
Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
Анна-Марія Сенчишин родом із Дрогобича, що на Львівщині. У 2019 – 2021 роках навчалася у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького. У 2022 році була координаторкою Української волонтерської служби у Львові. Зараз студентка Українського католицького університету, вивчає психологію. Дівчина приєдналася до «Українських студентів за свободу» після «Програми лідерства» в 2021 році і вже за рік стала головою львівського осередку.
«Українські студенти за свободу» (далі ГО УСС) існує вже майже 10 років. Розкажіть про історію організації. Яку мету ви переслідуєте, які цінності підтримуєте?
Організацію у 2014 році започаткували студенти, які брали участь в Революції Гідності. Тому для нас усіх це пам’ятний і знаковий період в історії України. Ми проводимо чимало заходів на цю тему, популяризуємо її серед інших студентів, навіть школярів. Наприкінці 2014 року в Києві провели перший лібертаріанський захід для молоді – European Students For Liberty Summit, присвячений пам’яті видатного грузинського реформатора Кахи Бендукідзе. Спочатку ми були активістами Міжнародної організації Students For Liberty, але пізніше виникла потреба відділитися. Вже у 2016 році була створена громадська організація «Українські студенти за свободу», яка обстоює ідею того, що тільки вільне суспільство забезпечить процвітання України. Ми є лібертаріанською організацією, яка створює багато просвітницьких проєктів і практичних занять, об'єднує молодь навколо наших ідей і робить все для незалежного та успішного майбутнього України. Чимало наших представників зараз воюють, також є ті, що волонтерять, створюють благодійні фонди. В нас є департамент громадської участі, який спрямовує свою діяльність на створення заходів для вивчення тактичної медицини та збору коштів.
Хто фінансує вашу організацію?
Ми існуємо за кошти спонсорів. Головними нашими партнерами є Atlas Network (неурядова організація із США, яка організовує тренінги, нетворкінг і гранти для лібертаріанських, ринкових і консервативних груп у всьому світі – Ред.) та Українське товариство економічних свобод (займається адвокацією ідей економічної свободи, відповідального лідерства – Ред.). Більшість наших спонсорів можна знайти на сайті. Також нас підтримують представники бізнесу.
ГО УСС збирає навколо себе студентів зі всієї України. Її осередки є в усіх обласних центрах? Де найбільший?
Так, осередки є в усіх обласних центрах, окрім Криму, Донецька та Луганська. Водночас маємо осередок у Краматорську, раніше були представники у Маріуполі. Найбільший осередок у Києві, який налічує 150 осіб. Однак і у Львові нас чимало – 103 учасники. Членами організації є студенти з різних куточків України. Однак вони мають звичку закінчувати університет, на жаль (Сміється), тому ми започаткували мережу випускників організації. Натомість якщо до нас хоче долучитися людина, яка не є студентом, то може стати прихильницею організації та спілкуватися з УССівцями, долучатися до активностей.
Ви організували мирний мітинг з метою звільнення Ірини Фаріон. Ви не є студенткою Львівської політехніки. Як виникла ідея провести цей мітинг?
У нас є чимало студентів Політехніки у львівському осередку, саме вони й стали головними організаторами цього мітингу. А безпосередньо комунікували з адміністрацією університету Руслан Пасічник та Роман Мацуєв, які там навчаються. Вислови про російськомовних військових неабияк нас обурили. Кажу не лише про студентів Політехніки чи львів’ян. Ми маємо всеукраїнський чат, де обговорювали ці скандальні вислови, радилися, чи можемо на це якось вплинути.
Чи не боялися організатори з Львівської політехніки подальших утисків з боку працівників вишу, адміністрації?
Вони мені такого не казали. Думаю, якби боялися, то не вийшли б.
Чи повідомили ви поліцію та університет про мітинг?
Спочатку перед нами постало питання, чи ми взагалі можемо виходити на акцію протесту під час воєнного стану. Переглянувши чинне законодавство і попередивши поліцію про свої наміри, вирішили провести мирний мітинг під стінами університету. Також ми надіслали листа в НУ «Львівська політехніка», де написали про намір організувати мітинг, але відповіді не отримали. Тому адміністрація знала про наші наміри. Єдина проблема, що ми вказали в листі, що буде до 50 учасників, бо сподівалися на таку кількість, а прийшло понад дві тисячі. Це для нас справді було здивування, тому можна вважати, що ми не попередили університет про такий масштабний мітинг. Звісно, зраділи такій підтримці, але виходить, що дані в нашому листі неактуальні.
Читайте також: «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон
Після цього мітингу люди почали вважати, що ви нібито проти української мови. Чи це так?
Ми не раз говорили, що підтримуємо просвітницьку діяльність пані Ірини. Звичайно, виступаємо за поширення української мови, всі українці мусять послуговуватися державною мовою. Для нас мова є фундаментом нації. Однак ми в жодному разі не підтримуємо зневаги до військових. Вони захищають нас ціною свого життя, роблять усе можливе, щоб Україна перемогла.
Як ви готувалися до мітингу? Чи дивилися повне інтерв’ю Ірини Фаріон із Яніною Соколовою, чи лише фрагмент про військових? Можливо, є інші думки мовознавиці, які ви не поділяєте або, навпаки, підтримуєте?
Я і члени мого осередку дивилися інтерв’ю повністю. Нам неодноразово говорили прихильники пані Ірини, що ми вирвали фразу з контексту, але це зовсім не так. Ба більше, я з’ясувала, що не лише у фрагменті про військових Ірина Фаріон транслює такі наративи. Зокрема, там були закиди на кшталт «хай беруть танки і їдуть в москву». Для мене це ненормально. Знову ж таки наголошу, що підтримую українську мову, але проти агресивної українізації. На мою думку, її висловлювання можуть, навпаки, демотивувати тих, що вже почали переходити на українську.
Фрагмент з програми «Рандеву з Яніною Соколовою»
Чи стежили ви за діяльністю Ірини Фаріон до цього мовного скандалу?
Я особисто знала про неї, про скандальні ситуації, у які вона потрапляла раніше. Насправді до цього часу в моїх очах вона була борчинею за українську мову. Натомість як викладачка вона має доволі радикальні погляди. Так, кожен може поширювати свою думку, але ж не ображати інших людей. Пам’ятаю, як я була шокована її висловлюванням про те, що маріупольці винні в нападі росії. Для мене це образливо. Я не вважаю, що будь-хто в Україні може бути винен у російській агресії, росія напала, тому вона агресор і ворог. Жертва не може бути винна в тому, що на неї напали.
Як адміністрація університету відреагувала на мітинг? Якою була перша реакція?
До нас одразу вийшли проректори і закликали голів громадських організацій влаштувати круглий стіл, усе обговорити. Їхня реакція була адекватна і досить зрозуміла. Нас було дуже багато, тому вони хотіли говорити лише з тими, що представляють інтереси більшості.
Окрім УСС, на протесті були представники організації «Пряма дія». Це незалежна профспілка в Україні, яка об'єднує студентів лівих поглядів. Чимало людей вважають, що вони є співорганізаторами мітингу. Чи це так?
Насправді і адміністрації університету, і поліції вони сказали, що є учасниками мітингу, а не організаторами. Протест організувала наша організація, але ми бачили, що вони поширювали інформацію про нього. Якщо чесно, ми до кінця не зрозуміли, чи вони просто закликали доєднатися до нашого заходу, чи висвітлили це так, ніби влаштовують свій. Не лише представники «Прямої дії» доєдналися до нас. У робочій групі були активісти від ФРІ (Фундація регіональних ініціатив – Ред.) та учасники лідерських програм America House Lviv.
Під час мітингу поліція не раз закликала студентів поводитися спокійніше та не блокувати вхід до університету. Однак заносилося на те, ніби між організаціями виникло непорозуміння, через що почався хаос. Чи це пов’язане з тим, що прийшли представники «Прямої дії»?
Насправді ми мали одне уявлення про мітинг, але проходив він трохи по-іншому. Передусім через те, що ми не сподівалися на таку кількість людей. Наприклад, помилкою було не брати технічні засоби, а саме рупори. Коли ми подавали заявку на проведення мітингу, то не вказали, що будемо використовувати додаткові засоби. Через це й виник конфуз. Після того, як я і мій радник Руслана виголосили вступне організаційне слово, його перехопив представник «Прямої дії». Це нас спантеличило, адже перед цим ми вже домовилися з адміністрацією університету про те, що перейдемо до обговорення своїх вимог за круглим столом. Ми вийшли на мирний мітинг і не хотіли, щоби він перетворився на щось більш гостре. Ми чудово розуміємо, що під час воєнного стану не варто влаштовувати таке. Звісно, в нас був план, відповідно до якого ми вийшли, і нам було прикро, що інша організація його порушила.
Ви вимагали звільнення Ірини Фаріон, її публічного вибачення. Чи цього ж хотіли інші організації?
В анонсі про мітинг ми чітко прописали свої вимоги. Інші організації-учасниці мітингу з ними погодилися. Під час круглого столу ми вже обговорювали, як це зробити, адже представники адміністрації вишу переконували нас у тому, що наразі немає правових підстав для звільнення пані Ірини.
Основне гасло мітингу – #Фаріoff. Однак, окрім цього напису, багато студентів тримали більш образливі лозунги, часом із нецензурною лексикою. Як ви до цього ставитеся?
Ми вирішили видозмінити прізвище: Фаріoff означає, що ми хочемо «вимкнути» її з університету. Таким був наш задум. Ще кричали «Геть Фаріон!», що, як на мене, нормально. Натомість з деякими написами на плакатах, гаслами я не згодна, але це були не наші представники. Наприклад, я бачила плакат російською, і це мені дуже не сподобалося. Однак ми не можемо вказувати людям, що писати на плакатах. Як би нам цього не хотілося, вони прийшли і висловили свою думку.
Згодом міністр освіти та науки Оксен Лісовий написав, що Ірину Фаріон звільнили з вишу. Чи задоволені ви результатом протесту?
Так, ми задоволені, що це сталося. Але публічних вибачень ми не почули. На жаль, не впевнені, що взагалі їх почуємо. Комісія, яка має обговорити звільнення пані Ірини, засідатиме сьогодні. Якщо вони передумають, то ми організуємо мітинг ще раз.
Читайте також: Фаріон прокоментувала своє звільнення зі Львівської політехніки
Беручи до уваги те, що на мітингу вас підтримали інші організації, чи плануєте ви залучати їх до ще одного, якщо буде потреба його провести?
Ми точно попросимо їх про розголос та поширення анонсу, однак організовувати мітинг будемо власними силами.
Ірина Фаріон має велику підтримку, чимало людей гостро висловилися проти вашого мітингу. Чи надходили вам погрози?
На диво, такого не було. Так, я бачила багато коментарів про те, що такий мітинг не на часі, що це неправильно, але нам як організації погрози не надходили.
Тепер це вже не просто мовний скандал, а судова історія. Ірина Фаріон заявила, що готує позов до суду на університет. Чи готові ви відповідати у суді, якщо вас покличуть як третю сторону?
Важко сказати, адже я лише голова осередку, а не всієї організації. Якщо так станеться, ми обговоримо це з головою УСС і вирішимо, що робити далі.
Ваша організація стала відома у Львові саме завдяки мітингу проти Ірини Фаріон, але ви ж не вперше влаштовуєте такі протести?
За весь час існування нашої організації ми провели акцію на підтримку Сергія Стерненка і тричі – проти Сергія Шкарлета. Також виходили на підтримку чоловіка, якого судили за вирощування медичного канабісу, адже ми, як лібертаріанська організація, не проти вживання медичного канабісу, бо це допомагає тамувати біль під час важкої хвороби.
Наталія Вареник
Фото: Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
____________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі
Вибір Твого міста
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку
- Що чекає на Львівський медуніверситет. Інтерв'ю з новим ректором
- Чи зрозумів Папа, що відбувається в Україні? Про візит кардинала у москву, війну, МП
- У Львові збудують муніципальний кампус. Як зміниться один із районів міста
- Львів тестує безготівкову оплату. Як це працює та що з е-квитком
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Парк не має стати заднім двором». Що буде з Погулянкою та як її варто змінити
- Інвестиції у завтра. Чому ІТ-освіту не можна ставити на паузу
- Не забудуй берега річки селища свого. Репортаж із підтопленої Східниці
- «Розпад Росії неминучий». Інтерв’ю з Янушем Буґайським та Уляною Супрун
- Везли у багажниках. Як поблизу Львова рятують травмованих під час війни птахів
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу
- «Сьоме питання». Про що Садовий не може домовитись з депутатами
- Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись
- «ЛКП проїдають мільйони». Чи створять у Львові наглядові ради