Будинок на вулиці Мельника, 7 у нашому місті, де колись жив директор Великого театру Людвік Геллер, тепер поділений на окремі квартири. Незвичний фасад будівлі вказує на її особливість, хоча вона давно потребує ремонту. Щоби зберегти пам’ять про Геллера, мешканці запропонували перетворити простір напівпідвального приміщення на музичну галерею. Зараз над цією ідеєю працює Музей імені Соломії Крушельницької.

У сусідстві з ошатною будівлею на вулиці Кокорудза, 16 та іншими житловими приміщеннями видніється старий, дещо схожий на карпатський, будинок колишнього директора Великого міського театру (тепер Львівської опери) Людвіка Геллера. Дивлячись на фасад вілли «Сонячна» на вулиці Мельника, 7, можна зрозуміти, що збудували її давно, ще в 1905 році. Тоді ж директор театру в ній і поселився.

Людвік Геллер був однією з тих постатей, якій завдячує своїм розвитком не лише Львівська опера, але й кілька музичних інституцій нашого міста. Народився він у 1865 році в сполонізованій австрійській родині, котра оселилася в Галичині до 1846 року. Спершу навчався у гімназії в Жешуві, згодом у Львові. Був на юридичних студіях у Львівському університеті, але не закінчив їх. Свої зв’язки з театром із 1899 року розпочинав з написання рецензій.

Наприкінці ХІХ століття керував Театром Скарбека, відтак заснував у ньому в 1902 році Львівську філармонію. Пізніше став директором Великого міського театру (Львівської опери).

Помешкання Людвіка Геллера збудували в теперішньому Франківському районі Львова. Місце обрали недарма – колись цю територію вважали ніби заміською завдяки спокійним вуличкам. Окрім вілли на вулиці Мельника, де переважають стилі сецесії та конструктивізму, є ще кілька пам’яток місцевого значення. 

Зокрема, на вулиці Мельника, 6 стоїть будівля колишньої бурси Товариства взаємодопомоги приватних службовців. У міжвоєнний період тут був дитсадок для дітей учасників польсько-української війни 1918 – 1919 років, а від початку 1960-их років – звичайний житловий будинок.

Також на вулиці Мельника, 1/3 є будинок, споруджений перед Першою світовою війною для потреб XI Міської математично-природничої гімназії імені Снядецьких за проєктом архітекторів Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського (тепер Львівська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №17).

Зовсім поруч – спортивний комплекс «Україна» (вул. Мельника, 18), який переробили на «Leoland». Від колишнього приміщення тут залишилася арка, площу самого приміщення розширили. 

Тепер у віллі Людвіка Геллера, як уже було сказано, є декілька квартир. Мешканці кажуть, що проживають у цінній пам’ятці. На те, що у віллі живуть люди, вказують її відремонтовані бокова та задня частини. Попри це, в під’їзді будинку крізь старі дерев’яні двері видно зношені дерев’яні сходи, які ведуть до однієї з квартир. Ще одне помешкання – одразу при вході. 

«Будинок старий, але це справді пам’ятка для Львова, яка дуже потребує ремонту, бо стіни сильно потріскали та й фасад треба реставрувати. Тут уже давно нічого не робили, а ми не можемо, тому що вілла підпорядковується жеку», – каже мешканка «Сонячної».  

Занедбаний фасад будинку, який видно крізь зелені старі ворота, вкриті сухими гілками, може не привернути увагу перехожого, проте він дещо незвичний для сучасного Львова з огляду на архітектурний стиль.

Доцентка кафедри дизайну та основ архітектури і кафедри містобудування Національного університету «Львівська політехніка» Тетяна Казанцева пояснює, що Людвік Геллер, роздумуючи над стилем будинку, вирішив обрати народний. 

