Стрийський автовокзал завершили будувати у 1980-му році. Це – головна автостанція Львова, звідки вирушають автобуси не тільки в різні міста України, а й у Польщу, Чехію, Німеччину, Італію та інші європейські країни. Будівля вокзалу мала стати символом Львова. Tvoemisto.tv розповідає, чому сьогодні цей символізм є доволі сумним, чого бракує автостанції та чи є шанси на те, що ситуація зміниться на краще.

На автостанції №1 (у народі – Стрийський автовокзал) нині нелюдно, немає звиклої метушні і галасу. Через карантин скасували частину рейсів, адже Львівщина – у «червоній» зоні. До порожніх платформ час до часу під’їжджають автобуси. Щойно під’їхали два старенькі «Еталони», один з яких повезе трохи пасажирів до Гусятина і до сіл на Тернопільщині, інший – до Луцька.

Не для людей

Олегові 45 років, він повернувся з «чехів». Його рюкзак виглядає важезним, але чоловік жваво закидає його на плече, коли бачить, що до перону під’їхав автобус з табличкою «Луцьк».

Він говорить, що Стрийський автовокзал мало чим відрізняється від інших українських, де чоловікові довелось побувати. Каже, що всюди магазинчики, автомати з кавою, а поїсти «по-людськи» – ніде. Ще дивується, що тут не оголошують про прибуття автобусів.

«Якби не сидів тут, на платформі, а грівся б всередині, то міг би й пропустити», – каже чоловік. 

Автобуси під’їжджають до платформ і від’їжджають без зайвого шуму і зовсім без оголошень. Деякі водії виходять трохи розімнутись, випити кави з автомата, дехто допомагає вантажити у багажник валізи й сумки.

Пан Василь – водій, приїхав з Чернівців, каже, раз-два на місяць заїжджає до Львова, коли їде в Польщу, та довго не стоїть. Когось погукав, комусь перетелефонував і вже готується їхати. Автовокзал, каже, у нас не гірший, ніж у Чернівцях. Запитую його, чи зручно, чи хочеться йому тут перепочити з дороги, розімнутись. А він усміхається, каже, що на роботі нема чого відпочивати.

Автобус від’їжджає напів порожнім.

На пероні людей мало. На вулиці доволі холодно і вітряно. Помічаю пару – чоловік і жінка розмовляють російською, тримаються за руки і сидять на лавці, міцно притиснувшись один до одного.

Пара їде до Хмельницька, звідки родом жінка. Чоловік – з Туреччини. Він каже, що львівський автовокзал – «сумненький», занедбаний. Показує на потріскану, відлущену штукатурку на стелі платформи. «Треба ремонтувати», – каже по-господарськи.

А ще говорить, що сам би точно не зорієнтувався, куди прибуває його автобус, де і на що можна пересісти, щоб доїхати «у місто» або ж на іншу автостанцію.

«Я українською мало розумію і російською не дуже. А англійською тут інформації немає зовсім. Щоб заїхати у місто або на головний залізничний вокзал чи в аеропорт треба докласти багато зусиль», – каже подорожуючий.

Територія вокзалу гнітюча, перераховує далі недоліки чоловік, недоглянута, тут немає парковки, інформаційних вказівників, місць, де було б зручно перепочити, почекати на свій автобус. До прибуття їхнього автобусу ще година, пара чекає на вулиці. Я запитую, чому не йдуть до середини, можливо, там трохи затишніше. Обидвоє дивуються.

«Та хіба? Там тісно, людно і ніде присісти. Бракує почекальні. А ще я залюбки б щось перекусила. Але не кебаб», – сміється жінка.

Я заходжу до приміщення автовокзалу. Тут затхле повітря і тісно. Це радше схоже на довгий шкільний коридор, а не на простору залу вокзалу. Люди сидять на східцях до службового приміщення, на підлозі. Декілька чоловіків організували собі перекус: застелили валізу пакетом, виклали на імпровізований стіл бутерброди, варені яйця, воду. Вони розмовляють і жартують, поки їм хтось не телефонує. Після дзвінка пасажири мигцем зібрались і побігли до автобуса, який щойно під’їхав до платформи. 

Врятувати від біди

На вокзалі тепер працює одна каса, а не три, як було раніше. Касирка каже, що значно скоротилась кількість перевезень і вони тепер працюють по змінах. До віконечка підходить жінка, запитує про квитки до Салерно в Італії.

Вона мило усміхається, як запитую про автовокзал, і розказує історію, після якої розумію, що є щось суттєвіше, ніж вигляд вокзалу і його «почекалень». 

«Мала я доволі прикру пригоду на вокзалі в Удіне, в Італії. Якби таке трапилось тут, то, певно, була б не прикрість, а біда.  Я подорожувала з похресницею. На вокзалі її вкусила бджола. За декілька хвилин дитина уже задихалась. Ліків я з собою не мала, про те, що в неї алергія на бджіл, навіть її мама не знала,  до того, мабуть, не кусали. Як тільки я зрозуміла, що відбувається, почала кликати на допомогу. Хтось з працівників вокзалу викликав лікаря. Той зробив укол і все минуло. То були лічені хвилини. Так, там на вокзалі є чергові медики», – каже жінка.

Вона додає, що вокзали – це особливі місця, де люди часто доволі вразливі.

«Знаєте, загубив, розгубився, обікрали, захворів, запізнився, розрядився, втомився, заблукав – воно є постійно на усіх вокзалах. Але ці проблеми має бути зручно вирішити. У нас не так», – каже жінка.

На Стрийському автовокзалі, додає інша жінка, яка стояла поруч, немає ані зручного електронного табло, що інформувало би про прибуття автобусів, ані місць для відпочинку чи пристойної кав'ярні, не кажучи вже про інформаційний пункт для туристів. Вона згадує, що навіть у маленькому словацькому місті Кошиці на автовокзалі видно, що про подорожніх дбають.

«Кажуть, Львів – відкритий до світу. Але чи привабливий, коли одразу по приїзді потрапляєш у таке гнітюче місце?», – говорить випадкова співрозмовниця і йде.

Символ, який не допрацювали

Львівському автовокзалу, що на Стрийській, 109 – трохи більше сорока років. Його на південній околиці міста на перехресті вулиць Стрийської та нової проєктованої вулиці Вернадського збудували у 1980 році.

У 1970-х, коли проєктували саму будівлю вокзалу і територію довкола, генпланом передбачили і будівництво дворівневої транспортної розв’язки на перехресті вулиць Стрийської та нової проєктованої вулиці. А вокзал у перспективі мав розростися на північ. Проєкт автовокзалу розробляли архітектори Валеріан Сагайдаковський та Микола Столяров.

Справжній транспортний хаб із важливим стратегічним значенням будували у Львові. Втім, тоді усе втілити не вдалось, а згодом – і поготів. Проєктовану дорогу, перпендикулярну до Стрийської, частково збудували у 2012 році, коли готувались до чемпіонату Європи з футболу. Через незавершену інфраструктуру вокзал так і не запрацював повноцінно.  

Автовокзал був розрахований на 500-800 пасажирів на годину, а за добу його пропускна здатність мала становити до 15 тисяч пасажирів. Звідси автобуси везли людей Україною, а також за кордон – у Польщу, Чехію, Німеччину,Францію, Італію.

Цікавою є модерністська будівля автовокзалу, що має трикутну форму. Її увігнутий до середини фасад з кожного боку однаковий. З боку вулиці Стрийської споруда має три поверхи.

Головним, виявляється, є вхід зі сторони вул. Стрийської. До нього й справді веде занедбана асфальтована доріжка і декілька стежок витоптаних між деревами. Тут обладнано декілька платформ, на них «відстоюються» автобуси перед відправленням.

Також звідси можна вийти на захаращену терасу, частина якої загороджена гратами. Тут брудно і неприємно пахне. Тераса нависає над першим поверхом і перонами, звідки відправляються автобуси.  

Приміщення цокольного поверху будували як допоміжні, нині ж вони є головними. Тут є каси, камера зберігання, туалет.

Чи не вперше реконструювати автовокзал хотіли у 2000-х роках. Тоді на території вокзалу запропонували звести готель. Згодом цю ідею почали просувати і під час підготовки до «Євро 2012». На самому вокзалі мали бути заклади харчування, територія розваг, конференц-зал та виставковий зал, офісні приміщення, парковка.

Цей проєкт містобудівна рада не погодила. У 2016-му на автовокзалі реконструювали лише перони, щоб сюди змогли вільно заїжджати великі автобуси.

Про власника

Нині приміщення автовокзалу у приватній власності, а територія довкола належить місту. Власником автовокзалу є ТзОВ «С.ІД.». За даними системи УouСontrol, співзасновником та співвласником товариства є Ігор Дума – колишній начальник львівського управління «Укртрансінспекції», яку реорганізували в управління Укртрансбезпеки, воно є регіональним підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті.

Як писало раніше видання Zaxid.net, Ігор Дума був директором державного «Львiвського автотранспортного пiдприємства 14631» на момент його перетворення у ВАТ «ЛАТП 14631» в 1997 році, а потім став головою правління новоствореного підприємства та одним з найбільших його акціонерів. Через два роки таким же чином він став власником майна ще одного державного підприємства – ТВО «Львівавтотранс».

За даними УouСontrol, Ігор Дума контролює ще декілька компаній, що спеціалізуються на перевезеннях та обслуговуванні транспорту – це ТОВ «Авто і світ», ПП «Гал-Всесвіт» та ТОВ «Гал-Діком». Загалом він оперує 9-ма автостанціями у Львівській області. У Львові це також АС №4 (вул. Шевченка, 105), АС «Львів №2» (вул. Б. Хмельницького, 225) та автостанція на львівському залізничному вокзалі (АС №8, пл. Двірцева, 1).

Tvoemisto.tv поговорити з Ігорем Думою про те, які він має плани на автовокзал на вулиці Стрийській, не вдалось. 

Додамо, що частину вартості квитка, що купують пасажири автобусів, отримує автостанція, звідки вони відправляються.

Імідж міста – справа міста

Головний архітектор Львова Антон Коломєйцев каже, що місту цінна будівля автовокзалу і її варто зберегти. Бажано, із функцією, для якої її будували.

«Це є важливий елемент тогочасної архітектури. Там були цікаві елементи інтер’єру – велика люстра в центральному холі. Вона не збереглася. Десь за кордоном такі речі відтворюють, роблять репліки. У нас у 90-ті чомусь це не цінували», – каже архітектор.

Він додає, що у будівлі вокзалу є чимало проблем, вона надто велика – тому дороге і її утримання. Антон Коломєйцев зауважує, що автовокзал зводили як символ, він мав вражати і створювати відповідний імідж міста.

«Там є багато проблем з точки зору функціонування. Є тепловтрати через віконні конструкції, десь вийшли з ладу елементи благоустрою. Там були закладені великі тераси, великі площі, які в експлуатації показують, що не завжди такий масштаб доцільний. Будівля специфічна. Це архітектурний маніфест, будівля-символ при в’їзді в місто»,  – говорить він.

Архітектор додає, що необхідно покращити інфраструктуру автовокзалу, сервіси. До пандемії місто навіть мало плани облаштувати територію довкола будівлі.

«Будівля у приватній власності, тому це справа власника. Територія довкола – у власності міста. У нас було кілька робочих зустрічей, планували, як облаштувати громадський простір, заїзди, розворотні майданчики. Не йшлося про розбудову, а про гуманізацію простору, що є. Але це співпало з початком пандемії, тому справа призупинилась»,  – каже Антон Коломєйцев.

Також він розповів, що місто напрацьовує конкурсне завдання на облаштування парку поблизу вокзалу, але наразі цей конкурс не оголошували і не передбачали на нього фінансування.

Вікторія Савіцька

Фото авторки та wikimapia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.