Які видатки, зокрема місцевих бюджетів, прийнятні та неприйнятні в час повномасштабної війни? Ця тема набуває щораз більшої актуальності. Львів'яни і не тільки активно дискутують щодо проєктів створення в місті алеї «Вишиванка» за 17 млн грн, реконструкції вул. Миколайчука, середнього ремонту автодороги Дрогобич – Довголука за 265 млн грн. Волонтер і громадський діяч Святослав Літинський зареєстрував петицію про обмеження некритичних витрат для зростання обороноздатності, у відповідь на яку прем’єр-міністр Денис Шмигаль закликає всі вивільнені кошти спрямувати на оборонні потреби. Водночас міський голова Львова Андрій Садовий пояснює, чому бюджетні кошти скеровують не тільки захисникам, але й на розвиток міста.

«Твоє місто» постійно стежить за такими витратами і працює з експертами, зокрема аналітичного центру State Watch, який контролює видатки в процесі відбудови України. І щоб перевести ці розмови з площини емоцій у площину конструктиву, провело в партнерстві зі State Watch дискусію «Видатки Львова і Львівщини у час війни. Як формується бюджет та чому важлива прозорість» за участі представників міської та обласної влади, а також експертів і волонтерів.

Наші кошти скеровують на витрати, які не покращать обороноздатність

Святослав Літинський наголошує: в нас триває повномасштабна війна, держава, зокрема президент через фонд United24, закликає людей платити додатковий податок «на ініціативних», тобто вкладати свої гроші у волонтерські проєкти. За 2022 рік за приблизними оцінками вони переказали на обороноздатність понад 20 мільярдів гривень додатково, окрім сплати податків, бо ніхто не хоче бути завойованим росіянами, розуміючи, що станеться те ж, що й у 1918 – 1919 роках і 1940 – 1950-х.

«У кожного з нас є родичі, розстріляні росіянами. Але поки люди обмежують себе, вкладаючи додаткові гроші в допомогу ЗСУ, ми бачимо закупівлі й витрати держави, органів місцевого самоврядування, які потрібні для господарської діяльності, але в перспективі двох-трьох років жодного покращення обороноздатності не дадуть. Як-от витрати на Музей Голодомору – 580 мільйонів гривень, дуже потрібний проєкт, але це також не підвищить обороноздатності нашої держави, як і ремонт стадіону в Ківерцях, у яких 15 тисяч громадян, на що планували дати 145 мільйонів гривень. Чи 96 мільйонів гривень на прокладання лижоролерних трас, тендер, який оголосила Львівська ОВА. Чи будівництво нового спорткомплексу за 117 мільйонів гривень в Кам’янці-Бузькій. Київ увосьмеро більше витрачає на побудову нової об'їзної дороги замість ремонту старої. Це робиться з податків, які люди вже сплатили, наші спільні кошти скеровують на витрати, які не дадуть підвищення обороноздатності. Саме тому я створив цю петицію», – пояснює волонтер.

У відповідь на неї уряд визнав, що грошей на армію дуже бракує, Міноборони не раз зверталося до Кабінету міністрів, який давав доручення Мінфіну знайти додаткові кошти.

Але водночас спроможність нашої держави дуже підвищується, коли є витрати на місцях, а не з державного бюджету, коли громади отримують наші кошти і 60% з ПДФО на місто, ще 20% на область залишається на місцях. І тут виникає суперечність, бо не можна обмежити місцеві податки і знову забрати в центр, який завжди використовує їх менш ефективно. Тому потрібно дискутувати, визначати критерії, самостійно на місцях вирішувати, які видатки місто матиме, а які ні, переконаний Святослав Літинський: «За 2022 рік на допомогу армії Луцьк витратив до 5% свого бюджету, Київ – лише 1,5%, Львів – 3-5 %, Мукачево – 35%. Але тепер, дослуховуючись до думки громадськості, голови почали збільшувати ці видатки. Дуже вдячний львівським депутатам, Львову, який за 2023 рік підвищить їх до 13-16%, інші міста теж починають підтягуватися».

Днями був опублікований рейтинг міст із найбільшими видатками на підтримку ЗСУ згідно з дослідженням Комітету виборців України. На першому місці Київ із 1,6 мільярдами гривень за півтора року після повномасштабного вторгнення, далі Дніпро з 1,2 мільярдами і Львів з 1,1 мільярда гривень. То в чому ж проблема?

«Це те ж, тільки в абсолютному відношенні. Внесок Києва як найбільшого міста в грошовому еквіваленті виглядає суттєвішим, аніж Мукачева. Але у відсотках від бюджету міст картина протилежна. В Києві, який виділив 1,5%, зареєстровано багато військових частин, прикордонників, які суттєво збільшили штат. Це місто отримує декілька мільярдів гривень лише з податку на доходи фізичних осіб. А його внесок на армію у відсотковому еквіваленті значно менший, аніж Львова, Мукачева, Луцька, Житомира, що дуже дивує. Тобто що, Києву менше потрібна перемога?» – дивується він.

– Пан Шмигаль у інтерв'ю називав досить прості критерії. Якщо ви вирішуєте критичну проблему чи допомагаєте армії, то ці видатки можна здійснювати. Якщо ж будуєте щось нове, не пов'язане конкретно з медициною чи армією, то постарайтеся знайти позабюджетні кошти для цього або не втілювати цей проєкт.

Треба відмовлятися на користь військових, але аналізувати кожен проєкт

Перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко каже, що бюджет міста становить майже 13,7 мільярда гривень. Це загальний фонд і бюджет розвитку. Після однієї з атак на Львів збитки сягнули більш ніж 200 мільйонів гривень, останньої – 20 мільйонів, і то ще не у всіх випадках є експертиза, тому місто має видатки на це. Але для того, щоб чітко розуміти, якою є градація, коли суспільство почало ще активніше обговорювати доцільність витрат із міського бюджету, голови фракцій ЛМР і міський голова консолідовано ухвалили рішення, і Андрій Садовий підписав розпорядження про чіткий контроль видатків.

«Перша критична стаття – звичайно, підтримка збройних сил. На останній сесії міськради на це було передбачено ще 200 мільйонів гривень. Нині на підтримку військових витрачають 13,5 % з бюджету міста. Очікуємо, що ці відсотки зростуть до 16-ти, бо розуміємо і бачимо наявні запити, прогнозуємо багато таких, зокрема щодо необхідності купівлі дронів, інших речей, про які можна і не можна говорити. Друга стаття  – медицина. Тут залучаємо більше грантових коштів. На початку 2023 року було ухвалене рішення щодо одного з найбільших грантів, які залучав Львів за час незалежності, –19,5 мільйона євро від Європейської комісії на спеціальні кампуси, де житимуть, соціалізуватимуться поранені після реабілітації та проходитимуть постреабілітацію. Аби виграти грант, ми мали показати частину співфінансування на суму 88 мільйонів гривень. Це й усі видатки, пов'язані з реабілітаційним центром, бо Львів може і зобов'язаний допомогти пораненим, адаптувати їх після всіх операцій, – каже Андрій Москаленко. – Третя стаття – критична інфраструктура. Торік під час атаки на Львів було знищено до 40% міських підстанцій, хоча це можна оцінювати по-різному. Завданням міста було зробити так, щоб навіть без електропостачання можна було качати воду, бо робимо це з далеких локацій. Є ще питання теплопостачання. 30% видатків стосуються освіти, 17% – некритичної інфраструктури, 7% – соціальних виплат, маємо 260 тисяч отримувачів різних видів допомоги».

Отже, з його слів, треба відмовлятися від усього, від чого можна, перепрофільовувати на підтримку військових. Але треба аналізувати кожен проєкт і думати, як можна зробити так, щоб потім це не коштувало дорожче: «Наприклад була інформація, що біля Бернардинського комплексу місто планує поставити фонтани. Не планує! Там є місток, його треба укріпити, зробити пандус і сходи до містка. Решту законсервувати, бо нема змісту зараз вкладати гроші у фонтан і хідники. Але якщо ми ставимо як пріоритет доступність, то маємо працювати над цим. Ми зустрічалися з власниками закладів громадського харчування, оговорювали, що кожен заклад мусить мати доступний туалет, бо це питання про гідність, це важливо і критично. Вже зараз у нас дуже багато героїв на колісних кріслах, з протезами».

Перший заступник міського голови наголошує: важливо розуміти, що якщо щось і купують, то коштом мешканців через систему податків, які надходять в бюджет, коштів міськради не існує. Місто намагається, де це можливо, залучати позабюджетні гроші, якщо бачить, що можна покращити. Але, наприклад, проєкт алеї «Вишиванка» зупинений, бо зараз він неможливий для реалізації:

«Цей проєкт мав з'єднати перехрестя Стрийська – Наукова з автовокзалом. Коли було багато обговорень, вирішили зупинити його, щоб прокомунікувати, зрозуміти. Є інструментарій громадського бюджету, зустрічі, обговорення будь-якого формату, який може давати результати. Це те, що треба використовувати. З Бернардинським комплексом ми розібралися, там питання безпеки. Був випадок із балконами, тому ухвалене рішення запустити програму співфінансування. Це також критично, але тут мешканці робитимуть це, – переконує він. – Щодо проєкту вулиці Миколайчука про кредит не мовиться. Кілька останніх місяців ведемо перемовини, аби залучити безпрецедентно великий грант на 25 мільйонів євро. Зокрема, й на те, щоб можна було зробити 350 метрів від перехрестя Мазепи – Миколайчука до в’їзду в лікарню. Не про всю суму, звісно, мовиться, а про загальний проєкт сполучення з Промисловою до вулиці Миколайчука протяжністю 2,6 кілометра. Але наш принцип: якщо є велика сума гранту, тоді можемо починати про це говорити».

Також було вирішено, що, окрім централізованої закупівлі джипів, БПЛА, того, на що є конкретний запит від військових частин, місто підтримуватиме й інших виробників потрібного. Мовиться про ваучерну підтримку до мільйона гривень. Це допоможе оновлювати економіку, запускати її під потрібне і спонукатиме інших виробників перепрофільовуватись.

«Завершився прийом заявок щодо управляючої компанії з приводу муніципального індустріального парку на 30 гектарів. Муніципального тому, що є виробництва, які критично важливі і які місто просуватиме. Є два інші величезні індустріальні парки –  «Sparrow» і» Dragon Capital», там теж розвивається активне виробництво, вони отримали 50-відсоткову пільгу на землю. Робочі місця важливі. Ми маємо ваучерну підтримку для ветеранського бізнесу, 300 тисяч гривень, запрошуємо подаватися, можна вже», – додає Андрій Москаленко.

І пояснює, що є консолідована позиція голів фракцій та міського голови щодо пріоритетності: підтримка ЗСУ; ліквідація наслідків збройної агресії; заклади охорони здоров'я, тобто медицина, реабілітація; об'єкти критичної інфраструктури; забезпечення соціальними послугами містян та внутрішньо переміщених осіб (у Львові зараз проживає від 100 до 150 тисяч українців із інших міст); завершення інфраструктурних об'єктів з метою уникнення руйнувань та запобігання виникненню критичної ситуації; підготовка до нового навчального року, бо школи використовують і як укриття.

Шукати баланс дуже важко

Голова постійної депутатської бюджетної комісії ЛМР Наталія Шелестак вважає, що гейт у мережі виник через брак інформації від міської ради. Але не про все можна казати, значну частина видатків здійснюють у закритому режимі, військові звертаються з певними потребами, і рада з міського бюджету, від громади Львова задовольняє їх, дає субвенції. Тож казати, що місто не дбає про військових, не можна.

«Є загальний бюджет, звідки йдуть усі обов'язкові платежі. Маю на увазі освіту, комунальні видатки, без яких місто не зможе існувати. Є бюджет розвитку – гроші, які ми можемо витратити на розвиток, дороги, нові будівництва, доступність. Він трошки менший ніж 4 мільядри гривень, з яких мільярд планують витратити тільки на потреби військових, стосовно яких до нас надходять запити. 25 %  з бюджету розвитку – сума чимала . До того ж маємо дуже багато програм, які працюють у загальній частині, багато видатків, пов'язаних із війною, зокрема на ВПО, покриття збитків, завданих рф унаслідок ракетних атак, – розповідає депутатка. – Ми як місто, громада завдяки донорам та місцевому бюджету спромоглися створити один із найбільших реабілітаційних центрів в Україні. Приймаємо в наших медичних закладах, Першому і Другому ТМО, дуже багато людей, які постраждали внаслідок війни. За 2022 рік – понад 512 тисяч осіб. Далеко не все покриває НСЗУ, залучаються позабюджетні та бюджетні кошти. Ми розвиваємо медицину достатньо ефективно, інтенсивно, постійно доробляємо операційні блоки, довозимо нову апаратуру. Великий відсоток коштів із бюджету йде в цю галузь, бо є потреба приймати і цивільних, і військових, що й робимо».

Точиться багато дискусій про те, що треба більше коштів спрямовувати на ЗСУ і перемогу, але й відновлення також, у тому числі економічне. А для цього потрібні діючі підприємства, робочі місця, повернення людей з-за кордону. До лікарень, які будують, потрібне транспортне сполучення, розвиток мережі. Як місту працювати правильно в такій ситуації, коли потрібно ще й розбудовувати інфраструктуру? Як знайти баланс?

«Дуже багато дискусій щодо проєкту Мазепи – Грінченка, про який ми намагалися заявити. В мережі виник величезний скандал, мовляв, це не на часі. А коли буде на часі? Тоді, коли «дешеві» гроші державної програми підуть іншим містам? Але ми зняли цей проєкт з обговорення, бо містяни не захотіли його робити. Така сама історія з вулицею Миколайчука, яка веде до двох найбільших лікарень і реабілітаційного центру. Шукати баланс дуже складно, – констатує Наталія Шелестак. – Місто працює над тим, щоб залучати інвестиції, маємо кілька інвестиційних проєктів, розвиваємо ідею індустріальних парків, є ваучери на релокацію бізнесу з інших територій України, де зараз небезпечно. Є низка програм, щоби бізнес залишався у Львові, міг працювати. Звісно, ми хочемо, щоби поверталися люди, які виїхали за кордон. Щодо кожного проєкту тривають дискусії між чиновниками і депутатами, між депутатськими фракціями, у нас – між собою… Переважно знаходимо компроміс, зокрема через звернення до містян у соцмережах. Не знаю, як буде далі, але наразі всі проєкти, закладені цього року й не зупинені, важливі, на часі. І я дуже сподіваюся, що проєкти в майбутньому будуть реалізовані, особливо ті, що стосуються транспортної розв'язки, інклюзії, медичної та освітньої галузей. Адже кількість дітей збільшилася, до нас долучилися ВПО, і це дуже важливо».

Рекомендації та буква закону – різні речі

Директор департаменту економічної політики Львівської ОДА Степан Куйбіда пояснює: на обласні цільові програми з обласного бюджету витрачають неповні 3 мільярди гривень. У пріоритеті переміщені особи, програма з облаштування місць для яких коштує 330 мільйонів гривень, безпека, а саме «Безпечна Львівщина» – 310 мільйонів і медична програма – понад  мільярд гривень. Разом – 1,6 мільярда, тобто понад 50%.

«Я можу сказати, що це багато. Колега може не погодитися з мною. Хто ж із нас двох встановить, правильний це відсоток чи неправильний? Повністю підтримую колег: місцеві бюджети мусять кооперуватися й для того, щоб забезпечувати обороноздатність держави. Але три, п’ять, сім відсотків від бюджету – це мало чи багато? Ми дали рекомендації щодо використання бюджетів. Але, живучи в правовій державі, завжди апелюємо до букви закону, а вона і рекомендація – дещо різні речі. Коли виникає така дискусія, органи місцевого самоврядування мусять виправдовуватися. Може, це й добре, бо напевно вони вийшли з комунікації, був певний брак. Андрій Москаленко і Наталія Шелестак нам усе пояснили, ми розуміємо, що і як робить місто. Але невже ці пояснення мають виходити з позиції виправдання? Не певен…» – вважає Степан Куйбіда.

І закликає ретельніше дискутували, виходячи з основ закону і підзаконних актів. Упродовж дії воєнного стану в закон України про публічні закупівлі, підзаконні акти, накази, які видає ДП «Прозорро», вносили зміни понад 40 разів. Правила гри змінюються надто часто, а вони мають бути одні, зрозумілі та послідовні, тоді діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування буде зрозумілою.

«Київ на нас адекватно дивитиметься, і мешканці, виборці розумітимуть, як діє той чи той службовець – державний чи в місцевому самоврядуванні. Коли мер того чи того міста оголошує велику закупівлю, нехай на 100 мільйонів, він добре робить чи ні? З погляду закону – так, бо це не обмежене. А з погляду моралі або нашого суб'єктивізму, може, й недобре. Але хто має бути мірилом цієї моралі? Оголошений тендер ще не означає, що ці гроші вже виділені або що вони будуть виділені. Тендер – це просто документація. Якщо тендер на 100 чи 500 мільйонів гривень, це не означає, що є стільки фінансових призначень у визначеному бюджеті», – пояснює він.

Щоб усунути розбіжності, комунікаційні непорозуміння, дискусії, які забирають найголовніше – час, законодавець має дуже чітко визначити, хто і в який спосіб повинен витрачати кошти. Тепер Київ, Львів, Одеса – різні суб'єкти з різними вимогами. Прифронтове місто або те, яке частіше обстрілюють, і тилове, яке виконує зовсім іншу функцію, напевно мусять мати різну структуру видатків.

«Якби законодавець структурно врегулював, хто є хто, хто в який спосіб витрачає гроші, цієї дискусії не було б, бо ми мали б дуже чітку картинку в підзаконному акті, постанові Кабінету міністрів і бачили, що Львів є містом тиловим і може здійснювати видатки на те і те. Тоді Андрій Москаленко чи його колеги не мають виходити з комунікацією і пояснювати, що вони щось роблять так або не так. Не буде зловживань, буде економія часу і коштів, цільове використання коштів на оборону. Багато хто оперує 590-ю постановою. Ніби правильний крок, але це всього лиш створення пріоритетності. Нема видатків, які заборонені, просто є перша, друга і третя черга. Орган місцевого самоврядування може собі дозволити все, що не заборонене. А не заборонене нічого, воно просто пріоритезоване, – аргументує представник обласної влади. – Сьогодні багато хто дискутує про військовий ПДФО. Очевидно, що його розподілення є несправедливим, але хто має це констатувати? Зарахування ПДФО взагалі дискутують останні 10 років, і це досі не вирішене. Якісь голови громад із досвідом зрозуміли, що треба швиденько конкурувати за цей ПДФО, зареєстрували військові частини чи інші формування у себе і здійснюють різні видатки. Такі маніпулятивні речі, якщо вони неправильно прокомуніковані, створюють проблему. Просто дайте правила гри. Закон України, постанова Кабінету міністрів – і поїхали!»

Учасник дискусії вважає: якщо буде системна і послідовна комунікація з мешканцями, яка архіважлива, то ніяких питань не виникатиме. ЛОВА запустила для цього аналітичний портал, де можна побачити і кількість переміщених осіб за адміністративно-територіальним принципом, і об'єкти, які пропонують донорам під відновлення для ВПО.

«На карті є видатки обласного бюджету. Коли людина зайде і з цим ознайомиться, дуже багато питань відпаде автоматично. Але інколи себе варто пересилити, а це непросто», – резюмує Степан Куйбіда.

Місцеве самоврядування має більше свободи і мусить бути активнішим

Гліб Канєвський, голова аналітичного центру «State Watch», який аналізує видатки державних і місцевих бюджетів, наводить кілька прикладів, які вже обговорюють у Державному агентстві відновлення та розвитку інфраструктури України. Він констатує, що з держбюджетом, порівняно з місцевими бюджетами, справи кепські. За оптимістичного сценарію до кінця року на 60% він буде наповнений завдяки грантам, кредитам від США та ЄС. Це змушує держвладу дослухатися до міжнародних партнерів, виконувати їхні вимоги під час витрачання коштів, у тому числі й на відбудову України. Постало питання звітування, доброчесності перед платниками податків не тільки України, а й інших країн-партнерів, які нас підтримують.

«Дискусії, розмови на рівні уряду й Агентства відновлення точаться щодо пріоритетів. Місцева влада більш вільна. Якщо дійде до закону, варто розуміти, що депутати зазвичай не можуть врахувати всіх варіантів, які можуть бути на території України, бо громади дуже різні, мають різні потреби. Депутати можуть просто не врахувати всі ці особливості,поспіхом ухвалити закон, а потім почнуться проблеми. Десь треба буде зробити дорогу до госпіталю, реабілітаційного центру, а в законі буде вказано, що не можна її будувати, бо це не видатки воєнного часу. Поки в парламенті не ухвалювали «гарячих» рішень, які можуть нашкодити, бо, як я вже казав, неможливо врахувати всі варіанти, які можуть бути під час війни та відбудови. Органи місцевого самоврядування можуть проявити ініціативу і своїми рішеннями розробити методологію. Нехай це будуть пріоритети, але щоб вони були виписані, прокомуніковані, враховували особливості, потреби територіальної громади і були прийняті місцевими політиками, щоби потім із громадою можна було комунікувати», – застерігає експерт.

На національному рівні відбудову зараз розглядають як рух України до реформ. Бо вимоги партнерів треба виконувати, а вони полягають передусім у підзвітності. Агентство відновлення відкрило кошториси і запевняє, що публікуватиме й інші щодо всіх інфраструктурних контрактів, щоб суспільство могло порівнювати ціни, моніторити. Суспільство зацікавлене, аби кошти витрачали ефективно, і має ресурс для ознайомлення з численними договорами.

«Уряд запускає систему DREAM. В ідеалі у січні 2024 року в Україні відкриється вебпортал, на якому буде уміщений кожен проєкт реконструкції, відбудови. Там можна буде побачити, з яких коштів він наповнюється, хто є замовником робіт, які дедлайни, хто виконавці. Але є особлива вимога до органів місцевого самоврядування – бути активнішими в комунікації щодо таких проєктів, як DREAM. Міський голова Миколаєва вже анонсував, що відкриває всі кошториси, аби зняти питання до себе і своєї команди, підозри, що вони хочуть приховано витрачати кошти партнерів і суспільства», – пояснює він.

Попереду великі тендери, особливо в тих регіонах, які дуже постраждали. Частково їх проводитимуть коштом партнерів, тому партнери вимагають, щоб на національному рівні були досвідчені закупівельники, які проводили б, менеджерили складні інфраструктурні тендери на принципах підзвітності та доброчесності. На місцевому рівні про це теж варто задуматися. «Але бізнес, який хоче брати участь у великих інфраструктурних тендерних проєктах, має бути до цього готовий, мати антикорупційні програми, які будуть не просто «фіговими листочками», а дійсно працюватимуть. І якщо хтось із бізнесу запропонує хабар представникам органу влади, мають бути внутрішні механізми, які це унеможливлять, – каже Гліб Канєвський. – Часто на національному рівні чуємо, що немає розуміння в суспільстві, хто дає кошти. Всі розуміють, що якісь кошти дають партнери, але в якій формі, як?.. Треба забезпечити зручне, доступне, логічне звітування не тільки Мінфіну, а й органів місцевого самоврядування, відповідальних за свій бюджет. Вони мають чітко показувати платникам податків пропорції надходження, від кого вони, на що саме і як витрачаються, з якими процедурами, які результати. Чи у Львові над цим думають? Яка тут ситуація?»

Андрій Москаленко у відповідь каже, що місто зараз готує низку рішень щодо тих бюджетів, які можна відкрити максимально: «Ми вже описували приблизні видатки, які йдуть на те, що ми можемо озвучити, але робитимемо це тепер більш системно».

Чи ефективно використовують гроші на житло для ВПО?

«Твоє місто» разом зі «StateWatch» готувало сюжет про житло для ВПО і теж відчуло нестачу інформації про те, які кошти від міжнародних партнерів прийшли на утримання внутрішніх переселенців, що проживають у Львові. Бо інколи питання не в прийнятності витрат, а в тому, чи їх завжди ефективно використовують, а чи шукають кращі альтернативні рішення?

За даними міськради у Львові зараз понад 150 тисяч ВПО і лише 106 тисяч 488 осіб із них офіційно зареєстровані. На утримання одного переселенця, який проживає в міському шелтері, місто виділяє 11 тисяч гривень на рік. У бюджеті на 2023 рік передбачили 22,5 мільйона гривень для влаштування і функціонування житла для переселенців. 70%  від цієї суми витрачають на оплату комунальних послуг, решту – на закупівлю побутової техніки, дрібний ремонт тощо. Для проживання ВПО у Львові створили чотири модульні містечка, зокрема за підтримки Польщі та Великої Британії. Їхній координатор Володимир Головатий каже: «Зараз у сихівському зимовому модульному містечку перебувають 928 внутрішньо переміщених осіб, 291 дитина. Загалом містечко розраховане на 1408 людей. Якщо модуль складається з двох двоярусних ліжок, то в ньому проживають четверо людей».

Облаштування цього містечка обійшлося Львову в 2,5 мільйона гривень. Місто витратило на тимчасове житло для ВПО 10 мільйонів. У Жовківській громаді вартість одного модуля для чотирьох осіб становить 10 тисяч євро, переоблаштування будівлі Народного дому в Великих Грибовичах коштувало 15-20 мільйонів гривень. Для обладнання 13 об’єктів незавершеного будівництва ЛОВА витратила 50 мільйонів. На думку європейських архітекторів, облаштування постійного житла для ВПО зі спільними просторами для відпочинку та приготування їжі є оптимальнішим варіантом. Президент Асоціації архітектури Франції Мартен Дюплантьє пояснює: «Я би сказав, що одним із рішень мало б стати зведення нормального житла, адже частина людей, які переїхали зі сходу України до Львова, залишиться тут і після війни, кількість населення зросте, і виникне потреба в житлі. Потрібно брати до уваги наявні будинки, напівпромислові споруди, щоб за можливості здійснити реновацію або ж обладнати деякі з них під тимчасове житло. Це дешевше і не створює проблем. Якщо ми здійснимо їх реновацію, через два-три роки вони будуть чогось варті. Але встановлення prefab-модулів один на другий буде неправильним рішенням, бо це не створить комфорту для проживання і буде марною витратою ресурсів. Тому ми повинні сказати «так» справжньому житлу, промисловим та іншим будівлям, які зараз не використовують і які можна перетворити на житло».

А один із найдосвідченіших забудовників нерухомості Південної Флориди Майкл Каппоні вважає, що об’єднувати 500 людей із травматичним досвідом в модульних будиночках – не завжди найкращий вихід. Ліпше їх поселити у різних локаціях. Треба відновлювати і створювати умови для проживання в покинутих будівлях. Окрім модульного містечка на Сихові, ВПО у Львові проживають у різних комунальних приміщеннях, зокрема в гуртожитках профтехосвіти, комерційної академії, народному домі, шелтері на Кривоноса і гуртожитку на Угорській, будинку культури в кемпі для переселенців на Патона. На ремонт гуртожитків із міського бюджету грошей не давали, в деяких випадках залучали благодійні організації та фонди для дрібного ремонту й купівлі побутової техніки.

І хоча є альтернативні рішення, у Львові не перестають відкривати модульні будиночки. Коли «Твоє місто» подало запит щодо витрат на їх зведення, то отримало дані тільки про витрати з бюджету міста, але не про видатки донорів – Польщі та Великої Британії. То як зробити використання вже прийнятих коштів якісним?

 «Донори дали ці конструкції місту як пожертву. У 2022 році це виглядало оперативніше, якісніше, там достатньо комфортні умови, особливо в спеціалізованих містечках, як-от «Незламні матусі». Тому казати, що місто мало зайві витрати або неефективно розпорядилося коштами, не можна. А цифри, які дало місто, стосуються  тільки утримання будиночків. Хоча місто ще витрачало гроші на проведення комунікацій, облаштування територій. Не знаю, чому вам не дали ці дані… Є ще додаткові видатки на медичні послуги для мешканців цих будиночків, які не покриває НСЗУ, інші потреби. Ми залучаємо донорів і різні благодійні фонди до допомоги ВПО, які там проживають, – каже Наталія Шелестак. – З думками експертів я повністю погоджуюся. Із самого початку ми говорили про те, що треба шукати такі приміщення, де можна було б проживати 5-10 років. Зараз опрацьовуємо можливість отримання гранту, вже обрали кілька локацій, подали їх грантодавцеві на обговорення, деякі вже затверджені. Це будуть сталі будівлі, нормальні житлові умови, споруди, перероблені під житло, влаштовані на кшталт квартир у гуртожитку. Цей проєкт буде реалізований, нам просто потрібен час. Я і депутати абсолютно згодні, що ефективніше брати будівлі, де можуть проживати люди, і реконструювати їх або добудувати. Але це великі гроші. Зараз залучають гранти, знаходять можливості в місцевому бюджеті. Думаю, вирішення цієї проблеми буде пріоритетом у наступних періодах».

Однак Святослав Літинський має свою думку щодо модульного житла. Він переглянув декілька тендерів і вважає, що вони економічно необґрунтовані: «Якщо за місяць проживання на людину витрачають 5 тисяч гривень, то у Львові сім'я з трьох людей за 15 тисяч гривень без проблем зможе винайняти квартиру. І якщо вартість побудови такого будиночка перекриває п’ять років оренди, то треба проаналізувати ефективність і не робити їх за такою вартістю. За вісім років вони стануть непридатними для проживання».

Волонтер переконаний, що якщо виникає потреба в поселенні людей, то  реконструкція старих гуртожитків є пріоритетнішою.

У Львові, на Львівщині, де вдалося точково реалізувати рекомендації експертів, це потребувало менше коштів, аніж ті, які витрачають на тимчасове житло – некомфортне, яке стане сміттям через кілька років на відміну від тих будівель, у які вклали менше, але цінність яких збільшилася.

Степан Куйбіда погоджується з тим, що модульне житло може бути дискусійним, але загалом на Львівщині це виняток з правила, бо лиш декілька громад пішли з такими проєктами: «У 2022 і 2023 роках ми працюємо з реновацією гуртожитків професійно-технічних навчальних закладів. Це дещо довше, тому що модульний будиночок привіз, склав і проживаєш, але якщо мовиться про використання бюджетних коштів і коефіцієнт корисності, це дійсно найкраще».

Гліб Канєвський пропонує Львівщині налагоджувати співпрацю з державними органами влади, зокрема Фондом держмайна, які мають гуртожитки, старі турбази, санаторії радянських часів: «Потрібні залучення і мотивація Фонду держмайна та Міністерства економіки, щоб вони передавали органам місцевого самоврядування такі об’єкти на баланс або шукали інші шляхи для наведення ладу. Це дуже важливе питання, бо таке державне майно й у Львові знайдеться».

