Військовий експерт пояснює, що для нас означає візит Байдена, чому важливо розуміти позицію Китаю, Ірану, аналізує промову путіна та прогнозує, як зміниться тактика наших військових на полі бою.

Останні дні були дуже насичені такими великими подіями, як «Рамштайн-9», який приніс зброю для України, Мюнхенська безпекова конференція та неочікуваний візит Байдена до Києва. Китай 24 лютого готується оприлюднити інформацію стосовно свого бачення закінчення війни в Україні. Щоби проаналізувати ці події, зокрема нещодавнє звернення путіна, зрозуміти, що відбувається, чого варто очікувати та якою є ситуація на фронті, Tvoemisto.tv  поспілкувалося з військовим експертом Петром Черником.

«Рамштайн», на якому було вирішено дати зброю Україні, нещодавня Мюнхенська безпекова конференція, яка продемонструвала достатньо чіткі геополітичні напрямки, та візит Байдена – неочікуваний для всіх, напевно, можуть свідчити про те, що західний світ ухвалив у цій ситуації остаточне рішення.

Так, однозначно. Але давайте розберемося з цими трьома явищами, бо вони насправді безпрецедентні та мають історичний характер. Почнемо з «Рамштайну-9». Це насправді ніщо інше, як антипутінська, а насправді антиросійська коаліція. До неї входить понад 50 країн. Це дуже серйозно, бо мушу нагадати, що, скажімо, 1 січня 1942 року, коли утворювалася антигітлерівська коаліція, спочатку до неї входило всього-на-всього 26 країн. «Рамштайн-9» мав у собі три важливі події. Перша – кінцева, остаточна кристалізація так званої танкової коаліції. Танки – це та зброя, котра однозначно допомагатиме нам переламувати хід цієї війни. Декларація про отримання щонайменше 300 машин «Леопард-2», «Абрамс М1А1» і «Челленджер-2» – це насправді дуже серйозно і дуже відповідально. Один повноцінний танковий полк – це 94 машини. Триста машин – це три повноцінні бригади або до десяти батальйонно-тактичних груп. 

Читайте також: «Хто я в цій війні». Хірург Гнат Герич

Наступний момент – безпекова конференція в Мюнхені. Найголовніший аспект, який я особисто побачив, це те, що ми є великим і повноцінним геополітичним гравцем. Зараз в Україні вирішується не тільки доля нашої незалежності, нашої державності, а й доля всього цивілізованого світу. Бо наша війна є цивілізаційною. Це ніщо інше, як боротьба східних деспотій чи тираній (маю на увазі  Росію, але не її одну, а ще Китай, Сирію, Північну Корею, Іран) зі світовою демократією. Великі тиранії кинули виклик у цій великій цивілізаційній війні. І остання Мюнхенська безпекова конференція є означенням того, що нарешті великий західний світ прокинувся для справжнього протистояння. 

Візит Байдена безпрецедентний за 15 років, бо тоді нас відвідував Джордж Буш-молодший, а тепер Байден прибув сам. Ми ж добре розуміємо, що 500 мільйонів доларів, котрі він привіз як допомогу, далеко не головний пакет. Бо з початку цього року загальний пакет допомоги становив поза 8 мільярдів доларів, що вже є безпрецедентним. Президент супердержави не міг привезти тільки це рішення. Це кінцевий, остаточний сигнал Путіну, що він у зоні абсолютної самотності, що він приречений на поразку. І найголовнішим, на мій погляд, є рішення пришвидшити завершення цієї війни. Над Сполученими Штатами Америки бовваніє привид війни між Китаєм і Тайванем. США обов’язково воюватимуть, якщо Китай відважиться на таку авантюру. А Китай дає щораз більше сигналів, що готовий бути світовим гегемоном. У самих Сполучених Штатах Америки в політичному сенсі триває реванш трампістів. Трамп, на жаль, є своєрідним симпатиком московської недоімперії та прихильником нової фази ізоляції Америки від світової політики. Тому цю війну, чи принаймні цю фазу війни, треба закінчувати. І виглядає так, що всі передумови для того, щоби з нашого боку почалися серйозні контрнаступальні дії навесні – влітку цього року, склалися. 

Цей візит був дуже показовим. Рік тому в цей же час із Києва виїжджали іноземні посольства, а тепер приїхав сам президент Сполучених Штатів. Це була демонстрація того, що відбувається. Ми більше згадуємо Сполучені Штати Америки, але країни Євросоюзу також визначалися. Рішення «Рамштайну», їхні заяви на Мюнхенській безпековій конференції вже не були подібні до тих, що звучали пів року тому. 

Я поділяю думку, що Європа нарешті прокинулась. Як би дивно це не звучало, але спонукальним до цього елементом були звірства російської федерації на території України, починаючи від Бородянки, Ірпеня, Бучі, Ізюма та закінчуючи останнім великим ракетним ударом по житловому комплексі в Дніпрі. Свідченням того, що Європа також готова нарощувати свої військові зусилля, є те, що Італія першою оголосила про можливість надання Україні щонайменше п’яти авіаційних комплексів. Але знову ж таки з класичною європейською ремаркою «тільки після того, як хтось надасть». Загалом, якщо брати до уваги, скільки зброї дала нам Європа, не тільки Америка, то це безпрецедентне явище з часів Другої світової війни, так званого другого лендлізу. Жодна країна не зазнала такого колосального «прокачування» зброї, як Україна, практично за рік бойових дій. 

Але не забуваймо, що фінансова складова теж неймовірно важлива. Щонайменше 50 відсотків нашого поточного місячного бюджету формуються завдяки американським та європейським фінансовим інституціям. Європейці, насамперед поляки, добре усвідомили, що якщо, не дай Боже, Україна капітулює, то вони будуть наступні. Ми дещо забули головний аргумент путіна, озвучений ним в грудні 2021 року, коли він висунув так званий специфічний ультиматум НАТО. Мовляв, давайте повертатися до кордонів 1997 року. Тоді Європа не сприйняла цього всерйоз, але тепер ставиться до таких ультиматумів абсолютно серйозно й відповідально. До того ж Європа майже повністю унезалежнила себе від енергоносіїв і зробила це в межах одного року, хоча багато експертів стверджували, що для цього знадобиться багато років, а може, й кілька десятиліть. Запровадила колосальне ембарго на нафту, і воно вже почало працювати щодо палива. Тож помалу цей «московський ведмідь» обов’язково буде задушений. Разом із тим я не маю оптимізму, що все це станеться швидко. 

Читайте також: «Мусить змінитися». Що відбувається в медцентрі ЗСУ у Львові

Аби повніше зрозуміти усю цю ситуацію. Путін спробував відповісти на те, що відбувається, довго переносив свій виступ, але в ньому практично нічого не прозвучало, окрім звернення до росіян, які повинні терпіти, попри економічний спад, загибель мобілізованих, яких закидають в Україну. Як вам здається, чи прозвучало ще щось варте уваги в його виступі? 

Проаналізуємо цей виступ. Я дуже уважно слухав путіна, змусив себе подивитися його виступ, бо, як навчав великий китайський воєнний мислитель Сунь Цзи, «знай ворога, знай себе». І ось які висновки я зробив. Передусім це промова заради пропаганди. Нічого нового. Пам’ятаймо, що будь-який тиранічний режим тримається тільки на лояльності свого населення. І якщо цю лояльність не підгодовувати пропагандою, то рано чи пізно вона обернеться для тирана катастрофою. Пригадаймо, як погано закінчили Муаммар Каддафі, Саддам Хусейн, як відсидів у тюрмі Хосні Мубарак, як за загадкових обставин помер у тюрмі Слободан Мілошевич. І це тільки тирани другої половини ХХ століття, а можна ж заглянути в давнішу історію, згадати, як знесли голову Карлу І, Людовіку XVI… 

Це пропаганда, пропаганда і ще раз пропаганда, путін зазнає катастрофічної поразки і, як казав, напевно, його улюблений пропагандист Йозеф Геббельс, «я можу втратити голову, але не можу втратити обличчя». Путін не може втратити обличчя, бо в такому випадку він, найімовірніше, втратить своє життя. У його посланні насправді нічого нового. Ще Іван Грозний казав: «У всьому поганому в нас винні німці». Далі триває підгодовування плебсу невідь-якими успіхами. Класична сталінська методичка «жить стало лучше, жить стало весєлєє». Напевно, єдиний момент, який варто прискіпливіше розглянути, це те, що росія призупинила свою участь в цьому турі Договору про стратегічні наступальні озброєння, який був підписаний у 2010 році Обамою і Медведєвим. А також заяву одного з очільників ядерного інституту, що «ми готові до того, щоб на новій землі відновлювати свою ядерну програму і показувати велику могутність». Але це насправді ознака слабкості. Московська армія зазнає катастрофічної поразки на наших бойовищах, і міф про другу армію світу остаточно розвіюється Силами оборони України. 

Читайте також: Едвард Лукас: «Шансів на розпад російської федерації зараз більше, ніж колись»

Ви провели аналогію з Іваном Грозним, який говорив, що довкола всі вороги, і ці вороги – німці. При цьому він спалив, знищив усе населення Новгорода. Цей промовистий факт треба пам’ятати. Не можу не запитати, чи побачили ви в цьому виступі путіна якісь спроби пошуку союзників? Коли він повторював свої геополітичні дурниці, своє трактування всього, що відбувається, мені видалося, що це було спробою пошуку союзників, якоїсь бази, довкола якої вони могли б прийняти і все-таки здобути нових партнерів у цій ситуації.

Певні ситуативні партнери в нього таки є. Велике бойове російське угруповання перебуває в Сирії. Це факт, який не можна ігнорувати. Іранські аятоли пішли йому назустріч, а днями промайнула новина, що іранці таки зуміли збагатити уран до 84% чистоти, тобто лише 6% не вистачає для того, щоб зробити ядерну бомбу. І це дуже серйозний сигнал цивілізованому світу. Виглядає так, що Ізраїль нарешті цей сигнал побачив, і сподіваємося, що в цьому цивілізаційному протиборстві вони нарешті стануть на наш бік. Це буде дуже серйозною ознакою нашої стратегічної міжнародної перемоги. Китай, як на мене, зараз стоїть на нейтральній позиції. Китайці сповідують свою одвічну стратегію, що треба чекати, поки трупи твоїх ворогів пропливуть повз тебе. Північна Корея активізувалася з приводу запуску ракет. Своєрідна «вісь зла» таки сформована. Але головне зло, яке існує в цивілізаційному аспекті, це російська федерація, яка, намагаючись відновити свою імперію, рухається до кінцевої катастрофи. Хоча незрозуміло, коли і за яких обставин це станеться. Тому що в західних політичних еліт є доктринальна проблема: як зробити так, щоб російська федерація зазнала в Україні воєнної поразки, але щоб це не призвело до розпаду росії, бо це обернеться величезною проблемою? Маю на увазі незаселений Сибір, де на 10 мільйонах кілометрів квадратних усього-на-всього 33 мільйони населення. Там колосальні фізичні ресурси, на які дуже ласо дивиться Китай, що вже й без того дозрів, аби  стати світовим гегемоном. Це гігантські ресурси, не просто фізичні цінності, а ще й прісна вода. Вода озера Байкал – це 25% прісної води всього світу. Проблема забезпечення людства, яке шалено збільшується, прісною водою буде найсерйознішою в найближчі десятиліття. Тому це геополітичний ребус: як зробити так, щоб залишити оцю велетенську територію під політичним контролем якогось уряду чи нового лідера, не розваливши її? Це питання, на яке немає відповіді. 

Але ж китайці хочуть представити своє бачення мирного плану, обіцяють зробити це 24 лютого. З інсайдів зрозуміло, що може мовитися про повернення до стамбульських пропозицій росії, тобто до того, щоб залишити все у теперішньому стані. Очікуєте якоїсь іншої позиції?

Жодних інших позицій я не бачу. Взагалі все вирішується і буде вирішене винятково на нашому бойовищі. Як казав великий Вінстон Черчілль, «наша мета – мир, однак шлях до неї лежить тільки через силу». Зараз немає інших аргументів, окрім воєнних. Патова ситуація неприйнятна. Не буде, як у 1649 році, коли козаки під проводом Хмельницького нібито виграли битву з Річчю Посполитою під Зборовом і начебто отримали колосальні поступки. А насправді результати не влаштували ні нас, ні поляків. Якщо ми дамо росіянам передихнути, а вони направду дуже потребують такого стратегічного перепочинку набагато більше, аніж ми, вони витратять його на перегрупування, перенарощування своїх сил і будуть шукати способів та шляхів часткового або й великого послаблення санкцій. І за рік, два, п’ять, десять візьмуться за старе. На планеті Земля цивілізована, квітуча, демократична Україна і тиранічна росія не помістяться. Як має вирішитися наша одвічна дилема? Як є п’ять пальців на руці, так і в мене є п’ять позицій. Російська федерація має розпастися на 15-20 держав. У них мають забрати всю ядерну зброю. Те, що залишиться, а це поза мільйон квадратних кілометрів, русскіх чи московських, треба відсікти від дармових ресурсів нафти і газу. Ми вступимо до НАТО, а вони ще щонайменше два покоління, 40 років проходитимуть так звану санацію, очищення. І доки цього не станеться, ми приречені жити в зоні стратегічної воєнної загрози. Будь-які сценарії існування двох Україн, як, наприклад, двох Корей, для нас неприйнятні. 

Читайте також: Боєць Мирослав Откович: «На передовій життя більше, аніж у тилу»

На початку розмови ви сказали про те, що сформується ось цей ударний кулак для контрнаступу. Логічно, що все має вирішитися на полі бою, що від цього залежатимуть подальші дії. Яка зараз ситуація на фронті? Чи можна говорити про те, що відбувається якась зміна ініціативи? Як краще це охарактеризувати? 

Зміни ініціативи на цю хвилину немає. Фронт став у своєрідну лінію вогневої рівноваги. Поки що засобів для організації якісних наступальних операцій у нас немає. Але й противник не зміг досягнути тих оперативних стратегічних завдань, які перед собою ставив. Чисельне угруповання з Херсонщини нікуди не поділося, а сконцентрувалося на східному плацдармі. Так, деякі успіхи там є, однак загалом просування «другої армії світу» більш ніж скромні. Є ще дві суто воєнні речі, показники певного зміщення акцентів. Із травня по вересень справді тривала колосальна війна артилерійських валів, росіяни за день робили до 80 тисяч артилерійських залпів. Це безпрецедентно з часів Другої світової війни. Скажімо, найближчим історичним прикладом є битва в долині Я-Дранґ у В’єтнамі в 1965 році, де американці за 53 години випустили 16 тисяч снарядів. І з того часу такого не було. Тепер російських залпів можна нарахувати від 14 до максимум 20 тисяч на день, що втричі менше від їхніх показників. А найголовніша ознака – це зміна акцентів у застосуванні живої сили: кидають щораз більше так званих піхотних валів. Класична площина у виконанні, тобто на історичному марші до штурму. В березні росіяни втратили до 4000 особового складу і 900 одиниць техніки, а в грудні – 300 одиниць техніки і понад 20 000 особового складу. Я більш ніж упевнений, що за результатами бойових дій у лютому будуть побиті абсолютні показники втрати живої сили. Про що свідчить зміна таких акцентів? У них починається снарядний голод. Але для збереження свого режиму путін готовий кидати ще тисячі росіян на забій. Як треба буде, щоб загинули мільйони, вони загинуть. Тому нам доведеться побороти це колосальне людське місиво. 

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст: Марічка Ільїна