Фотоколаж Дмитра Тарадайки

Фотоколаж Дмитра Тарадайки

Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес

880 0
Як теперішня війна впливає на економіку в Україні та світі, чому потрібно дати економічну свободу бізнесу, а також у чому можна побачити «блакитний океан» для України під час війни, Тvoemisto розповів колишній міністр економічного розвитку і торгівлі України, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи Павло Шеремета.

Як ця війна впливає на Україну та світ. Які наслідки ми вже маємо та які ви як економіст прогнозуєте в різних сферах нашого суспільного життя?

Наслідки ці серйозні та важкі, і це природно для жорстокої війни. Україна зазнала варварського нападу. Я тішуся за людей в інших країнах, які радіють життю, але в нас війна, і гине велика кількість українців. Ми навіть не знаємо реальних цифр. Коли президент каже, що це 100 людей за день, а один із його радників називає число 200, ви просто задумайтеся, які ми маємо втрати, якщо помножити це на 30 днів і п’ять місяців війни…

Це ціна, яку ми платимо людськими життями, і на додачу Росія методично руйнує нашу інфраструктуру. Взимку може бути набагато гірше, бо окупанти нищать і комунальні підприємства. Один із найгірших сценаріїв – руйнування електро- і теплових мереж в такому місті, як Київ.

Якщо чотири мільйони людей узимку не матимуть ні світла, ні тепла, ні води – це буде катастрофа, але вони принаймні живі. Треба вже думати, що ми робитимемо. Створювати обігрівальні центри, щоби люди бодай раз на день приходили поїсти супу, або ж організувати автобуси і потяги, які евакуювали б їх. Але куди? Хто буде готовий їх прийняти? А як же інші міста, не тільки Київ? Зараз у нас від п’яти до шести мільйонів тих, що виїхали з країни. З них, може, два мільйони повернуться, а чотири навряд чи.

Із такою тенденцією через п’ять-десять років у нас будуть тільки пенсіонери, бо вони не виїжджають. Нормальне співвідношення – це три до двох або п’ять до одного молодих людей, які утримують пенсіонерів. В Україні до війни було один до одного, а після війни буде навпаки. Значить нам буде дуже важко, треба буде виживати. Коли українці бажають одне одному перемоги, я ними захоплююся й іноді теж це повторюю, але, чесно кажучи, найперше нам треба вижити.

Що нам потрібно зробити, аби вижити як держава?

Підтримувати ЗСУ як можемо, служити або будь-яким іншим чином, включаючи сплату податків, волонтерську роботу. Якщо армія програє, то держави не буде. Щодо бюджету, то ми вже маємо п’ять мільярдів доларів дефіциту, і він зростатиме. Щоб закупити газ на зиму, нам потрібні від двох до чотирьох мільярдів доларів.

Уряд має подумати, як ефективніше забезпечити населення газом. Поки що є ідея дати всім субсидію, проте, наприклад, мені вона не потрібна – я можу заплатити за газ і думаю, що не я один такий. Тому варто визначити, кому та субсидія дійсно потрібна, і допомагати цільово. Підтримувати фінансово всіх держава не може собі дозволити, бо це призведе до банкрутства підприємств.

У такому випадку має бути досить багато людей, які зможуть платити більше. Які умови мусить створити держава, щоби було достатньо тих, що не отримують субсидію? Знову ж таки близько пяти мільйонів українців виїхали за кордон

Це і є вихід. Якщо людина вирішує урятуватися в іншій країні, зігрітися там, я тільки вдячний тим країнам, які приймають наших громадян. До речі, в Європі вирішили, що температура буде нижче від норми, всім буде прохолодніше, але все ж таки не нижче нуля. Якщо одним із рішень українців буде виїзд на зиму, це нормально. Виходом є й проживання у селах, де є печі, дрова, вугілля – у міських помешканнях цього не знайти.

Прийде весна, і постане питання, як повернути цих людей, особливо молодь. Моя відповідь – дати економічну свободу в провадженні бізнесу. Якщо ви маєте успішний бізнес, то створюєте робочі місця. Цю практику використовували в усі часи. Ось як це працює: ви створюєте підприємство, виготовляєте продукт, конкуруєте. Буває, що програєте, створюєте інше підприємство, виграєте, вам платять, ви запрошуєте інших людей і платите їм. Тепер перед вами постає проблема, чим платити зарплату, особливо в ситуації, коли весь ринок падає. Потім можуть виникнути проблеми з податковою, з органами безпеки, але треба пам’ятати, що ми не вороги, ми разом рятуємо націю. Тому наразі Україні потрібно створити кращі умови для процвітання бізнесу.

Які саме умови ви маєте на увазі? Дефіскалізацію? Що ці умови повинні включати?

Згадаю дві організації, що досить чітко прописують умови такої свободи. Перша – The Heritage Foundation, друга – Атлантична рада США. Тут ми також говоримо про монетарну свободу. Коли у нас інфляція 20%, як тепер, це погано, тому що наші заощадження знецінюються, і ми не маємо тут великого вибору. Нацбанк повинен друкувати українську валюту, щоб ми платили гроші військовим і купували техніку для фронту. Ще одна альтернатива – отримати більше допомоги з-за кордону, а також краще працювати з бюджетом: як із доходами, так і з витратами, оптимізувати свої витрати.

Крім того, потрібна інвестиційна й фінансова свобода. 99% податків в Україні бізнес сплачує автоматично, а ситуацій, коли податкова приходить і тисне на бізнес, тільки 2%. В Україні ще відчувається спадщина радянської системи, у якій підприємців вважали спекулянтами. Таке розуміння ще сидить у головах багатьох людей, і це не шлях розвитку національної економіки. Допомога, яка нам потрібна – це ширша участь приватного бізнесу в економіці.

Наприклад, план Маршалла. Багато українців вважають, що ця програма економічної допомоги державам урятувала Європу. Цей план дуже важливий, але він становив у середньому 2,6% ВВП для кожної країни, тобто 97,4% становило щось інше. Беремо частину, в якій держава, скажімо, становить від 35 до 40%, а решта, від 60 до 65% – приватна економіка. Тож моя відповідь на те, хто відбудував Західну Європу після війни – це економіка приватного бізнесу.

То це були не США?

США давали однакову суму грошей з 1945 по 1948 рік і з 1948 по 1952 рік. Очевидно, 1945 – 1948 роки не були дуже успішними, багато грошей використали неефективно. Аж тут несподівано 1948 – 1952 роки стали успішними. Річ у тім, що ідея плану Маршалла полягала в посиленні вільних інститутів.

Те ж саме стосується Сінгапуру. Люди бачать одну людину, яка створила сінгапурське диво. Це Лі Куан Ю. Але, попри всю мою щиру повагу до нього, я не думаю, що він знав, як приготувати курку з рисом, тому що йому це не потрібно, хтось інший робив це за нього. І ця людина створила Сінгапур, як і мільйони інших. Таких людей треба показати, захистити, допомагати їм розвиватися.

Нам варто разом створювати комфортні умови для бізнесу, але не обмежувати його стандартами, яким він має бути. Завдяки вільнішим умовам він може розширюватися, стати успішним і почати експорт. Саме це для мене означає розвиток.

До початку російської агресії в нас було до 20% світового експорту зерна. Ми були сильні в експорті продукції металургії. Тепер ми ці ринки втрачаємо. Як це вплине на економіку України? Чи досить буде створити умови тільки для вільної економіки?

А це і є вільна економіка. Можливість експортувати українське зерно з Одеси у світ – це теж економічна свобода, але тут ми говоримо про зовнішню свободу. Мене хвилюють інші галузі промисловості. Так, металургія і сільське господарство в біді, але ІТ-галузь процвітає. Торік за перші п’ять місяців, за даними NY Times, вона принесла 2,5 мільярда доларів, цього року – 3,1 мільярда. Для керівників IT-бізнесу постає питання перетину кордону.

Дуже багато речей все ще вирішують під час особистої зустрічі. Причини для цього, звісно, є, особливо після пандемії Covid-19. І якщо наші керівники не можуть приїхати, то там будуть інші, для прикладу польські, ізраїльські. Ось де ми програємо, і програємо вже зараз. Я розумію Міністерство оборони, яке запровадило цю заборону на виїзд, але я пропоную зробити певні винятки, які дозволять представникам різних галузей їхати на зустрічі з людьми і потенційними клієнтами. Потрібно визначити смаки клієнтів різних ринків, а через Zoom цього не зробиш.

У чому ви бачите «блакитний океан» для України під час війни?

У червоному кривавому океані війни дуже важко говорити про блакитний океан. Це знову ж таки питання виживання. Вважаю, що ваша редакція – це приклад блакитного океану. Ви працюєте з різними аудиторіями і форматами, фактично це робота в різних галузях. Ви намагаєтеся створити певну унікальну суміш, яка і є вашою інновацією. Суть «блакитного океану» полягає в ціннісних інноваціях. Це означає, що ви віддаєте певну цінність безкоштовно, але все одно знаходите гроші, аби платити своїм колегам.

Зараз підприємства працюють з припущенням, що матимуть половину довоєнних можливостей та доходів, і це актуально навіть для енергетичних гігантів в Україні. І тоді виживання починається завдяки креативним рішенням, як-от пошук альтернативних джерел енергії, розвиток так званої зеленої енергетики (відновлюваної – Ред.) , зрештою, український газ. Суть полягає в тому, як забезпечити найвищу цінність для вашого клієнта.

Багато людей у ​​світі втомилося від теми України. Чому світ має дбати про нас? Як узагалі теперішня війна впливає на світ?

Наші країни-сусіди на Заході нас розуміють за винятком однієї. Інші дуже добре розуміють, що відбувається, тому що можуть бути наступними і хочуть, аби Україна була між ними та Росією. Тобто ми захищаємо їх від удару. І якщо ми програємо, наступний удар буде по них.

Загалом світ складніший. Чому, наприклад, той же Сінгапур так підтримує Україну? Адже він за півсвіту від нас і може бути нейтральним, як багато країн Африки, або ж «бавитися в ігри», як Індія. Проте Сінгапур має тверду позицію, що вторгнення – це погано. Бо якщо росія переможе, це означає кінець світового порядку. Це шкодить і Китаю, який процвітав останні 30 років. Сотні мільйонів людей перейшли з бідних у середній клас. І це було можливо тому, що в світі існують правила гри, які росія брутально порушує. Для великих гравців це не таке вже й занепокоєння, але воно є, навіть для США і Китаю. Ви не можете нічого передбачити, навіть не знаєте, що це за гра, в яку доводиться грати.

Чи означає це для самої Європи, що якщо дозволити порушувати ці правила, то на неї в майбутньому чекає набагато більша економічна катастрофа?

Так, абсолютно. Але нам потрібно розуміти і європейців, відчувати їхній біль. Це справді біль, наприклад, для німців, які так люблять економити. Ми не можемо сказати їм, щоб вони взяли і змінили своє економічне мислення. Що робить Німеччину такою економічно потужною? Звичка заощаджувати.

Ми повинні цінувати кожен цент, який отримуємо, тому що ці центи мають для них значення. До речі, саме через це їм потрібно стільки часу, аби вирішити питання про те, чи надсилати нам допомогу. Вони рахують гроші. Такою є їхня природа, і ми це маємо розуміти й цінувати. Треба пам’ятати, що ми говоримо, наприклад, про батьків, які можуть купити дитині іграшку або смаколик, але віддають гроші на допомогу Україні. Однак та ціна все одно нижча за велику війну, яка розпочнеться, якщо Україна програє.

Записала Катерина Бортняк

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Фотоколаж: Дмитро Тарадайка

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 


Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!