
Фото умовне / Unsplash
«За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
27 жовтня. Яскраво світить сонечко, осінній прохолодний вітерець огортає плечі. В Україні святкують День української писемності та мови. На годиннику 11:00. Саме в цей час має розпочатися Радіодиктант національної єдності. Востаннє я писала його в школі. Тепер усе добровільно, ніхто нікого не змушує. Текст не читає вчителька в класі, його не беруть із книжки, а пишуть завчасно, спеціально до Дня української писемності. До того його ніхто не бачить. Уже традиційно 27 жовтня текст по радіо читає якась відома особа.
Особливість такого радіодиктанту в тому, що це не кластична перевірка знань, а можливість відчути себе українцем і об’єднатися з іншими співвітчизниками. Саме тому він і має назву «Радіодиктант національної єдності».
Уперше його писали в 2000 році. Отже, це вже 23-й за ліком. Ще популярнішим він став після вторгнення росії в 2014 році. Тоді значна частина українців воліли відмовитися від усього російського і краще пізнавати своє. Утім піку популярності радіодиктант досяг після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022-го.
Цього року його писали з бомбосховища через можливі загрози ракетних ударів. Долучитися змогли і військові з передової. Але, де б його не писали, традиції залишилися незмінними.
Уперше цього року диктант писала і я. На столі – аркуш паперу і ручка. На ноутбуці ввімкнена трансляція з «Українського радіо». Її одночасно дивляться понад 110 тисяч людей. Найімовірніше, всі ці люди теж писали диктант. Спершу під час трансляції розповідають про історію диктанту. Далі український актор Олексій Гнатковський, який зіграв у одній із найпопулярніших прем’єр вітчизняного кінематографу – фільмі «Довбуш», читає текст.
Цьогорічний текст має назву «Дороги України». У ньому мовиться про різноманіття українських регіонів, які так чи інакше відчули на собі війну. Все тривало не більш ніж пів години.
Ольга Круглій пише радіодиктант удев’яте. Вона з україномовного району на Львівщині, до Києва приїхала давно, спершу на навчання, а потім залишилася тут працювати: «Коли я приїхала до Києва, то відчула, як мало людей спілкуються українською. Це, звісно, з роками змінювалося».
Радіодиктант національної єдності дівчина починала писати ще в школі, потім в університеті. Тепер сама надихає знайомих, друзів і колег долучатися до цього. А оскільки команда розкидана по Україні, то з колегами писала диктант дистанційно, через зум. Торік головна проблема полягала в тому, що через російські обстріли були блекаути.
«Це було так символічно. Я прийшла в кав'ярню на Подолі, бо вдома не було світла, і побачила, що інші люди теж прийшли писати диктант, – веде далі Ольга. – Мені не важливо, як я напишу. Мені важлива оця спільність, єдність».
У 2022 році твір, який диктували, мав назву «Твій дім». Його слова були дуже щемливими, адже через повномасштабну війну багато українців втратили домівку, хтось вимушено став переселенцем або біженцем, а чиясь домівка опинилася в окупації.
«Наприкінці я аж розплакалася. Це було дуже емоційно. Мені здається, не знайшлося людини, яка б цього не відчула. Це торкнулося кожного, хто втратив дім», – признається Ольга.
Подібні емоції під час написання торішнього диктанту відчув і Артур. Тоді він писав його вперше. Артур із Донецька. Вже понад 9 років його домівка в окупації: «Це було в саме серденько. Ти починаєш слухати, і чуєш щось про дім. А потім таке відчуття… Що ви зі мною робите, я що, сюди плакати прийшов?»
Артур в Донецьку біля «Донбас Арени»
Хоч Артур із регіону, де значна кількість людей спілкувалися російською, про диктант розповідає українською. Повністю перейшов на неї за кілька днів до початку повномасштабної війни. Каже, не хотів, щоб його прийшли «рятувати» росіяни. Вони часто аргументують своє вторгнення в Україну тим, що дбають про російськомовних людей.
«Я не встиг. Треба було раніше», – каже Артур.
Саме тому цей радіодиктант важливий, бо не лише згуртовує людей. Це певне вшанування української мови, яку століттями намагалася знищити Російська імперія, видаючи укази про заборону спілкуватися нею. За часів СРСР з нашої мови насміхалися, старалися зробити другосортною. Тепер час її шанувати, плекати і поважати.
«І поки цей диктант є, наша мова була, є і буде!» – наголошує Артур.
«Важливо пояснювати, що за цю мову вбивали. Цією мовою забороняли говорити», – переконана Ольга.
Радіодиктант, який щороку пишуть українці, – про любов до мови. Особливо зараз, у час великої війни з росією.
Цьогорічний текст не такий емоційний, як торішній. Він – про різноманіття України і дороги, які об’єднують її.
«Цей текст був про подорож Україною і таке бажане повернення додому. Якщо торік ти шукав дім, бо в тебе його забрали, то цього року розказують про те, що дім – це те місце, де тебе чекають, куди ти поспішаєш, – вважає Ольга. – Я вже давно хотіла написати радіодиктант, відчути єдність українців: тих, що на фронті, і тих, що тут, у тилу. І це сталося. Для мене цей диктант є доказом того, що Україна була, є і буде!»
Мирослава Танська-Вікулова
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку
- Що чекає на Львівський медуніверситет. Інтерв'ю з новим ректором
- Чи зрозумів Папа, що відбувається в Україні? Про візит кардинала у москву, війну, МП
- У Львові збудують муніципальний кампус. Як зміниться один із районів міста
- Львів тестує безготівкову оплату. Як це працює та що з е-квитком
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Парк не має стати заднім двором». Що буде з Погулянкою та як її варто змінити
- Інвестиції у завтра. Чому ІТ-освіту не можна ставити на паузу
- Не забудуй берега річки селища свого. Репортаж із підтопленої Східниці
- «Розпад Росії неминучий». Інтерв’ю з Янушем Буґайським та Уляною Супрун
- Везли у багажниках. Як поблизу Львова рятують травмованих під час війни птахів
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу