«Хто я в цій війні». Хірург Гнат Герич До річниці повномасштабного вторгнення, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, редакція Тvoemisto.tv створила проєкт «Хто я в цій війні», де розповідатиме історії людей, які щодня наближають нашу перемогу. Ми знаємо, що зараз непростий час для кожного з нас, але не перестаємо вірити, що наша спільна щоденна праця допоможе нам перемогти ворога та взятися за відбудову України. Я Гнат Герич, мені 33 роки. Я хірург, керівник напрямку хірургія Національного реабілітаційного центру «Незламні», завідувач хірургічного відділення лікарні Святого Пантелеймона Першого ТМО, доктор філософії, викладач кафедри загальної хірургії у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького. Війна почалася для мене, як і, мабуть, для всіх українців, ще в 2014 році або й раніше – з часів незалежності України, коли люди виходили на майдани і виборювали свободу. Читайте також: На першій лінії. Медик, який допомагає лікувати онкохворих діток під час війни Повномасштабне вторгнення розпочалося 24 лютого, але для мене нетипово. В цей день мене не було в Україні. За два тижні до цього я мав кілька операцій та стажування в Стамбулі. І коли там почали говорили, що в межах кількох діб може розпочатися війна, я відразу став шукати варіанти, як добратися додому. Розумів, що лікарі в такій ситуації потрібні найбільше. Зробити це літаком було нереально, тож я знайшов квитки на авіарейс до Відня, і родичі машиною допомогли мені переїхати через український кордон. В Україну я повернувся в ніч з 25 на 26 лютого. Добирався через словацький кордон і невеличке містечко Великий Березний на Закарпатті. Цей кордон я перетинав багато разів, але в лютому було разюче відчуття: надворі глибока ніч, тихо і холодно. Словацькі прикордонники здивувалися, чому я повертаюся в країну, де почалася війна. Навіть зазначили, що за останню добу я єдиний, хто в’їжджає сюди. Перейшовши український пункт пропуску, я побачив величезну чергу із сотень людей – матерів із немовлятами, людей похилого віку. Одразу після приїзду повернувся на роботу. З перших днів вторгнення ми працювали в посиленому режимі. Знакова цифра – 6 тисяч цивільних пацієнтів, які зазнали поранень через воєнні дії росії і яким вдалося допомогти в Першому ТМО. Цифри, можливо, не зовсім актуальні, бо щодня ця цифра збільшується, але на закордонних конференціях, міжнародних виступах саме її я й озвучую. Хоч 2022 рік для нас усіх видався дуже трагічним, але це рік боротьби, тому одна з моїх найбільших радостей – потужна нація, сильні, незламні люди. Я як хірург часто пересвідчуюся в мужності українців. Бували випадки, що один пацієнт переживав по 10-15 операцій. І коли це стосувалося військових, їхнім головним запитанням було, як швидко вдасться відновитися, бо треба повертатися на передову. Для мене велика радість допомагати таким незламним людям! Я здивований силою, стійкістю та мужністю українців. Нами захоплюється весь світ. Що стосується медицини, то ця галузь, певні напрямки, дуже швидко почала прогресувати. За минулий рік ми зробили величезний стрибок у розвитку хірургії, впровадженні сучасних технологій та виведення хірургії на рівень світових стандартів. Я здивований, як швидко в такий непростий час ми всього навчилися. У перші місяці війни лікарня прийняла тисячі постраждалих. Лише під час атаки на Яворівський полігон до нас одночасно доправили понад сотню пацієнтів. Військова медицина кардинально інша, аніж цивільна. Перша ланка спрямована на те, щоб урятувати людині життя, а вже потім на її адаптацію. До війни в нас було заборонене переливання цільної крові – кров розділяли на компоненти, але ми це робили, щоби врятувати життя. Такі стандарти працюють саме під час воєнного стану, і великий досвід у цьому мають США та Британія. Робили це нелегально, користуючись нашими знаннями, а згодом виклали своє бачення та подали проєкт у МОЗ. Міністерство підтримало, і це поширилося на всю країну: при величезній крововтраті для порятунку життя тепер використовують цільну кров. Питання втрат для мене як лікаря-хірурга, тим більше під час війни, дуже загострене. Роботи побільшало в чотири рази. Працюємо переважно зі складними пораненнями. Не змогти врятувати людське життя, особливо дитяче – і є велика втрата… Читайте також: У Львові запустили проєкт про тих, хто на першій лінії допомагає перемогти у війні Неймовірну гордість відчуваю за незламних, мужніх, хоробрих українців. Це стосується і наших лікарів, і військових, і пересічних людей. Боротьбу, свободу й незалежність творить кожен українець. Серед основних правил, які допомагають мені не опускати рук та працювати далі, є: перше – розуміння своєї місії та функції, тому я й повернувся в Україну у перші дні війни; друге – розуміння того, що завдяки своїй праці я можу рятувати людей; третє – безсумнівна віра в перемогу. Україна переможе однозначно, бо ми на боці правди. Українці готові покласти свої життя за чи не єдину цінність – свободу й незалежність. Щоразу, коли я зустрічаюся з поважними іноземними партнерами, колегами, розповідаю їм про війну, акцентуючи, що це війна цивілізації, демократії, свободи проти тиранії та нелюдських вчинків росії. Стараюся показувати сотні прикладів травм, які люди зазнали внаслідок ворожих ракетних ударів. І навіть у професійному колі медики, коли бачать ці страшні травми, отримані дітьми чи дорослими через війну, жахаються. Боротьба триває! Записала Ольга Шведа Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.