«Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей

15581 0
«Ампутація – це завжди стрес, біль і невідворотність, бо навіть найкраще і найдорожче електронне коліно ніколи не замінить людське. Але й у таких випадках варто цінувати життя і пам’ятати, що є люди з іще складнішими травмами, які прикуті до ліжка назавжди».

Від початку повномасштабної російської агресії, за даними «The Wall Street Journal», кількість українців, які залишилися без однієї або двох кінцівок, становить 20-50 тисяч. Це можна порівняти з масштабами ампутацій під час Першої світової війни. Тvoemisto.tv розповідає, як у Львові працюють із складними протезуваннями та чому важливо маштабувати цей досвід. 

Ситуація з протезуванням та реабілітацією в Україні залишається складною, але клініки нарощують потужності, лікарі вчаться, а процеси пришвидшуються. Навчальну місію з протезування українців, які постраждали від війни, розпочала ІТ-компанія "SoftServe" і центр протезування "Superhumans". У межах проєкту медики американського медцентру вчитимуть українських спеціалістів працювати зі складними ампутаціями та комплексного протезування і спільно напрацьовуватимуть протоколи. І вже є перші успішні кейси. Вартість місії, яку фінансує «SoftServe», становить мільйон доларів.

«Перша думка – живий!»

Олексію Притулі 42 роки. Він із Одеси. У цивільному житті працював ветеринарним лікарем. Долучитись до війська, щоб захищати Україну та родину, планував ще в 2014-му. Не взяли, бо не мав військового досвіду. Відтоді, як розповідає Тvoemisto.tv Олексій, це питання йому не давало спокою,  і він ніколи не сумнівався, що таки піде.

Олексій Притула

У березні минулого року, не чекаючи повістки, сам пішов у ТЦК (територіальний центр комплектування та соціальної підтримки – Ред.). Знову не взяли… Наступна спроба була результативніша. Буквально за кілька днів, на початку липня, виїхав у навчальний центр. Пробув там місяць, і майже одразу – під Бахмут.

Читайте також: У Винниках відкрили реабілітаційний центр "Superhumans"

Після Бахмута, яке стало бойовим хрещенням, бригада брала участь у контрнаступі на Харківщині, звільняла Ізюм. Коли почався наступ на Лиманському напрямку, Олексій був поранений.

«Це сталося 30 вересня. На той час я вже працював фельдшером-санітаром. Головне наше завдання було евакуйовувати з поля бою поранених і загиблих. Ми якраз отримали завдання вивезти ще одних хлопців. Точка вже була під обстрілом. Спочатку поцілило в машину, пробило колесо. З водієм як могли заховалися, повідомили про ситуацію і стали чекати допомоги. Так просиділи майже годину, аж тут почався касетний обстріл», – розповідає військовий, який під час евакуації поранених бійців утратив обидві ноги.

Олексій Притула

Чоловік сам собі наклав турнікети. Шкіра на частині ніг звисала, тому вже тоді усвідомив, що з ним біда. Пощастило! Неподалік були хлопці з інших підрозділів, які й допомогли їм вибратися: зупинили на дорозі БМП і відвезли до найближчої точки евакуації. Лікування спочатку отримав у Харкові, відтак у Києві, де провів більшу частину госпітального життя, пережив чотири операції, згодом його перевезли на Львівщину, в Червоноградський район. 

Ще взимку Олексій Притула подав заявку в реабілітаційний центр «Superhumans» і 10 травня вже був тут. Каже, це неймовірне місце, де всю медичну допомогу надають комплексно, де кожен боєць може бути собою, спілкуючись з такими ж, як сам.

Одну ногу бійцю ампутували до коліна, другу – вище. Зараз у нього дві різні конструкції: ліва більш постійна, з електронним коліном, а права – куксоприймач, який треба замінювати.

Читайте також: Як у Львові отримати протез. Адреси, телефони

Щоб отримати «нормальне» коліно, Олексій та його родина ще до звернення в львівський реабілітаційний центр оголосили збір. Як каже чоловік, вдалося зібрати пристойну суму, але її все одно не вистачило. Потрібно було майже три мільйони гривень. А оскільки в «Superhumans» зробили все безкоштовно, гроші пожертвував на потреби інших бійців.

Куксоприймач і електронне коліно Олексію Притулі поставили завдяки українсько-американській місії.

«Людина на своїх ногах зі своїми колінами не розуміє і не цінує того, що має. Ампутація – це завжди стрес, біль і незворотність, бо навіть найкраще і найдорожче електронне коліно ніколи не замінить людське. Найважче його  згинати. Встаючи з лавки, я все одно мушу зробити так, щоби воно зігнулося. Але варто цінувати життя і пам’ятати, що є люди з іще складнішими травмами, прикуті до ліжка назавжди», – каже співрозмовник.

Наразі Олексій перебуває в клініці на реабілітації як військовослужбовець. Каже, що коли впевненіше ходитиме, відразу ж піде на ВЛК (військово-лікарську комісію – Ред.).

пацієнт у реабілітаційному центрі «Superhumans»

«Якщо мене визнають придатним, а ЗСУ потребуватиме таких, як я, то піду на війну, а якщо ні – повернуся до цивільного життя», – запевняє він.

Увесь час поряд із Олексієм його родина – дружина та донька, підтримка яких дуже важлива. Чоловік мріє щонайшвидше робити все, для чого потрібні ноги. Для нього це найкраща мотивація.

Підтримує ще одного 32-річного бійця в клініці, який на війні втратив праву ногу, 27-річна дружина Маргарита. Вона разом із сином кілька днів тому приїхала з Харкова до Львова, де лікується військовий. 8 червня цього року чоловік разом із побратимами під Бахмутом натрапив на мінне поле.

Маргарита із сином, яка приїхала до чоловіка

Загалом на війні чоловік був понад пів року. Дружина розповідає, що у військкомат пішов сам: «Прийшов додому і сказав, що через три дні вирушає. Звісно, я зреагувала не надто позитивно, адже маємо маленького сина. Але сперечатися не стала, бо марно».

Маргарита добре пам’ятає той день, коли дізналася про поранення чоловіка. Тоді медики зі «швидкої» передзвонили і сказали, що везуть його у харківську лікарню.

«Перша думка – живий!» – втішилася жінка.

Під час операції ногу таки довелося ампутувати. Лікування чоловік продовжив у Полтаві, згодом у Львові. Усюди його супроводжувала дружина, інколи привозила синочка. Тепер Маргарита з дитиною знову у Львові, винайняла квартиру, щоб кілька днів побути з чоловіком. Вона і подала заявку та протезування й реабілітацію в центр «Superhumans». Протез чоловіку ще не поставили: роблять заміри і чекають на цілковите загоєння.

У цивільному житті чоловік Маргарити був спортсменом, працював тренером з фізичної реабілітації, лікував грижі. Щойно здоров’я покращиться, співпрацюватиме з «Superhumans», але вже як медик. Найімовірніше, це буде в Харкові, де реабілітаційний центр планує відкрити свою філію.

Навчатися, покращувати процеси і розширювати протоколи

Починаючи з квітня, відколи у Львові запрацював реабілітаційний центр «Superhumans», тут поставили понад 150 протезів сотні пацієнтів. Як зазначив у коментарі для Тvoemisto.tv медичний директор «Superhumans Center» Андрій Віленський, завдяки підтримці донорів, співпраці з вітчизняними і закордонними партнерами, постійному навчанню персоналу і розширенню площ потужність клініки щоразу збільшується, тож є надія, що допомогу невдовзі тут зможуть отримувати ще більше людей.

робота над протезом

«У черзі на протезування, а вони здебільшого складні, парні або високі, до 600  пацієнтів. Ми вийшли на потужність 50 плюс протезів на місяць, маємо на меті 70 плюс, бо для нас це реально. Наразі обмежені простором, триває реконструкція під стаціонар, де робитимемо хірургічні та реконструктивні втручання, щоби підготувати кінцівки до протезування. Ідея та філософія центру «Superhumans» така, щоб усе відбувалося в одному місці. Це пришвидшує надання допомоги і саму реабілітацію, бо що довше пацієнт з моменту поранення перебуває без протезів, то менше має шансів на якісне користування ними. Ми повинні максимально скоротити цей термін, а для цього треба збільшити потужність і пришвидшити процеси», – каже Андрій Віленський.

Переймати досвід і покращувати технології, а відтак пришвидшувати процеси, які стосуються протезування військових та цивільних, львівські лікарі почали в межах американсько-української місії. У спільному проєкті компанії «SoftServe» і центру реабілітації «Superhumans» лікарі медичного центру ортопедії та протезування («Medical Center Orthotics and Prosthetics»), що у Меріленді (США), під час першої місії навчали спеціалістів роботи зі складними ампутаціями та комплексного протезування. Зі слів СЕО «Superhumans Center» Ольги Руднєвої, в межах місії лікування отримали 23 пацієнти, чимало львівських лікарів мали хороше навчання. Наступний обмін досвідом відбудеться в жовтні, але працюватимуть уже з протезуванням верхніх кінцівок. Загалом проєкт триватиме п’ять місяців, під час яких відбудеться ще кілька етапів спільних американсько-українських навчань, а лікування отримають понад 30 пацієнтів. Вартість місії, яку фінансує «SoftServe» становить мільйон гривень.

медичний директор «Superhumans Center» Андрій Віленський


Як наголосила регіональна менеджерка «SoftServe» в Україні Анастасія Фролова, компанії заімпонував підхід до роботи працівників «Superhumans», де  у фокусі не лише медична, а й освітня складова, тож виділення коштів було невідкладним.

робота над протезом

«Колись такі складні протезування не було змоги робити в Україні, тепер це стало можливим. Далі будуть розроблені протоколи, завдяки яким покращуватиметься експертиза серед українських лікарів, тому щораз більше пацієнтів зможуть отримати допомогу», – запевняє вона.

Протезист, операційний директор американського медцентру Ян Фотергілл наголошує, що українські колеги дуже кваліфіковані та вмотивовані, тому під час місії пройшли навчання всі.

«Вони вчилися від нас, а ми від них. У планах покращити знання львівських протезистів, щоб вони могли уникнути певних помилок, яких ми припускалися раніше. Наша робота в Україні не надто відрізнялася від того, що ми робимо в США, хоча ми воліли бачити більше вибухових ран і ампутацій, а сталося так, що переважають ампутації після накладених турнікетів. Тому будемо звертати увагу й на правильність використання», – каже американський лікар.

Ольга Руднєва погодилась із колегою і пояснила, що так званий синдром турнікета пов’язаний переважно з тривалою евакуацією поранених. На жаль, через обстріли медики не завжди можуть швидко дістатися до пораненого, внаслідок чого у нього починається відмирання м’яких тканин.

американський лікар Ян Фотергілл

Американець наголосив, що їхні спеціалісти готові навчати і співпрацювати з українськими лікарями, додаючи, що наразі і центрів, і фахівців нам не вистачає.

«Поранених і ампутованих буде десятки тисяч, тому потрібно більше центрів, більше спеціалістів. І це питання має бути вирішене спільно державою і закордонними партнерами. Спільними зусиллями нам треба напрацювати стандартизовані протоколи лікування і поширювати їх в Україні», – коментує спеціально для Тvoemisto.tv Ян Фотергілл.

На думку Андрія Віленського, в Україні протоколи реабілітації є чимось новим, але конче потрібним. Напрацювавши їх, вдасться швидше рухатися в цьому напрямку та краще працювати.

«Ми вчимося, вже працюємо за протоколами і готові ділитися досвідом з іншими. Наприклад, деякі військові шпиталі привозять до нас своїх пацієнтів, ми їх спільно реабілітуємо, показуючи нюанси. Виходить чудова командна робота», – наголошує медичний директор «Superhumans».

Нам потрібні нові кадри!

Чи не найбільша проблема, з якою зіткнулися реабілітаційні центри, це велика кількість травмованих і мала кількість кадрів, зокрема протезистів.

Тепер у центрі «Superhumans», зі слів Андрія Віленського, є шість протезистів: двоє працюють із верхніми кінцівками і четверо з нижніми, а також дві реабілітаційні мультидисциплінарні команди, куди входять реабілітологи, фізичні терапевти, психологи, протезисти та інші фахівці. Загальний штат працівників, які беруть безпосередню участь у лікуванні пацієнтів, – трохи більше ніж 50. Наразі цього достатньо, але ще буде потреба в спеціалістах.

Читайте також: «Для візочника у Львові є два варіанти – дім і балкон». Що можна змінити?

«Якщо це нескладна ампутація, то етап протезування пацієнта може становити до двох тижнів, а якщо складна – з подвійною, потрійною ампутацією, то кілька місяців. Реабілітація одного пацієнта в центрі триває три-чотири тижні. Відтак ми відпускаємо його додому, щоби пожив у реальності, а згодом за потреби він може до нас повернутися», – веде далі співрозмовник.

Воліють бачити у клініці тільки вмотивованих працівників, які готові вчитися та перекваліфіковуватися.

Саме це й робить Остап Бабеляк – асистент фізичного терапевта, який працює в «Superhumans» із квітня. Тепер він перекваліфіковується на протезиста, черпає знання від американських колег.

фізичний терапевт Остап Бабеляк

«Я вчився на фізичного терапевта у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського. Реабілітологів зараз більш-менш вистачає, а ось із протезистами проблема. Раніше такі кадри готували у Харкові, в нас факультет відкрили тільки цього року у Львівській політехніці. Я готовий вчитися нового, щоб допомагати хлопцям ставати на ноги», – стверджує Остап Бабеляк.

Читайте також: У Львові відкрили реабілітаційний центр "Незламні"

Через війну та мобілізацію в клініці не вистачає чоловіків, які могли б допомагати відправляти поранених за кордон. Спочатку був пацієнтом, а тепер став водієм у «Superhumans» 38-річний Дмитро із Запоріжжя. Травму і втрату лівої ноги отримав під час бойових дій. Згадувати й розповідати, що тоді сталося, чоловік не хоче. 

«Прилетіло» на лінію оборони, дивлюся – ноги нема. А далі лікарня за лікарнею. Дуже хотів потрапити до Львова, багато чув хорошого про цей центр. Він іще навіть не був відкритий, як я подав заявку на сайті. Мені дуже швидко зателефонували й запропонували протезуватися в Німеччині. Пробувши там два тижні, я повернувся сюди на реабілітацію», – каже Дмитро.

Якось у курилці з колегою, який працює тут водієм, він почав розмову про роботу. Мовляв, не випадає сидіти без діла, час шукати заробітку і відновлюватися. Так і став водієм у центрі.

Колегу, який запропонував роботу, звати Роман Ткачик. Йому 33 роки, він зі Львова. Чоловіки, сидячи на лавці, не перестають жартувати. Кажуть, сміх допомагає, навіть чорний гумор.

Дмитро та Роман під час відпочинку

Романові ампутували ліву ногу. Однак це сталося не через війну: мусили таке зробити через важке судинне захворювання. Раніше він працював у пожежній частині, в охороні, згодом став менеджером з продажів, супервайзером, але, маючи неабиякий досвід і хороші рекомендації, після ампутації ноги знайти роботу не міг.

«Майже всюди чув, що потрібні мобільніші люди, навіть якщо робота стосувалася онлайн-продажів. А все тому, що в Україні роботодавці звикли, що працівник має гарувати за трьох-чотирьох, – зітхає співрозмовник. – Тепер багато людей залишилися без кінцівок, тому робота має знайтися для кожного з них».

Оголошення про вакансію в «Superhumans» Роман випадково прочитав на одному із сайтів, які пропонують роботу. Шукали водія, який може виїжджати за межі України.

поранені на війні українські військові, які проходять реабілітацію

«Я прийшов на співбесіду, і мене відразу взяли. З квітня працюю тут водієм авто. Машина на коробці автомат, тож потрібна лише моя права нога», – усміхаючись каже співрозмовник і відразу ж розповідає кумедну історію, яка трапилася з ним у крамничці з продажу білизни неподалік дому: «Зайшов у шортах і питаю: «Продасте одну шкарпетку?», а продавчиня, трохи зніяковівши: «Якщо треба, продамо!»

Протез на ліву ногу чоловіку поставили понад рік тому. Це був перший і не надто приємний процес.

Дмитро біля авто, яким возить поранених на реабілітацію

«Протез мені поставили державним коштом, за договором із соцзахистом. Зробили його погано – не міг на ньому ходити навіть із паличкою, дуже натирав. Але навіть коли їм дзвонив, казав, що тисне, натирає, на це не реагували. Просили передзвонити наступного тижня або пояснювали, що на місці немає спеціаліста. Згодом узагалі перестали відповідати на дзвінки, блокували номер, ігнорували. Було враження, що гроші списали, а доля людини, з якою працювали, їм не цікава, на жаль», – обурюється Роман.

Тепер у чоловіка інший протез. Його поставили в «Superhumans». Він не просив про це – кульгавого колегу вирішили оглянути, щоби зробити кращий. 

поранений, якому ампутували ноги та поставили протези


«Вожу безногих усюди, куди треба: на реабілітацію по місту, за кордон. Тільки в серпні таких виїздів мав 12. Треба допомагати один одному. А як інакше?» – каже він.

Олексій з Одеси та Дмитро із Запоріжжя

Центрів реабілітації, де мали б перебувати військові та цивільні, важко поранені внаслідок війни, в Україні справді бракує, тому найближчими роками «Superhumans» планує відкрити ще п’ять центрів у різних містах України: Миколаєві, Вінниці, Рівному, Дніпрі, а невдовзі й у Харкові.

Текст – Ольга Шведа. 

Фото – Іван Станіславський.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми  про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.

 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!