фото: Твоє місто

фото: Твоє місто

Мадрид, Багдад і соціальний колаж: навіщо науковці вивчають Сихів

8799 0
Центр міської історії оголосив набір на літню школу «Сихів: простори, пам’яті практики». Її координатори розповідають, чого нас може навчити спальний район, і кажуть, що Сихів – успішна історія модернізму.

Сихів – найбільший житловий район Львова. Коли Україна здобула незалежність, у районі розпочалися урбаністичні перетворення. Сихів наповнювали новими об’єктами, просторами й сенсами. Перетворення надихають науковців на дослідження щоденних практик мешканців району та того, як вони сьогодні використовують міський простір, запроектований кілька десятиліть тому.

Центр міської історії не один рік займається дослідженням Сихова, а цього року запрошує на літню школу «Сихів: простори, пам’яті, практики», яка відбуватиметься з 13 до 27 серпня. Учасники й учасниці школи досліджуватимуть життя «планових районів» і проблеми, з якими щоденно стикаються їхні мешканці. Координаторка проекту, соціологиня та дослідниця Наталія Отріщенко в розмові з Tvoemisto.tv розповіла, чому повсякденне життя мешканців спальних районів важливіше за медійну картинку.

Наталю, чим для вас цікавий Сихів та подібні до нього райони?

Мене та колег із Центру міської історії загалом цікавить те, яким чином трансформуються ті простори, які архітектори замислили певним чином, але втілили їхні задуми в життя по-іншому. Як люди обживають ці простори, змінюючи те, що було заплановано «згори».

У 90-ті роки почалося перетворення всіх сфер життя, в тому числі й зміна функцій та значень просторів. На додачу до влади з’явились нові «просторові актори», які вчилися взаємодіяти: бізнес, церква, приватні власники, місцеве самоврядування. Почалася гра різних інтересів і стратегій: хто і як ці простори має використовувати й розвивати?

Ми зазвичай уявляємо, що в історичних містах, цікавих туристам, люди живуть лиш у середньовічних кам’яничках, п’ють каву й обтоптують бруківку. Хоча варто розуміти, що життя львів’ян і львів’янок значно більше пов’язане з такими районами як Сихів, аніж із середмістям. Важливо те, як люди по-різному «проживають» місто, а не ті рекламні образи, які нам пропонують у медіа. Тому цікаво працювати в інших районах, а не лише у центрі. Ми звикли пов’язувати поняття краси міста з його давньою історію, та чи завжди це так? На «молоді» райони так само варто звертати увагу. До того ж, не думаю, що туризм – єдиний потенціал Львова.

Сихів цікавий у першу чергу досвідами тих людей, які там живуть, історіями, якими він наповнений. Сенс Сихову та іншим подібним районам надають, перш за все, люди. Сихів густонаселений, тому за людським потенціалом він шалено перспективний.

То яким буде Сихів майбутнього?

Простором довіри та доброї співпраці, де різні «просторові актори» будуть чути й дослухатись одне до одного. Літні школи Центру міської історії, власне, й мають на меті пошук спільної мови між представниками різних дисциплін та комунікацію з ширшими аудиторіями задля спільного бачення майбутнього. На Сихові відбуваються дуже цікаві й важливі тенденції. Один із прикладів – це Сквер Гідності. Цей простір є дуже показовим, бо, маючи спільне бачення бажаного майбутнього, можна створити справді унікальне місце силами професійних архітекторів, локальних активістів та всіх небайдужих.

Для кого й для чого «сихівська» школа?

Ми не хочемо робити школу виключно архітектурною, історичною чи соціологічною – маємо на меті об’єднати представників різних дисциплін і, працюючи, шукати спільну мову. Кожен із нас має професійну «лінзу». Об’єднавшись, ми можемо краще розуміти процеси, які відбуваються в наших містах. Школа в першу чергу дослідницька, вона не пропонуватиме готових рішень, а радше формулюватиме запитання. Однак часто добре поставлене запитання має в собі потенціал для відповіді.

Ця школа є міжнародною. Це водночас класна можливість для українців поспілкуватись із дослідниками й дослідницями з закордону, а для іноземців – побачити, чим живе наша країна і чим живуть мікрорайони наших міст. Краще один раз побачити, ніж сотні разів читати про те, яка вона, Східна Європа.

Філософією наших шкіл є також те, що ми хочемо віддавати щось тій спільноті, в якій локалізована наша робота. Ми не хочемо сприймати людей як об’єкти дослідження. Ми працюємо з ними як партнери задля спільного результату. Тому «сихівська» літня школа матиме програму публічних лекцій, завдяки якій ми зможемо відкривати нові локації та говорити на теми, важливі для району. Плануємо також організувати дискусію про Сихів у мистецтві, куди запросимо  різних митців і мисткинь, які працювали з цим районом. Також буде молодіжна освітня програма, де місцеві підлітки зможуть самі провести дослідження та спланувати, яким вони хочуть бачити майбутнє окремих сихівських просторів.

Дослідниця та архітекторка Наталія Мисак, яка куруватиме одну з трьох студій школи – «Простори», вважає, що Сихів уже сьогодні є привабливим для туристів районом. Ба, більше, подібні райони та їхні окремі споруди стають не лише предметом досліджень, а й культурними магнітами в багатьох країнах Європи. Наталія вивчала Сихів як приклад модерністського містобудування, а згодом почала використовувати методи досліджень з інших галузей, зокрема, антропології. Вона вважає, що такий район не можна дослідити, не виходячи за межі архітектури й містобудування. Хоча, позаяк чимало новобудов району за інерцією повторюють житлові типові серії старих часів, досліджувати й осмислювати архітектуру Сихова також дуже важливо.

– Мені здається, що в українському контексті ми перебуваємо лише в процесі дослідження модернізму як явища, – каже Наталія. – Тому не завжди знаємо, як трактувати його як спадщину.

Що цікавого в такому районі можна дослідити, аби краще його розуміти?

Сихів цікавий тим, що його проектували фактично з чистого аркуша. Цей район створювався за певними принципами, але розвивався за власними правилами. Там інший ритм життя та інші просторові виклики, хоча можна сказати, що він – інтегрований у місто.

Цікаво було, як сихівчани й сихівчанки окреслюють території свого району. Йдеться про локальну топоніміку, невидимий культурний ландшафт щоденного життя. Люди означають свої території, вони є анонімними лише на перший погляд. Наприклад, кожна частина району має свою локальну назву. Деякі мешканці Сихова дотепер пам’ятають, який із мікрорайонів мав назву «Мадрид», а який «Багдад», хоча ці назви були поширені давно.

Є цікава історія щодо найдовшого житлового будинку на Сихові, який там звуть «Берлінською стіною». В одну частину будинку планово переселили людей із Прип’яті, в іншу – людей із містечок і сіл Львівської області. Тож будинок став своєрідним соціальним колажем. І, як пригадує один з оповідачів, було дуже цікаво спостерігати за тим, як кожен мешканець переніс деякі свої щоденні практики з місця свого попереднього мешкання.

Наприклад, люди з маленьких містечок і сіл, розподілили прибудинкову територію на менші ділянки й доглядали їх кожен окремо. Переселенці ж із Прип’яті, що жили в багатоквартирному будинку раніше, разом працювали над одним спільним садом. Такими маленькими історіями наповнений весь Сихів. Проте поряд із цим цікаво спостерігати, як Сихів стає все більш соціально різноманітним та інклюзивним, наскільки ці практики в ньому поєднуються і взаємодоповнюються.

Варто згадати, що на Сихові є більше об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, ніж в інших районах Львова. Є чимало прикладів, коли мешканці об’єднуються для вирішення спільних проблем. Звісно, на Сихові є чимало складних викликів, але, думаю, такі тенденції певною мірою розвінчують сталість означень «нічийні» та «анонімні» щодо просторів модерністських районів. Загалом для мене Сихів – успішна історія модернізму.

Підготував Влад Яценко
Фото автора та з соціальних мереж

Міські акценти