21 і 22 червня у Лондоні тривала конференція з відновлення України. Її ідея полягала в залученні коштів міжнародних донорів на відбудову України. Того ж місяця керівниця Українського форуму в Chatham House (Лондонський Королівський інститут міжнародних відносин) Орися Луцевич провела дослідження про «Участь громадянського суспільства у відновленні України», в якому мовилося про те, що навички, мотивація та стійкість громадян і громад України мали б лягти в основу нових інституцій та механізмів відновлення країни. Однак досі бракує чіткої основи для забезпечення суттєвого залучення громадян і громадянського суспільства в ці процеси. Вже в листопаді і у Львові пройшла подія Chatham House «Відновлення у часи війни: якою є роль громад і громадянського суспільства?» Tvoemisto.tv поспілкувалося з Орисею Луцевич про результати дослідження, поговорило про залучення до процесу відновлення країни українського суспільства, а також про комунікацію щодо заяв про корупцію в Україні, переговори про вступ до ЄС і Угорщину та контролювання проєктів з відновлення постраждалих від російської агресії регіонів.

Керівниця Українського форуму в Chatham House Орися Луцевич / Фото: Суспільне

Розкажіть докладніше про дослідження Chatham House «Участь громадянського суспільства у відновленні України». В ньому мовиться, що навички та стійкість українців мали б лягти в основу нових інституцій, які допомагатимуть у відновленні країни. Але є й побоювання, що громадянське суспільство або дуже мало буде залучене, або взагалі не буде залучене до відновлення. Як мала б виглядати залученість суспільства у відновлення України та які ризики бачить саме суспільство?

Це дослідження підготовлене до Ukraine Recovery Conference 2023, яка відбулася у червні в Лондоні. А оскільки Chatham House вже давно досліджує стійкість і реформи в Україні, ми почали роботу, щоб зрозуміти, який капітал стійкості має Україна, а також Молдова та Білорусь. Дослідження «Витривала Україна: захист суспільства від російської агресії» вийшло в 2020 році, у ньому ми показали, що громадські ініціативи, які з'явилися в Україні після анексії Криму, початку війни на Донбасі та звільнення цих територій Збройними силами України, були одними з перших. Ми вже тоді займалися відновленням, роботою з переселенцями, учасниками АТО, громадами і українською ідентичністю. Тож зараз, коли почалася більш активна розмова про відновлення, ми хотіли звернути увагу на цей капітал стійкості в недержавному секторі. 

Фото з Ukraine Recovery Conference 2023 / AFP

Дослідження побудоване на опитуванні понад 170 громадських організацій. Вони вказують на те, що їхня додана вартість у відновленні в можливості посилення потенціалу стійкості та згуртованості, адже його постійно треба підтримувати, доглядати, як сад. 

Друге – це запобігання корупційним схемам у відновленні, громадянський контроль над коштами, які надаватимуть зовнішні донори чи витрачатимуть з українського бюджету. І третє – це інновації та пропозиції рішень у складних викликах, які стоять перед Україною: повернення українців, підвищення продуктивності праці, реформа освіти. В цьому дослідженні ми показували цей потенціал.

Читайте також: «Ми вийдемо з цієї війни переможцями, але це буде дуже знекровлена країна»

Громадські організації назвали ризики у відновленні. Це передусім корупційні ризики – недобросовісне, недоброчесне використання коштів. Другий ризик полягає у формуванні нових груп інтересів, великих фінансово-промислових кланів чи олігархічних груп навколо нових секторів економіки, які виникатимуть в Україні під час і після війни: оборонного, енергетичного, аграрного, адже там є певний перерозподіл ресурсу. Третій ризик – це брак спроможності в органах влади. Його бачать переважно організації на локальному рівні. А оскільки багато людей виїхало, пішло в ЗСУ, понівечено війною, вони не можуть активно долучатися до розвитку громади. Тому людський потенціал, особливо органів місцевої влади, вони бачать як ризик.

В Україні зростає побоювання щодо програм відновлення регіонів, які постраждали від російської агресії. Зокрема, різні договори із завищеними сумами на реалізацію проєктів відновлення укладають із компаніями, які можуть бути наближеними до центральної чи регіональної влади. Як ви вважаєте, чи дають собі раду медіа, громадянське суспільство з контролем проєктів, які вже реалізують? Чого зараз бракує для ефективнішого контролю?

Зараз важливо правильно сформулювали завдання щодо відновлення. Відновлення має ширше розуміння – це інфраструктура, людський капітал, модернізація інституцій в Україні. Дуже часто є ризик замінити відновлення відбудовою, спрямування значних коштів на підрядників із будівельного сектору, бо ці кошти можна легко і швидко освоїти. Але в умовах воєнного стану доступ до інформації обмежений, певні реєстри закриті, і це зменшує можливість громадянського контролю. Тому ми як аналітичні центри наполягаємо на тому, що маємо розглядати відновлення в ширшому розумінні цього слова. Так, воно включає інфраструктуру, однак ці інфраструктурні проєкти повинні мати різну специфікацію щодо ургентного відновлення функціонування громади у випадку наслідків російської агресії: доступність води, інфраструктура, яку треба швидко відновити, і середньострокового та довгострокового відновлення, яке має відбуватися згідно з європейськими кліматичними, енергетичними, «зеленими» стандартами, а також людиноцентричністю. 

Читайте також: Всім українцям потрібно розраховувати свої сили

Як посилити громадський контроль в умовах війни – складне питання. Все, що не стосується оборонної галузі, має бути відкрите. Є система «Дія», яка повинна забезпечити певну прозорість і координацію коштів на різні проєкти. Там має бути висвітлена інформація про ці проєкти: що і де відбудовують, хто підрядник, для того, щоб громадськість змогла це перевірити на місцях. Треба максимально збільшити обсяг інформації про відновлення для того, щоб можна було забезпечити цей контроль. Це дуже складний і масштабний процес, має бути його відповідне інформаційне забезпечення, лише тоді можна ефективно використати функцію громадянського контролю з боку преси і громадянського суспільства.

Останніми місяцями збільшується, хоч і повільно, частка громадян, які вважають, що справи України йдуть у неправильному напрямку. До прикладу, у Львові та Києві щотижня відбуваються мирні пікети, активісти щоп'ятниці під стінами міської ради і військової адміністрації вимагають скоротити некритичні видатки. Тут часто можуть фігурувати інвестиційні видатки, зокрема проєкти з відновлення, але люди вимагають збільшення видатків на підтримку ЗСУ як із місцевих, так і з регіональних бюджетів. Чи правильним є те, що громади завдяки власним бюджетам підтримують окремі військові частини?

Відверто кажучи, не можу відповісти на це складне питання фахово. Як на мене, підтримка ЗСУ, сфери оборони, яка не стосується місцевої територіальної оборони, повинна бути забезпечена центральним бюджетом. Це абсолютно правильно. Безумовно, ми бачимо суспільний запит на спрямування коштів у оборону, на армію, і це відповідає затребуваності України щодо безпеки. Це, до слова, теж важливий крок до функціонування економіки в умовах війни, адже ті кошти мають піти й на протиповітряну оборону, засоби боротьби з дронами, які створили б оцей купол над Україною, щоб дозволити працювати українським компаніям і, можливо, зайти в Україну більш відважним іноземним інвесторам за умов страхування ризиків війни.

Мітинг у Львові проти некритичних витрач / Фото: Твоє місто

Проблема в тому, що в нас нема чітко сформованого внутрішньоукраїнського алгоритму пріоритетування цих проєктів. Мають бути чіткі правила, за якими в умовах війни одні проєкти фінансують, а другі ні. Деякі інвестиційні проєкти можуть бути необхідними для забезпечення життєдіяльності регіонів і економіки України, скажімо, в тилових регіонах, де може бути розміщене виробництво, яке даватиме надходження в бюджет, з якого фінансуватимуть оборону. 

Читайте також: Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»

Ми з громадськими організаціями з регіонів зустрічалися у Львові на заході з відновлення. Тоді мовилося про нову стратегію регіонального розвитку, яку мають прийняти наступного року. У ній буде взята до уваги специфіка різних регіонів. З одного боку, маємо дивитися на Україну як на одне ціле, з другого – дивитися, які частини цього організму виконуватимуть ті чи ті функції. Зараз через війну в нас повністю розбалансований ринок експорту, логістичні мережі. Маємо перебудовуватися в умовах війни, тому не можемо однозначно говорити, що на інвестиційні проєкти не мають бути спрямовані жодні кошти.

Ми говоримо про контроль коштів громадянським суспільством, але також часто чуємо питання щодо корупції, наприклад від деяких впливових іноземних політиків, які називають Україну найбільш корумпованою в світі. Як громадянське суспільство мало б це комунікувати чи, може, взагалі краще цього не робити?

Комунікація однозначно потрібна, тому що російська федерація активно працює на дискредитацію іміджу України за кордоном, поширюючи дезінформацію, що Україна failed state, що її неможливо реформувати, що українські еліти неспроможні забезпечити життєдіяльність країни. Наші західні партнери в різних сферах повинні розуміти зміни, що відбулися в Україні після Революції Гідності. Наша робота спрямована на те, щоби фахово, з підтвердженнями показати зміни, які відбулися, зокрема в боротьбі з корупцією. Цього тижня я була на свідченнях у Палаті лордів, де теж порушували питання, чи можемо ми довіряти допомогу Заходу Україні, якщо вона така корумпована. Я відповіла, що Україна насправді змогла створити незалежні антикорупційні органи – НАБУ, Вищий антикорупційний суд, які вже ефективно працюють і зарекомендували себе. Шлях до подолання корупції – це створення справді незалежних органів, які борються з корупцією і покладають відповідальність на тих, що порушують закон, зменшення можливості зловживання коштами через цифровізацію, а також прозорість і оптимізація процесів, багато з яких в Україні є зарегульованими. Натомість зарегульовані процеси створюють спотворений ринок, заважають конкуренції, і на цьому теж може процвітати корупція. Тому держава має показати, що робить все задля подолання корупції, що вона відкрита для інспекції західних органів. США надіслали свого інспектора, який перевіряє використання американської допомоги в Україні. Така ж ситуація може бути і з ЄС. Європейський аудиторський суд може переглядати цільове використання коштів. Якщо Україна хоче показати, що вона не корумпована, то має запрошувати ці органи для здійснення аудиту. Якщо нічого приховувати, то треба бути відкритим. Комунікація реформ, які відбулися, посилення незалежної судової системи і антикорупційних органів та відкритість до зовнішніх перевірок посилить наш імідж некорумпованої країни. 

Захід Chatham House «Відновлення у часи війни: якою є роль громад і громадянського суспільства?» у Львові 3 листопада

Для початку переговорів щодо вступу України в ЄС Європейська комісія рекомендує нам змінити законодавство про нацменшини, освіту, медіа. Та водночас уряд Орбана надсилає нам щораз нові сигнали, з яких випливає, що він проти початку переговорів узагалі до закінчення війни з росією. Чи мають сенс спецпереговори України з Угорщиною? Є побоювання, що на згоду Угорщини про початок цих переговорів доведеться чекати ще щонайменше кілька років. Якою має бути комунікація України в цих питаннях? Чи має Київ комунікувати з урядом Угорщини? Це стосується не тільки державних інституцій, а й комунікації громадянського суспільства з аудиторіями в ЄС, якщо Угорщина таки заблокує переговори.

