
Фото: Liga.net
«Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
Російські спецслужби вважають Олену Волкову «ворогом Росії» та забороняють її лекції в країні. Вона кандидат філологічних наук та доктор культурології, викладала у Московському державному університеті. За її словами, вона на власні очі бачила, коли в МДУ почали розробляти та розповідати студентам концепцію «русского мира». Вона пішла з МДУ після конфлікту через неосталінський підручник історії і тому, що її стали примушувати до цензури. Нині вона запрошений викладач у багатьох вишах світу. Сім років тому Олена Волкова викладала у львівському УКУ. Нещодавно вона написала на своїй сторінці у Facebook, що якби могла – записалася би у територіальну оборону України.
Про опір ймовірному вторгненню в Україну російської інтелігенції
З одного боку – ми як на голках, з іншого – таке відчуття, що ми, як вівці, яких ведуть на забій. Ми вже не знаємо, як чинити опір, незрозуміло, що можна зробити – з усіх боків каральна машина нас обклала, обв'язала і стан безпорадний. Таке відчуття, що йде якийсь дев'ятий вал і вже не знаєш, як цьому всьому можна протистояти.
Інтелігенція повстає проти війни з Україною та проти чергового вторгнення, але слабко та мало. Громадянське суспільство переважно паралізоване. Зачищено всі штаби Навального, людей нескінченно затримують і саджають. Активізму дуже мало, є невеликі групи, які продовжують чинити опір. Але це все в Інтернеті, бо ми не можемо вийти на вулицю.
Спільнота «Меморіал», яка раніше була потужним правозахисним центром, лежить у руїнах. Їх практично ліквідували.
Є Конгрес інтелігенції, але це також досить аморфна організація. Його у 2014 році створив Лев Пономарьов. Він ініціює ось уже другу заяву проти повномасштабної війни проти України. Цю петицію підписують, але досить вузьке коло. За 10 місяців лише 4800 підписів. Це дуже мало.
Є невелика група «Християнська дія». Його організувала Марія Рябікова, колишня олімпійська спортсменка із скайсьорфінгу, яка зайнялася християнським активізмом. Вони організовують пікети, зокрема, проти можливої нової агресії в Україну. Вони написали звернення «Руки геть від України». Серед учасників Олена Сеннікова – дисидентка, яка була у засланні ще за радянських часів.
Про сучасний стан громадянського суспільства в Росії
Росія лежить у паралічі. Це як хворий, який не може говорити до ладу і радієш кожному його шепоту. І можна радіти, що якісь ознаки життя у нашої інтелігенції є, щось вона намагається говорити та протестувати. З іншого боку, я розумію, що опозиція розгромлена та протестних голосів дуже мало.
Затримують навіть за одиночні пікети. Після двох-трьох одиночних пікетів уже можуть порушити кримінальну справу. Здається, що поліції, центру «Е», ФСБ більше нема чого робити, як читати соціальні мережі, нескінченно заводити проти когось справи за пост, за коментар, за лайк. Адвокати кажуть, що всі наші месенджери читаються і що в суді як доказ у звинуваченнях пред'являється листування у Whatsapp та у Messenger.
В англійській мові є такий час – Future in the Past – мені здається, що це метафора нашого часу. Все вже сталося, вісім років триває війна, а наші пишуть «якщо розпочнеться війна проти України». Але тільки мені не ясно, чому в майбутньому часі, якщо це вже сталося, і це в минулому.
Хтось пише, що вона вже триває вісім років. Пономарьов від Конгресу пише про це. А потім вони випускають таку заяву, що «аби не було війни». Ну, як за вісім років від початку війни, можна так називати свою заяву.
Про те, як реагує громадянське суспільство на можливе військове вторгнення в Україну
У мене таке відчуття складається, що люди ніби щодня народжуються наново. Ось вони народилися і в них зараз розпочнеться, чи не розпочнеться війна з Україною. У моїх друзів з України, з якими я розмовляю, багато скепсису з приводу цієї ситуації. Вони говорять, що гопник, Путін, вирішив налякати все село, бо з ним ніхто не хоче спілкуватися, а ось зараз він усіх налякає, підірве будинки, і до нього прийдуть на уклін.
Здебільшого кажуть, що Кремль нагнітанням атмосфери намагається маніпулювати Заходом та Америкою. Також багато хто дивується, що серйозні санкції, якими загрожувала Великобританія та США, застосують їх лише, якщо Путін нападе на Україну відкрито. Їх були повинні застосувати без жодних загроз – колосальні гроші та нерухомості наших злодіїв у законі, нашої влади, сконцентровані на Заході. А говорять про них лише зараз, після істерики та страху, які посіяв Путін, зібравши війська на кордоні з Україною.
Багато хто розглядає це як гру, зокрема військовий експерт Павло Фельгенгауер, якому я довіряю. Але, знов-таки, з іншого боку – Путін же не в собі, божевільний. Тому ми не знаємо, що станеться.
Найбільше мені сподобалася позиція Олександра Скобова – публіциста, автора заблокованого у Росії ресурсу Грані.ру. Він дуже відкрито і відверто пише, і він опублікував у себе на сторінці у Facebook допис, що надіслав 30 тисяч рублів українській армії. Він живе у Петербурзі. Я одразу зайшла на його сторінку, щоб подивитися, може він емігрував, але ні.
Також є група Віри Лаврешіної, яка активно підтримує кримських татар та виходить із пікетами. Я з ними теж виходила, коли українських моряків тут тримали в ув'язненні. Я носила їм передачі до Лефортово та «Матроської Тиші» (слідчі ізолятори в Москві – прим. ред) і ходила з Вірою Лаврешіною та її групою на одиночні пікети.
Про те, як реагують люди на можливе військове вторгнення в Україну
Мені дуже важко судити, оскільки у мене дуже слабка нервова система і я не дивлюся офіційні ЗМІ. Ті, кого я знаю – жодної війни не хоче, дуже переживають за друзів та родичів в Україні. Ті, кого я знаю, з жахом ставляться до цієї ситуації в Україні.
Але є безліч людей, і я теж таких знаю, хто взагалі не хоче про це говорити, ні про яку політику говорити не хочуть. Люди так втомилися і так бояться. Те, що я спостерігаю, – це відмова від реальності. Люди не хочуть дивитися в обличчя проблемам, кажуть, що не треба про них говорити. У людей немає ні бажання, ні сміливості, ні сил, ні розуму дивитися в обличчя реальності.
Такий процес особливо активно триває з 2014 року. Вчора людина була нормальною, а сьогодні з нею неможливо говорити, вона відповідає мовою телевізора і починає на тебе накидатися, бо вона не хоче чути правду. Думаю, що подібне пережили німці з 1933 до 1943 – до остаточного вирішення єврейського питання. Їх також готували, обробляли свідомості.
Мирослав Маринович після моєї лекції в УКУ запитав: «Що відбувається з людьми в Росії? Навіть із моїми друзями. Вчора були нормальні, сьогодні з ними говорити неможливо». Це явище, коли обробляється свідомість – це дуже страшно. Це відбувається навіть серед близьких мені людей – їх втрачаєш. Якщо невеликий прошарок інтелігенції не дивиться телевізор, то основна країна все одно його дивиться. Ненависть – ця отрута, вона вже 10 років отруює мізки людям.
Тому я думаю, що приймуть усе, що завгодно. Війну приймуть, підуть і помруть, і синів віддадуть, і вважатимуть їх за героїв. Я кілька разів намагалася за ці вісім років відмовляти знайомих не пускати синів до армії, бо ж вони підуть вбивати, підуть вбивати українців. Їх батьки мені відповідали, що не воюють проти влади, і хлопчик має піти в армію.
Досі у простих людей така свідомість – вони швидше пошлють сина вбивати, а потім відспівають, вип'ють чарку і будуть ридати і згадувати його як героя. Але не будуть чинити опір тому, щоб він не пішов на війну і не брав до рук зброю.
Мені здається, що це антропологічна катастрофа в Росії – втрата людяності, розлюднення у масах. Це не означає, що воно тотальне по всій країні, дуже багато здорових і людяних людей, і нас чимало. Але виступатиме невелика частина інтелігенції, яка ще не залякана і не пішла у своє особисте життя, відвернувшись від суспільних проблем.
Масова свідомість обдурена. Вона ще й у радянські часи пройшла через знелюднення. Путінська влада стимулювала та розвивала в людей гірші, нижчі інстинкти. Пропаганда створила таку людину, що мені навіть страшно дивитися їй у вічі.
Чи є якесь світло наприкінці тунелю?
Я бачу це світло, оскільки Захід нарешті піднявся. Потрібно було багато часу, щоб активувати цю бюрократичну машину. Ми довго її пробуджували, довго сміялися, що вони висловлюють свою занепокоєність і спантеличеність і нічого не роблять. Але справді, зараз, як ніколи в історії, Захід на боці України.
Цю ситуацію потрібно в хорошому розумінні використати на користь України. Мені це дає якусь надію, що Україну вдасться відстояти. 2008 року, коли армія Росії йшла на Тбілісі, саме переговори Саакашвілі з американцями допомогли все зупинити. Нині цих переговорів багато.
Я думаю, що Путін набирає заручників для торгівлі за свої фінансові вкладення та нерухомість на Заході. Україна – заручник у цій торгівлі. Кремлю потрібна влада та зберегти накрадене.
Ну які у них цінності – повернути Радянський Союз та злість на Україну. Але мені здається, що у Путіна вже немає такого драйву. Набагато сильніша мотивація зберегти накрадене, ніж якісь історичні реконструкції, реставрації та захоплення.
Чи відчуваєте себе в безпеці і чи не збираєтеся емігрувати?
Я не відчуваю себе у безпеці і планую емігрувати. Я вже втомилася боятися, мені навіть не страшно. Втомилася від того, що кожен день саджають невинних людей, вироки, тортури. У цій ситуації вже якось перебоялися, сил немає.
Вони про Львів такі гидоти говорять. В одному шоу хтось із наших пропогандонів казав, що «ось львів’яни німців зустрічали із короваями, і нас зустрінуть». Коли я приїхала до Львова і ми сиділи на площі Ринок зі студентами УКУ, то вони розповідали, що думали, що на цю площу зайдуть російські танки.
Я розумію, що це машина знищення всього людського в душах людей та знищення самих людей. Це дуже сумно і не зрозуміло, хто нас врешті-решт переможе. Зараз якраз це ближче, ніж будь-коли. «Подобається, не подобається, НАТО наближається».
Роман Тищенко-Ламанський
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ
- Випадкові люди можуть отримати землю в селі, а селяни, які з діда-прадіда там живуть – їм зась
- Львівський Шанхай. Репортаж з мікрорайону Під Голоском, який забудовують «вікно у вікно»