Ручки-саламандри, усміхнений маскарон і давні люксфери. Tvoemisto.tv розповідає, як виглядає відновлена історична вітрина на Князя Романа та які несподівані дивовижі вона приховувала упродовж довгих років під шарами пилюки.

Будинок №6 на вулиці Князя Романа виділяється з-поміж інших. Як зауважувала в серії відеоекскурсій «Прогулянки Львовом» історикознавиця Тетяна Казанцева, лаконічний стиль, непересічний темний колір, масивні скульптури, важкі готичні об'єми наче забирають нас до вулиць Берліна. Тому, справедливо, будівлі приписують мотиви юґендстилю, неоготики, сецесії. Тут жваво, як і багато років тому: на першому поверсі працюють крамниці, кав'ярня, а в будинку вже 91-ий рік мовить «Львівське радіо» (колись обласне радіо, а тепер однойменне комунальне підприємство). Та найбільше нас цікавить крайня бічна брама, що десятки років ховалася у пилюці і, здавалося б, розчинилася в загальній композиції. Нещодавно її успішно відреставрували і, як з'ясувалося, нічого схожого у Львові досі не бачили.

Фото із фейсбук-сторінки Андрія Москаленка

Читайте також: Не хотіли чекати. Як мешканці Кастелівки самі відновили історичну браму

Колись – чиншова кам'яниця, згодом – польський банк, трохи пізніше – будинок львівського радіо: історія цього місця напрочуд цікава. Вона навряд чи могла бути іншою, враховуючи як по-особливому тут попрацював архітектор Адольф Піллер. Складно не зауважити масивних лицарів-атлантів, які тримають еркери – вони приваблюють львів'ян і туристів. Так починається знайомство з незвичною тут культурою. Однак, як зауважує реставратор Юрій Миколаїшин, краса ховається в деталях, і стара брама у цьому випадку – двері в цікавий і незвіданий світ.

«Будівля чудова. Схожі лицарі є в Лейпцигу – там стоїть пам'ятник Битві народів часів Наполеона Бонапарта. Колеги з Німеччини зачаровувалися, казали, що у них є такі ж. Можливо, архітектори ті ж або така була данина моді», – говорить реставратор.

Він розповідає і про нюанси роботи на вулиці Князя Романа, 6.

«Тут центральна частина міста, тож хотілося, щоб будинок в загальному читався гарно. Багато уваги вимагала робота із захисними касетами. Жалюзі я робив раніше, а з такими касетами ніколи справи не мав. Ще на Гнатюка подібні, можливо, залишилися. А так, здебільшого, втрачені», – каже Юрій Миколаїшин.

Минаючи вітрину, гріх не зазирнути всередину – внизу на вхідних дверях виконані два маскарони, обидва посміхаються. Хтозна, що це за істоти, але, придивившись, можна розгледіти підпис майстра.

«У правому нижньому кутку є клеймо автора – гляньте уважніше. Я відреставрував по Львову 50-60 брам, в жодному місці я подібного не знаходив. Лише на Нечуя-Левицького,17 є підпис. Погляньте на текстуру: це не є литий профіль. Литво – це коли є одна форма, і ви постійно відливаєте те саме. Тут немає жодного повторення, малюнок скрізь інший. Коли я показав колегам ковалям, вони були шоковані. Це означає, що все це ручна робота. Якщо зробити щось схоже сьогодні, вартість була б космічна – через матеріали, людський ресурс», – немов про скарб розповідає про рідкісні маскарони реставратор.

Тепер усі конструкції рухомі і кожна деталь сяє. Хоча донедавна вітрина була зацементованою в часі і її вигляд тільки відштовхував. Саме це, каже Юрій Миколаїшин, врятувало їй життя.

«Чорне залізо, умовно, вартує 30 гривень за кілограм, а кольоровий метал – 210. Відчуваєте різницю? Латунь – це своєрідно золото в нашій справі. Благо, що усе було помальоване чорною фарбою. Уявіть, усі маленькі віконечка відчиняються. Люди робили фантастичні речі, я цьому постійно дивуюся. Ми можемо гордитися нашими предками», – каже реставратор.

Читайте також: Пожертвувати супутниковою антеною. Як у Львові оживили будинок-пам'ятку на вулиці Чупринки 

Будинок неодноразово ставав жертвою грабіжників і мародерів. Здебільшого, саме латунь приваблювала «кольорових» злодіїв. Так зникла знаменита ящірка – ручка на центральних дверях. Репліку цієї саламандри відновили з внутрішнього боку брами.

Ще донедавна всередині теж усе було заставлене мотлохом, розповідає керівниця ЛКП «Львівське радіо» Мирослава Лубкович.

«Колись це було приміщення передавального центру. Тут було хтозна-що: акумуляторна, склад, гараж. Ішлося про дуже великі кошти, щоб навести тут лад, і тоді нікому було за це взятися. Дві брами і реставрація сходів – це 400 тисяч гривень. А як інакше? Ця брама була найбільш упосліджена на вулиці Князя Романа. Ми напрацьовували концепцію «Радіо гаражу» і паралельно думали, як усе відновити», – каже Мирослава Лубкович.

У цих приміщеннях, що належать радіо, облаштують музей

Та якими чудовими не були б ідеї, додає вона, треба починати з обличчя, з першого враження.

«Звісно, ми могли б купити за ці гроші комп'ютери чи підсилити творчу діяльність, або зробити умови праці комфортнішими, але відновлення історичної цінності – це важливо перш за все», – говорить керівниця.

Читайте також: Бруд – це вибір. Дві історії львів'ян, які самотужки відновили під'їзди в історичних будинках

Фахівці різних профілів обстежували приміщення. Втім, щоразу тут виявляють нові знахідки. З останнього – розписи на стінах. Флористичні мотиви супроводжують будівлю не лише в скульптурному вигляді. І, як зазначають дослідники, схожі сюрпризи будуть і надалі дивувати.

Так, з'ясувалося, що для освітлення підвального приміщення під вітриною використовували люксфери. Та це не єдине місце, де у будівлі послуговувалися таким, на той час передовим, рішенням.

«Люксфери – скляні віконечка, запатентовані в Англії у 1890-х роках. А уже за десятиріччя їх почали використовувати тут у Львові, уявляєте? По-перше, це красиво. По-друге, їх викладали для освітлення пивниці, вони заломлюють світло. Хочемо поставити їх за старою методикою, такі ж є у «Ґварі». Тепер ці люксфери можна замовити тільки з Чехії і ми збираємося їх відновити. Кажуть, якщо зробити усе, як було колись, то тут можна буде освідчуватися чи зізнаватися в коханні», – ділиться планами Мирослава Лубкович.

Мирослава Лубкович і Юрій Миколаїшин

Унікальність цього простору ще й в тому, що оновлена вітрина хоч і є центральним входом, та він не єдиний. Виявляється, у цьому приміщенні було дві брами – з виходом на Князя Романа і на вулицю Нижанківського.

У другій брамі не так багато кольорових металів. У радянські часи її нижню частину повністю обрізали – реставратори знайшли залишки. Але уже зовсім скоро вона теж поверне свій вигляд, переконана Мирослава Лубкович.

«Замість страшних дерев'яних дверей буде оновлена брама, трохи інша, ніж центральна. Сподіваємося, що саме з неї почнеться трансформація всієї вулиці Нижанківського. Ми задумали з цього боку зробити пандуси для входу в наш муніципальний простір», – каже вона.

За проєктом, тут мають з'явитися металеві жалюзі, відновлені ліхтарі. За словами керівниці, пощастило, що з внутрішнього боку у передавальному центрі усе забили фанерою, тож на вітринах зберегли фацетоване австрійське скло з переломами світла.

«Оскільки відреставрували внутрішні східці, то залишати поручні без уваги було безсердечно. Нам на це коштів бракувало, але майстер Юрій Миколаїшин навіть без кошторису попрацював над вікнами і кованими старими поручнями. Тепер вони поцинковані стоятимуть найближчі 50-100 років», – розповідає Мирослава Лубкович.

Читайте також: Як у старовинному львівському будинку живуть і співпрацюють нічний клуб і мешканці

Минуле формує майбутнє, тож творці оновленого простору вирішили відштовхнутися від старої концепції і назвати його «Радіо гараж». Над дизайном працюють Оксана та Мар'ян Шумелди. Планується відкрити тут галерею медіа-мистецтва при музеї «Львівського радіо», де буде діяти постійна виставка. Натомість у «Радіо гаражі» у форматі експериментальної галереї планують змінні виставки у фокусі радіо-мистецтва, саунд-арту, VR-мистецтва, інтерактивних медіа.

Так цей простір поєднає історію Львова, місця і сюжети, пов'язані з наукою, технікою і культурними медіа-практиками. Запрацює муніципальний простір навесні цього року.

Вікторія Мацькович

Фото Надії Марченко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.