Історик, львовознавець Ігор Лильо розповідає про сьогоднішній Львів і те, що на нього чекає після війни.

Що вплинуло на формування Львова? 

Ми не знаємо, коли з’явився Львів. 1256 рік – лиш умовна дата, лише письмова згадка. Міст у світі багато, але є міста, які ставали чимось, а є міста, які залишалися «на місці». Львову пощастило. Зокрема, місто отримало перспективу завдяки своєму вдалому географічному положенню – на перетині торгових шляхів. Недолік у тому, що невигідно розташоване місто в сенсі забезпечення водою. Це, можна сказати, наше прокляття, бо ніхто не сподівався, що тут буде мільйон жителів. У часи Галицько-Волинської держави цим не переймалися, бо місто постало як фортеця. Утім географічне положення почало притягувати сюди велику кількість людей, насамперед, купців та ремісників. У Львові була річка, пагорби, які дозволяли будувати захисні споруди. Торгові шляхи змінювалися час від часу. Волинські міста постраждали через зміну торговельних напрямків тому «вилетіли», а ми залишилися.

Львів вважають багатонаціональним містом, так було завжди? 

Велика кількість національностей – це міф. Насправді, місто кілька разів змінювало свою структуру. Як правило, це відбувалося насильницьким методом. Наприклад, на момент приходу сюди поляків у ХІV столітті абсолютну більшість становили українці. Вони були витіснені спеціально німецькими колоністами, яких сюди запрошувала польська влада, давала їм величезні пільги, і вони русинів тіснили. Згодом почався другий великий прорив, коли в другій половині XVI століття у Львові з’явилася нова національна група, якої до того часу практично не було. Це євреї, яких запрошували на цю територію, дозволяли тут селитися, створювали сприятливі умови. І вже з XVI століття вони утворили громаду, яка у 1939 році становила 37% міського населення. 

Якщо говорити про зміну населення, то варто пам’ятати про абсолютну катастрофу Другої світової війни, зокрема 1946 рік. Тоді зі Львова остаточно депортували поляків під приводом так званої «репатріації». Українці росіянам були потрібні лише як дешева робоча сила, і це дуже легко зауважити по тому, ким були заселені квартири після війни. Ми все це знаємо, тепер внуки таких «асвабідітєлєй» людей грабують Україну. Так, місто практично повністю втратило польську складову. Їх залишилося, згідно з різними підрахунками, 7% населення. До війни було 50%.

У Львові не завжди переважало українське населення, але через всі ці історичні аспекти українці почали домінувати кількісно вже в 70-х роках. До 1948-50 рр. Львів взагалі був переважно російськомовним. Сюди привезли людей зі сходу країни, військових із Росії. Людей переселяли разом із фабриками та заводами. Це була окупація і треба було створити плацдарм для майбутньої війни із Заходом. Роль місцевих українців зводилася до переважно найманої праці, керівних посад вони, як правило, не отримували. Хіба що аж надто демонстрували свою лояльність 

Львів вважають доволі свободолюбним містом, тут часто формувався спротив, чи не так?  

Львів, звичайно, свободолюбний, але й у Кракові не раби, у Відні теж свободолюбні люди. Просто наша територія була під впливом тоталітарної радянської системи лишень півтора покоління, натомість територія Сходу України – два з половиною покоління. У нас не було голоду, люди не були до смерті залякані, і, що дуже важливо, – була історична пам’ять, яка передавалася від батьків до дітей, не від дідів до дітей. Якби радянська влада протрималася на території Заходу України ще років з 30, ми б могли стали чимось, на кшталт типового совкового регіону. 

А щодо центру спротиву, то так – можна серйозно говорити про те, що дисидентський рух тут був сильніший, аніж деінде. Але хочу нагадати, що Стус не зі Львова, Чорновіл не зі Львова. Ці люди надихалися містом, мали тут хороших друзів. Проте географія не завжди працює. Хочу нагадати, що Тарас Козак зі Львова, Медведчуки із Заходу України, тому все урівноважене. 

Чим є Львів для путіна?

Львів є загрозою. Навіть теперішній Київ вже є загрозою для нього, бо будь-який успіх цих територій – фінансовий, економічний, науковий, культурний – становить небезпеку для «орди». 

Знаєте, чому путін так бомбить Схід України? Бо для нього кожен, хто говорить російською, живе в російській культурі, є його людиною, його власністю. Він вважає, що має право робити з цією людиною все, що захоче. Коли ж людина говорить іншою мовою, вона для нього може бути ворогом. Але не власністю. Захід України його не цікавить, бо тут живуть колишні «раби», які довго були невільниками Польщі та Австрії і через це втратили зв’язок із «русскім міром». Із погляду путіна, ми невиправні. 

Як гадаєте, львів’яни добре знають історію свого міста, щоби відчувати тяглість і досвід поколінь?

Львів’яни знають історію свого міста краще, аніж інші українці знають історію своїх міст. Однак ми також маємо чимало проблем, живемо в інформаційних «бульбашках» і не взаємодіємо широко. 

Чи бачите ви Львів одним із культурних центрів, де виховується еліта? 

Для того, аби була еліта, має бути дуже якісна національна освіта, висококласні фахівці. Йдеться не лише про технічну освіту, бо якщо ви не маєте доброго розуміння гуманітарної освіти – це також великий промах. Коли Львів стане містом, де будуть мріяти навчатися, коли люди матимуть спогади про свої студентські роки, пов’язані зі Львовом, то будуть готові багато що зробити для міста, тоді наше місто стане кращим. Коли у Львові буде багато провідних університетів, ви не впізнаєте, як він змінився.

Львів робив певні спроби здобути таку роль у міжвоєнний період, коли дуже сильним був львівський університет. Були випадки, коли університети диктували свою політику. Умовно кажучи, якщо професори бачили, що ситуація йде «не туди», то просто апелювали до своїх випускників, які на той час керували державою. Якщо ви опускаєте освіту до нуля, якщо кандидатом наук стає Кива, не сподівайтеся, що ви в цій країні щось отримаєте, хіба що розшарування як в Латинській Америці. 

Які зміни принесе ця війна Львову? 

Абсолютно переконаний, що коли війна закінчиться нашою перемогою, то Україна переживатиме неймовірний до себе інтерес. Величезна кількість людей з цікавості захочуть подивитися, що це за чудо. Також буде велика кількість людей, які захочуть вкладати в Україну гроші, бо, судячи з тих тенденцій, які зараз бачимо, Україну треба буде відбудовувати. 

Вікторія Савіцька

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.