Сотню років тому пісню «Ой, у лузі червона калина» співали січові стрільці, і вона стала неофіційним гімном легіону УСС. Тепер, у 2022-ому, під час безжальної війни росії проти України ця пісня знову зазвучала, але з новою силою.

Після того, як у Києві зі зброєю в руках а капела пісню «Ой, у лузі червона калина» заспівав лідер українського гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, її почали співати, переспівувати й інтерпретувати чи не всіма мовами. Слова «ми піднімемо тую калину», «ми відбудуємо нашу славну Україну» можна почути під час заряджання зброї, допомоги цивільним і за кермом автівки чи бронетехніки. Пісню ставлять як рингтон, накладають мелодію на власноруч створені відеоролики і роблять флешмоби. То хто ж стояв біля джерел найвідомішої стрілецької пісні, історія якої сягає понад сотню років, та в чому феномен переможного гімну, дізналося Тvoemisto.tv.

Сто років історії

У 1912 році початок цієї пісні був використаний у виставі за трагедією Василя Пачовського «Сонце руїни», яку поставили на сцені львівського театру товариства «Руська Бесіда». В 1913 році режисером театру був відомий поет Степан Чарнецький.

«Спочатку пісню «Ой, у лузі червона калина» зініціював Степан Чарнецький – «побратим під прикриттям». Драма була присвячена трагічному періоду «Руїни» в історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності, та постаті гетьмана Петра Дорошенка, що його Василь Пачовський потрактовує Сонцем. Наприкінці цієї постановки й звучала ця народна пісня. Але Степанові Чарнецькому вона видалася невдалою, тож він вирішив дещо поправити її», – каже докторка філологічних наук, професорка кафедри української літератури ім. ак. М. Возняка філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка Ірина Роздольська.

Про те, що на початках пісня в такому форматі, у якому ми чуємо її тепер, була іншою, розповідає і докторка філологічних наук, наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України, авторка академічного збірника «Стрілецькі пісні», що вийшов у 2005 році, Оксана Кузьменко.

«Спочатку мала звучати пісня «Ой не дивуйтеся та добрії люде». Але режисер Степан Чарнецький вирішив її дещо модернізувати і дав іншу мелодію та слова. Як ця пісня насправді звучала, вже не знає ніхто. Музикознавці й дослідники стрілецьких мелодій Філарет Колесса і Василь Витвицький припускають, що в основу могла лягти родинно-побутова пісня «Ой зацвіла червона калина над криницею», – каже вона.

Популярність вистави, а відтак і пісні, була велика: їх можна було бачити і чути майже в усіх провідних містах Галичини та Буковини. Саме тоді почав формуватися легіон Українських січових стрільців.

У 1913 році в Стрию цю виставу подивився пан Іваницький, і вона йому дуже сподобалася. Наспів маршової пісні випадково почув чотар УСС Григорій Трух і, натхнений змістом її зачину, додав інші строфи – про битву з московським військом:

Марширують наші добровольці на крівавий лан,

Визволяти наших українців з московських кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

 

Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,

Розпочали стрільці українські з москалями тан.

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

 

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні Січових стрільців.

А ми тую червону калину збережемо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Зі слів Оксани Кузьменко, про те, що Григорій Трух додав нові рядки до пісні, він згадує у своїх спогадах, які вийшли в діаспорі – у Нью-Йорку – в 1974 році.

«Якби не слова «визволяти братів-українців з московських кайданів», очевидно, пісня не здобула б такої популярності», – пояснює Ірина Роздольська.

В 1915 році у Відні вийшла маленька збірка «Сім пісень для вояків», ініціатором якої був Союз визволення України. До тих семи пісень якраз і ввійшла пісня під назвою «Червона калина».

«А оскільки метою та змістом пісні була боротьба, то нею відкривали різні стрілецькі концерти, її співали по різних кутках і на зборах. Отже, можна сміливо казати, що ця пісня обійшла всю теперішню Україну – від заходу до сходу. Тривалий час співати відкрито її не можна було, а проте вона жила серед людей. Найбільше цю пісню перейняли стрільці Української повстанської армії – вона була в їхньому репертуарі однією з найулюбленіших, адже відображала завдання боротьби з московським військом і здобуття Україною незалежності», – веде далі Оксана Кузьменко.

Однак історія пісні має продовження. Наприкінці 1980 року був написаний ще один куплет. Його додали українські дисиденти Надія Світлична, учасниця руху шістдесятників, правозахисниця, публіцистка, мемуаристка, журналістка, редакторка «Вісника репресій в Україні», та композитор і диригент Леопольд Ященко. Навесні 1969 року він із однодумцями заснував Співоче поле, де відроджували давні українські обряди, народні пісні, колядки, щедрівки. Так постав хор «Гомін», який уперше виконав згадану пісню в сучасному варіанті.

Із новою силою вона зазвучала на початку 90-их років. Текст пісні знову почали друкувати в збірниках стрілецької пісенності і як назву ставили перший рядок –  «Ой, у лузі червона калина». Її співали ледь не в кожному селі Галичини, центральної України, коли насипали чи відновлювали стрілецькі могили – кургани, або ж під час державних свят.

Феномен калини та визволення з кайдан

Символіка червоної калини характерна для фольклору не лише українського, а й слов’янського. Насамперед асоціюється з дівчиною, що сумує і страждає. Але, як каже Оксана Кузьменко, починаючи з 20-их років мислення і бачення почали змінюватися. Зокрема, в піснях почали додавати слова – «не ламати червону калину», а «піднімати», і дівочий образ став трансформуватися в жіночий.

«Україна – це питомо жіночий образ. Для нас це Україна-мати. Тому тепер часто звучить «калину піднімати», з «московських кайдан піднімати», «не журися, калино». Тобто все апелює до України», – вважає дослідниця.

Про символізм калини розповідає й історикиня, докторка гуманітарних наук, наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Олеся Ісаюк:

«Калина в Україні позиціонується з чимось сумним. Росте похиленою,і  ягоди, що звисають, нагадують кров. Образом калини свої дії трактували й січові стрільці, мовляв, вони можуть загинути і готові до цього».

Зі її слів, історія має властивість повторюватися.

«Те, що пісня не змовкає упродовж ста років – не одиничний випадок. Я б назвала це явище «помста історії». Тепер чи не на кожному кроці з першого дня повномасштабної війни росії проти України «вилазять» різні збіги, проявляються символи, нове прочитання речей, пов’язаних із попередніми періодами та епізодами, подіями, людьми в боротьбі за волю України. Легіон УСС був сформований з інтелігентів середнього класу. Зараз те саме. Як і в 2014 році, так і в 2022-ому до війська знову ідуть хлопці з так званого середнього класу: освічені люди, інтелектуали, які готові загинути в бою за волю та незалежність своєї держави», – веде далі Олеся Ісаюк.

Про те, що історія є циклічною, наголошують Ірина Роздольська та Оксана Кузьменко.

«Як і багато років тому, так і тепер історичний ворог у нас той самий, ті ж самі завдання і виклики. Все йде по спіралі. Ми знову хочемо вирватися з московських кайданів», – каже Ірина Роздольська.

«Метафорика пісні – пута, битва, кривавий танець – зараз дуже показова. На жаль, історія повертається. Слова «розпочали стрільці українські з москалями тан» повторюються, адже вже упродовж двох місяців у нас тривають бої –  для когось криваві, для когось смертельні, а для когось як героїчний танець», – доповнює Оксана Кузьменко. – Але якщо ми не будемо так працювати, так боротися, як це робили січові стрільці, то втратимо свою незалежність!»

У різні часи пісню «Ой, у лузі червона калина» виконували:

• Етнографічний хор «Гомін» (Київ) (1990-і роки)
• вокальна група львівського театру-студії «Не журись!»
• Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди
• Львівський муніципальний хор «Гомін»
• гурт «Вертеп» (2010)
• Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки
• Гурт «Гайдамаки» та Тоня Матвієнко
• Народний ансамбль пісні та танцю «Смерічка» Палацу культури Моршина під керівництвом Романа Никифоріва
• Гурт «7 Men Brass Band»
• Український гурт «Бумбокс» та лідер Андрій Хливнюк (2022)
• Гурт Pink Floyd з композицію «Hey, Hey, Rise Up!» на підтримку України в російсько-українській війні, де було використано вокал Андрія Хливнюка з першим куплетом пісні «Ой, у лузі червона калина» (2022 рік).

Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.