Закарпаття – типовий приклад, коли інтереси різних цивілізацій і культур були, є і будуть «за» цей регіон. І не обов’язково ідеться про Угорщину. Тож якою має бути українська стратегія для цього регіону? Своїми думками про це під час форуму Re:Open Zakarpattia поділився український журналіст, редактор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані.

Глобалізуючись, відкриваючись, перевідкриваючись – треба не втратити ґрунту, на якому ми стоїмо, говорить Вахтанг Кіпіані. Історія Закарпаття XX століття – це історія змагань за нього не лише ворожих цивілізацій, а й українців – галичан, наддніпрянців.

«Якщо ми не будемо наповнювати зміст «українського Закарпаття» різними справами, то сюди прийдуть (а, може, вже прийшли) інші, що наповнять регіон своїм змістом. Можливо, не з метою відторгнення, але з перетягуванням під свій вплив», – вважає Вахтанг Кіпіані.

Читайте також: Як підсилити потенціал Західної України. Взаємодопомога, синергія і маркетинг територій

Він наводить приклад Донбасу і Криму, яким свого часу забракло справ і людей, що наповнили б їх українським змістом, тож Україна виявилася не здатною подолати виклик з Кримом. Закарпаття, каже журналіст, може бути наступним, і не обов’язково, що це буде пов’язано з Угорщиною.

Типово російський пейзаж

«Вплив «русского міра» та московського патріархату набагато більший і проблемніший, ніж здається. Навіть візуально: брендування храмів московського патріархату на Закарпатті «луковками» (не цибулинами) в так званому синодальному стилі, а не в стилі місцевої православної архітектури – проблема. Як в тому анекдоті: бачу березу – типово російський пейзаж. І тут: бачу храм московського патріархату – це реально храм московського патріархату, хоча він може називатися УПЦ чи ПЦУ. На десятиліття чи століття він буде знаком належності цього краю до «русского» світу», – розмірковує Вахтанг Кіпіані і додає, що у нас має бути розуміння, що такі речі потрібно змінювати, щоб Закарпаття належало до українського культурного світу.

Коли люди хочуть іноземних інвестицій, продовжує він, то мають усвідомлювати, що «той, хто платить, той і замовляє правила – від цибулини на церкві до мови персоналу в готелі». А якщо ми повністю піддаємося під чужі впливи, то самі перестаємо впливати на процеси. Проблема в тому, вважає Вахтанг Кіпіані, що Україна не завжди має ресурс протистояти іншим країнам, що мають цілісну політику для цієї території або України загалом.

Читайте також: «Це буде бімба!». Як Славське повертає собі статус туристичної мекки

Та вихід, на його думку, є – треба вкладати ресурси в те, що працюватиме стратегічно.

«Закарпаття має бути невід’ємною частиною великого золотого кільця України. Українська дитина має побувати в Одесі не лише на Привозі і Потьомкінських сходах, а на Закарпатті – не лише в рестораціях. Вона має побувати на Красному полі, на українському козацькому цвинтарі під Одесою, в місцях на Слобожанщині – землі Івана Багряного чи інших українських діячів, на межі з Кримом – побачити окуповані території. Завтра вони стануть воїнами, студентами, підприємцями, держслужбовцями і мають знати ту Україну, заради якої живуть», – говорить Вахтанг Кіпіані.

Світ набагато «смачніший», цікавіший, комфортніший для життя, додає він, а українські новини мотивують залишити країну. Та насправді, говорить Вахтанг Кіпіані, реальність дещо різниться від загальної суспільної думки і той, хто побачив Україну своїми очима, не розповідатиме «примітивні байки».

«Так, у нас відбувається багато поганих речей, але не йдеться про те, що, наприклад, дороги не будуються – це просто загальна суспільна думка каже про зворотне. Я нещодавно був по інший бік Карпат, де повінь «з’їла» навесні дороги – їх зробили, і тут, на Закарпатті, теж краще, ніж було раніше», – розповідає Вахтанг Кіпіані.

Читайте також: Зі Львова до Мукачева планують збудувати нову дорогу

Боротьба за Закарпаття – не військова, а інтелектуальна – буде тривати довго, тому що для угорця тут є щось своє, для словака – своє, каже журналіст. Це так само, як поляк завжди думатиме про Львів, не намагаючись змінити кордони, пояснює він.

«Тому треба робити так, щоб, наприклад, угорець, думав про свій Береґсас (з угорської), а водночас приїздив і залишав гроші в українському Береговому. Тут є маса можливостей. Якщо Україна не інвестує в пам’ятки своєї історії, то це зроблять за нас румуни, угорці, словаки, поляки тощо. Це завдання реального інвестування в минуле, що стає майбутнім. Пам’ятка дасть пам'ять і гроші», – говорить Вахтанг Кіпіані.

Якщо ми не будемо утверджувати свою культуру на рівні брендів, назв вулиць, нових пам’ятників або реконструкції старих, то потужніші сусіди перехоплюватимуть цю увагу.

7-8 листопада відбувся форум розвитку Закарпатської області «Re:Open Zakarpattia». Форум є незалежним дискусійним майданчиком, створеним для розмови офлайн та онлайн, щоб об’єднати якомога більше тих, хто розробляє та ухвалює рішення щодо розвитку регіону.

Читайте також: «Ми мусимо почати все з нуля». Як живе львівський аеропорт у час пандемії

 Тvoemisto.tv транслювало три панельні дискусії із програми Закарпаття як західний фронтир України, Інфраструктурний прорив регіону: дороги, залізниця, авіасполучення та кордони та Туризм як драйвер регіонального розвитку. Переглянути відео можна на YouTube-каналі медіа-хабу Твоє місто.

Твоє місто

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.