Це серйозне питання, але його переживали й інші країни. Зокрема, на Балканах під час розширення і процесу переговорів, коли Болгарія блокувала прогрес Чорногорії так само з політичних причин, це зовсім не стосувалося реформ і наближення законодавства. Війна ідентичностей у Східній Європі, яку використовують для внутрішньополітичних дивідендів, бо це популярно всередині Угорщини, є ризиком для України. Тепер це не тільки Угорщина, до неї після останніх виборів може приєднатися і Словаччина.

Думаю, в ЄС є чітке розуміння ролі, яку відіграє Орбан. Його залежність від російських енергоносіїв та неоімперська політика викликають занепокоєння, тому більшість країн Європейського Союзу безумовно на українському боці і намагатимуться грати в інституційну гру. 

Звісно, діалог між Києвом і Будапештом має бути, ми повинні показати свою зрілу позицію, йти на переговори щодо принципових питань, а не якихось політичних гасел, які вони нам закидають, і матимемо підтримку серед інших членів ЄС. Стратегічно проблема в тому, що двигун розширення трошки застопорився через розбіжності в демократичному розвитку самих європейських країн, де є певний відкат демократії. Донедавна ми бачили це навіть у Польщі, яка після останніх виборів знову стала на більш демократичний шлях. Мусимо на це зважати, але це не повинно спиняти нас на шляху підготовки до членства. Політичні перешкоди в певний момент можуть зникнути, а ми маємо бути максимально готовими. Готовність означає й оці всі політики, які ви назвали: медійну, етнічну, екологічну. Є дуже багато всього. 

Нам не варто розчаровуватися, маємо бути холоднокровними, працювати над підготовкою до членства, а це буде складний процес, готувати кадри в Україні. Потрібні сильні переговорники, адже там триватимуть перемовини щодо перехідних періодів у різних галузях, трудового питання, Шенгену. Наші фахівці мають бути готові захистити українську позицію в цьому процесі. Важливіше те, наскільки ми будемо готові фахово і професійно говорити.

Чому зараз ніхто не говорить про план Маршалла для України? Яким би мало бути наше відновлення тепер, коли війна ще триває, і тоді, коли вона завершиться?

Історія ніколи не повторюється. Про план Маршалла говорять з погляду уроків, які з нього можна винести, для повоєнного відновлення. Але світ зараз дуже відрізняється від того, яким був у 1945 році. Тоді було чітко зрозуміло, що Європа фактично розтрощена, США мали велику перевагу в тому, як економічно вийшли з цієї війни, тож у той час могли в односторонньому порядку запустити таку програму. А ще часто забувають, що вона мала не тільки економічну, а й ідеологічну мотивацію. План Маршалла запустили, щоб комунізм не поширювався на інші країни Європи. Тому деяким країнам Варшавського пакту, які теж хотіли приєднатися до нього, Сталін заборонив це робити. 

Читайте також: Чому ми чекаємо, що буде, коли хлопці повернуться? - командир взводу

У нас буде більше гравців, які братимуть участь у відновленні. І це перевага, бо, з одного боку, Україна зможе черпати більше технологій, інновацій від світу, зокрема Японії, Великої Британії, США, те, що найбільше підходить для нашої моделі розвитку, нашого сектору економіки, ця програма буде більш багатофункціональною. З другого боку, Україні, на відміну від тогочасної Європи, дають можливість запропонувати свій план. Це прояв великої поваги, а не просто «ми тут, як американці робили, відкриваємо офіси плану Маршалла». Насправді це було односторонньо і дуже вигідно американській економіці, вони завозили свої товари. Не знаю, чи нам потрібен такий план Маршалла.

Цей новий підхід більше відповідає вимогам часу. З плану Маршалла для відновлення можна запозичити кращу координацію і multi donor coordination platform, яка зараз має секретаріат у Брюсселі і в Києві. Вона може більше розвинутися, відігравати активнішу координаційну роль з погляду вирішення проблем, багатьох з яких ми ще не маємо, і того, які з них можуть бути найкращими в українській ситуації. Адже для того, щоби вступити в ЄС, Україна має дуже сильно підняти свій економічний рівень. В ЄС не приймають країн із таким високим рівнем бідності, як наша: через війну він зараз сягає 30%. Програма відновлення має забезпечити велике зростання економіки.

Чи можна за результатами нещодавньої львівської події (захід Chatham House «Відновлення у часи війни: якою є роль громад і громадянського суспільства?», який пройшов 3 листопада) сказати, що громади, громадянське суспільство, організації розуміють, як функціонуватиме програма допомоги ЄС Ukraine Facility на 50 мільярдів євро?

Захід Chatham House «Відновлення у часи війни: якою є роль громад і громадянського суспільства?» у Львові 3 листопада 

На сьогодні ще ні. Ця програма затверджена Європейським парламентом в загальних межах бюджету і трьох основних її складових. Перша і найбільша – майже 30 мільярдів євро на мікрофінансову підтримку бюджету України. Друга – на підтримку сектору економіки, бізнесу, страхування інвестицій і залучення приватного капіталу в Україну. Третя і найменша – це технічна допомога. Зараз наш уряд готує «План України», конкретизує, як ці кошти будуть витрачені і як вони сприятимуть економічному зростанню.

Це не єдині кошти, які йтимуть в Україну. Але для громад, громадянського суспільства в цьому форматі цікаве те, що цей план включає механізм консультації EU code of conduct. Проєкти, які отримуватимуть фінансування через цей механізм, мають пройти обговорення, залучення різних груп інтересів, як-от ветеранів чи інших. Це допоможе розвивати ці консультації, це залучення. Також там передбачений певний відсоток коштів, які мають іти на розвиток місцевих громад – мовилося про 15%. Який буде механізм цього ще не відомо. Окремим пунктом винесена підтримка громадянського суспільства на забезпечення цього плану, якісь кошти підуть і на сектор.

Цікаво, що Європейський парламент попросив посилити демократичний контроль над цим механізмом, щоб український парламент теж мав більший доступ до інформації, можливо, затверджував якісь квартальні програми під цей план. Зараз у нас вся влада зосереджена в Офісі президента і у виконавчій владі, а європейці хочуть, щоб ми знову верталися до балансу різних гілок.

І останнє: передбачений спеціальний вебсайт, де будуть висвітлені всі кошти, які йтимуть через цю програму. Це теж допомагатиме суспільству, медіа зрозуміти, куди і на які проєкти витрачатимуть гроші. 

Фото: Твоє місто

Тому теперішнє завдання полягає у тому, щоби зрозуміти, як працюватиме ця програма, готувати проєкти на різних рівнях для того, щоб бути максимально готовими на час, коли вона запрацює. Цей механізм вимагатиме реальних результатів, тому ті компанії та громади, які будуть більш готовими, матимуть хороші економічні проєкти і зможуть ефективно показати результат, здобудуть більше шансів отримати кошти. Транші надходитимуть тоді, коли будуть виконані певні показники.

До певної міри це буде боротьба ідей. Відкладаємо вбік політичні вподобання, хоча ці ризики все ж таки є. Але Міністерство економіки, яке розробляє цей план, чітко формулює завдання: має бути спроможність ефективного освоєння коштів, щоб можна було показати європейцям результат, прозвітувати і щоб не було корупційних скандалів.

Довідка

Королівський інститут міжнародних відносин (англ. Royal Institute of International Affairs), більше відомий як Chatham House, – неприбуткова, неурядова організація, яка розташована в Лондоні. Метою цієї організації є аналіз та сприяння розумінню основних міжнародних питань та поточних справ.

Chatham House є топовим аналітичним центром не тільки Великої Британії, а й світу з майже столітньої історією. В 2015 році в рамках цього дослідницького центру був започаткований Український Форум як унікальна платформа для досліджень та дебатів.

Розмовляла Софія Шавранська

Текст: Марічка Ільїна

Фото: Твоє місто, Chatham House, Суспільне, AFP

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.