
Фото: ЛОКЛ
Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
На Львівщині немовлята, які передчасно народилися і яких ще лагідно називають «поспішайки», «нетерплячки», «ранні пташки», перебувають у Львівській обласній клінічній лікарні. Зараз там близько 40 маленьких пацієнтів. З них 8 – у відділенні інтенсивної терапії і приблизно 30 – у відділенні патології недоношених. Загалом за рік тут виходжують понад 500 діток.
Читайте також: У львівському перинатальному центрі відкрили відділення виходжування недоношених діток
Донька Христини Гунчак також народилася раніше терміну. Яніночка з’явилася на світ на 33-му тижні вагітності із вагою 2190 г. У неї не було критичної маси тіла, але крихітка не могла дихати. Через те дівчинці довелося упродовж 16 днів перебувати у реанімації під апаратом штучного дихання. Загалом у лікарні Яніна з мамою пробули місяць. Зараз дівчинці майже 6 років, вона «наздогнала» всіх і з нею все гаразд. Проте перші роки її життя – це була невтомна праця батьків.
«У мене все сталося раптово на 33-му тижні вагітності. Сильна кровотеча, обласна клінічна лікарня, терміновий кесаревий розтин. У мене був шок, адже як мінімум планувала народжувати власними силами. Чому це зі мною сталося – з молодою 25-річною жінкою, яка вела здоровий спосіб життя. Не до кінця розумію. І ніхто не міг нічого пояснити. Лікарі лише казали, що зараз будемо рятувати ваше життя і життя вашої дитини. Тоді й зрозуміла, що життя починає обриватися і я не можу з тим нічого вдіяти», – каже Христина Гунчак.
Свою донечку жінка не бачила тиждень і цей період був чи не найскладнішим, адже у палату до породіль, з якими лежала Христина, по кілька разів на день приносили їх діточок. Вони їх брали на руки, годували, цілували.
Христина лежала одна і лиш зрідка підходила до дверей реанімації, де лежала її дитинка.
До донечки інколи впускали тата, який приносив ліки, робив фото для дружини і постійно наголошував, що вона дуже красива і схожа на Христину, особливо вушками.
Через тиждень після народження їй дозволили прийти до дитини. І чоловік, і Зоряна Салабай, яка була лікуючою лікаркою Христини Гунчак та психологом, як каже сама жінка, адже завдяки їй вдалося пережити всі найскладніші моменти, казали, що дівчинка маленька і квола.
«До зустрічі з донечкою мене готував чоловік. Розповідав, що не все так просто, що вона маленька і на руки її взяти не вдасться. Я ніби й була готова, адже фантазувала, як це все відбуватиметься. Але ні – все пішло не так. Те, що мені говорили за дверима, і те, що побачила в реальності – різні речі. У палаті було кілька крихітних діток, до яких під’єднані купа різних дротиків і постійно пікали апарати. Я взялася дуже сильно за кушетку, де лежала моя донечка, і сильно заплакала», – пригадує Христина Гунчак.
За її словами, допомогти зупинити сльози та паніку допомогла лікарка, яка наголосила, що дитинка все відчуває і їй складно, коли мама така стривожена. Різниця лиш у тому, що донечка переживає фізичний біль, а мама – моральний.
Христина розповідає, що всі наступні дні, які дівчинка перебувала в реанімації, та приходила до неї. Згодом жінці дозволили брати крихітку на руки – усю в зонтах та приєднану до життєво необхідних трубочок. Проте щодня дівчинка змінювалася, у неї покращувались показники, сходили синячки від постійних уколів.
«На 10-й день реанімації лікарка повідомила, що спробують відключати донечку від апарату штучного дихання. І це стало для мене великою надією, що все буде добре. Але вранці, коли прийшла в реанімацію, то побачила, що донечка знову у кюветі, підключена до апарату і зонтів. Знову настав біль та розчарування», – веде далі співрозмовниця.
На 6-й день повторної реанімації Христина, яка в той час перебувала біля доньки, раптом почула дитячий плач. Христина відразу зрозуміла, що це її донька. Тоді й вперше приклала її до грудей. Далі кожен день для родини був перемогою.
Через кілька днів Яніні виповниться 6 років. Вона весела, активна, займається творчістю, музикою та фігурним катанням. Це все результат невтомної праці усі ці роки.
Крім Яніни у Христини підростає ще одна дитинка, якій лише 9 місяців. Жінка каже, що намагалася не тривожитись, проте страхи все ж були – від першого дня вагітності і аж до 40 тижня, коли народила.
Читайте також: Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
Як зазначила Тvoemisto.tv завідувачка відділення інтенсивної терапії передчасно народжених дітей Львівської обласної клінічної лікарні Зоряна Салабай, передчасно народженими вважаються діти, які народилися до 37 тижня вагітності.
Зоряна Салабай каже, що на Львівщині щороку є кілька дітей, які народжуються з критичною масою тіла – в межах 500 грам. Але за практики лікарки, найменшою була дівчинка, яка народилася у терміні 22 тижня вагітності і з вагою 480 грам. Це межа незрілості, при якій можна рятувати дитину.
«Це було три роки тому. Дівчинка була вкрай складна, але ми її успішно виходили. Дівчинка з двійні. Хлопчик помер у пологовому будинку, а її перевели до нас», – каже Зоряна Салабай.
За її словами, крихітка пів року перебувала у відділенні інтенсивної терапії і ще пів року у відділенні недоношених дітей. Загалом в неонатальному центрі Львівської обласної лікарні вона перебувала рік.
Ситуація ускладнювалася ще й тим, що від дитини відразу після народження відмовилися батьки, адже вважали, що в неї немає шансів і вона може стати глибоким інвалідом, але сталося далеко не так. Дитина знайшла не лише нову чудову родину, а й успішно реабілітується, розвивається і має всі шанси вирости нормальною здоровою дитиною.
Загалом, діти, які передчасно народжені, часто мають проблеми зі здоров’ֹям, адже в них недорозвинені усі органи.
«Незріла недоношена дитина – це не просто маленькі розміри тіла, вага і довжина. Кожен орган має свої функції і на момент народження дитинка має бути готова до повноцінного самостійного функціонування. А передчасно народжені не є такі готові – у них незрілі легені, мозок, система кровообігу, травлення, терморегуляція, інші життєво необхідні органи та показники. Часто такі діти потребують хірургічних втручань, підтримки з боку дихальної системи, підтримки нормального кровоплину, температури тіла. Термін лікування може становити від місяця до пів року», – каже Зоряна Салабай.
Щоб передчасно народжена дитина була повноцінною, з нею потрібно постійно займатися – робити масажі, працювати з реабілітологами. Тільки так вони мають великі шанси бути здоровими.
За «поспішайками», яких доглядали в обласній лікарні, спостерігають не лише упродовж першого року життя, а й при потребі – довше.
Серед причин, чому так стається, що дітки народжуються передчасно, Зоряна Салабай називає різні причини: незадовільне здоров’я мами, спадкові захворювання в родині, негативний вплив під час вагітності, токсичні чинники, багатоплідна вагітність, репродуктивні функції, тобто штучне запліднення.
До речі, щороку, 17 листопада, у стінах львівської лікарні – гамірно, бо сюди приходять мами з малечами, які народилися передчасно. Цього року, зважаючи на карантинні обмеження, такої зустрічі не було.
«Мені важко цей день назвати святом. Це швидше перемога над передчасним народженням. Хоч цього року зустрічі і свята не було, цей день ми завжди відзначаємо, до нас дзвонять та приходять вдячні пацієнки», – додала Зоряна Салабай.
Пам’ятає про це день і Христина Гунчак. Відтоді, як вона народила свою першу дитину, жінка займається благодійністю – збирає для діточок Львівської обласної лікарні подарунки та курує акцією – «Кров для крихіток», під час якої небайдужих просять ставати донорами для передчасно народжених дітей.
«Коли передчасно народилася наша донечка, лікарі сказали, що потрібна кров для крихітки. Її швидко знайшли, але натомість ми мали також поповнити банк крові для інших дітей. У перший рік чоловік зібрав кількох знайомих, які й здали кров. Тоді я зрозуміла, що з тим велика проблема і треба допомагати. Навіть така акція є хорошим кроком і підтримкою для батьків та їх дітей. Наприклад, минулого року вдалося зібралося 20 людей, які здали близько 9 літрів крові», – каже Христина Гунчак.
Як і в минулі роки, цьогоріч акцію проведуть 26 листопада, наступного ж дня після дня народження Яніни.
За словами Христини Гунчак, 26 листопада о 9 годині ранку люди, які бажають стати донорами для крихіток, можуть прийти у Львівську обласну службу крові, що на вул. Пекарській.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Ольга Шведа
Фото Христини Гунчак та ЛОКЛ
Вибір Твого міста
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча