Ростислав Антимис: «Зробіть рік контракту, люди бояться рабства»

2652 0
Ветеран російсько-української війни, військовий інструктор, пластун і батько чотирьох дітей Ростислав Антимис розповів про свою участь в теробороні, про військову підготовку цивільних, захист Вітчизни і про те, чому не можна сидіти вдома склавши руки.

Ви є засновником туристичної фірми і пластуном. Як ви опинилися у теробороні та які навички з туризму, участі в Пласті стали вам у пригоді?

До тероборони я вирішив вступити ще до повномасштабного вторгнення, адже було зрозуміло, що воно буде. Підготував необхідні документи. Чому вибрав тероборону? Бо наївно думав, що піду в ТрО і мене там підготують. Це тепер я розумію рівень цих вишколів. Ми два місяці сиділи в Дублянах, нічого не робили, їздили в якісь «курники», вистрілили максимум 60 набоїв. Тепер, коли я сам зайнявся підготовкою курсантів, усвідомлюю, що це ні про що, підготовка була нульова. І через два місяці ми опинилися на фронті.

Коли йшов у тероборону, розумів, що маю за плечима пластовий досвід – життя в спартанських умовах. Мені ці речі були знайомі. У 2014–2015 роках ми організовували й відбували різноманітні військові вишколи. Я якось відкладав. Потім закріпили Мінські домовленості. Можливо, відваги забракло. А тоді вирішив піти.

У вас був, як ви кажете, нульовий досвід. І де ви опинилися?

Білогорівка. Срібрянка... Якщо пригадуєте операцію, тоді москалі покинули понтонну переправу, їм дозволили зайти, 73 одиниці техніки пройшло, переправу «вальнули», і почалося «сафарі» в самій Білогорівці. Наша артилерія почала нищити москалів, там була і 80-ка. А ми опинилися в Білогорівці ще коли вона була цілісінька, коли там жили люди, було два-три «прильоти», і тоді почалося…

На війні найстрашніший не страх смерті, а коли ти не розумієш, що відбувається. Коли командири не ставлять тебе до відома. Адже за всіма протоколами особовому складу мають пояснити, що відбувається, яка ситуація, які наміри ворога, що треба зробити. А ми були немов сліпі кошенята… Нас накривало всім… Бракувало хіба що підводного атомного човна. Все навколо нас літало…

Було багато полеглих у Білогорівці, зокрема з вини командування. Хлопці полягли як Герої, але цього можна було уникнути.

А коли ми виходили в Срібрянку, то кульгаві дядьки з хворими колінами, надлишковою вагою, астматики – всі виконували завдання рівня ССО. Ротний каже: «Зараз тут поїде танкова колона, ми стаємо і вистрілюємо все, а тоді тікаємо». А що в нас було? Стрілецька зброя, два кулемети, два РПГ і все. Ми прочекали всю ніч. Перестрілка відбувалася над нами в напівзруйнованій хаті. З одягу лише курточки. То був травень. Я так ще ніколи не мерз. Ніч була така холодна. Ми сиділи в підвалі. Хата покинута. У мене була термоковдра, яку я накинув на себе, поставив свічку, яку знайшов у розваленій хаті, і стало тепліше, віджив. На щастя, колона не пішла. Наша артилерія розвалила ворога, і ми вийшли зі Срібрянки.

Один із найяскравіших спогадів, коли до нас прийшла козулька. Тварини на лінії бойового зіткнення дуже боязкі. Собаки і коти навіть їсти не хочуть, воліють просто побути біля людей.

За яких обставин ви були поранені?

Ми повернулися в Білогорівку, до нашої хати. І кудись прилетів пакет «градів». Всі впали на землю, я відчув удар по нозі. Молився, щоб не стопа. Порухав кросівок – все добре. На щастя, одразу евакуювали. Поранило мене 7 травня.

Пригадую, як два-три батальйони жили в одній школі... Тоді було зрозуміло, що то злочинно, непрофесійно. Тепер ситуація в ТрО змінилася, з’явилися професійні й досвідчені командири, триває вишкіл капітанів, взводних, командирів відділень. Підготовка стає більш систематизованою. Кажу це для того, щоби хлопці, яких мобілізовують чи які самі мобілізовуються, не боялися, що їх із ТЦК кинуть на фронт. Такого вже немає.

Розкажіть докладніше про своє поранення. Скільки ви лікувалися?

Від моменту евакуації я перебував у шести лікарнях. Останні дві – у Львові. Враження від львівського шпиталю позитивне, дуже приємна команда.

У мене було поранення нижньої частини ноги, чотири осколки. Хоча це було не так поранення, як просто можливість поїхати додому. З моїх друзів мало хто залишився без поранень. Півтора місяця лікування – і знову в строю.

То ви вирішили стати військовим інструктором?

Я розумів, що хлопці абсолютно не готові, ще тоді. Дивувався: ті, що проходили строкову службу, були переконані, що щось уміють, знають, а насправді це ефект Даннінга –Крюґера, коли людина переконана, що щось уміє, а насправді...

Я ще в Дублянах ділився з хлопцями знаннями. То була моя ініціатива, ми вчили їх топографії, бо це мій фах. Можу годинами сидіти над картами, планувати подорожі…. Це моє.

У лікарні я почав розуміти, що потрібен вишкіл, намагався сконтактувати з відповідними особами в бригаді. Знайомі мені казали: «Навіть не намагайся, в цьому нема сенсу». Хто організовував підготовку? Ще радянські, «совкові» офіцери, які не мають розуміння, що таке штурм будівлі, що таке утримання окопів…

Тому коли я приїхав у Миколаївку, почався набір інструкторів на сайті ТрО, і я подав заявку. Почалася підготовка інструкторів.

Я проходив місячний курс. Нас учили педагогіки: як будувати заняття, як зробити так, щоб курсанти ефективно засвоювали знання. Кожен інструктор згодом освоїв якусь спеціальність: снайпер, сапер, топограф, мінометник. Ми були мобільною групою, яка виїжджала до підрозділів, організовували вишколи майже біля лінії фронту. Проводили заняття для людей, які вже були на бойових завданнях. Для прикладу, мінометники приїжджали до мінометників. Раніше всі вчилися завдяки YouTube. Звісно, було б ідеально мати велику кількість особового складу, відводити його від ліній, а тоді навчати. В ідеалі треба давати можливість погуляти, а далі воювати. У нас не так.

Тому та справа, яку робить ТЦК, – прекрасна справа. І коли я дивлюся на всі ті «срачі» у фейсбуці, мовляв, ТЦК – це людолови… Але, друзі, як інакше?

Читайте також. Андрій Жолоб: «Я б не дуже хотів, щоб це перейшло на рівень «не воював – не мужик»

Хлопаки, ви самі винні: ви не прийшли, не оновили дані, а захист Вітчизни – це не право, а обов’язок. Тому якщо ви користуєтеся благами цієї держави, то майте сміливість її захищати! Коли ми йшли в перші місяці повномасштабної війни, була думка, що ми готові воювати, інші не були готові, але ніхто нікого не осуджував. Можеш допомогти – допомагай.

Та коли минає пів року і я бачу, що ніхто не готується нас замінювати, це неправильно, непорядно.

Ніхто не планував, що ця війна затягнеться. Але таке враження, що хтось там нагорі, в керівництві держави, вирішив нами просто воювати до кінця, до останнього. Ні для кого не секрет, як гине якісний генетичний матеріал…

То скільки часу вас готували?

Нас готували як інструкторів місяць. І готували тоді курсантів: приходило 20-30% дівчат, 20-річні, які до останніх днів ставали бойовиками – з автоматом «на ти». Досі підтримую зв'язок із своїми курсантами з різних частин України.

Знаєте, лунають закиди, що більше «беруть» із заходу України.

Це брехня! Україна представлена рівномірно. Направду. Подивіться на поле поховань у Харкові. Воно не менше, аніж Марсове поле.

Чому люди не хочуть іти захищати Україну?

Тому що бояться. Невизначеності й рабства. Я готовий поїхати «двіжувати», але три роки контракту – це три роки рабства. Зробіть пів року служби, контракт на рік… Побратими просять короткі контракти, щоби люди могли приїхати, виконати своє завдання і відпочити. Можна побути пів року козаками, а тоді гречкосіями…

Забезпечте комунікацію з людьми, переконайте їх, що вони отримають хорошу підготовку, наведіть лад у навчальних центрах.

Читайте також. Юрко Вовкогон: «Наша перемога залежить від реформи армії»

Треба призначати в навчальні центри бойових командирів, які розуміють філософію поля бою, а якщо вони не мають бойового досвіду, то чого можуть навчити?

Не “єдині марафони”, адже вони заспокоюють. Таке враження, що наша влада комунікує з людьми як із дітьми, щоб не дратувати їх, щоб усе було спокійно, щоб ніхто нічого поганого не подумав про владу.

Немає такого слогана “Вірю в ЗСУ”, правильніше  “Ми і є ЗСУ”.

Як розв’язати проблему з мотивацією долучатися до лав ЗСУ?

От коли наше суспільство зрозуміє, що це стосується всіх, то ця проблема зникне. Як це дивно не звучить, є багато охочих воювати. Вони звертаються в рекрутингові центри, приходять хлопці й дівчата, готові захищати, є ще добровольці. Тому мобілізаційну політику можна було б покращити.

Знаєте, інколи чоловіки ніби й не готові наважитись, але їхні жінки  “тримають їх під спідницями”, бояться відпустити. А можливо, якби цей чоловік відчув підтримку своєї дружини, йому було б простіше зробити цей крок, а не переховуватися роками в квартирі.

Я говорив із побратимами: в них є знайомі, які вже два з половиною роки не виходять із дому. Це не в нас ПТСР, це в них, ПТСР! Така людина стає ментальною калікою, бо боїться два роки вийти з дому, бо в неї є страх бути мобілізованою.

Ви маєте тепер відтермінування від служби?

Я прослужив інструктором понад рік, але взяв перерву за сімейними обставинами. У мене четверо дітей, троє з них неповнолітні, я маю відтермінування. Потрібен час для сім’ї…

Чи можна за місяць пройти військову підготовку?

Так, але за два місяці буде краще.

А що входить у програму військової підготовки?

Національно-патріотична підготовка, кібербезпека, інформаційна гігієна, топографія, ознайомлення з усіма видами стрілецького озброєння. Вміння влучно поцілити – круто, але це майже 15% успіху, решта – відпрацьовані навички: коли ти перезаряджаєш магазин, коли маєш розуміння, що автомат заклинило… Також у підготовку включений штурм та утримання будівель. Після навчання є триденний виїзд у форматі гри. На цьому базовий курс закінчується.

Видається, що ця війна надовго. Треба вчитися всім…

Ще нема цього розуміння, люди намагаються відмежуватися від реальності.

А ми можемо ментально повернутися до початку вторгнення, коли була відчутною мобілізація суспільства?

Як на мене, немає такого поняття, як «суспільний погляд» чи «суспільний настрій». Це настрій чи думка окремих одиниць, лідерів думок… Цивільне населення має готуватися в межах своєї підготовки, а чоловіки мають готуватися замінити тих, що зараз в окопах. Має бути системне навчання, військові вишколи.

А які потреби мають військові після повернення з війни?

Важко відповісти. З власного досвіду можу сказати, що оформлення документів не зайняло в мене багато часу, стати в ТЦК на облік – без проблем, все зроблено просто і зрозуміло. Можливо, в інших містах це працює по-іншому, але в нас ветеранами опікуються, про них турбуються.

Як організувати військово-патріотичну підготовку підлітків і молоді, масштабувати її? Бо насправді я дуже мало чула про ефективний урок із захисту Вітчизни.

Усе відбувається трохи повільно, але воно просувається. Я знаю людей, які взялися за цю справу і хочуть її проштовхувати. Я маю стосунок до однієї волонтерської спільноти, яка займається такою підготовкою.

Або вони нас, або ми їх… Здається, це єдиний варіант закінчення війни, але дуже складно жити за таких умов і розуміти, що ця війна надовго.

Ми мусимо змінити філософію сприйняття життя і смерті. У християн це життя за друзів, воно надихає. Треба розуміти, що ця війна надовго. Зверніть увагу, наскільки ми змінили ставлення до матеріальних цінностей: у тебе був дім, але в один момент його не стало, ти тішився машиною, але її більше нема.

Читайте також. «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти». Історія ветерана, що пережив полон

Я розумію тих, що виїхали з Авдіївки чи Бахмута, але не розумію тих, що виїхали з "прифронтової” Бібрки чи з майже “окупованого» Тернополя. Тут – Україна. Часто чоловіків за кордоном гнітить ситуація, вони не можуть знайти в собі відвагу повернутися, але там вони теж не відчувають психологічного комфорту, їх це гризе.

Однак частина з них бачить, як затримують Тищенка та інших, як Балога вносить 30 мільйонів застави, і думають, що нічого не змінилося…

Я ні від кого зі своїх друзів не чув «чому я маю вмирати, якщо депутати збагачуються?». Хто не хоче йти захищати Україну, знайде 547 причин, щоб не воювати. Але ж ми не заради депутатів боремося, не за олігархів! Просто розберіться, які у вас життєві цінності, за що ви готові жертвувати здоров’ям, часом, грошима, життям. Оце і є ваші цінності.

Як нам перемогти?

З Божою поміччю. Формула перемоги, на мою думку, дуже невизначена. Ми робимо все, що в наших силах і попри наші сили. Але ця війна закінчиться так, як ніхто з нас не сподівається. Рік тому, коли Пригожин пішов на москву, я думав “оце воно зараз почнеться”, все сталося само собою. Думаю, ця війна закінчиться несподівано.

Ми не можемо відсувати лінію фронту швидкими темпами. І москалі не можуть. Їм найменше шкода своїх людей. Вони готові воювати до останнього.

Але якщо ми щось придумаємо разом із партнерами… Україна уперше в історії використала безпілотні морські дрони, і таких кейсів дуже багато. Коли ми приїжджаємо на навчання за кордон, вони дивляться на нас як на напівбогів, як на воїнів Марса. Вони розуміють, у яких нелюдських умовах ми боремося…

Щодо масового виробництва дронів, більшість – на плечах волонтерів. Як нам стати на військові рейки?

Теоретично правильно, щоб держава цим займалася, але держава – це такий велетенський неповороткий апарат, що навіть при позитивному налаштуванні чиновників все відбувається дуже повільно. Громадські ініціативи в контакті та розумінні з державою здатні на величезні потуги.

Читайте також. Із передової в офіс. Що потрібно ветеранам, щоб повернутися до роботи?

Дозвольте створювати громадські приватні центри – так, як «гроші ходять за пацієнтом», нехай вони ходять за рекрутами.

Ваш дідусь воював в УПА?

Так, мій дідусь був в УПА, стрийко – у дивізії “Галичина”, прадідусь – в УГА. Але в архівах важко знайти якісь дані.

Думаєте, вам передалася оця повстанська кров?

Генетика своє бере.

Христина Гоголь

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

_____________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.


Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!