Поблизу Шевченківського гаю, на вул. Мучній, 32, поряд із кераміко-скульптурною фабрикою, планують звести спортивно-оздоровчий комплекс з готелем. Питання про видачу містобудівних умов та обмежень на їх будівництво погодив 28 серпня виконавчий комітет ЛМР. За декілька днів до цього чиновниця міської ради запропонувала викупити майно цієї фабрики, аби зберегти простір від забудови і для мистецтва. Tvoemisto.tv з’ясовувало, чи потрібен місту такий мистецький простір та чому територія фабрики під загрозою.

Від Львівської кераміко-скульптурної фабрики потроху залишаються руїни. У деяких цехах ще працюють митці, винаймають приміщення, утім територія з кожним роком все більше занепадає. Приміщення фабрики належать Спілці художників, земля – місту. У спілці кажуть, що планують створити там музей, шукають меценатів. Дехто з митців має сумнів, що фабрика залишиться «для мистецтва», натомість вважають, що незабаром на ній зведуть чергову багатоповерхівку. Спілка художників у Львові мала чимало майна, яке втратила зі скандалами. Тим паче, що нині впритул до території фабрики уже планують спортивно-оздоровчий комплекс з апарт-готелем.

Саме через це заплановане будівництво у місті й заговорили про фабрику, яка, до речі, мала неабияку славу раніше. А нині може стати або мистецьким простором, місцем, де працюватимуть митці, середовищем, яке гуртуватиме і сприятиме народженню ідей, або новим житловим районом.

Що і де вирішили будувати 

Виконавчий комітет ЛМР у суботу, 28 серпня, видав містобудівні умови і обмеження на нове будівництво в одному з найпривабливіших районів міста, впритул до території кераміко-скульптурної фабрики. На вулиці Мучній, 32 планують збудувати спортивно-оздоровчий комплекс з апарт-готелем, вбудованою підземною автостоянкою та трансформаторною підстанцією. Архітектурно-містобудівна рада ЛМР розглянула і підтримала будівництво. Територія, яку планують забудувати, розташована у Личаківському районі, межує з парком Знесіння, «Стежкою здоров’я» у Шевченківському гаю та Львівською експериментальною кераміко-скульптурною фабрикою. За генпланом, ділянка розташована у зоні Г-4 – це громадська забудова, яка передбачає зведення культурних, спортивних та релігійних комплексів.

Зараз на вулиці Мучній, 32 є занедбані будівлі підприємства. Йдеться про будівлі художньо-виробничого комбінату.

«А це те ж, що й кераміко-скульптурна фабрика», – каже у коментарі Tvoemisto.tv керівниця управління охорони історичного середовища ЛМР Лілія Онищенко і додає, що фабрика – це чи не єдине місце у Львові, де нині можуть працювати реставратори, скульптори, яким потрібен простір для роботи.  

В.о. начальника відділу землеустрою управління земельних ресурсів ЛМР Микола Лещук пояснює, що будівництво не стосується території кераміко-скульптурної фабрики, його планують на території поруч. 

«Територія кераміко-скульптурної фабрики не оформлена, там немає документів. Земля належить місту, а нерухоме майно в її межах є у власності національної Спілки художників. На вули Мучній, 32 є ділянка, вона не була територією кераміко-скульптурної фабрики. На неї укладені договірні відносини із компанією «Західенергомонтаж». Це поруч з фабрикою», – каже він.

ТОВ «Західенергомонтаж», за даними аналітичної системи УouСontrol, існує понад 20 років, зареєстрована у Львові на вулиці Мучній, 32. Займається компанія будівництвом. Кінцевими бенефіціарними власниками є львів’яни Орлов Олександр та Мельник Оксана. Саме вони планують звести там апарт-готель та спорткомплекс.

Цікаво, що у 2011 році Національна спілка художників України звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до міськради про те, щоб суд визнав незаконною і недійсною оренду земельної ділянки на Мучній, 32. Її ЛМР передала в оренду ТОВ «Західенергомонтаж» у 2007 році. Суд не задовільнив позов Спілки.

Через будівництво впритул до фабрики, ще й за тією ж адресою у Львові стали побоюватись, що її територію також забудують. Зрештою, колись фабрику уже пробували захопити.

Утім під час засідання виконавчого комітету міський голова Львова Андрій Садовий запевнив, що територію фабрики не забудовуватимуть у майбутньому. А ТОВ «Західенергомонтаж» зобов’яжуть виділити приміщення для митців, на території їхнього комплексу.

Про фабрику

Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика розташована в Личаківському районі. Це – приваблива локація недалеко від центру Львова, поруч із Шевченківським гаєм, парком Знесіння.

Колись фабрика мала неабияку славу, про неї знали митці зі всієї України, а також Німеччини, Франції, Польщі. Територія її має півтора гектари, там розташовані будівлі, цехи, загальною площею 13 тисяч метрів квадратних. У них раніше працювали керамісти, склярі, каменярі, були майстерні різних художників, також адміністративний корпус.

Нині приміщення фабрики належить Львівській обласній організації Спілки художників України. Її голова Ігор Гавришкевич у коментарі Тvoemisto.tv каже, що на цій фабриці колись проводили симпозіуми школи європейського і світового значення. У 1990-х роках в місті започаткували Міжнародний симпозіум гутного скла, куди з’їжджалися найкращі художники з усього світу заради обміну досвідом. Ці заходи відбувалися за ініціативи кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв, яка досі залишається єдиною в Україні такою кафедрою. На фабриці ще досі є гутна піч, таких у Європі лише близько десяти. 

«Зараз ми цих можливостей не маємо, бо це все пов’язано з затратою великих коштів», – каже він.

Фабрика збанкрутувала, її ліквідували у 2013 році. Нині деякі будівлі уже зовсім зруйновано, а у деяких ще працюють митці.  Територія фабрики занедбана, сюди немає під'їздів, усе поросло травою. На стінах видніється кольорова мозаїка. 

Ігор Гавришкевич каже, що орендарів на фабриці уже немає, що там працюють члени Спілки художників.

«Звичайно, ми платимо податок, платимо за комунальні послуги», – додає він і скаржиться, що професії митців дуже знецінені.

Спілці потрібен музей

Ігор Гавришкевич розповідає, що на цій території варто створити музей. Каже, що Спілка давно прийняла таке рішення і навіть є концепція. Заплановано, що збережуть приміщення, де творили визначні митці. Наприклад, Сергій Литвиненко, який створив надмогильний пам’ятник Івану Франку, Еммануїл Мисько, який був співавтором створення пам’ятника Івану Франку, що навпроти Університету. Також сучасне покоління, яке творило пам’ятник Вербицькому, Бандері, Шухевичу. Усе це – усі вони творилися в майстернях фабрики скла, кераміки і скульптури.

«Ми хочемо зберегти творчі майстерні, щоб люди бачили, де це творилося. Крім того, на цій території творили визначні митці художнього скла, ці легенди зараз посеред нас. Наприклад, Андрій Бокотей – всесвітньо відома особистість, як творець у сфері скла», – каже він.

Коштів на це Спілка не має, шукає інвесторів. Зате, запевняє Ігор Гавришкевич, є сотні творів різних митців, і їх вистачить навіть для такого величного музейного простору. У музеї мало б бути місце і для майстерень, щоб відвідувачі бачили, як творять склярі, ковалі, кераміки. Для цього потрібна інфраструктура.

Спроба захоплення фабрики

У Спілці художників кажуть, що у Львові була спроба відібрати фабрику, перепродати територію і збудувати там будинки. Тоді, за словами Ігоря Гавришкевича, Спілці фіктивно нарахували заборгованість за газ. Йдеться приблизно про 12 млн гривень. Було це ще у 90-х роках. Фабрика не могла заплатити борг, її хотіли ліквідувати.

«А купити її хотіли ті, хто був причетний до судових позовів проти нас», – додає він.

Щось схоже, підозрює він, відбувається і зараз. Фабрику позбавили пільг, на оплату податків за нерухоме майно, також немає інвестицій від міста. Водночас інші організації мають ці пільги, зокрема, релігійні і навіть Російська православна церква має такі права.

«Місто оподатковує наше майно, нас позбавляють пільг з 1 січня 2022 року. Накладають на нас неможливі податки», – каже він і додає, що у такий спосіб Спілка може втратити фабрику. 

«Таким способом можна нас підводять під банкрутство, коли можна забрати майно. Тепер за нерухоме майно, якщо нічого не зміниться, нам потрібно буде платити податок приблизно 1 мільйон і 200 тисяч гривень», – зазначає він.

Хто є власником території і приміщень фабрики

У 2009 році Національна спілка художників заснувала ТЗоВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», Ігор Гавришкевич є її керівником. Він каже, що формально майно кераміко-скульптурної фабрики перейшло до цього ТзОВ. Спілка художників найняла управителя свого майна – компанію «Актороль». Вона мала б допомагати митцям з юридичними нюансами, відстоювати право на пільги. Так, компанія «Акрополь» стала розпорядником майна фабрики.

«Компанія має право діяти і розпоряджатися майном у межах цивільного кодексу та укладеної угоди. Я чітко проаналізував цю угоду і є певні моменти, якими я не задоволений, але це вже наша внутрішня справа», – каже він.

А справа непроста. Як розповіла у коментарі Tvoemisto.tv журналістка, правозахисниця та громадська активістка Ірина Юзик у 2014 році виявилося, що адвокат Ростислав Оленчин, який є власником «Акрополю», якимось чином привласнив собі майже усе майно Спілки художників. Згідно з розслідуванням, яке у 2014 році проводила журналістка, Спілка художників загалом мала кілька приміщень, а зараз на їхньому місці вже зовсім інші заклади:

• Територію колишньої багетної фабрики Художнього фонду УРСР у Львові, яка на вулиці Бойківській, 5. Сьогодні там чотири новобудови, які входять до житлового комплексу «Золотий горіх».
• Колишнє приміщення магазину-салону «Художник»;
• Колишній магазин-салон «Артес», який був на вулиці Братів Рогтинців, 49. Сьогодні там сьогодні розміщений ресторан мережі «Локаль» — «Пструг, хліб і вино»
• Приміщення графічних майстерень художньо-виробничого комбінату, що на вулиці Юрія Дрогобича, 8.
• Території колишнього художньо-виробничого комбінату, одна частина  якого на площі Міцкевича, 9, а інша – за адресою Козланюка, 17. Сьогодні площі цієї величезної, окремої будівлі здають в оренду різним підприємствам.

 

Угода з «Акрополем» спершу була укладена до 2019 року, але потім її продовжили до 2023 року. Утім Ігор Гавришкевич запевняє, що Спілка художників має повноваження і можливості розпоряджатися своїм майном, хоч його й залишається все менше…

Що кажуть митці

Лілія – молода скульпторка зі Львова. Майстерню – місце, де вона може розміститись зі своєю роботою, вона шукає приблизно рік. Каже, що проблеми не лише з цінами на них, а й з самими приміщеннями, переважно вони погано пристосовані.   

«Щоб виконати замовлення, можу долучитись до якихось відомих скульпторів, або до якихось викладачів, винаймати майстерню спільно. Так чимало моїх знайомих, талановитих скульпторів роблять, бо у Львові проблемно знайти місце для роботи. Усі придатні переважно зайняті, приватизовані. Я шукаю близько року, нині працюю вдома», – розповідає вона.

Скульпторка каже, що ціни за приміщення, яке може слугувати майстернею, у Львові різні – від двох-трьох тисяч на місяць і до п’яти-шести. Але майстернею не може бути будь-який підвал чи закинутий цех. Там мають бути умови для роботи, достатньо світла, а таких приміщень мало.

Погоджується з цим і викладач Львівської національної академії мистецтв Богдан Зятик. Він малює ікони, каже, що може працювати з дому, але і від колег і студентів знає, як непросто знайти собі місце для роботи у Львові.

«Було б добре, якби майно кераміко-скульптурної фабрики, яким опікується Спілка художників, працювало для мистецтва. Нині митці шукають приміщення по якихось гаражах, складах, підвалах. Але щодо фабрики є багато питань, застережень, що з нею може трапитись так, як і з іншим майном Спілки», – каже він.

Василь Косів, якого нещодавно обрали ректором Львівської національної академії мистецтв, каже, що Львів притягує митців і попит лише на трохи перевищує пропозицію, якщо йдеться про запити митців на приміщення для праці та інше, але це справа всього лиш кількох років. А до Спілки художників, каже він, нині є чимало питань.

«Прикро, що Спілка художників таким чином повелася і втратила частину майна. Як так сталось, чому? Спільнота мистецька не отримала відповідей. Що буде з кераміко-скульптурною фабрикою у Львові також потрібно вирішувати спільно, але це власність Спілки, тому вона мала б бути лідером цього процесу», – говорить він.

Василь Косів додає, що у Львові з’являється все більше просторів, де можуть працювати митці, колишні промислові зони переробляють і пропонують для майстерень чи креативних просторів, такий має бути на території Фабрики повидла, що на вулиці Богдана Хмельницького.  

«Багато регулює ринок і попит. А митці до Львова їдуть, залишаються тут, тому багато хто бачить цю потребу. Змінився час, коли держава через Спілку пропонувала, забезпечувала роботою, давала гроші. Нині відбувається природній процес», – каже він.

Формул для співпраці з митцями є багато, це і підтримка бізнесу, і держави, міської влади, грантів та неурядових організацій – у світі це працює по-різному. Мистецтво потребує підтримки, зазначає він, бо не усе воно може бути бізнесом.

«Ця галузь завжди потребуватиме дотацій. Є сектори, які ніколи не будуть прибутковими, але є вкрай важливими для спільноти. Наприклад, такі проєкти сучасного мистецтва, які радше ставлять запитання, провокують дискусію, допомагають нові сенси шукати. Це робота, яку складно окреслити. Йдеться про таку сферу, яку місто мусить підтримувати, бо це відрізняє його від місечок, сіл. Це дає додатковий сенс місту. У такому місці народжуються нові твори, нові дискусії, які потім поширюються. Тому хтось може фінансувати мистецькі резиденції тільки для того, щоби саме в цьому місці створили щось дуже важливе, що потім стане відоме», – розповів він.

Вікторія Савіцька, Софія Шавранська 

Фото Дар'ї Кучер та зі Фейсбуку Лілії Онищенко

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.