 

А от голова постійної депутатської бюджетної комісії ЛМР зауважує, що місто вже мало яскравий приклад відсутності співпраці з державою – готель «Власта»: «Ми заявили, що цей готель нам украй необхідний для розміщення людей, які потребують реабілітації, зокрема в межах проєкту «Незламні». Проживання там було б доволі комфортним, бо вже готові готельні номери, залишилося вкластися в ремонт, і ми б уже мали куди заселяти людей. Державу не вдалося переконати, що нам це необхідно передати. Ми готові були навіть викупити цей об'єкт, але не змогли конкурувати на аукціоні. Співпраця з містом, громадами, Фондом держмайна в цьому напрямку була б досить ефективною, тому що можна було б знайти кошти на реконструкцію, залучити навіть позабюджетні кошти. Це було б значно ефективніше, аніж використання коштів на модульні містечка. Але наразі в конкретному кейсі з «Властою» місто не почули…»

А як використовують донорську допомогу?

Представник обласної влади зауважує: донорська допомога, яка надходить на рівні обласних бюджетів чи самоврядування базового рівня, є прямою фінансовою допомогою. Ці гроші мають бути «втягнуті» в бюджет і відповідно процесуально профінансовані.

«Тому, якщо хочете побачити, скільки таких коштів було використано бюджетом, подавайте запит до органу місцевого самоврядування, і фінансовий орган місцевого самоврядування дасть вам чіткий прихід, класифікацію видатків, і ви матимете чітке розуміння. Як правило, допомога від донорів на Львівщині є радше допомогою різними засобами, сам орган місцевого самоврядування вкрай рідко її приймає напряму, її надають безпосередньо ВПО, є якийсь акт приймання-передачі або ж це ставиться на баланс тих чи тих комунальних підприємств. Чи про це десь хтось публічно звітує? Не знаю. Але ви об'єктивно зможете проінспектувати все, що було видане чи видається ВПО. Думаю, тут правильніше працювати з кожним донором, бо внутрішні закупівельні процеси в донорів інколи такі складні, що бюрократія на рівні області чи ОТГ – ще «квіточки». Моя суб'єктивна думка: сумніватися в закупівлях донорів не варто», – вважає Степан Куйбіда.

І погоджується, що не варто перекладати відповідальність на парламент, але Кабінету міністрів вона б не завадила, оскільки Мінфін, казначейство, Мінекономіки та інші міністерства можуть напрацювати збалансоване рішення, хоч і робитимуть це довго. Частину його мають точно становити імперативні норми, а частину – ті, які затверджують на основі погодження.

«Тобто, якщо хочете щось профінансувати, зверніться до обласної адміністрації, Кабінету міністрів, погодьте цю закупівлю, щоб ми чітко розуміли, що є дієві особи, відповідальність і рамка. Тоді абсолютно всі питання будуть зняті», – додає він.

Гліб Канєвський наголошує на необхідності систематизації інфраструктурних проєктів, щоб вони не дублювалися і не було перетинань із бюджетними витратами. На Київщині внаслідок бойових дій зруйновано багато медичної та освітньої інфраструктури. І часто фонд чи уряд іншої держави заявляє, що бере конкретний об'єкт та відбудує його. Є такі, що вже відбудували повністю.

«Наприклад, нова лікарня з укриттям, яке відповідає всім вимогам, із сучасним обладнанням, меблями. Але з позиції національного рівня щодо кожного такого об'єкта на всій території України неможливо зрозуміти, хто за що відповідає, якщо цього не систематизувати. Мовиться не про фіксацію товарно-матеріальних цінностей, гуманітарної допомоги – хто яку роздає, бо це взагалі неможливо», – зауважує він.

У підсумку дискусія допомогла напрацювати конструктивні рішення. Громади й держава мають краще співпрацювати, досягати кращої взаємовигідної синергії. Комунікація, зокрема, про те, що стосується відновлення, критичних і некритичних видатків під час війни, має бути кращою. Громади готові ще більше підтримувати ЗСУ, але від них вимагають більше прозорості. Потрібна дискусія, як, обмежуючи видатки, не зупинити розвиток міста чи конкретної громади. Потрібні загальні правила, які мусить напрацювати парламент, законодавці, але має бути й ініціатива органів місцевого самоврядування, їхнє залучення, щоби ці правила були ефективними. Має бути публічний контроль і максимальна прозорість у всіх видатках, зокрема в тих, що стосуються відновлення України.

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.