«Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
Про священство в храмі
Отцеві Андрію Корчагіну 42 роки. Після закінчення Львівської духовної семінарії Святого Духа (УГКЦ) він провадив дияконське служіння в Архикатедральному соборі Святого Юра. У 2007 році митрополит Ігор Возьняк висвятив його на священника. На молоду парафію святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії Львівської архиєпархії УГКЦ отець прийшов наприкінці 2010-го. Відтоді є настоятелем церкви. Цей храм освятили 4 жовтня 2020 року.
«Колись цей район, який називали «Індія», був не такий розвинений: тут паслися циганські коні, корови, було багато глини і болота. До каплички, а потім церкви приходила горстка людей. Тепер громада, парафія стала більшою і налічує кілька тисяч вірян. У неділю та свята маємо п’ять літургій», – розповідає священник.
Священство, зі слів отця, є важливою, непростою, але потрібною справою. Найперше священник – це людина, яка вірить у Бога, любить його і молитву, усвідомлює своє покликання, бере приклад із життя святих та живе тим, що проповідує.
«Священник для людей має бути добрим прикладом для наслідування. Але варто розуміти, що він також людина, яка живе таким самим життям, має сім’ю, дітей, потребує вихідних. Тому не варто ідеалізувати і вимагати від священників ставати ангелами. Звісно, навіть у вихідні, під час поїздок чи відпочинку мусить бути присутня молитва за свою парафію і народ», – вважає співрозмовник.
Про священство в стінах ЛОР і ЛОВА
Майже вісім років – із 14 грудня 2015 року – отець Андрій Корчагін є капеланом Львівської обласної ради та Львівської військової адміністрації.
Читайте також: Літинський озвучив результати понад десятка пікетів у Львові
Признається, що в центрі міста буває нечасто, їздить хіба що на сесії. Служачи як капелан, після молитви він виголошує проповідь, яка завжди щира, від душі. Так було й цього разу: на початку ХХ позачергової сесії отець Андрій сказав, що не розуміє депутатів, чому вже третю сесію між ними виникають чвари, коли мовиться про витрати на ЗСУ. Адже від того залежить, «чи будемо ми мати завтра, чи будемо існувати як нація, чи буде Україна».
«Коли я почав досліджувати, в чому проблема, ця незгода між вами, що ви не можете проголосувати, то з’ясував, що, згідно з офіційними даними, з тих грошей, які має Львівщина, на підтримку Збройних сил України в 2023 році виділили лише 1,74%. Мене це болить, бо перед очима стоять парафіяни, яких я похоронив, та шваґро, який загинув на війні, а сестра залишилась із двома маленькими діточками», – наголосив отець у своїй промові до депутатів.
Сльози на очі священника навернулися й тоді, коли він розповідав про Михайла Зарембу – полеглого Героя, чоловіка його двоюрідної сестри, з якою разом росли і були близькі. 7 травня 2022 року під час виконання надскладного завдання зі звільнення острова Зміїний гелікоптер військового льотчика майора Михайла Заремби збив російський винищувач.
«Моїй сестрі, яка втратила чоловіка у 31 рік, досі важко. Змиритись із втратою ніхто з нашої родини не може донині. Двоє їхніх синів, коли бачать щось у небі, кажуть, що то полетів їхній тато. Мене це болить, тому коли під час сесії я говорив про Героя, мене прорвало. Я не міг себе контролювати, і виступили сльози. Господь каже: «Пізнайте правду, і вона вас визволить». Тому я сказав те, в чому переконаний, і в моїх словах не було ні краплі лукавства», – признається Тvoemisto.tv співрозмовник.
Промова, яка зачепила мільйони
Отець Андрій Корчагін пояснює, що до виступу особливо не готувався, старався звернутися до депутатів простою, доступною мовою, так, щоб вони біль українського народу почули.
Відразу після своїх слів капелан вийшов із сесійної зали, тому реакції депутатів не бачив. Проте під стінами ЛОВА через гучномовець його промову чули люди, які зібралися на мітинг щодо видатків на некритичні потреби. Вийшовши з приміщення, отець побачив заплаканих містян, які скандували «Дякую!». Нагадаємо, що під будівлею Львівської обласної військової адміністрації мітинги з гаслом «Спочатку дрони – потім стадіони» проводили більш ніж десять разів.
Виступ під час сесії отця Андрія Корчагіна зібрав три мільйони переглядів на фейсбуці, тіктоку і на телеграм-каналі. Лише на фейсбук-сторінці Тvoemisto.tv відео переглянули понад 106 тисяч людей, а поширили більш ніж 760, ще більше сотні коментували. Також чимало переглядів і на тікток-сторінці. Такої реакції священник не очікував: уже до вечора отримав сотні дзвінків і повідомлень про підтримку від вірян, знайомих і незнайомих людей, військових і депутатів. І не лише з обласної, але й з міської ради.