«Цікаво, що будинок він обрав собі в народному стилі, точніше закопанському. Можна вважати, що це був вияв національної сецесії модерну. Віллу будував архітектор Август Богохвальський, який перший і єдиний раз у Львові працював у такому стилі: переважно проєктував будинки більш традиційні», – каже вона. 

Передусім створював житлові кам’яниці, тобто чиншові будинки – ті, які здавали в оренду. Вулиця Кравчука, що біля військового шпиталю, дуже мила, сецесійна. Там він спроєктував цілу вулицю. Зокрема, дуже гарно виглядають вітражі, клямки, розписи будівель. Багато його будинків є на вулиці Глибока, декілька на Шота Руставелі. Виходячи з того, що в багатьох із них є розписи Августа Богохвальського, у віллі «Сонячна», мабуть, так само, адже в той час у такий спосіб прикрашали багато інтер’єрів, веде далі Тетяна Казанцева. От і він вирішив спробувати. Однак зайшов так далеко, що використовував не лише дерев’яні елементи, а й робив елементи з бетону, які були копіями дерев’яних. На фасаді будинку можна побачити сонце і бетонні кронштейни.

А ще на будівлі є дуже гарне дерев’яне різьблення і високий дах, накритий черепицею, здалеку подібний на карпатську хату. Віллу назвали «Сонячна», хоча офіційної назви вона не має.

За нею, якщо дивитися на мапи, був дуже великий фруктовий сад, завдяки чому вілла нагадувала заміський будинок. На території саду були стайні. Близько десяти років тому в будівлі ще стояли кахельні печі з коронами, була збережена плитка для підлоги, але тепер відбулися певні трансформації. 

Таких архітектурних споруд, як вілла «Сонячна», у Львові було близько десяти, тож це дуже цінна пам’ятка місцевого значення. Будівля ця, якщо порівнювати її з іншими старими віллами, збереглася непогано.

З боку вулиці Кокорудза видніється нижча частина вілли, подібна на прибудову. Жителі кажуть, що це напівпідвальне приміщення з окремим входом. Раніше тут були дитячий клуб «Медея» і гурток «Вокальний ансамбль «Перлинка». 

Мешканці будинку самі запропонували використовувати це приміщення надалі: здали в оренду Музично-меморіальному музею Соломії Крушельницької, який хоче влаштувати тут музичну галерею імені Людвіка Геллера. 

Ідея ця виникла тоді, коли до управління культури міста звернулася мешканка квартири, розташованої у віллі, пані Людмила. 

«Ще торік улітку до цього приміщення приходили представники міської влади і думали, що тут можна було б зробити. В одній із квартир нашого будинку мешкала жіночка, яка цим цікавилася, але, на жаль, уже померла. Загалом я не чула, щоби хтось із жителів був проти, адже було б добре якось використовувати це приміщення, тим паче що воно має окремий вхід», – каже вона. 

Керівник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької Михайло Кобрин розповідає, що приміщення площею 70 метрів квадратних здали музею в оренду восени 2021-го на п’ять років. Вартість оренди становить 1,20 гривні за метр квадратний на рік. Цього року планують створити ескізний план і порахувати, скільки коштів знадобиться на ремонт приміщення і створення в ньому галереї. 

«Ми хотіли б створити в цьому приміщенні музичну галерею, у якій би зберігалися платівки, касети. Мовиться про різні стилі музики, але це має бути музика Львова: Крушельницька, Людкевич, Весоловський, «Супер вуйки», «Плач Єремії» тощо. Це могло б стати базою для створення в майбутньому львівського музичного музею», – пояснює Михайло Кобрин. 

Читайте також: У віллі «Сонячна» у Львові з'явиться музичний центр імені Людвіка Геллера 

Зараз у Музеї Крушельницької зберігають платівки диригента оперного театру Михайла Дутчака, який помер минулого року. Його вдова передала музею радянські платівки з класичною музикою. Також є платівки з міжвоєнною музикою, передані колекціонерами. 

Софія Шавранська

Фото авторки і Анни Чистякової

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.