Коли Україна переможе, такі міста, як Львів, будуть природно, органічно розростатися, бо для багатьох людей стануть домівкою.

Tvoemisto.tv пропонує розповідь мера Тірани Еріона Велая, яке з міста автівок перетворилась у місто для мешканців та чеського містобудівника і засновника консультаційної фірми ONplan Петра Наврата, який працював над змінами у Празі. Обидва виступили на Lviv Urban Forum, який уперше відбувся у нашому місті і був присвячений переосмисленню того, як мають розвиватися, трансформуватися і відновлюватися українські міста, села та громади у час та після війни.

Зробити дітей агентами змін

Еріон Велай, мер Тірани – столиці Албанії, впевнений, що, на превеликий жаль для путіна і росії, українські міста відбудують, що вони розвиватимуться значно краще. Це криза, яка перетвориться на можливість. 

«Розкажу вам про Албанію, яка колись була «Північною Кореєю» Європи, а Тирана була як Пхеньян до 1992 року. Ми чекали, доки не впав Берлінський мур, щоб змогти долучитися до європейської сім'ї. Багато хто вважав, що Албанія ніколи не стане європейською, але бачите, як воно є. Наш центр міста зараз повністю вільний від машин. Тепер Тірана – найбільша відкрита лабораторія архітектури», – каже він.

Від часу падіння комуністичного режиму населення цього міста збільшилося із 190 000 до 1 000 000 жителів. Спочатку люди жили в бараках, на фабриках, де виготовляли автомати Калашникова, в просторах, яким не було місця у новій системі. Планом А для них був переїзд деінде, планом Б – у столицю. Внаслідок цього місто дуже розрослося, що привело до величезних демократичних змін.

За часів комунізму автомобілів не дозволяли, не було приватної власності як такої. Тоді на 190 000 населення було 20 машин для представників політичної верхівки. Поява автомобілів шокувала й похитнула місто. В певний момент у Тірані було більше автівок, аніж мешканців. Для багатьох людей вони стали вираженням свободи, підтвердженням того, що вони можуть вільно пересуватися, спокійно заробляти гроші на Заході. Вони поверталися звідти на старому мерседесі або фіаті, щоби просто показати сусідам: ми більше не бідні комуністи! Люди могли їхати до пекарні чи кав’ярні на авто, хоча ті були за 500 метрів від дому. Постало питання, що з цим усім робити.

«Коли ми говоримо про архітектуру, мається на увазі забудоване середовище. Але саме 10 сантиметрів у голові, в мозку – це найважливіша частина архітектури для будь-якого архітектора, будівельника, мера. Це те, що потрібно виправити. Ми знаємо, як прокладати автомагістралі, влаштовувати сквери, дитячі майданчики, веломаршрути, але як пофіксити ці 10 сантиметрів – напевно, найскладніше питання, – пояснює Еріон Велай. – Інколи ми хибно вважаємо, що ключове питання архітектури та містобудування – залучення експертів, фахівців. А в реальному житті це не працювало: люди були проти вулиць без автомобілів, проводили масові протести з приводу майданчиків. У нас були жахливі політичні дебати і навіть бійки, бо, мовляв, ці комуністичні мери забирають наші машини. Тоді ми зрозуміли, що треба використовувати незвичних адвокатів і незвичні методи».

Так місто напрацювало потужну політику роботи з дітьми. Політикам не довіряють, але ви ніколи не поставите під сумнів свою дитину, бо знаєте, що у дітей немає якихось упереджень, вони кажуть те, що думають. Коли Тірана почала відстоювати політику міста без машин, було дуже багато обурення з боку батьків. Але коли діти чули, що батьки нарікають на мера, то могли сказати: «От ви купили мені велосипед, і тепер я зможу їздити на ньому, якщо не буде автомобілів, а будуть велосмуги». Тобто ось ці маленькі «партизани» змогли допомогти змінити містобудування, впровадити архітектурні зміни в місті і зробили це краще, аніж будь-який мер, політик або чиновник .

Львів має чудові можливості, адже він буде Молодіжною столицею Європи у 2025 році. Потрібно залучати молодь, підлітків, дітей. Вони не голосують, не платять податки, але відіграють надзвичайно важливу роль. Вони можуть дуже креативно комунікувати через соцмережі і бути незвичними адвокатами та лобістами кардинальних змін.

Зараз до Львова прибуває менше ВПО, аніж на початку війни. Але треба пам’ятати, що деякі міста на сході зруйновані, стерті з лиця землі. І коли Україна переможе, такі міста, як Львів, будуть природно, органічно розростатися, бо для багатьох людей стануть домівкою. Львів вітає цих людей, підтримує їх, і це мусить стати невід’ємною частиною житлової політики. Місто має зростати, але при цьому задовольняти базові права людей на безпечне місце, житло.

«У Вашингтоні нікого не обурює, що Лафаєт-сквер перед Білим домом наповнений безпритульними, які там мешкають. У Нью-Йорку, одному з найбагатших міст, 68 000 людей сплять у вентиляційних тунелях метро. Це ж божевілля, це негуманно! Чому в нас стільки багатства у світі, а ми не можемо його розподілити. У Львова зараз неймовірна можливість: ви можете зберегти зелені зони, історичні парки, але при цьому здійснювати сталу забудову. Ми, по суті, говоримо про місто, де майже нема безпритульних. Ви вмієте вітати людей з інших міст, країн – це приклад для всього світу. Але коли ваше місто стане постійною домівкою для людей з інших регіонів, ви маєте впровадити для них цілу низку змін», – додає мер.

У Тірані для цього є так званий м’який закон – нульовий відсоток на позику для молодих сімей, які хочуть купити собі перше помешкання. Він був ухвалений після землетрусу, поки не відбудували зруйновані будинки. Також є так звана політика прихистку. Наприклад, геї та лесбіянки з віддалених сіл переїжджають у Тірану, бо сім’я їх не підтримує. Ці люди шукають тимчасовий прихисток у відкритому ліберальному місті. Дуже важливо мати окрему систему житла для того, щоб підтримати такі демографічні групи.

Із 1980-го в Тірані почався приріст населення на 25% щороку, через це місто потребує додаткових 8000 домівок щороку. Після землетрусу тут вирішили впровадити дуже багато з того, що радили експерти з Заходу. У кварталах, які потребували відновлення, впроваджували «місто 15 хвилин». Це концепція міського планування, в якій більшість повсякденних потреб і послуг можна легко отримати, пройшовши 15 хвилин пішки або проїхавши на велосипеді. Цей підхід спрямований на зменшення залежності від автомобілів, сприяння здоровому та сталому способу життя, а також на покращення добробуту та якості життя містян.

«Ми приділяли увагу побудові неймовірних шкіл, дитсадків, центрів денного догляду. Це було дуже важливо для того, щоб діти могли пофіксити ці «10 сантиметрів» у голові батьків. Ми перетворили ці квартали на общинні центри, не закриваємо школи в обід чи по обіді, діти можуть залишитися там, пограти на гітарі, зайнятися програмуванням чи спортом. Більшість наших дітей в школі або біля школи залишаються до 22:00. Повертаються додому лише тоді, коли вже справді зголодніли, щоби поїсти, стати під душ, переночувати», – розповідає мер Тірани.

Потрібно перетворити можливості повоєнної відбудови в нові концепції, якими можуть бути сучасні школи. Львів – дороге місто, тут дорога нерухомість. Це означає, що потрібно створювати простори, які будуть спільно використовувати різні групи. Дуже важливо, щоби міста були дружніми до дітей. Треба будувати дитячі майданчики.

«Колись ми були ізольованою країною, у нас був дуже високий рівень злочинності, а тепер, напевно, найнижчий серед усіх європейських столиць. У нас немає такої різанини, крадіжок, як там. І не тому, що в нас дуже багато камер відеонагляду або поліції, а завдяки дідусям і бабусям. У нас 100 дитячих майданчиків у різних частинах міста і найкращі «камери» – бабусі, які спостерігають за тим, як бавляться їхні онуки. Жодна відеокамера не перевершить їх. Тому дуже важливо, щоб люди проводили час на вулиці, тоді ніщо і ніхто не залишиться без їхньої уваги», – підказує міський голова.

Є європейські, американські міста, де люди працюють в одній частині, а в другій ночують. Тоді «робоча» частина міста стає безлюдною. Тому в Тірані не видають дозволів на спорудження монофункціональних будівель – лише на будівлі змішаного використання, багатофункціональні. А щоб отримати дозвіл на будівництво багатоквартирного будинку, у ньому мають бути спроєктовані кілька поверхів бізнес-офісів, квартири і приміщення іншого цільового призначення, щоби місто жило й функціонувало цілодобово. 

«Коли Україна казала, що росія все-таки нападе, решта цивілізованого світу розуміла, що мовиться про реальну загрозу, яка, на жаль справдилася. Ми ж 45 років мали психопатичного лідера, який вважав, що всі хочуть напасти на Албанію, тому почав будувати те, що я називаю «бетонними грибами», – коробки-укриття. Деякі з цих об'єктів ми переобладнали, перетворили на музеї – холодної війни або тортур. У нас є BUNK ART – художній бункер, розташований в центральній частині міста. Це об’єкт, який напевно найчастіше відвідують у Тірані. Багато бункерів стали гостелами і барами, художники розміщують у них свої інсталяції. Кілька ядерних об'єктів у горах стали музеями, там тепер відбуваються рейввечірки. Тому якщо ви застосуєте креативність, то можете перетворити темні спогади на щось яскраве і приємне в теперішньому часі», – ділиться досвідом Еріон Велай.

І наголошує на тому, що після перемоги України буде потреба вшанувати те, що сталося. Той факт, що одне покоління пам'ятає, не означає, що інші пам'ятають. Наші предки воювали у Другій світовій війні, і ми кажемо про цю трагедію «ніколи знову!». Але, на жаль, це знову сталося, і більшість світу агресія росії проти України застала зненацька. 

«Коли я був у Києві, то бачив, що національний музей використовує дуже багато російських трофейних танків як інсталяцію. Я також відвідав Музей воєнного дитинства, і це був найсумніший досвід для мене як батька. Але яким би болісним не було наше минуле, такі об'єкти надзвичайно важливі. Я досі переконаний, що наш обов’язок полягає не в тому, щоб бути ностальгічними до минулого чи нарікати на нього. Ми – бійці, воїни, ми стійкі, гнучкі і міцно стоїмо на ногах, як би не було важко. Але дуже важливо, щоб у місті усвідомлювали, що це може знову статися. Це справді буде жорстоко і брутально, якщо ми дозволимо цьому статися», – підсумовує мер Тірани. 

Залучати громадськість, досягати консенсусу, активно діяти на місцях

Чеський містобудівник і засновник консультаційної фірми ONplan Петр Наврат також акцентував на багатьох подібностях Чехії та України.

Чехи готові ділитися власним досвідом, бо за останні 10 років їхня столиця та інші міста пережили чимало реформ, стали більш придатними для життя. Тож українці можуть узяти з цього певні уроки:

«До того, як я став заступником мера, досить довго працював у країнах Азії. Повернувся до Чехії, в Прагу, у 2013 році. Тоді мене здивувала культура нашого планування. Мовиться ж не лише про дороги, але й про нашу спадщину, про підходи, поєднання формальних і неформальних процедур. Важливо класифікувати, чим є посткомуністичне планування, яке було типове для нас і для вас. У нас були потрібні інструменти для планування, але мені видавалося, що їх використовують неправильно, ніби догори дриґом».

Ця посткомуністична культура планування у Празі пояснювалася відсутністю цінностей і ситуативним ухваленням рішень. Людям давали згоду на втілення проєктів просто тому, що в них було багато грошей. Політика планування на державному рівні та документи і дії на місцевому рівні дуже відрізнялися. Все було надто формалізованим, участі на місцевому рівні не було. А якщо хтось і апелював до якихось рішень, то цих апеляцій не сприймали, не було серйозного діалогу. Планування приватизували, бо багато архітекторів були більше зацікавлені працювати на приватні компанії і покинули громадську сферу, де професійної протекції планування майже не було. Чимало рішень були мотивовані вузькими економічними інтересами забудовників і окремих політиків.

«Ми почали з того, що міський відділ планування переїхав із Офісу розвитку, де було багато бюрократії, в більш дружній Інститут планування та розвитку. Там було багато молоді, яка вже здобула освіту в Європі і привезла в Прагу свої знання та досвід. Директор інституту організував дебати для метрополії, в нас був дуже широкий діапазон стейкхолдерів – представник компанії-забудовника, люди Церкви та інші впливові особи. Щотижня ми обговорювали різні теми, проблеми і те, як їх вирішувати. Нам було важливо знайти спільну ідею, де ми є і куди хочемо рухатися далі», – згадує Петр Наврат.

Відтак команда домоглася схвалення нових чітко прописаних будівельних норм для Праги. Це дозволило будувати місто, придатне для життя. Нові правила забудови забезпечують вирішення міських проблем, таких як дезінтеграція міської структури, її економічні, екологічні та соціальні наслідки. Будівлі – це не просто окремі споруди, а те, що надає місту загального вигляду, тому вони повинні відповідати оточенню. Треба зосереджуватися на якості громадських просторів, впроваджувати ідею компактного міста з короткими відстанями та низькими вимогами до руху і технічної інфраструктури. 

«Ми запровадили стратегічне планування. Нам важливо було зрозуміти, як Прага хоче заробляти. Ми усвідомлювали, що не зможемо змагатися з Варшавою, щоб стати фінансовим хабом. Але в Празі було багато представників креативних індустрій, тому тут створили офіс «Креативна Прага», який підтримує ці індустрії. Зараз там зосереджені 18% робочої сили. Дуже важливо, щоб місто, його жителі знали, які є креативні індустрії, як їх підтримати, бо вони є тими, що можуть заробляти. Це також може вплинути на ставлення до культури, яка є підґрунтям для креативних індустрій», – пояснює він.

Петр Наврат почав пропагувати учаcть громадськості в міському плануванні, чого до 2013 року взагалі не було. Саме спільне планування допомагає узгодити погляди зацікавлених сторін, дозволяє уникати конфліктів між сторонами, які представляють різні інтереси, і сприяє досягненню довгострокового консенсусу. Для містян створили Офіс громадської участі та посібник з усіх процесів планування. Мовиться про сусідство, соціальне житло, залучення до різних процесів і проєктів. 

Хорошим інструментом для Праги став дизайн-посібник для громадського простору. Він допомагає міським установам і районам зрозуміти процеси участі та покращує їхню здатність залучати жителів до просторового і стратегічного планування. Це також сприяє кращому, більш інклюзивному дизайну громадських просторів та інфраструктури міста. 

Офіс громадської участі також є консультаційним і навчальним центром для районів Праги та інших муніципальних установ. Він розробив унікальний навчальний модуль, який крок за кроком веде учасників через партисипативне планування від початкового аналізу контексту проєкту до підготовки плану участі та організації заходів за підтримки громадськості.

«Ми дійшли консенсусу, що працюємо лише на ділянках браунфілду, колишніх індустріальних територіях, де можна щось добудовувати. У нас фактично неможливо отримати дозвіл на забудову в зелених зонах, яких маємо багато, або там, де ще немає забудови», – наголошує Петр Наврат .

І наводить приклад – нещодавній великий проєкт, яким займалася його компанія. Район Флоренц розташований приблизно за кілометр на схід від Староміської площі, на межі Нового міста і Карліна. Там велика транспортна інфраструктура: автовокзал, залізнична станція і міська магістраль. Водночас це найбільший браунфілд у центрі міста.

Два приватні власники хотіли забудовувати цю територію, але місто поставило вимогу – провести міжнародний архітектурний конкурс, бо це дуже складна ділянка для забудови. Такі конкурси теж є дуже хорошим інструментом, який дуже часто використовують. У Празі діє система внесків за кожен квадратний метр, які забудовник мусить сплатити місту. Але якщо в проєкті є потреба провести архітектурний конкурс, витрати на нього відмінусовують від цих внесків.

«Навіть за найгірших повоєнних сценаріїв важливо залучати всіх стейкхолдерів, усі зацікавлені сторони, які мають право голосу або повинні його мати, вони разом мають затверджувати кінцевий бриф у межах тих конкурсів. Ми робимо це на найвищому рівні, збираємося і обговорюємо всі важливі теми. Щодо Флоренца в нас було п’ять дискусій, які відбувалися під час пандемії, – каже засновник консультаційної фірми. – Для залучення громадськості ми використовували фінський інструмент, який, можна сказати, є онлайн-опитуванням. Тільки замість запитань ви даєте карту, на якій люди можуть робити позначки, змінювати її. Таке можна робити в умовах війни. Можна проводити громадські слухання і консультації онлайн, створювати консультаційні групи для активної громадськості».

Попри всі дебати, в проєкті «Флоренц 21» зацікавлені сторони дійшли згоди щодо низької забудови, яка добре поєднуватиме ті квартали і сусідства, що раніше були розділені залізницею та іншими інфраструктурними об’єктами. У переможців конкурсу чітко розмежовані та окреслені всі громадські простори, показано, що відбуватиметься в двориках, а далі команда працюватиме вже над архітектурою будівель. Прописані принципи використання просторів і принципи, які забезпечуватимуть життєздатність усього проєкту.

Разом із Кісом Крістіансе Петр розробив «12 принципів сталої забудови сусідства. Путівник для ХХІ століття». Ним буде зручно користуватися і українцям.

«Після всіх реформ у нас з’явилося ціннісне ставлення, чіткі цінності щодо мобільності, чітка єрархія: спочатку пішоходи, потім велосипедисти і наприкінці автомобілісти. Ми знаємо, які галузі промисловості хочемо розвивати, як хочемо забудовувати. Не ухвалюємо ситуативних рішень, уже немає розривів між політикою на високому рівні та діях на низькому. Ми виконали чимало роботи, аби зацікавлені люди розуміли, як треба планувати і забудовувати. Планування тепер частково державне, частково приватне. Брак професійних планувальників ще відчувається, але багато хто зацікавлений у роботі містобудівника. Найсуттєвіші зрушення відбулися в збільшенні спроможності розв’язувати конфлікти», – резюмує містобудівник.

І наголошує: треба пам’ятати, що зміни в національному законодавстві – процес постійний, його весь час треба вдосконалювати. Але варто працювати паралельно й на місцевому рівні, не можна чекати, допоки зміни відбудуться на національному. Празі пощастило, що завдяки власним будівельним нормам багато речей можна врегулювати самостійно. Але навіть якщо таких нема, багато чого можна досягти через путівники, воркшопи та кращу поінформованість. 

«Якщо маєте приватних інвесторів, то маєте інструменти, щоби зобов’язати їх дотримуватися певних стандартів. І якщо три-чотири забудовники їх уже дотримуються, то інші компанії не можуть відставати й робитимуть усе можливе, щоби йти в ногу з часом. Є дуже багато речей, які ви можете робити без обов’язкових юридичних вимог», – радить консультант. 

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.