«Мені телефонували серйозні, сильні чоловіки і, як вони самі казали, ревіли від моїх слів, що стали голосом болю за їхніх загиблих друзів, знайомих, кумів, братів. Дзвонили воїни з фронту, які зараз на Запорізькому і Харківському напрямках, українська діаспора в Іспанії та Польщі. Мені писали депутати з різних фракцій, більшість із них казали, що знімають переді мною шапку і низько схиляють голови, тобто погоджуються з усіма словами», – веде далі отець.
Саме того дня депутати Львівської обласної ради одностайно проголосували за рішення, що основні видатки обласного бюджету мають бути скеровані на потреби ЗСУ. Як уже писало Тvoemisto.tv, під час сесії, яка відбулася 14 листопада, було вирішено, що 75% від залишкових коштів перекажуть на армію. А це майже 100 мільйонів гривень. Також передбачено, що 50% надходжень від приватизації майна будуть переказані на потреби захисників. Віддадуть війську і 50% понадпланових надходжень від податків та платежів.
Читайте також: "Наша мета - зекономити гроші та перенаправити їх на армію"
Цю позитивну ухвалу своєю заслугою отець Андрій не вважає. Водночас дивується, чому його слова спричинили такий резонанс, адже «нічого особливого не сказав». Ба більше, в такому стилі й на ту саму тему він говорив уже не раз:
«Мені було трохи дивно, бо я не розумів, чому люди так зреагували. Напевно, я став рупором українського народу. Хотів, щоб мене почули депутати, а в підсумку мене почули всі».
Зі слів священника, капеланство – його добра воля, тому завжди прибуває в ЛОР та ЛОВА як вільна, незалежна людина, яка завжди старається бути поруч:
«У сесійній залі я не можу говорити про абстрактні речі, мушу голосити правду. Бо навіщо я тоді туди приходжу, марную свій час? Звісно, не лише, щоби промовити «Отче наш», а й об’єднати всіх у згоді та вірі. За вісім років капеланства я часто ставив собі питання: навіщо я там? Найприкріше ставало тоді, коли після молитов і короткого слова я йшов, а депутати чубилися. Ну як так, вони повинні мати різні думки, дискутувати, але вирішувати справи? Я не раз питав їх, чи я там потрібен. І мені відповідали, що так. Тому я й надалі сіятиму зерно віри і правди. Сподіваюся, це дасть плоди».
Щоб не переставати сіяти зерно правди, щомісяця упродовж майже восьми років із працівниками ОВА і депутатами капелан проводить духовні, молитовні зустрічі. Усе відбувається з доброї волі. Раніше на годинну зустріч приходило більш ніж сто людей, тепер, як каже отець, набагато менше.
До слова, свій виступ отець Андрій переглядав кілька разів. Так само прочитав під відео більшість коментарів, де побачив гнів і біль українського народу. Водночас поведінку львівських депутатів у сесійній залі, на відміну від депутатів Верховної Ради, називає більш-менш нормальною: хтось перешіптувався, хтось переглядав щось у телефоні.
«Раджу депутатам також прочитати коментарі, нехай знають, що про них та їхню поведінку думає народ. Можу сказати тільки одне: не всі депутати погані, як про це пишуть у коментарях. Є й хороші, порядні, віддані. Бути капеланом в такій структурі неважко. До депутатів завжди звертаюся як до людей, які мають душі, серця, родини, які потребують Божого слова. Я за них молюся постійно. Вони, може, того не знають, але вони мої духовні чада. Гадаю так: якщо Бог мене туди прислав і зробив знаряддям Божого слова, отже, так має бути. А коли скаже мені забиратися геть, то я з радістю піду», – наголошує священник.
Про війну, перемогу, втрати і здобутки
Перемога у війні для отця Андрія – питання складне, бо, як сам каже, кожна людина трактує його по-різному. Але цілковитої перемоги, на яку сподівається український народ, найімовірніше, скоро не буде. Важливо, щоб ми вистояли, вигнали ворогів із нашої землі, щоб на ній запанував мир, а воїни повернулися живими і здоровими.
«Перемога для мене – це не просто Україна без війни, а щось більше. Україна має бути не лише вільною, але й сильною, квітучою, щоб люди не хотіли звідси виїжджати. Маємо гордитися тим, що ми українці. Не виїжджати в інші країни і говорити чужою мовою або називати дітей іншомовними іменами. Це процес на довгі роки», – вважає співрозмовник.
Уже зараз ми маємо готуватися до того, як будемо діяти, що робитимемо після перемоги. Кожен на своєму місці. Зокрема, священники також проходять курси, де вивчають психологію, вчаться розмовляти з людьми із посттравматичним стресовим розладом.
Загальноцерковні курси організовують на базі всієї УГКЦ. Із кожної єпархії їх уже відвідують по кілька священників, щоби, коли закінчиться війна, вони могли спільно допомагати долати психологічні травми, спричинені нею.
Ольга Шведа
Фото надані о. Андрієм Корчагіним
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
____________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи