслужба намагалася пояснити, що він мав на увазі, хоча це було радше «гасінням пожежі». Без додумування важко пояснити ці слова. Для мене в тому інтерв’ю питання не тільки в білому прапорі. Воно ще офіційно не опубліковане, але деякі італійські медіа вже виклали цілий текст. Тим, що стосувалося білого прапора, Папа радше реагував на питання журналіста. Він розмірковує про значення білого кольору, що це світло в кінці тунелю, ризи понтифіка.

Читайте також: Папа Римський готовий приїхати в Україну, за умови, що також відвідає Москву

Однак поза увагою залишився найбільш проблемний момент, який висвітлює те, як Папа бачить цю війну. Ми знову стикаємося з його поглядами на світ, геополітичний ландшафт. Він говорить, що важливе людське життя, а географія неважлива. Що Україна і так настраждалася – подивіться, що було за Сталіна. Якщо скласти ці пазли, всі промови Папи, то знову побачимо повторення його наративу: маленька людина в цьому світі страждає через те, що великі геополітичні надпотуги між собою воюють. І Україна стає заручницею конфлікту великих сил – США, бо він не раз натякав на це Росії, Китаю. Бідна Україна – заручниця гри сильних світу цього і мусить якось із цього вийти, зберегти собі життя. Це означає, що Папа не розуміє природи цього конфлікту, російської агресії. Що Україна захищається від російського імперіалізму, а не є заручницею сутички США, НАТО і Росії. Подавати цю війну саме так – частина російської пропаганди.

Папа Римський Франциск

Можливо, Папа цього не бачить, не розуміє, але не люди у Ватикані. Чимало інтерв'ю та пояснень з’явилися майже миттєво. Колишній префект Конгрегації віровчення кардинал Ґерхард Мюллер сказав: «Проблема в тому, що і Папа, і нинішній префект Конгрегації видають документи, які постійно треба інтерпретувати. Отже, не все гаразд». Апостольський нунцій в Україні Вісвальдас Кульбокас у інтерв’ю La Repubblica сказав: «Правильним було б запитання, що Папа хотів би сказати Росії». Він же відповів на це питання: «Росія повинна перестати вбивати».

Ці пояснення зсередини Католицької церкви свідчать, що терпець цих людей також уривається. Вони потребують чіткості, розуміння, щоби припинилися натяки на те, як бачиться ця ситуація.

Ми вже зіткнулися з явним розривом між тим, що думає персонально Папа, і тим, що думають багато єпископів у світі. Німецький єпископат навіть звертався, щоб прояснити цю мову. Є заяви глав католицьких держав. Польський прем'єр, німецькі політики і політики з країн Балтії вже висловилися на цю тему. Держсекретар Ватикану висловився значно чіткіше: «Агресор повинен припинити цю війну». Звісно, він апелював до слів Папи і намагався пояснити, що Папа мав на увазі. 

Щораз явнішим стає те, про що говорять багато ватиканських аналітиків: Держсекретаріат і Папа не діють синхронно щодо цієї війни, різняться думки, як її трактувати, коментувати. Папа діє на дуже персональному рівні. В нього є власні геополітичні погляди, підходи, які він вважає правильними та дієвими. Папа думає, що на харизмі безпосередності, простою людською риторикою він здатний достукатися до сердець людей, зокрема таких, як володимир путін.

В італійській пресі сьогодні я читав статтю, що насправді дипломатії мало, багато водянистої риторики, яка не допомагає. І це катастрофічна ситуація. Маємо справу з персональним поглядом Папи, який він висловив без огляду на те, що думають у Держсекретаріаті й структурах, покликаних допомагати йому в таких справах – подавати аналітику, різні трактування, відточувати його мову, писати йому записки з чіткішими формулюваннями. А він покладається на особисту вдачу, і це призводить до дуже серйозних наслідків.

Читайте також: Посол України у Ватикані зустрінеться з Папою Римським, щоб донести «декілька базових»

Питання складне. Скільки вже було різних емісарів, намагань донести до Папи позиції українського єпископату та суспільства. На певний час ситуація наче змінюється, та згодом він знову щось таке може сказати. Як на мене, це найбільший скандал від початку війни, такий вигляд це має у ЗМІ. Сподіваюся, що ця ситуація стане справді радикальним поворотним пунктом у цій історії, бо вона вже досягла піку. 

Оглядачі Радіо Свобода, які промоніторили чимало всього, дійшли до висновку, що ця ситуація демонструє початок розриву Ватикану, Католицької церкви і Європи. Католицька церква «зміщується» в країни Латинської Америки. І щоб змінити ситуацію, доведеться чекати нового понтифікату. Схожу реакцію бачимо й усередині українського суспільства. Католикам кажуть: «Треба йти в ПЦУ» або «Треба навчитися ставити питання, навіть у контексті того, що ми можемо робити, щоб новий Папа був більш проукраїнським». У який спосіб може відбутися зміна Папи? Бо ще кілька таких подій, і всередині Ватикану постане питання, як із цим всім бути далі.

Я б не радикалізував, що мовиться про цілу Католицьку церкву і Європу. Європа завжди залишатиметься серцем Католицької церкви, бо європейська цивілізація збудована на основі цінностей католицизму. Церква поширилась по цілому світу, сьогодні вона є мультикультурною і багатогранною. Фокус деякою мірою зміщується, і це закономірно. Але думаю про це більше як про появу нових перспектив у Католицькій церкві, бо більшість католиків сьогодні не живе в Європі.

Не варто ставити знак рівності між Папою і Католицькою церквою. Він управляє Церквою як голова Колегії єпископів і не є абсолютним монархом, його влада обмежена. Його приватне висловлювання не є догмою, законом чи непомильним вченням. Папа дуже рідко користується прерогативою вчення про непомильність, цьому передує дуже складний процес. Його висловлювання дуже часто є просто висловлюваннями людини. На такій високій позиції він має бути відповідальним і чуйним до того, що каже. Але все-таки це думка людини, тут не варто ставити знак рівності. 

У самому Ватикані, Апостольській столиці, є різні думки. Ми їх явно не бачимо, бо все ж існує певна корпоративна культура, яка не дозволяє дуже різко критикувати Папу. Але є різні неформальні канали, та й між рядками в різних ватиканістів або аналітиків можна прочитати, що є серйозне невдоволення такими кроками. Думаю, без певного коригування не обійдеться. Бачимо дуже різкі заяви і Української греко-католицької церкви. З боку вони можуть такими не видаватись, але всю їхню серйозність розуміють ті, що знають мову, яка вживається в таких документах. 

Щодо внутрішньоукраїнського питання, то справді на рівні приватних осіб інколи звучать радикальні думки, але на інституційному рівні я не бачив такого і не вважаю це реальним. УГКЦ є автономною Церквою, має свого Главу – Блаженнішого Святослава. Папа не керує нею в ручному режимі, він є Главою Вселенської церкви. УГКЦ поєднана з нею, а не з Хорхе Маріо Берґольйо чи Франциском І.

Зараз часто згадують, що Українська греко-католицька церква не має свого кардинала.

А чи вона повинна мати свого кардинала? Понад 70 років триває дискусія, чи глави Східних католицьких церков мають бути кардиналами, оскільки статус кардинала є нижчим, аніж глави Східної католицької церкви. Тому східні греко-католицькі патріархи, Мелькітський патріарх противилися, щоб їх призначали кардиналами. На ІІ Ватиканському соборі була дуже серйозна дискусія про те, хто першим повинен сидіти від Папи – кардинали чи східній католицькі патріархи та верховні архиєпископи. Тоді ухвалили рішення, що єрархи, які очолюють Східні католицькі церкви, як-от Блаженніший Святослав, мають першість перед кардиналами. Кардинал не є кимось органічно питомим і важливим для Східної католицької церкви.

Інше питання, що у Ватикані куріальна структура «заточена» під кардиналів: якщо маєш кардинальський титул, перед тобою більше дверей відчиняються. Важливо мати сан кардинала хіба із суто прагматичного погляду, щоби якийсь клерк Курії не попихав тобою. Не варто на цьому фокусуватися.

Мовиться про те, як це сприймає суспільство на тлі того, що відбувається. Або впливати на Католицьку церкву, щоб новий понтифік був більш проукраїнським, або, можливо, це призведе до тіснішої співпраці між УГКЦ та ПЦУ.

Співпраця так чи інакше повинна бути, але ніякого відриву від Католицької церкви не станеться. Він можливий хіба на індивідуальному рівні, коли людина справді відчує, що з особистих переконань не хоче більше належати до Католицької церкви і хоче перейти в іншу. Ця проблема не нова, такі дискусії були в 1960–70-х роках під час понтифікату Павла VI. Але воно ніколи не мало такого інституційного виміру. 

Читайте також: Глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук переконаний у здатності українців вистояти проти російської агресії.

Важливіше переконувати. Бачимо, що певні зміни відбувалися. Після минулорічного синоду УГКЦ в Римі риторика Папи Франциска змінилася, і ми не мали скандальних заяв майже пів року, лише згадки щосереди і щонеділі про необхідність молитви за мир. Можливо, це не те, що ми хотіли б чути, не частіші заклики до агресора зупинити агресію, але воно бодай не викликало дискусій чи скандалів.

Не забуваймо й про дуже важливе звернення Папи до дипломатичного корпусу після нового року. На нього були запрошені всі дипломати, акредитовані при Святому Престолі. Папа чітко сказав, що росія є агресором і що військові злочини вимагають покарань. Ця серйозна заява на серйозному рівні була не дуже поміченою українськими ЗМІ. Вона є одним із наслідків праці української сторони на державному і церковному рівнях. Такі промови готує команда Курії дуже серйозно. Але потім ми бачимо виступ, де Папа починає говорити від себе, і це провокує скандал. Тобто важливіше працювати далі й доносити позиції України всіма можливими каналами.

Чи існує можливість добровільного зречення? В історії Церкви таке бувало. Якщо це триватиме, заяви оточення ставатимуть щораз різкішими. Який це може мати вигляд організаційний,  чи може таке взагалі статися?

Українське питання не єдине, щодо якого тривають гострі полеміки і скандали. Понтифікат Папи Франциска породив чимало такого замішання Церкви й щодо інших питань. В Папи дуже напружені стосунки з Римо-католицькою церквою в Америці, з іншими єпископатами в Європі. Можливо, кращі десь у Латинській Америці, бачимо це навіть по призначеннях у Курії. Чи його ставка на Церкву в Азії, намагання порозумітися з Китаєм. Думаю, цей фактор може впливати. Навіть у тому інтерв'ю, записаному в лютому, коли Україна переживає один із найскладніших моментів з початку повномасштабного вторгнення на фронті, звучить провокативне запитання, і починається якесь розмірковування. Бачимо, що насправді ця кампанія схиляння до перемовин є глобальною. Є черговий візит китайського представника. Раніше Ватикан контактував із Китаєм щодо українського питання також. Варто вкласти це в ширшу картину. Папу використали «втемну», тому саме зараз спливли саме ці уривки, а не ціле інтерв'ю. Чому затримка на місяць? Чому тримали так довго? Чому такі питання? Запитань багато, як і замішання…

Звучать голоси з дуже різних кіл Католицької церкви, що Папа Франциск повинен відійти. Технічно це можливо, але наскільки, я не знаю. Ми бачили це на прикладі Бенедикта XVI, який започаткував тенденцію, що може мати продовження. Папа Франциск неодноразово натякав: не факт, що його понтифікат буде до смерті, і якщо він відчує, що вже не може керувати Церквою, очолювати її, то добровільно відійде. Та чи можливо це зараз? Папа також ставив перед собою ряд цілей: реформу Римської курії, реформу фінансів Ватикану. Думаю, поки він відчуває, що ще не зробив запланованого, доти й головуватиме. 

Чи такі скандали зможуть якось вплинути? Все впливає, бо підриває довіру до Церкви в цілому. Насправді Папі взагалі не треба було висловлюватися на цю тему. Це не та тема, де понтифік повинен розмірковувати, хто вже програв чи ще ні, і якось виключати з цього моральний вимір, не згадавши жодним словом росію, говорити про перемир'я, не вказуючи, хто є винуватцем цього всього. Де питання про справедливість? Але зараз важко передбачити розвиток подій.

Вадим Новінський

Може, варто зачепити зовсім інший момент, який все ж таки має схожі ознаки. В Україні діє церква московського патріархату, днями СБУ викрила масштабну агентурну мережу ФСБ, яка під прикриттям цієї церкви намагалася дестабілізувати ситуацію та підбурювала до міжконфесійної ворожнечі. Вони готували і закидали цей контекст на контрольовані ними канали в телеграмі, ютубі, на офіційні сторінки різних єпархій УПЦ МП. Водночас ця церква досі офіційно діє в Україні. Чому, на вашу думку, офіційна влада така лояльна і ніяк не дискутує це питання? Чи це пов'язане зі страхом бути звинуваченим у тиску на церкву? Може, це має якийсь стосунок до ситуації між Церквами у світі?

Почну з кінця. Цей страх існує. На Заході УПЦ МП і олігархи, зокрема клирик цієї церкви Новінський, який живе в Західній Європі, розпочали потужну лобістську кампанію, спрямовану проти Української держави. Вони позиціонують її як захист УПЦ МП, але, по суті, там мовиться про звинувачення в релігійних переслідуваннях, у порушеннях релігійної свободи. Ця кампанія досить успішна в певних колах західного світу, особливо консервативно-християнських, зокрема в Америці. Ми там дуже залежимо від підтримки. Хтось цинічно використовує це, щоб виправдовувати недопомогу, а хтось справді вірить, що українська влада намагається знищити певну неугодну християнську деномінацію. До цієї кампанії залучені юристи далеко не останнього ешелону. Амстердам нещодавно навіть відвідував Україну. Також залучена низка богословів, релігієзнавців, які діють на Заході. Їх вважають фахівцями у цьому питанні, вони мали досить добрі стосунки із середовищами УПЦ МП в Україні, мають там друзів. Це і певні оглядачі, з деким із них мені доводилося спілкуватися. Я намагався їм пояснити ширшу картину, але це досить складно, бо вони давно перебувають у дружніх, а інколи, напевно, й фінансових стосунках із різними середовищами УПЦ МП. Тому влада боїться, що радикальні кроки негативно позначаться на іміджі цілої держави і нашкодять в інших ділянках. Складне питання, як пройти між Сциллою і Харибдою індивідуальної та колективної відповідальності.

Чи справді так багато докладається зусиль, щоб поінформувати інші країни, як працює УПЦ МП, ФСБ, агенти, навідники, як офіційні сайти використовують для виправдання російської агресії?

Це дуже складна річ. Знаю з власної практики, наскільки складно це доносити. Треба було працювати не зараз, в останній рік чи два, а фіксувати ці речі протягом десятиліть. Ви завжди стикнетеся з таким аргументом. Якщо маєте колаборантів, які діють проти Української держави, армії, суверенітету, то вони повинні відповісти за це. Але чому ви накидаєте колективну відповідальність? Коли говорите, що ця церква десятиліттями формувала проросійську атмосферу на своїх парафіях через літературу, проповіді, це сьогодні вже досить важко фізично зафіксувати. Навіть після перших обшуків у єпархіях і структурах цієї церкви багато що підчищене, і це вже неможливо зафіксувати.

Тобто нема конкретних справ, якими можна це ілюструвати?

Абсолютно. А про тих, кого виловлять сьогодні, в західному світі вам скажуть: «Нехай ці люди індивідуально відповідають за свої дії». Коли мовиться про те, що ціла мережа формувала десятиліттями цю атмосферу, підігрівала розповіді про «святу Русь», єдиний «русскій мір», то важко цю розмову переводити в раціональну площину. 

І ще важливо, що російська пропаганда подає зараз це як конфлікт цієї церкви і державної влади. А західне суспільство до цього дуже чутливе. Та насправді це конфлікт цієї церкви і суспільства, влада лише реагує на суспільні настрої. Від початку повномасштабної війни влада не бралася за вирішення питання із російською церквою в Україні. Лише після того, як суспільне обурення досягло піку і більш ніж половина українського суспільства висловилася за повну заборону діяльності проросійської чи російської церкви в Україні, почалася реакція, візити СБУ в різні єпархії і виникла низка законопроєктів.

Законопроєкт наближається до ухвалення. Реакція деяких оглядачів на Заході вже є негативною. Маємо комунікаційну проблему: українська влада недостатньо говорить про те, в чому небезпека цієї церкви, а вона справді велика. Це спрут, який запустив щупальці міцно і глибоко. Безперечно, в цій церкві є багато священників, які не причетні до пропаганди й антиукраїнської, антидержавної діяльності. Але нема сумнівів, що під прикриттям цієї структури не перестає діяти проросійська агентура.

Бо ми бачимо, коли позиція дозволяє досягати результату і розуміння в суспільстві, що відбувається не так. А в цьому випадку бракує позиції, яку б почули інші, і щодо того, що відбувається в Україні, і щодо церкви московського патріархату. Очевидно, це потребує зусиль і суспільства, і влади.

Є ще одна площина. Московський патріархат в Україні тривалий час існував у майже монопольному становищі. Будь-яка українська влада з ним рахувалася, він мав преференції. Його, зрештою, посунули. Тож із боку МП це не завжди бажання зберегти російську структуру. Так, там є купа «ждунів» – абсолютно проросійських архиєреїв, готових до того, що Україна впаде і вони заживуть у «вєліком русском мірє». Але й дуже багато тих, що просто тримаються за владу і всі її бонуси. Вони намагаються зберегти структуру в цьому вигляді, бо їм так зручно, бо вони так звикли. А кудись іти, проситися в Константинополь, принижуватися вони не хочуть. Перебуватимуть на цій позиції і через впертість стоятимуть до кінця. Священники залежні від єпископів, тож дуже часто не висловлюватимуться. Вірні на рівні парафіян узагалі не знають, до якої Церкви належать, що вона юридично, канонічно й еклезіально є частиною російського православ'я. Їм сказали, що це українська Церква, і вони вірять у це. 

Тобто, крім цього проросійського, там ще є різні людські фактори – влади, збереження статусу тощо. Протидія державі великою мірою залежить від того, що вони намагаються зберегти монополію, яку мали і вже не повернуть. Бачимо це на прикладі Києво-Печерської лаври – важливого символу, який вони втратили. Певна їхня присутність там іще залишається, але навряд чи вона буде такою, як за Паші «Мерседеса». 

Після заяви Папи була заява Всеукраїнської Ради Церков, яка об'єднує, напевно, 95% усіх релігійних організацій в Україні. Напевно, є схожі впливові міжнародні організації цього діалогу, на яких мала б бути присутня українська позиція. Що це за організації і як Україна може брати в них участь?

Звісно. Є Всесвітня рада церков, така сама рада європейського рівня. Українські Церкви, зокрема ПЦУ, віднедавна присутні в Раді церков Європи. Вона долучається досить успішно, бере участь в різних заходах, доносить українську позицію. Однією з добрих новин після отримання томоса є те, що ПЦУ змогла вийти з міжнародної ізоляції, в якій перебувала до того, як її статус автокефальної не був ніким визнаний. Маю на увазі Київський патріархат і Автокефальну церкву.

Із Всесвітньою радою церков ситуація дещо складніша, хоча наша присутність там потроху збільшується. На одній із останніх зустрічей у 2022 році була присутня досить велика делегація з України. Там були представники Всеукраїнської Ради Церков, Греко-католицької церкви, ПЦУ і УПЦ МП. Вони долучалися до дебатів і виступів, хоча заява щодо української ситуації не була аж такою, якої ми очікували. І, що головне, РПЦ не була виключена із Всесвітньої ради церков, керівництво якої зайняло пацифістську позицію кота Леопольда: «Ми всі брати, нумо якось миритися». Вони розуміють ситуацію дуже неадекватно. Це видно по тому, як відбувалися візити керівництва Всеукраїнської Ради Церков до України, Росії. Вони намагалися організувати круглий стіл за участі РПЦ, ПЦУ і УПЦ МП. Українська православна церква не визнається вселенським православ'ям як окрема від російської, а є метрополією цієї церкви. Уже саме анонсування складу учасників цього круглого столу, де наче є три сторони, а насправді їх лише дві, вказує на те, що вони не розуміють ситуації до кінця. РПЦ ніколи не сяде за один стіл із ПЦУ і навпаки, допоки триває війна і не буде публічного каяття за благословення цієї війни, її підтримку і надання ідеологічного підґрунтя для неї. Бо всі ці ідеї «русского міра», «святої Русі», згодом оформилися в повноцінну ідеологію рашизму, і російська церква відіграла надзвичайно потужну роль у цьому. Про що ми зараз можемо з ними говорити? 

Читайте також. Євген Глібовицький: «Припинення війни за будь-яку ціну це смерть»

Але Всесвітня рада церков наївно дивилася на ситуацію, і все закінчилося фіаско. Це показало, наскільки сучасне християнське середовище виявилося нездатним адекватно зреагувати на велику війну, яка повернулася в Європу. Це трагедія для всього християнського світу. Ми можемо багато розмірковувати про різні африканські церкви, які взагалі не знають, про що мовиться. Що в них є колоніальний дискурс і що росія на ньому грає. Але в керівництві Всесвітньої ради церков далеко не дурні люди з професорськими званнями, доброю освітою, тому мали б краще розібратися в цій ситуації. 

За нагоди зверну увагу на послання, яке зосталося непоміченим в українському публічному дискурсі. Це послання Синоду Української греко-католицької церкви «Щодо війни і миру у світлі новітніх ідеологій». Воно досить велике, вийшло вже сімома мовами і містить з'ясування всіх ідеологічних коренів цієї агресії. Також пояснюється, чому в цій ситуації неможливий ненасильницький спротив, що таке справедливий мир, нейтралітет і чому сьогодні перемовини з агресором неможливі. 

До слова, послання вийшло перед оприлюдненням згаданого інтерв'ю Папи, тож, можливо, є зв'язок між виступом українського єпископату і Папи. Але дуже важливо, що ще раніше українські єпископи намагалися доволі докладно, ґрунтовно пояснити цілому світу природу цього конфлікту. Цей документ був і буде прочитаний багатьма, зокрема в Апостольській столиці. Як і досить чітка реакція Постійного Синоду УГКЦ на висловлювання Папи.

Ви маєте на увазі, що це послання Синоду – своєрідні питання-відповіді на основні події, які мають значення. Тому його перекладають і поширюють, щоб донести до інших Церков?

Це дуже докладне пояснення. Знаю, що воно вже перекладене англійською, італійською, іспанською, німецькою, французькою, польською і доходить до дуже багатьох середовищ Католицької церкви. Це важливе питання, бо УГКЦ давно закликає до того, що на рівні всієї Католицької церкви необхідний документ щодо питань війни і справедливого миру, що це сьогодні означає. Соціальне вчення про всі ці питання в цій ситуації виявилося не до кінця чітким. Люди на початку війни дискутували, чи справедливо Україна захищається, чи справедливо буде давати їй зброю, чи це морально виправдано.

Цю ситуацію в майбутньому будуть дуже ретельно вивчати і на її основі поставатимуть нові відповіді на питання Церкви щодо миру та війни. В якийсь момент здавалося, що війни вже у минулому, тож говорімо лише про мир і миробудування, відмовмося від поняття справедливої війни, залишмо лише законний захист, та й то з різними обмеженнями, оскільки існує ядерна зброя і це може спровокувати ще більший конфлікт. Ці відповіді є недостатніми в нашій ситуації зокрема. Єпископи у посланні Синоду ставлять питання: чи не варто Католицькій церкві по-новому глянути на це все й переосмислити? Треба й про це згадувати.

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст: Марічка Ільїна

Повна републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

___________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!