Центр Довженка на Сихові – відомий культурно-мистецький простір як для львів’ян, так і для переселенців. До російсько-української війни тут відбувалося багато подій і було організовано чимало активностей. Після 24 лютого цей центр став гуманітарним штабом, де внутрішньо переселені особи проживали і могли отримати допомогу, зокрема речами, одягом і медикаментами. Від початку повномасштабного вторгнення у молодіжному центрі проживало до двох тисяч людей із різних регіонів України, допомогу отримали до п’яти тисяч. 

 

Однією з волонтерок Центру Довженка та гуманітарного штабу є Андріана Іванишин. У червні у партнерстві із громадською організацією «Простір молоді» з міста Ужгорода вона стала ініціаторкою розвитку нового формату гуманітарного штабу та за підтримки USAID перетворила його у простір для молоді Young Dovzhenko з безкоштовними заходами.  

 

 

Як гуманітарний штаб ми почали функціонувати приблизно з 28 лютого. Тоді ще не було ніяких грантів, і в нас просто з’явилася ідея допомагати. Ми, команда Центру Довженка, опублікували повідомлення на сторінках наших соцмереж, що збираємо речі для потребуючих. Я підготувала маленьку афішу, і буквально за три години весь наш хол був завалений абсолютно новим одягом, взуттям, усім, що могло знадобитися людям. 

 

З того часу мені запам’яталася одна бабця, яка завітала до нас. Вона принесла пакет із їжею: трохи рису, квасолі, олії. Сказала, що, на жаль, не може нічого купити, бо не має можливості, а віддає своє. Це було дуже щемливо і викликало величезну гордість за те, що ми маємо таких людей, що можемо допомагати, навіть віддаючи останнє.

 

У Центрі Довженка перебували переселенці до того, як з’явилася можливість проживати в модульних будиночках чи деінде. Ми отримували велику кількість гуманітарної допомоги від наших друзів та партнерів з закордону і роздавали її. Згодом нам запропонували долучилися до цього проєкту інтеграції молоді, і ми погодилися, бо це логічне продовження. 

 

Загалом в Україні створили чотири такі центри, у Львові – четвертий. Тепер ми працюємо з молоддю із числа ВПО, але не обмежуємося нею: до нас приходять люди, яким за 60-ть і які хочуть чогось навчитися.

Головний напрям нашої діяльності – інтеграція молодих людей у життя суспільства, щоби вони зрозуміли, що їх тут чекають, що їм раді, дають багато можливостей для розвитку.

 

Цей проєкт – справжній калейдоскоп можливостей. Ми показуємо, що у Львові є велика кількість напрямків, де можна себе реалізувати. Для цього проводимо тренінги та зустрічі з відомими людьми і популяризуємо ці зустрічі в подкастах і на Youtube-каналі.

 

 

У нас дуже багато активностей – приблизно тричі на тиждень ми проводимо зустрічі, на вихідних тренінги. Працюємо у невеликих групах 25-30 людей. Ми стартували як молодіжний центр у червні, щойно налагодили роботу, отримали всю техніку для облаштування простору.

Починали із зустрічей з відомими людьми. Для прикладу, бачилися із Володею Бєгловим, координатором America House Lviv, і говорили про недискримінацію людей та мову ворожнечі. Бачилися також із літераторкою Мар’яною Савкою. Вона читала свої вірші і розказувала про те, як почала займатися видавничою справою. Також до нас приходив проректор УКУ Дмитро Шеренговський. Він розповідав, як російсько-українська війна змінює світову політику і чого варто від цього очікувати. Також у нас були зустрічі з психологом Ростиславом Сидорчуком, який пояснював, як завдяки простим методам можна долати тривогу. У нас є клуб ментального здоров’я, де ми будемо практикувати медитацію. 

 

 

У понеділок, 8 серпня, відкриваємо коворкінг. Спочатку він працюватиме за грантові кошти, але я певна, що ми знайдемо, як його втримати «на плаву». До нас просто можна буде прийти і працювати безкоштовно, якщо незручно робити це вдома чи у кафе. Навіть можемо надати для цього комп’ютер, якщо немає особистого. 

Крім того, ми розпочали низку майстер-класів із ораторської майстерності. Ще одна активність – арттерапія від Марти Демчук. Це безкоштовна ініціатива, завдяки якій можна буде намалювати картину і забрати її зі собою. Це допоможе відволіктися від тих складних обставин, у яких ми нині перебуваємо. Понад те, проводимо навчання з проєктного менеджменту і готуємо табір у Карпатах.

 

 

У нас є дівчинка з Харкова, закінчує школу. Але, спілкуючись із нею, ніколи скажеш, що їй 16 років, тому що на свій вік вона суперактивна у різних громадських проєктах. Вона проходить онлайн навчання у Єльському університеті та мріє поїхати за кордон, вивчитися там і повернутися в Україну, щоби відбудовувати Харків. 

 

 

Є хлопчик із Миколаєва, який за декілька місяців перебування у Львові опанував професію ювеліра, вже працює за фахом, але приходить до нас на курси соціального підприємництва.

 

Також була пані зі сходу України, яка мала там добре розвинутий бізнес. Вона пекла пряники, у неї був великий ринок збуту, своя пекарня і багато працівників. До Львова ця жінка приїхала, прихопивши невелику кількість формочок, щоби розпочати все з нуля. Каже, що робить це не вперше. Так було й у 2014 році, коли вона перебралася з окупованих територій Донбасу на підконтрольну територію. Жінка щиро вірить, що зможе запустити свій проєкт у Львові, і я щиро вірю, що нам сподобається її продукція. 

 

 

Тепер багато скандалів довкола ООН і підтримки України міжнародними організаціями. Але хочу сказати, що вони доклали дуже багато зусиль для нашої підтримки. До нас у Центр Довженка звернулася організація з Франції, яка запропонувала передати значну медичну допомогу. Зокрема, її представники привезли нам двома великими автівками медикаменти, які ми передали 103-ій львівській бригаді ТРО, львівським лікарням, військовим госпіталям у Львові та Києві, військовим частинам.

 

 

Тому можу сказати, що нам дуже допомагають і дуже в нас вірять. Волію не займатися порожніми балачками про те, що хтось робить замало, а хтось забагато, а щоби кожен із нас на своєму місці робив усе задля нашої перемоги.

Не можу сказати, що нас кинули напризволяще. Навіть коли ми були гуманітарним штабом, то ще більшу кількість допомоги отримали від партнерів та друзів з-за кордону, зокрема від USAID.

 

Я вдячна USAID за нагоду дбати не лише про розвиток внутрішньо переміщених осіб, які є їхньою цільовою аудиторією, а й за розвиток львівської молоді, зокрема із Сихова. Зараз вона приходить до нас і слухає навчальні програми. 

Я роблю те, що можу. Не маю ні військової, ні медичної освіти для того, щоби глобально допомагати фронту, тому організувала свій фронт тут. Бо ж кому, як не молоді, жити в цій країні, відбудовувати її та по-новому позиціонувати перед тими ж західними партнерами. Єдине, що ми справді маємо зробити, це віддано працювати кожен на своєму фронті.

 

 

Я навчалася в Українському Католицькому Університеті на бакалавраті – програма «Етика-Політика-Економіка». Зараз навчаюся в ЛНУ на фінансовому факультеті, тож дуже добре розумію, що для молоді важливо вчитися. Додатково ходжу на курси проєктного менеджменту. Для мене цей проєкт – великий навчально-практичний курс, який нам викладали, а тепер усе це, можна сказати, прикладне і прекрасно поєднується з допомогою людям. 

 

 

Мені 22 роки, і хто, як не я, може зрозуміти, що важливо для молоді, що їй тепер потрібне найбільше. Дуже вболіваю за ментальне здоров’я старшого покоління. На зустрічі з психологами приходять і молодші за мене, а серед старших поширена думка, що якщо звернутися до психолога, то скажуть, що ти здурів. Тому мені здається, що важливо популяризувати такі теми не тільки серед молодих людей, а й показувати старшим людям, що це важливо і дієво.

 

Я дуже вірю в українську молодь і дуже хочу, щоби вона не виїжджала за кордон, щоби залишалася тут і розбудовувала нашу державу, яку ми тепер спільно захищаємо. 

 

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.