фото: Центр міської історії

фото: Центр міської історії

Червона доріжка для батюшки. Як живе церква Московського патріархату у Львові

15089 0
Після того, як українська церква отримає томос, процес створення незалежної від Російського патріархату церкви незворотній. Що про це думає Львівська єпархія УПЦ Московського патріархату та як збирається діяти далі, читайте у репортажі Tvoemisto.tv.

Церква на горі

«Павле, як ви?» – запитує російською жінка в білій, майже прозорій хусточці в одного з безхатьків, які сидять поблизу церкви святого Георгія. Вона стрімко спускається до чоловіка, на льоту перехоплює його руку і вкладає туди гроші. Зупиняється і продовжує: «Ноги досі болять?».

Павло мовчки усміхається.

Жінка в білій хустинці тільки-но вийшла з літургії, що розпочалася о сьомій ранку. На годиннику майже дев’ята – за хвилину розпочнеться друга служба.

Натрапити на церкву Святого Георгія не так легко. Спочатку треба пройти по площі Митній, а потім звернути ліворуч на Короленка і піднятисяся по ній вгору. Це одна з трьох церков Львівської єпархії УПЦ МП. Окрім церкви святого Георгія, у арсеналі єпархії також є Свято-Троїцька на вулиці Антоновича та дерев'яна Свято-Володимирська церква на Сихові.

Двір на Короленка заповнюється парафіянами. В очікуванні початку служби тут вітаються та дізнаються про новини.

«Політика зараз така агресивна. Мова навіть не йде про те, щоб якось домовитися», – говорить дід з довгою та сивою бородою. Разом із двома іншими чоловіками поважного віку він обговорює політичні новини за останній тиждень. У розмові, що ведеться російською, лунають різні слова: «америкоси», «росіяни», «дрони» та «винищувачі».

Раптом вони замовкають. Двері церкви відчиняються, звідти служки розстеляють червону килимову доріжку. До людей на подвір’ї, поважно ступаючи по доріжці, виходить архієпископ Львівської єпархії Філарет. Він по черзі дає свою руку кожному із парафіян, вони її цілують. Завершивши привітання, священик повертається назад до церкви тією ж червоною доріжкою. Щойно він заходить до церкви, люди слідують за ним. Але чоловіки, які охороняють двері, не дозволяють їм зайти.

«Та не прибрали доріжку вчасно, а люди по ній ходили», – пізніше з винуватим виглядом один чоловік скаже іншому.

Починається літургія.

«Як часто буває у нашому житті, коли божественне слово, яке потрапляє у наш розум і серце, не може прорости, бо наше серце, як каміння, не може сприйняти цієї божественної істини», – лунає довкола.

11 жовтня 2018 року Вселенський патріархат оголосив, що Україна отримає томос. Це означає, що процес надання автокефалії Православній церкві України розпочався. Томос – це фактично церковний документ, у якому будуть вказані історичні передумови церковної незалежності, а також юридичні аспекти створення та подальшого життя Української православної церкви.

Наразі в Україні є три різні православні церкви. Одна з них – Московського патріархату, яка визнана світовим православ'ям. Дві інші – не визнані Російською православною церквою та іншими православними церквами: автокефальна та Київського патріархату.

Але останні події дещо змінюють ситуацію на православній карті світу, адже Українська православна церква, якій нададуть автокефалію, буде створена на основі двох останніх. Яка ж частка духовенства Московського патріархату буде готова приєднатися до нової Української православної церкви, поки що невідомо.

Сімейна церква

«Нашій родині не байдуже, до якого патріархату вона належить. Але проміняти нашу рідну з дитинства церкву ми не можемо», – розповідає львів’янка Олександра Давиденко. Її мама прийшла до церкви святого Георгія, ще коли була студенткою і приїхала у Львів на навчання. «Тоді патріархат ніякого значення не мав. А церква Георгія дуже затишна і гарна, має статус історичної пам'ятки», – розповідає вона.  

Олександру та її двох сестер хрестили саме в церкві святого Георгія, вони досі приходять до неї всією родиною.

«Сюди ходять різні люди: патріоти, студенти, військові, воїни АТО і ті, хто "за рускій мір"», – ділиться спостереженнями дівчина.

«Як і багато наших знайомих, ми за те, щоб церкву об'єднали, але це довгий і складний процес», – каже вона. За її словами, серед прихожан є багато таких, хто читає молитви українською, а не церковнослов’янською.

Звісно, є й ті, хто проти змін. Проте дівчина наголошує, що для її родини церква – це в першу чергу місце спілкування з Богом: «Для моєї родини найкраще місце для цього – у церкві святого Георгія».

У вересні 1897 року заклали перший камінь майбутньої церкви. Проте тоді її задумували на честь Святої Трійці. Незабаром австрійці перейменували її в церкву святого Георгія. Подейкують, що таке рішення ухвалили з метою залишити православну церкву в тіні католицького собору святого Юра (Георгія).

Після розпаду Австро-Угорської імперії церква перейшла у володіння Польської православної церкви. У 1924 році в ній влаштували російський прихід, туди ходили галицькі русофіли та російські емігранти. Понад 20 років опісля церква святого Георгія перейшла в підпорядкування Російської православної церкви. Це тривало 45 років – з 1945 по 1990. Нині вона належить Московському патріархату, а з 1992 виконує функції кафедрального собору Львівської єпархії УПЦ МП. До речі, церква представляє характерний для Буковини, Молдови та Румунії стиль – неовізантійський.

До чого тут Сталін?

«Церква не існує без парафіян. Ми, священики, перед тим, як обговорювати щось на своїх зібраннях, завжди спілкуємося зі своїми парафіянами. А питання об’єднання церков обговорюють усі, навіть атеїсти. І це природно, що думка парафіян впливатиме на нашу позицію», –  розповідає Tvoemisto.tv речник Львівської єпархії УПЦ МП Маркіян Каюмов.

Водночас він зазначає, що думки їхніх парафіян дуже різні. В основному вони ретранслюють те, що ввечері прочитали чи подивилися в новинах.

«Однієї думки немає. На цей момент всі чекають та моляться. Ми спостерігаємо з надією на те, що це питання вирішать. Поки немає, до чого приєднуватися. Ми спостерігаємо, але це не означає, що ми засуджуємо чи не хочемо приєднуватися», – такою, зі слів Маркіяна Каюмова, є позиція церкви.

Утім, до УПЦ МП у Львові ставляться щонайменше неоднозначно. Минулого тижня на трамвайній зупинці на Сихові з’явились листівки: «Московський патріархат – це Сталінська церква». Їх було досить багато, вони густо вкрили один зі стовпів. Незабаром такими ж листівками обклеїли дерев'яну Свято-Володимирську церкву УПЦ МП. Хто це зробив – невідомо.

За словами Маркіяна Каюмова, церква не знала, що листівками про сталінську церкву обклеїли не лише сам храм, а й зупинку неподалік.  

«Ми не знаємо, хто це зробив, не маємо навіть підозр. Ми – церква, і таким не займаємося. Сьогодні Україна перебуває в перехідному процесі щодо православної церкви. І наше завдання – не допускати провокацій на релігійному підґрунті. У нашій офіційній заяві ми попросили людей утриматися. Якщо вони дійсно вважають себе патріотами та хочуть добра українським церквам, то варто відкинути цю дивну середньовічну полеміку. Сталін не відновлював церкви. Це зробили історичні реалії. Церква засуджує репресії Сталіна і буде робити це надалі», – каже він.

У зв’язку з останніми подіями

Після початку служби на церковному подвір’ї залишається небагато людей. Пані в джинсах, поверх яких – довга спідниця, запитує, де можна купити свічки.

Церковна крамниця працює у невеличкій будівлі з двома віконцями. До одного з них підходить чоловік із дитиною на руках.

– Три по три, будь ласка, – каже він.

– Ось візьміть, – по той бік стійки сидить білявка, яка продає свічки.

– Скажи «дякую», – каже батько дитині.

Черга рухається дуже швидко. Її учасники – що покупці, що продавчиня, – чергують українську та російську мови.

Ті, хто вже зі свічками, заходять до церкви. Там тісно: за сорок хвилин служби встигло зібратись багато людей. Служба тут йде церковнослов’янською мовою, але опісля неї священик виголошує проповідь українською. Цієї неділі мова йде про те, що людська душа – це земля, у якій проростає насіння. У ролі ж цього насіння виступає божественне слово.

«Коли слово потрапляє у серце, то сам диявол приходить до тої людини, яка готова прийняти цю істину та слідувати їй», – лунає довкола.

Архієпископ Філарет продовжує і нагадує: людина піддається пристрастям, основою падіння людини є якраз пристрасті. І насолода. До речі, людина забуває про свою божественну природу, коли більше починає думати про своє благополуччя, аніж про Бога.

Служба завершується, люди заповнюють церковне подвір’я. Вони збираються групами та активно спілкуються, ніби друзі, які давно не бачились.

«У мене мала дитину хрестила в Київському патріархаті. Ну, знаєш, у зв’язку з останніми подіями...», – обережно каже невисокий чоловік у чорній куртці. Його співрозмовник, здається, не надто хоче говорити на цю тему. Він з полегшенням зустрічає свою дружину, яка вийшла з церкви після служби, та йде.

Ганна Аргірова,

фото Львівської єпархії УПЦ МП та авторки,

головне фото – Центру міської історії

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав

Міські акценти

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!