
Фотоколаж Дмитра Тарадайки
Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
Як ця війна впливає на Україну та світ. Які наслідки ми вже маємо та які ви як економіст прогнозуєте в різних сферах нашого суспільного життя?
Наслідки ці серйозні та важкі, і це природно для жорстокої війни. Україна зазнала варварського нападу. Я тішуся за людей в інших країнах, які радіють життю, але в нас війна, і гине велика кількість українців. Ми навіть не знаємо реальних цифр. Коли президент каже, що це 100 людей за день, а один із його радників називає число 200, ви просто задумайтеся, які ми маємо втрати, якщо помножити це на 30 днів і п’ять місяців війни…
Це ціна, яку ми платимо людськими життями, і на додачу Росія методично руйнує нашу інфраструктуру. Взимку може бути набагато гірше, бо окупанти нищать і комунальні підприємства. Один із найгірших сценаріїв – руйнування електро- і теплових мереж в такому місті, як Київ.
Якщо чотири мільйони людей узимку не матимуть ні світла, ні тепла, ні води – це буде катастрофа, але вони принаймні живі. Треба вже думати, що ми робитимемо. Створювати обігрівальні центри, щоби люди бодай раз на день приходили поїсти супу, або ж організувати автобуси і потяги, які евакуювали б їх. Але куди? Хто буде готовий їх прийняти? А як же інші міста, не тільки Київ? Зараз у нас від п’яти до шести мільйонів тих, що виїхали з країни. З них, може, два мільйони повернуться, а чотири навряд чи.
Із такою тенденцією через п’ять-десять років у нас будуть тільки пенсіонери, бо вони не виїжджають. Нормальне співвідношення – це три до двох або п’ять до одного молодих людей, які утримують пенсіонерів. В Україні до війни було один до одного, а після війни буде навпаки. Значить нам буде дуже важко, треба буде виживати. Коли українці бажають одне одному перемоги, я ними захоплююся й іноді теж це повторюю, але, чесно кажучи, найперше нам треба вижити.
Що нам потрібно зробити, аби вижити як держава?
Підтримувати ЗСУ як можемо, служити або будь-яким іншим чином, включаючи сплату податків, волонтерську роботу. Якщо армія програє, то держави не буде. Щодо бюджету, то ми вже маємо п’ять мільярдів доларів дефіциту, і він зростатиме. Щоб закупити газ на зиму, нам потрібні від двох до чотирьох мільярдів доларів.
Уряд має подумати, як ефективніше забезпечити населення газом. Поки що є ідея дати всім субсидію, проте, наприклад, мені вона не потрібна – я можу заплатити за газ і думаю, що не я один такий. Тому варто визначити, кому та субсидія дійсно потрібна, і допомагати цільово. Підтримувати фінансово всіх держава не може собі дозволити, бо це призведе до банкрутства підприємств.
У такому випадку має бути досить багато людей, які зможуть платити більше. Які умови мусить створити держава, щоби було достатньо тих, що не отримують субсидію? Знову ж таки близько п’яти мільйонів українців виїхали за кордон…
Це і є вихід. Якщо людина вирішує урятуватися в іншій країні, зігрітися там, я тільки вдячний тим країнам, які приймають наших громадян. До речі, в Європі вирішили, що температура буде нижче від норми, всім буде прохолодніше, але все ж таки не нижче нуля. Якщо одним із рішень українців буде виїзд на зиму, це нормально. Виходом є й проживання у селах, де є печі, дрова, вугілля – у міських помешканнях цього не знайти.
Прийде весна, і постане питання, як повернути цих людей, особливо молодь. Моя відповідь – дати економічну свободу в провадженні бізнесу. Якщо ви маєте успішний бізнес, то створюєте робочі місця. Цю практику використовували в усі часи. Ось як це працює: ви створюєте підприємство, виготовляєте продукт, конкуруєте. Буває, що програєте, створюєте інше підприємство, виграєте, вам платять, ви запрошуєте інших людей і платите їм. Тепер перед вами постає проблема, чим платити зарплату, особливо в ситуації, коли весь ринок падає. Потім можуть виникнути проблеми з податковою, з органами безпеки, але треба пам’ятати, що ми не вороги, ми разом рятуємо націю. Тому наразі Україні потрібно створити кращі умови для процвітання бізнесу.
Які саме умови ви маєте на увазі? Дефіскалізацію? Що ці умови повинні включати?
Згадаю дві організації, що досить чітко прописують умови такої свободи. Перша – The Heritage Foundation, друга – Атлантична рада США. Тут ми також говоримо про монетарну свободу. Коли у нас інфляція 20%, як тепер, це погано, тому що наші заощадження знецінюються, і ми не маємо тут великого вибору. Нацбанк повинен друкувати українську валюту, щоб ми платили гроші військовим і купували техніку для фронту. Ще одна альтернатива – отримати більше допомоги з-за кордону, а також краще працювати з бюджетом: як із доходами, так і з витратами, оптимізувати свої витрати.
Крім того, потрібна інвестиційна й фінансова свобода. 99% податків в Україні бізнес сплачує автоматично, а ситуацій, коли податкова приходить і тисне на бізнес, тільки 2%. В Україні ще відчувається спадщина радянської системи, у якій підприємців вважали спекулянтами. Таке розуміння ще сидить у головах багатьох людей, і це не шлях розвитку національної економіки. Допомога, яка нам потрібна – це ширша участь приватного бізнесу в економіці.
Наприклад, план Маршалла. Багато українців вважають, що ця програма економічної допомоги державам урятувала Європу. Цей план дуже важливий, але він становив у середньому 2,6% ВВП для кожної країни, тобто 97,4% становило щось інше. Беремо частину, в якій держава, скажімо, становить від 35 до 40%, а решта, від 60 до 65% – приватна економіка. Тож моя відповідь на те, хто відбудував Західну Європу після війни – це економіка приватного бізнесу.
То це були не США?
США давали однакову суму грошей з 1945 по 1948 рік і з 1948 по 1952 рік. Очевидно, 1945 – 1948 роки не були дуже успішними, багато грошей використали неефективно. Аж тут несподівано 1948 – 1952 роки стали успішними. Річ у тім, що ідея плану Маршалла полягала в посиленні вільних інститутів.
Те ж саме стосується Сінгапуру. Люди бачать одну людину, яка створила сінгапурське диво. Це Лі Куан Ю. Але, попри всю мою щиру повагу до нього, я не думаю, що він знав, як приготувати курку з рисом, тому що йому це не потрібно, хтось інший робив це за нього. І ця людина створила Сінгапур, як і мільйони інших. Таких людей треба показати, захистити, допомагати їм розвиватися.
Нам варто разом створювати комфортні умови для бізнесу, але не обмежувати його стандартами, яким він має бути. Завдяки вільнішим умовам він може розширюватися, стати успішним і почати експорт. Саме це для мене означає розвиток.
До початку російської агресії в нас було до 20% світового експорту зерна. Ми були сильні в експорті продукції металургії. Тепер ми ці ринки втрачаємо. Як це вплине на економіку України? Чи досить буде створити умови тільки для вільної економіки?
А це і є вільна економіка. Можливість експортувати українське зерно з Одеси у світ – це теж економічна свобода, але тут ми говоримо про зовнішню свободу. Мене хвилюють інші галузі промисловості. Так, металургія і сільське господарство в біді, але ІТ-галузь процвітає. Торік за перші п’ять місяців, за даними NY Times, вона принесла 2,5 мільярда доларів, цього року – 3,1 мільярда. Для керівників IT-бізнесу постає питання перетину кордону.
Дуже багато речей все ще вирішують під час особистої зустрічі. Причини для цього, звісно, є, особливо після пандемії Covid-19. І якщо наші керівники не можуть приїхати, то там будуть інші, для прикладу польські, ізраїльські. Ось де ми програємо, і програємо вже зараз. Я розумію Міністерство оборони, яке запровадило цю заборону на виїзд, але я пропоную зробити певні винятки, які дозволять представникам різних галузей їхати на зустрічі з людьми і потенційними клієнтами. Потрібно визначити смаки клієнтів різних ринків, а через Zoom цього не зробиш.
У чому ви бачите «блакитний океан» для України під час війни?
У червоному кривавому океані війни дуже важко говорити про блакитний океан. Це знову ж таки питання виживання. Вважаю, що ваша редакція – це приклад блакитного океану. Ви працюєте з різними аудиторіями і форматами, фактично це робота в різних галузях. Ви намагаєтеся створити певну унікальну суміш, яка і є вашою інновацією. Суть «блакитного океану» полягає в ціннісних інноваціях. Це означає, що ви віддаєте певну цінність безкоштовно, але все одно знаходите гроші, аби платити своїм колегам.
Зараз підприємства працюють з припущенням, що матимуть половину довоєнних можливостей та доходів, і це актуально навіть для енергетичних гігантів в Україні. І тоді виживання починається завдяки креативним рішенням, як-от пошук альтернативних джерел енергії, розвиток так званої зеленої енергетики (відновлюваної – Ред.) , зрештою, український газ. Суть полягає в тому, як забезпечити найвищу цінність для вашого клієнта.
Багато людей у світі втомилося від теми України. Чому світ має дбати про нас? Як узагалі теперішня війна впливає на світ?
Наші країни-сусіди на Заході нас розуміють за винятком однієї. Інші дуже добре розуміють, що відбувається, тому що можуть бути наступними і хочуть, аби Україна була між ними та Росією. Тобто ми захищаємо їх від удару. І якщо ми програємо, наступний удар буде по них.
Загалом світ складніший. Чому, наприклад, той же Сінгапур так підтримує Україну? Адже він за півсвіту від нас і може бути нейтральним, як багато країн Африки, або ж «бавитися в ігри», як Індія. Проте Сінгапур має тверду позицію, що вторгнення – це погано. Бо якщо росія переможе, це означає кінець світового порядку. Це шкодить і Китаю, який процвітав останні 30 років. Сотні мільйонів людей перейшли з бідних у середній клас. І це було можливо тому, що в світі існують правила гри, які росія брутально порушує. Для великих гравців це не таке вже й занепокоєння, але воно є, навіть для США і Китаю. Ви не можете нічого передбачити, навіть не знаєте, що це за гра, в яку доводиться грати.
Чи означає це для самої Європи, що якщо дозволити порушувати ці правила, то на неї в майбутньому чекає набагато більша економічна катастрофа?
Так, абсолютно. Але нам потрібно розуміти і європейців, відчувати їхній біль. Це справді біль, наприклад, для німців, які так люблять економити. Ми не можемо сказати їм, щоб вони взяли і змінили своє економічне мислення. Що робить Німеччину такою економічно потужною? Звичка заощаджувати.
Ми повинні цінувати кожен цент, який отримуємо, тому що ці центи мають для них значення. До речі, саме через це їм потрібно стільки часу, аби вирішити питання про те, чи надсилати нам допомогу. Вони рахують гроші. Такою є їхня природа, і ми це маємо розуміти й цінувати. Треба пам’ятати, що ми говоримо, наприклад, про батьків, які можуть купити дитині іграшку або смаколик, але віддають гроші на допомогу Україні. Однак та ціна все одно нижча за велику війну, яка розпочнеться, якщо Україна програє.
Записала Катерина Бортняк
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
Фотоколаж: Дмитро Тарадайка
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні