Чи потрібен нам День української жінки? Оксана Кісь про пропозицію нових свят

52934 0
У 2017 році Інститут національної пам’яті, очолюваний Володимиром В’ятровичем, уже намагався скасувати 8 Березня.

Народні депутати України запропонували внести зміни до Кодексу законів про працю та встановити українські свята. Зокрема, 25 лютого відзначати День української жінки (День українки). Докторка історичних наук і президентка Української асоціації жіночої історії Оксана Кісь розповіла Tvoemisto.tv чому такі зміни можуть нашкодити українському суспільству та яким тепер є сприйняття Дня жінки.

Як ухвалення закону про скасування святкування 8 Березня може вплинути на суспільство?

Пропозиція скасування Міжнародного жіночого дня і запровадження натомість дивного, штучного свята – День української жінки – є шкідливою. Це негативний розвиток подій. Обґрунтування до цього закону маніпулятивне, воно спотворює реальну історію цього свята: в ньому наголошено на окупаційному московському режимі та пов’язаному з більшовиками походженні, що є неправдою. Сама пропозиція і початок відзначення Міжнародного дня прав жінок виникла задовго до того, як більшовики захопили владу і встановили свій режим в Україні. Це сталося ще в 1910 році. Перші відзначення цього свята відбулися по всій Європі, яка ніякого стосунку до більшовизму та комунізму не мала. До мільйона жінок святкували в 1911 році.

Читайте також: Без 8 березня та з Днем українки. У раді планують внести зміни до переліку свят

Крім того, варто розуміти, що це свято, окрім його походження з лівацького руху, руху жінок-соціалісток, які, очевидно, відстоювали насамперед жіночі права та можливості, досі вважається Міжнародним жіночим днем, який свого часу був схвалений ООН. Ще в 1977 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію №32/142, згідно з якою кожній її країні-учасниці пропонувалося святкувати Міжнародний день прав жінок саме в березні. З того часу це стало нагодою для світового жіноцтва 8 березня нагадати суспільству про гендерну дискримінацію, несправедливість, порушення прав жінок та обмеження їхніх можливостей. Цю конвенцію ратифікували в іще 150 країнах, зокрема в Україні.

Із 1996 року Міжнародний день прав жінок під егідою ООН відзначають щороку під певним гаслом, яке відображає найнагальніші потреби жіноцтва, щоб увесь світ звернув увагу саме на цю проблему. Мовиться і про жінок в умовах війни, і про жінок, які стикаються з нерівністю на ринку праці чи проблемою, пов’язаною з обмеженими можливостями, які проживають у сільській місцевості.

Що ви думаєте про те, що День прав жінок пропонують замінити Днем української жінки?

Свято 8 Березня не має жодного стосунку до більшовицького режиму, радянського союзу та інших речей. Той факт, що спосіб відзначення цього свята, його політичне наповнення були спотворені в радянський час, це правда. Але вже від початку 2000-их років українські феміністичні організації намагаються відновити первісні смисли цього свята, використовуючи його як нагоду привернути увагу до проблем жінок. А також поглянути на здобутки жіночого руху, на те, чого досягли жінки порівняно з тим, із чого починали сто років тому, коли були позбавлені будь-яких прав.

Читайте також: «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук

Натомість автори закону пропонують створити якесь штучне Свято української жінки чи українки на порожньому місці, фіктивно наповнюючи його якимись новими смислами. Я абсолютно не сприймаю саму ідею наголошення на якихось окремих характеристиках, окремих жінках. І якщо це буде українська жінка, то таким чином ми закцентуємо на своїй окремішності, особливості, унікальності серед жінок цілого світу. Але ж у цілому світі жінки також стикаються з гендерною дискримінацією, нерівноправністю. Або той же День матері, коли береться до уваги лиш одна функція жінки, одна її соціальна роль, єдине покликання, а всі інші ігноруються.

Вважаю, це зовсім не прийнятно в суспільстві, котре декларує, бере на себе певні зобов’язання щодо впровадження й дотримання демократичних принципів. Загалом принцип гендерної рівності, рівних можливостей для жінок і чоловіків один із ключових. Тому для мене 8 Березня залишається святом, яке є правозахисним і пов’язаним із подоланням дискримінації жінок. Ці химерні ідеї щодо інших штучних свят походять від людей, які ніколи не мали жодного стосунку до відстоювання прав жінок чи розв’язання проблем, із якими стикаються жінки в Україні щодня: чи в умовах війни, чи в умовах мирного часу. Ті люди просто не мають компетенції обговорювати це питання. Ба більше, таке обґрунтування в законопроєкті є відвертою маніпуляцією та спотворенням фактів.

Читайте також: Чому кожен із нас має право на нерівність? 8 тез Ольги Герасим'юк

Чи були вже спроби скасувати Жіночий день?

Такі спроби уже не перші. В 2017 році Інститут національної пам’яті, очолюваний В’ятровичем, уже намагався скасувати 8 Березня. Лише через великий галас у медіа та критику активісток жіночого руху ця ідея була розкритикована і не мала втілення. Сподіваюся, не втілиться вона й тепер. Бо зараз, коли триває війна, наступ на жіночі права – це просто шкідництво. Тим паче в такому контексті. Можливо, хтось хоче заробити собі політичні бали, наче дуже активно займається декомунізацією. Але це не декомунізація.

Люди на емоціях сприймають це як щось позитивне. Однак словами і гаслами прикриваються речі, які насправді шкодять нашому руху до європейської інтеграції, демократії та іншого.

Наскільки українське суспільство сприймає 8 Березня як День захисту прав жінок, а не як свято жіночності, краси та весни?

Щоби зрозуміти, як українське суспільство ставиться до 8 Березня як до Дня прав жінок, варто провести масштабне опитування. Адже це свято належить до найбільш популярних, на які люди звертають увагу. А щодо його змістового наповнення і способу відзначення, то, очевидно, тут радянська інерція значною мірою зберігається. Коли свято втратило свій політичний смисл, його позбавили цього наповнення і підмінили цілком протилежним за змістом – святом жіночності, краси, молодості, весни та інших жіночих чеснот. І цей тренд, на жаль, існує. Однак те, що я спостерігаю від початку 2000-их (а з особливою інтенсивністю та швидкістю ці зміни тривають від 2009-2010 років, коли українські активістки вийшли на вулиці своїх міст, щоби публічно говорити про це), вуличні демонстрації, заходи суттєво змінюють суспільну свідомість.

До війни в Україні відбувалися досить потужні жіночі марші, у тому числі в Києві. Навіть після Майдану, навесні 2014-го. Кожного року в різних містах щораз більше жінок до них долучається, бо змінити суспільну свідомість, звички, стереотипи, які культивувалися десятиліттями, не так просто. Особливо коли є досить багато зацікавлених у цьому процесі. Але з огляду на величезний внесок жіноцтва в оборону, в протистояння ворогові на фронті та в тилу ставлення до жінок змінюється. Вони й самі починають почуватися не так берегинями, тими, що потребують захисту, як активними громадянками, здатними стати на захист Батьківщини в той спосіб, який їм доступний і який вони самі обирають. І це вкладає суть в ідею гендерної рівності.

Ірина Давосир

Фото з відкритих джерел

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!