Фотоколаж Дмитра Тарадайки
Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
Після того, як у Києві зі зброєю в руках а капела пісню «Ой, у лузі червона калина» заспівав лідер українського гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, її почали співати, переспівувати й інтерпретувати чи не всіма мовами. Слова «ми піднімемо тую калину», «ми відбудуємо нашу славну Україну» можна почути під час заряджання зброї, допомоги цивільним і за кермом автівки чи бронетехніки. Пісню ставлять як рингтон, накладають мелодію на власноруч створені відеоролики і роблять флешмоби. То хто ж стояв біля джерел найвідомішої стрілецької пісні, історія якої сягає понад сотню років, та в чому феномен переможного гімну, дізналося Тvoemisto.tv.
Сто років історії
У 1912 році початок цієї пісні був використаний у виставі за трагедією Василя Пачовського «Сонце руїни», яку поставили на сцені львівського театру товариства «Руська Бесіда». В 1913 році режисером театру був відомий поет Степан Чарнецький.
«Спочатку пісню «Ой, у лузі червона калина» зініціював Степан Чарнецький – «побратим під прикриттям». Драма була присвячена трагічному періоду «Руїни» в історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності, та постаті гетьмана Петра Дорошенка, що його Василь Пачовський потрактовує Сонцем. Наприкінці цієї постановки й звучала ця народна пісня. Але Степанові Чарнецькому вона видалася невдалою, тож він вирішив дещо поправити її», – каже докторка філологічних наук, професорка кафедри української літератури ім. ак. М. Возняка філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка Ірина Роздольська.
Про те, що на початках пісня в такому форматі, у якому ми чуємо її тепер, була іншою, розповідає і докторка філологічних наук, наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України, авторка академічного збірника «Стрілецькі пісні», що вийшов у 2005 році, Оксана Кузьменко.
«Спочатку мала звучати пісня «Ой не дивуйтеся та добрії люде». Але режисер Степан Чарнецький вирішив її дещо модернізувати і дав іншу мелодію та слова. Як ця пісня насправді звучала, вже не знає ніхто. Музикознавці й дослідники стрілецьких мелодій Філарет Колесса і Василь Витвицький припускають, що в основу могла лягти родинно-побутова пісня «Ой зацвіла червона калина над криницею», – каже вона.
Популярність вистави, а відтак і пісні, була велика: їх можна було бачити і чути майже в усіх провідних містах Галичини та Буковини. Саме тоді почав формуватися легіон Українських січових стрільців.
У 1913 році в Стрию цю виставу подивився пан Іваницький, і вона йому дуже сподобалася. Наспів маршової пісні випадково почув чотар УСС Григорій Трух і, натхнений змістом її зачину, додав інші строфи – про битву з московським військом:
Марширують наші добровольці на крівавий лан,
Визволяти наших українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з москалями тан.
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових стрільців.
А ми тую червону калину збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Зі слів Оксани Кузьменко, про те, що Григорій Трух додав нові рядки до пісні, він згадує у своїх спогадах, які вийшли в діаспорі – у Нью-Йорку – в 1974 році.
«Якби не слова «визволяти братів-українців з московських кайданів», очевидно, пісня не здобула б такої популярності», – пояснює Ірина Роздольська.
В 1915 році у Відні вийшла маленька збірка «Сім пісень для вояків», ініціатором якої був Союз визволення України. До тих семи пісень якраз і ввійшла пісня під назвою «Червона калина».
«А оскільки метою та змістом пісні була боротьба, то нею відкривали різні стрілецькі концерти, її співали по різних кутках і на зборах. Отже, можна сміливо казати, що ця пісня обійшла всю теперішню Україну – від заходу до сходу. Тривалий час співати відкрито її не можна було, а проте вона жила серед людей. Найбільше цю пісню перейняли стрільці Української повстанської армії – вона була в їхньому репертуарі однією з найулюбленіших, адже відображала завдання боротьби з московським військом і здобуття Україною незалежності», – веде далі Оксана Кузьменко.
Однак історія пісні має продовження. Наприкінці 1980 року був написаний ще один куплет. Його додали українські дисиденти Надія Світлична, учасниця руху шістдесятників, правозахисниця, публіцистка, мемуаристка, журналістка, редакторка «Вісника репресій в Україні», та композитор і диригент Леопольд Ященко. Навесні 1969 року він із однодумцями заснував Співоче поле, де відроджували давні українські обряди, народні пісні, колядки, щедрівки. Так постав хор «Гомін», який уперше виконав згадану пісню в сучасному варіанті.
Із новою силою вона зазвучала на початку 90-их років. Текст пісні знову почали друкувати в збірниках стрілецької пісенності і як назву ставили перший рядок – «Ой, у лузі червона калина». Її співали ледь не в кожному селі Галичини, центральної України, коли насипали чи відновлювали стрілецькі могили – кургани, або ж під час державних свят.
Феномен калини та визволення з кайдан
Символіка червоної калини характерна для фольклору не лише українського, а й слов’янського. Насамперед асоціюється з дівчиною, що сумує і страждає. Але, як каже Оксана Кузьменко, починаючи з 20-их років мислення і бачення почали змінюватися. Зокрема, в піснях почали додавати слова – «не ламати червону калину», а «піднімати», і дівочий образ став трансформуватися в жіночий.
«Україна – це питомо жіночий образ. Для нас це Україна-мати. Тому тепер часто звучить «калину піднімати», з «московських кайдан піднімати», «не журися, калино». Тобто все апелює до України», – вважає дослідниця.
Про символізм калини розповідає й історикиня, докторка гуманітарних наук, наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Олеся Ісаюк:
«Калина в Україні позиціонується з чимось сумним. Росте похиленою,і ягоди, що звисають, нагадують кров. Образом калини свої дії трактували й січові стрільці, мовляв, вони можуть загинути і готові до цього».
Зі її слів, історія має властивість повторюватися.
«Те, що пісня не змовкає упродовж ста років – не одиничний випадок. Я б назвала це явище «помста історії». Тепер чи не на кожному кроці з першого дня повномасштабної війни росії проти України «вилазять» різні збіги, проявляються символи, нове прочитання речей, пов’язаних із попередніми періодами та епізодами, подіями, людьми в боротьбі за волю України. Легіон УСС був сформований з інтелігентів середнього класу. Зараз те саме. Як і в 2014 році, так і в 2022-ому до війська знову ідуть хлопці з так званого середнього класу: освічені люди, інтелектуали, які готові загинути в бою за волю та незалежність своєї держави», – веде далі Олеся Ісаюк.
Про те, що історія є циклічною, наголошують Ірина Роздольська та Оксана Кузьменко.
«Як і багато років тому, так і тепер історичний ворог у нас той самий, ті ж самі завдання і виклики. Все йде по спіралі. Ми знову хочемо вирватися з московських кайданів», – каже Ірина Роздольська.
«Метафорика пісні – пута, битва, кривавий танець – зараз дуже показова. На жаль, історія повертається. Слова «розпочали стрільці українські з москалями тан» повторюються, адже вже упродовж двох місяців у нас тривають бої – для когось криваві, для когось смертельні, а для когось як героїчний танець», – доповнює Оксана Кузьменко. – Але якщо ми не будемо так працювати, так боротися, як це робили січові стрільці, то втратимо свою незалежність!»
У різні часи пісню «Ой, у лузі червона калина» виконували:
- Етнографічний хор «Гомін» (Київ) (1990-і роки)
- вокальна група львівського театру-студії «Не журись!»
- Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди
- Львівський муніципальний хор «Гомін»
- гурт «Вертеп» (2010)
- Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки
- Гурт «Гайдамаки» та Тоня Матвієнко
- Народний ансамбль пісні та танцю «Смерічка» Палацу культури Моршина під керівництвом Романа Никифоріва
- Гурт «7 Men Brass Band»
- Український гурт «Бумбокс» та лідер Андрій Хливнюк (2022)
- Гурт Pink Floyd з композицію «Hey, Hey, Rise Up!» на підтримку України в російсько-українській війні, де було використано вокал Андрія Хливнюка з першим куплетом пісні «Ой, у лузі червона калина» (2022 рік).
Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори