фото: Konstantin Enkvist

фото: Konstantin Enkvist

Місто чоловіків. Чому Львів не пишається відомими жінками

2530 0
У Львові можна знайти пам’ятники броварам, усмішці, портфелю, сажотрусу, першому футбольному матчу тощо. А чи знаєте ви, скільки пам'ятників відомим жінкам є у місті?

Експертки і науковиці розповіли Tvoemisto.tv про те, чому у Львові пам'ятники жінкам практично відсутні, на честь кого вартувало б їх встановити та чому це важливо.

«Жодне місце пам’яті у Львові не вшановує, скажімо, жіночий рух, що був потужним явищем суспільного життя міста і Галичини першої половини ХХ століття», – зазначає вчена, антропологиня і феміністка Оксана Кісь.

У 2007-му році проводили дослідження символічних маркерів міського простору, розповідає доцентка кафедри соціології УКУ Вікторія Середа. Тоді у Львові був лише один пам’ятник, який би увічнював реальну історичну особу жіночої статі – погруддя Лесі Українки.

«Проте його приховане місце розташування (на подвір’ї школи) призвело до того, що більшість мешканців міста не підозрювали про його існування. З того часу минуло вже понад десять років, але, здається, ситуація з увіковіченням жінок істотно не змінилася», – каже вона.

Пам'ятник Лесі Українці на подвір'ї школи №75
(фото: school75.at.uа)

Оксана Кісь додає, що чи не єдиною серйозною спробою подумати про міський простір з перспективи жіночої історії було створення віртуальної прогулянки «Жінки у міжвоєнному Львові». Автори проекту спробували показати динаміку єврейського, українського і польського жіночих світів у перші десятиріччя ХХ століття у Львові, звертаючи увагу на окремі знакові постаті львів'янок перед Другою світовою війною.

За словами екскурсовода Ілька Лемка, у Львові немає повноцінного пам’ятника жінці. Натомість є чимало скульптур жінок-алерогій, які є радше метафорами, а не реальними постатями. «Напевно, у таких галузях людської діяльності, які призводять до встановлення пам’ятників, львівських жінок було мало. З видатних жінок Львова можемо пригадати Ольгу Басараб, громадську і політичну діячку, ім’я якої оповите ореолом мучеництва і боротьби за Україну. Видатною жінкою була Катерина Зарицька, членкиня ОУН. Та все ж… У політиці жінок не було. Право голосу вони здобули аж наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, як і можливість бути чиновницями», – пояснює він.

Читайте також: Жіночі скульптури Львова: на що подивитися. Фото

З інформації, яку надали Tvoemisto.tv у прес-службі Львівської міської ради, та з відкритих джерел вдалося з’ясувати, що у Львові є з десяток меморіальних і пам’ятних таблиць, встановлених жінкам.

Серед них такі імена:

- Олена Степанів-Дашкевич (псевдо Олена Степанівна), науковиця, громадська та військова діячка (вул. Дорошенка, 41, корпус географічного факультету ЛНУ, а також вул. Кирила і Мефодія, 17);
- Олена Теліга, поетеса, публіцистка, членкиня ОУН (просп. Шевченка, 8);
- Алоїза Пашкевич (Цьотка), білоруська поетеса, громадська діячка (вул. Грушевського, 4);
- Квітка Цісик, американська співачка українського походження (вул. Глибока, 8);
- Леся Українка, письменниця, перекладачка, культурна діячка (на розі вулиць Винниченка і Лисенка);
- Олена Кульчицька, художниця (вул. Листопадового Чину, 7);
- Йосафата Гордашевська, блаженна монахиня Української Греко-Католицької церкви (вул. Личаківська, 67);
- Марія Кизимович, членкиня ОУН, зв’язкова Романа Шухевича (вул. Бандери, 1);
- Теодозія Бриж, скульпторка (вул. Мартовича, 5);
- Констанція, дружина князя Лева (Костел святого Івана Хрестителя, вул. Ужгородська, 8а);
- Соломія Крушельницька, оперна співачка (вул. Крушельницької, 23).

Якщо клікнути на окремий розділ Вікіпедії, де зібрані меморіальні та анотаційні дошки Львова, то сторінка рясніє здебільшого чоловічими іменами.

Щодо пам’ятників, то їх ще менше: скульптури на могилах Соломії Крушельницької та польської письменниці Марії Конопницької на Личаківському кладовищі, погруддя Лесі Українки на подвір’ї школи №75 на вулиці Караджича, пам’ятний камінь Марії Конопницькій у Стрийському парку та бронзовий пам’ятник Соломії Крушельницькій в дзеркальній залі Львівської опери.

Пам'ятник Соломії Крушельницькій у Львівському оперному театрі
(фото: heroes.profi-forex.org)

Нещодавно у Гарнізонному храмі святих Петра і Павла з’явилась статуя покровительки військових святої Терези з Лізьє. Ще дві жінки були представлені в соціальному проекті «Гордість міста», який організовували ГО «КонтрФорс» та управління культури ЛМР, – Олена Кульчицька та Луція Фрей. Інформацію про них розмістили на білбордах та сітілайтах Львова. До слова, інші шестеро героїв проекту – чоловіки: скрипаль-віртуоз Кароль Ліпінський, поет Богдан-Ігор Антонич, математик Стефан Банах, архітектор Карел Боублік, скульптор Іоан Георгій Пінзель, науковець та археолог Казімєж Міхаловський.

На думку політологині, викладачки кафедри соціології УКУ Галини Герасим, недорепрезентованість жінок у символічному просторі міста – логічне продовження недорепрезентованості жінки в символічному просторі загалом. «Досить, скажімо, погортати підручники з історії, щоб помітити дуже суттєвий дисбаланс. На це є кілька причин, які між собою тісно переплетені», – каже вона.

Пояснює, що, з одного боку, це пов’язано з тим, що до «престижніших» для цього символічного простору, традиційно маскулінних видів діяльності (як, наприклад, військова справа), жінкам довго була закрита дорога взагалі або жінки стикались з великою кількістю перепон. А ті жінки, які таки досягали успіхів на практиці, далеко не завжди отримували ширше визнання. З іншого боку, є фактор того, що традиційно «жіноча» діяльність не достатньо цінується.

Читайте також: Син чи дитина. Чому хлопчик – «бажаніша» дитина, аніж дівчинка

За її словами, Львів тут далеко не унікальний: навіть такі міста, як Нью-Йорк, мають на своїх картах непропорційно мало жіночих імен. Водночас у Львові часто безіменні алегоричні фігури вшановують не справжніх живих жінок, а безликі чесноти. «Монумент Слави, наприклад, не говорить нам про те, що ми цінуємо цю конкретну жінку за те, що вона зробила, і визнаємо за нею та її іменем право займати місце у символічному просторі», – додає Галина Герасим. На її переконання, встановлювати пам’ятники жінкам важливо, адже це підтверджує факт, що жінки нарівні з чоловіками творили історію своєї країни, міста та продовжують це робити.

Як пояснює Марта Гавришко, кандидатка історичних наук, молодша наукова співробітниця Інституту українознавства імені Крип'якевича НАНУ, виключення жінок з колективної національної пам’яті є традицією ХІХ століття, коли зароджувалися потужні національні рухи. Націю змальовували у маскулінних рисах, її ж противників фемінізували, керуючись уявленнями про чоловічі цінності (сила, мужність, відвага) і жіночі (слабкість, покірність, вразливість). Це зумовило відсутність жінок у публічній пам’яті або ж стереотипне їх зображення у ролях матерів, доньок, дружин, яких потрібно захищати. «Видимість жінок, які виходять за межі гендерних норм, підважує цей патріархатний націоналістичний дискурс. Або ж, іншими словами, чоловіки втрачають почуття безпеки і власну ідентичність, сконструйовану навколо ідеї захисту жінок», – пояснює науковиця.

За її словами, львів’ян(к)ам і гостям міста було б цікаво і корисно дізнатися про жінок-підприємиць міжвоєнного часу – Ольгу Левицьку, яка заснувала хімічну фабрику «Зоря», Клементину Авдикович-Глинську, власницю фабрики солодощів «Фортуна». Додає, що маловідомими залишаються й імена жінок, які працювали у «Народній лічниці» у Львові, наприклад, першої жінки-лікарки у Галичині Софії Окуневської, завідувачки рентгенологічним кабінетом у лічниці Ярослави Криштальсько-Рудницької, гінекологині Софії Парфанович, яка також очолювала антиалкогольне і протинікотинове товариство «Відродження» і була активісткою руху тверезості.

Читайте також: Жінка – не кінь. 8 думок про свято 8 березня

Вікторія Середа розповідає, що під час досліджень у 2008 та 2013 роках у львів’ян запитували, кому слід встановити пам’ятники у місті. Тоді у першу п’ятірку постійно потрапляли дві жіночі постаті – Леся Українка та Соломія Крушельницька.

Юлія Юрчук, докторка наук з історії, дослідниця історичної пам'яті в Україні, дослідниця в Університеті Сьодерторн, Стокгольм (Швеція), зазначає, що для неї цікавішою є більш абстрактна ідея пам’ятника: не конкретній жінці, а певному образові, з яким могла би асоціювати себе конкретна жінка.

«У нас у кампусі в Стокгольмі стоїть, наприклад, статуя вагітної жінки, одягненої у вбрання "ковбоя". Проходячи повз неї щодня, я завжди його помічаю. Цей образ мене зачіпає більше, ніж якісь історичні конкретні особи. Ми часто про цю жінку говоримо з колегами. Вона насправді порушує "спокій" нашого кампусівського життя, тобто реально "пам’ятник" працює, викликає багато асоціацій і думок, не будучи насправді пам’ятником конкретної жінки. Такі ідеї мені завжди подобаються найбільше», – розповідає дослідниця.  

Статуя вагітної жінки в Університеті Сьодерторн
(фото Юлії Юрчук)

Оксана Кісь зауважує, що історія сучасного міста залишається значною мірою чоловічою історією, попри те, що жінки у всі часи становили близько половини міщан у всіх без винятку суспільних верствах. «З історичного наративу, який розповідає нам місто Львів, складається враження, що жінок чи то не було взагалі, чи то їхня роль і внесок у творення громади і культурного середовища міста були справді мізерними», – коментує експертка. Зазначає, що є чимало жінок, які вартують пам’ятника у Львові, але виокремлює персонально Мілену Рудницьку, журналістку, політичну діячку, лідерку українського жіночого руху.

Пам’ятники жінкам – це не стільки про облаштування публічного простору, скільки про визнання того, що життя міста, його образ і характер творили також і жінки, зазначає Марта Гавришко: «Бо ж монументи – це не просто рефлексія минулого, це вираження політичної і громадянської позиції. Тому це питання слід розглядати у широкому контексті боротьби за гендерну рівність».

Юлія Сабадишина

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Міські акценти